Постанова
Іменем України
31 травня 2022 року
м. Київ
справа № 569/11995/18
провадження № 61-21288св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: виконавчий комітет Рівненської міської ради, Рівненська міська рада, Рівненський міський голова Хомко Володимир Євгенович,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , товариство з додатковою відповідальністю «Рівненський домобудівний комбінат», товариство з обмеженою відповідальністю «АПМ Плюс»,
представник ОСОБА_5 -ОСОБА_6 ,
представник товариства з обмеженою відповідальністю «АПМ Плюс» - Петришин Андрій Миколайович,
представник товариства з додатковою відповідальністю «Рівненський домобудівний комбінат» - Поліщук Тетяна Сергіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника
ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області у складі судді Бердій М. А. від 16 січня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., Хилевича С. В., від 30 листопада 2021 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Рівненської міської ради, Рівненської міської ради, Рівненського міського голови Хомка В. Є., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТДВ «Рівненський домобудівний комбінат», ТОВ «АПМ Плюс», про визнання незаконними та скасування розпоряджень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, щопонад 25 років він проживає та зареєстрований у квартирі
АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 вказував, що зазначену квартиру він отримав на підставі розпорядження від 13 листопада 1992 року № 131 та рішення адміністрації і профкому домобудівного комбінату (протокол від 08 жовтня 1992 року № 38) з метою покращення житлових умов. Зазначав, що ним в обмін була здана попередня квартира меншої площі АДРЕСА_2 . Вважав, що на сьогоднішній день його житлові права та інтереси порушені, оскільки він позбавлений можливості приватизувати квартиру в якій проживає понад 25 років, адже багатоквартирний будинок по АДРЕСА_3 має статус гуртожитку та 30 червня 1993 року був приватизований в складі цілісного майнового комплексу ОП «Рівненський домобудівний комбінат», який у 1998 році був проданий разом з будинком приватному підприємству «АПМ». Позивач стверджував, що про зазначені обставини йому стало відомо під час розгляду справи
№ 569/2400/17 про визнання договору купівлі-продажу державного майна від 10 червня 1993 року № 11 недійсним. Наголошував на тому, що оскаржувані ним розпорядження є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки переведення багатоквартирного будинку в гуртожиток потребує розроблення відповідної проєктно-кошторисної документації з перепланування квартир будинку в кімнати зі зміною їх статусу, чого зроблено не було.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив визнати незаконними та скасувати пункт 4 розпорядження міської управи Рівненської міської ради народних депутатів від 20 липня 1992 року № 839-р у частині переведення жилого будинку для малосімейних АДРЕСА_4 в гуртожиток для малосімейних та від 01 жовтня 1992 року № 1182-р «Про затвердження акту державної комісії про прийняття в експлуатацію 180-квартирного гуртожитку для малосімейних АДРЕСА_4.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 січня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 з 12 лютого 1993 року, в той час як оспорювані розпорядження були прийняті Рівненською міською радою у липні та жовтні 1992 року. Отже з 1993 року позивачу було відомо, що він проживає в гуртожитку, а до суду з позовом він звернувся через 25 років, тобто з пропуском позовної давності. Суд вказав, що у гуртожитку знаходиться 180 квартир, жодна з яких не була приватизована. Мешканці квартир в будинку гуртожитку для малосімейних викуповували квартири на підставі відплатних цивільно-правових угод, про що не міг не знати позивач. Також суд першої інстанції надав критичну оцінку висновку експертів комісійної судової будівельно-технічної експертизи №8836-8837 від 23 травня 2019 року Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області
від 16 січня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскаржуване розпорядження міської адміністрації (управи) Рівненської міської ради народних депутатів № 839-р від 20 липня 1992 року «Про передачу у власність орендному підприємству «Рівненський домобудівний комбінат» незавершеного будівництва житлового будинку для малосімейних АДРЕСА_4 у частині переведення житлового будинку для малосімейних в гуртожиток прийнято у відповідності до постанови Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 30 вересня 1981 року N 496 «Про використання жилих будинків для малосімейних для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих сімей» з метою якнайшвидшого задоволення потреб у житлі малих сімей. На час подання позовної заяви близько 142 квартир по АДРЕСА_3 , перебували у приватній власності фізичних осіб на підставі відплатних правочинів. Також суду апеляційної інстанції звернув увагу на пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області
від 16 січня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду
від 30 листопада 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив порушення судами норм матеріального і процесуального права, посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову і у зв`язку з безпідставністю позовних вимог і у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Особа, яка подала касаційну скаргу, стверджує, що суди залишили поза увагою, що тривалий час проживання особи у квартирі є достатньою підставою для того, щоб вважати житло належним їй, а право на приватизацію житла порушеним. Вказує, що спірний багатоквартирний будинок є об`єктом державного житлового фонду, який було передано юридичній особі лише для технічної експлуатації. Вважає висновок судової експертизи допустимим доказом, а оспорюване розпорядження у частині використання його як гуртожитку для малосімейних незаконним. Звертає увагу, що використання житлового будинку як сімейного гуртожитку дозволено нормами чинного на той час законодавства лише тимчасово.
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «АПМ Плюс»просить залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Вказує, що оскаржуваними розпорядженнями не порушені житлові права ані позивача, ані ОСОБА_5 .
У відзиві на касаційну скаргу ТДВ «Рівненський домобудівний комбінат»просить залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Вказує, що позивач відмовився від апеляційної скарги, що фактично свідчить про відсутність спору між сторонами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 12 лютого 1993 року проживає та зареєстрований у квартирі
АДРЕСА_1 .
Розпорядженням міської адміністрації (управи) Рівненської міської ради народних депутатів від 20 липня 1992 року № 839-р зобов`язано державно-комунальне підприємство «Рівнеміськзамовник» передати у власність
орендного підприємства «Рівненський домобудівний комбінат» незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_4 станом на 01 січня 1992 року та зобов`язано ОП «Рівненський домобудівний комбінат» виконати його будівництво в III кварталі 1992 року за рахунок власних коштів і здати його в експлуатацію у встановленому порядку. Після завершення будівництва власність розподіляється: орендному підприємству «Рівненський домобудівний комбінат» - 135 квартир, міській управі - 45 квартир.
Відповідно до пункту 4 розпорядження від 20 липня 1992 року № 839-р вирішено перевести жилий будинок для малосімейних АДРЕСА_4 в гуртожиток для малосімейних і після прийняття державною приймальною комісією дозволити його експлуатацію житлово-побутовій конторі ОП «Рівненський домобудівний комбінат».
Згідно з актом приймання-передачі основних засобів від 25 вересня 1992 року, затвердженим 01 жовтня 1992 року, ДКП «Міськбудзамовник» передав на користь ОП «Рівненський домобудівний комбінат» незавершене будівництво житлового будинку для малосімейних на 180 квартир у АДРЕСА_5 , яке знаходилося на стадії будівництва нульового циклу. Житловий будинок крупнопанельний, дев`ятиповерховий, серії 94-057.
Розпорядженням Рівненської міської управи Рівненської міської ради народних депутатів від 30 вересня 1992 року № 1168-р призначено державну комісію з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом гуртожитку для малосімейних № 103 мкр. «Північний».
Згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 30 вересня 1992 року, затвердженим розпорядженням міської управи Рівненської міської ради народних депутатів № 118201 жовтня 1992 року, рішенням державної приймальної комісії прийнятий в експлуатацію 180-квартирний гуртожиток для малосімейних
№ 103 мкр. 4 «Північний».
Ухвалою Рівненського міського суду від 28 жовтня 2018 року призначено у справі судову будівельну експертизу.
У висновку експертів комісійної судової будівельно-технічної експертизи
від 23 травня 2019 року № 8836-8837, складеному Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз (Волинське відділення), встановлено, що розташування та планування квартир в блок-секціях житлового будинку для малосімейних АДРЕСА_4 відповідає проєктно-технічній документації на його будівництво та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва. Будинок відповідає акту державної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництва об`єкту від 30 вересня 1992 року за зазначеними технічними показниками, але не відповідає за найменуванням об`єкту, що пред`явлений до введення в експлуатацію. Згідно з рішенням державної приймальної комісії від 01 жовтня 1992 року введено в експлуатацію 180-квартирний гуртожиток, а не житловий будинок для малосімейних. Проєктно-технічна документація на будівництво будинку для малосімейних відповідає акту державної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництва об`єкту від 30 вересня 1992 року. Змін, які б свідчили про переведення жилого будинку для малосімейних в гуртожиток для малосімейних не виявлено.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статей 15 16 ЦК України судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване цивільне право особи чи інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом статті 127 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для проживання робітників, службовців, студенів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитками надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинку.
Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради народних депутатів.
Згідно з пунктом 1 Положення про використання жилих будинків для малосімейних для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих сімей, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради
від 30 вересня 1981 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих сімей підприємства, установи, організації, при необхідності, приймають рішення про використання як сімейних гуртожитків жилих будинків для малосімейних.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довів порушення своїх прав оскарженими розпорядженнями міської адміністрації (управи) Рівненської міської ради народних депутатів від 20 липня 1992 року № 839-р та від 01 жовтня 1992 року № 1182-р. Вказані розпорядження прийняті у межах компетенції. Судами правильно враховано, що чинним на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень законодавством було передбачено можливість використання як сімейних гуртожитків жилих будинків для малосімейних, а також те, що позивача було вселено до спірного будинку як до сімейного гуртожитку.
Необхідно взяти до уваги те, що позивач ОСОБА_1 у клопотанні про відмову від апеляційної скарги на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 січня 2021 року, яке він подав 01 червня 2021 року, зазначив, що між ним та ТОВ «АПМ Плюс» досягнуто домовленості щодо переходу права власності на квартиру АДРЕСА_1 (ухвала Рівненського апеляційного суду від 08 червня 2021 року).
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що внаслідок прийняття оспорених ОСОБА_1 розпоряджень були порушені житлові права ОСОБА_5 , яка у справі виступає третьою особою, що не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, не можна визнати обґрунтованими, оскільки висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставності позовних вимог не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником постановах. При цьому посилання судів на пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду не впливає на правильність висновків про безпідставність заявлених позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору по суті, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів у справі, зокрема висновку експерта, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінкудоказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Судами попередніх інстанцій зроблена належна оцінка доказів, у тому числі і висновку експерта.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, асудові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 січня
2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович