№ 569/13242/14-ц

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 569/13242/14-ц

провадження № 61-3063св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області, у складі Бучко Т. М., від 15 квітня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., від 24 лютого 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної власності подружжя та поділ спільного майна.

Позов мотивований тим, що з 13 листопада 1981 року вона перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 лютого 2013 року.

За час перебування у шлюбі сторони набули майно, частина якого залишилась не поділена між ними, зокрема, житловий будинок з господарською будівлею та земельна ділянка на

АДРЕСА_1 .

На момент купівлі відповідачем житлового будинку на

АДРЕСА_1 його загальна площа становила 57,5 кв. м, а житлова -

20,6 кв. м. Після одруження сторони спільно розпочали довготривалу реконструкцію домоволодіння, внаслідок чого воно значно збільшилось у своїй вартості.

Позивач вказувала, що ними також було побудовано господарську будівлю, яка є частиною спільного домогосподарства і приналежною до нього річчю.

Спірний об`єкт нерухомості має 100 % готовності, проте не введений в експлуатацію, право власності на нього не зареєстроване, а тому вважається незавершеним будівництвом.

Посилаючись на те, що житловий будинок з підсобними господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 є об`єктом незавершеного будівництва та спільною власністю подружжя, ОСОБА_1 , остаточно сформулювавши позовні вимоги, просила суд:

- визнати об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з підсобними господарськими будівлями та спорудами за адресою:

АДРЕСА_1 об`єктом спільною сумісною власностю подружжя;

- виділити їй в натурі із спільної сумісної власності 47/100 частини об`єкта незавершеного будівництва згідно з висновком судової інженерно-технічної експертизи від 23 квітня 2015 року № 50213/11 для «власника 2» (синій колір);

- виділити ОСОБА_2 в натурі із спільної сумісної власності

53/100 частини об`єкта незавершеного будівництва згідно з висновком судової інженерно-технічної експертизи від 23 квітня 2015 року

№ 50213/11 для «власника 1» (зелений колір);

- припинити право спільної сумісної власності подружжя на об`єкт незавершеного будівництва;

- визнати земельну ділянку, площею 0,10 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя;

- виділити їй в натурі із спільної сумісної власності 1/2 частини земельної ділянки згідно з висновком судової інженерно-технічної експертизи від 23 квітня 2015 року № 50213/11 для «власника 2» (синій колір) площею 500 кв. м;

- виділити ОСОБА_2 із спільної сумісної власності 1/2 частини земельної ділянки згідно з висновком судової інженерно-технічної експертизи від 23 квітня 2015 року № 50213/11 для «власника 1» (зелений колір) 500 кв. м;

- припинити право спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку.

Короткий зміст рішень суду першої, апеляційної інстанцій та касаційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 листопада 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в складі: житлового будинку загальною площею 59,4 кв. м (літ. «А-1»), житлової добудови загальною площею 30 кв. м (літ. «А'-1»), прибудови загальною площею 33 кв. м (літ. «а»), погреба загальною площею 11,7 кв. м

(літ. «Пг/А'-1»), вхідного ганку загальною площею 4 кв. м (літ. «а1»), вхідного ганку загальною площею 4,1 кв. м (літ. «а2»), господарської будівлі загальною площею 140,4 кв. м (літ. «Б-2»), тамбура загальною площею

10,2 кв. м (літ. «б-2»), навісу з холодильником загальною площею 249,9 кв. м (літ. «Г»), огорожі (бетонні плити) загальною площею 130,7 кв. м (літ. «№-1»), воріт металевих (літ. «№-2»), хвіртки металевої (літ. «№-3»), замощення загальною площею 281 кв. м та септика, які розташовані за адресою:

АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1000 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1000 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 10 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 та стягнення з відповідача судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання позову та оплатою комплексної судової будівельно-технічної та земельної технічної експертизи, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного майна подружжя. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 листопада 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 10 лютого 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ майна подружжя скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не з`ясував ким, у який період та за які кошти здійснювалася реконструкція спірного будинку, за яких обставин не було введено в експлуатацію новий будинок й відповідно не визначився зі ступенем готовності будинку та можливістю його поділу в натурі чи визнання за кожною із сторін права на будівельні матеріали, що призвело до поверхневого вирішення спору.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 квітня

2021 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 24 лютого 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з підсобними господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із визначенням часток по 1/2 частині за кожним з них.

Виділено ОСОБА_1 в натурі зі спільної сумісної власності 47/100 частини об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку з підсобними господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- частину житлової добудови (А'-1), що складається з житлової 1-4 площею 23,9 кв. м;

- частину прибудови (а), що складається з коридору 1-5 площею 5,9 кв. м, ванної 1-6 площею 3,5 кв. м, кухні 1-7 площею 8,7 кв. м;

- погріб Літ.(Пг/А'-1);

- вхідний ганок Літ.(а2);

- 42 % господарської будівлі Літ.(Б-2);

- 65 % навісу з холодильником Літ.(Г);

- 85 % огорожі Літ(N-1);

- ворота Літ.(N-2);

- 55 % замощення Літ.(І);

- септик Літ.(б/н), відповідно до розподілу, зазначеного у висновку судової інженерно-технічної експертизи від 23 квітня 2015 року № 50213/11 та позначеного в додатку синім кольором.

Виділено ОСОБА_2 в натурі зі спільної сумісної власності

53/100 частини об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку з підсобними господарськими будівлями та спорудами за адресою:

АДРЕСА_1 , а саме:

- частину житлового будинку А-1, що складається з житлової 1-2 площею

21,1 кв. м, житлової 1-3 площею 23,3 кв .м, загальною площею 44,4 кв. м;

- частину прибудови (а), що складається з передньої 1-1 площею 9,2 кв. м;

- вхідний ганок Літ.(а1);

- 58 % господарської будівлі Літ.(Б-2);

- тамбур Літ.(б-2);

- 35 % навісу з холодильником Літ.(Г);

- 15 % огорожі Літ.(N-1);

- хвіртку Літ.(N-3);

- 45 % замощення Літ.(І), відповідно до розподілу, зазначеного у висновку судової інженерно-технічної експертизи від 23 квітня 2015 року

№ 50213/11 та позначеного в додатку зеленим кольором.

Припинено право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з підсобними господарськими будівлями та спорудами за адресою:

АДРЕСА_1 .

Визнано земельну ділянку, площею 0,10 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Виділено ОСОБА_1 в натурі зі спільної сумісної власності 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,10 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, розташованої за адресою:АДРЕСА_1 , площею 500 кв. м, що має розміри по периметру за годинниковою стрілкою від північного кута в м: 51,25-4,52-5,70-7,26-4,11-10,43-2,30-14,95-0,95-0,25-1,46-7,46-6,70-7,94-0, 98-2,88-0,07-1,39-0,16-5,69-1,06-15,57-3,62, та позначена на плані в додатку до висновку судової інженерно-технічної експертизи від 23 квітня 2015 року № 50213/11 синім кольором.

Виділено ОСОБА_2 в натурі зі спільної сумісної власності 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,10 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 500 кв. м, що має розміри по периметру за годинниковою стрілкою від південного кута в м: 11,09-19,15-30,21-13,03-15,57-1,06-5,69-0,16-1,39-0,07-2,28-0,98-7,94-6,70-7,46-1,46-0,25-0,95-14,95-2,30-10,43-4,11-8,59, та позначена на плані в додатку до висновку судової інженерно-технічної експертизи від 23 квітня 2015 року

№ 50213/11 зеленим кольором.

Припинено право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,10 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що добудову та прибудову до житлового будинку здійснено у період перебування сторін у шлюбі, внаслідок чого майно ОСОБА_2 в результаті спільних трудових та грошових затрат сторін істотно збільшилось у своїй вартості, що підтверджено висновком судової інженерно-технічної експертизи від 25 вересня 2017 року № 170531/С.

Вартість будівель і споруд (домогосподарства) в період з 13 лютого 1981 року по 17 січня 2013 року збільшилася за рахунок проведених ремонтних та будівельних робіт і використаних матеріалів на 1 973 347 грн.

Відсоток, який складають витрати на ремонтні, будівельні роботи і матеріали, проведені у період з 13 лютого 1981 року по 17 січня 2013 року, від загальної ринкової вартості будівель і споруд (домогосподарства) в технічному стані на 13 лютого 1981 року становить 1090,6 %.

Відсоток, який складають витрати на ремонтні, будівельні роботи і матеріали, проведені за період з 13 лютого 1981 року по 17 січня 2013 року, від загальної ринкової вартості будівель і споруд (домогосподарства) в технічному стані на 17 січня 2013 року становить 91,6 %.

Встановивши, що спірне будівництво є незавершеним і, відповідно до висновку експерта від 23 квітня 2015 року № 50213/1-С, з технічної точки зору ступінь готовності (з врахуванням реконструкції, прибудови та добудови) становить 100 %, суди дійшли висновку про можливість його поділу в натурі.

Здійснюючи поділ земельної ділянки, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вона була безоплатно передана відповідачу відповідно до Закону України «Про приватизацію земельних ділянок», проте враховуючи, що на вказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке є спільною власністю подружжя та виділене сторонам в натурі, до позивача переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Суди не вважали спірне будівництво самочинним, оскільки добудова, прибудова та господарська будівля зведені на земельній ділянці, призначеній для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель та за наявності дозволу виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28 березня 2022 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 квітня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 лютого 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У травні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 554/13971/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 910/2939/19, у постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі

№ 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції досліджуючи копії документів з інвентаризаційної справи, не витребував їх оригінали.

Посилаючись на рішення Рівненської міської ради від 11 березня 1981 року № 94, яким йому було дозволено здійснити добудову до будинку кухні, кімнати і коридору, суд не врахував пункт 3.1. цього рішення про зобов`язання погодити будівництво в управлінні головного архітектора міста, який залишився не виконаний.

Доказом того, що реконструкція будинку здійснена ним до реєстрації шлюбу з позивачем вважав схематичний план земельної ділянки на

АДРЕСА_1 , де в експлікації вказані назви будівель:

вх. ганок, житловий дім, сарай, сарай, туалет, погреб, гараж, теплиця, відмостка, огорожа та житлова добудова.

Стверджував, що житловий будинок, добудова та прибудова є його особистою власністю, що підтверджено зверненням у 2013 року

ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ лише господарської будівлі та земельної ділянки. За результатами розгляду вказаної справи рішенням апеляційного суду Рівненської області

від 11 лютого 2014 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій також не врахували, що в технічному паспорті на житловий будинок із господарськими будівлями на

АДРЕСА_1 міститься відмітка про наявність самочинного будівництва, а саме: літ. «А'-1» та літ. «а», відомості про узаконення якого відсутні.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві, поданому ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , позивач посилається на те, що під час вирішення судами справи відповідач не ставив під сумнів відповідність наявних в матеріалах справи копій документів інвентаризаційної справи їх оригіналам.

Вказує, що добудова здійснювалась з дозволу уповноваженого органу - виконавчого комітету Рівненської міської ради. Станом на 11 березня

1981 року така добудова здійснена не була, оскільки відповідач лише отримав дозвіл на її вчинення. Станом на 23 березня 1984 року та на

21 червня 1992 року житлова добудова (літ. «А'-1» та літ. «а») не були визначені як самочинно збудовані.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 13 листопада 1981 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області

від 11 лютого 2013 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 20 квітня 1977 року

ОСОБА_2 набув у власність житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

З матеріалів інвентаризаційної справи № 4281 на домоволодіння

АДРЕСА_1 , заведеної Рівненським міжміським бюро технічної інвентаризації 29 грудня 1961 року, судами встановлено, що придбане ОСОБА_2 домоволодіння складалося з житлового будинку загальною площею 41,0 кв. м, житловою площею 20,6 кв. м (літ.«А-1»), сараю (літ.«Б-1»), погреба (літ.«пг»), вбиральні (літ.«в») та паркану (літ.«№1»). До складу будинку входили: коридор площею 4,6 кв. м, кладова площею

5,0 кв. м, кухня площею 10,8 кв. м та жила кімната площею 20,6 кв. м (арк.3, 4, 13, 14, 15, 22, 23, 24, 25 інвентаризаційної справи № 4281).

На схематичному плані від 12 лютого 1981 року, що міститься на

арк. 26 інвентаризаційної справи № 4281, та в розділі експлікація до плану зазначені житлова добудова (літ.«А'-1») та прибудова (літ.«а»). Однак у журналі зовнішніх обмірів та ескізі плану земельної ділянки, датованих

12 та 13 лютого 1981 року, які містяться на арк. 27, 28 інвентаризаційної справи № 4281, зазначені добудова та прибудова на той час були відсутні. На плані і в експлікації житлова добудова (літ.«А'-1») та прибудова (літ.«а») домальовані та дописані барвником іншого кольору (червоним), ніж основні початкові записи та малюнки, які виконані барвником чорного кольору. Крім того, на плані міститься відмітка про погашення при поточній інвентаризації 20 січня 1993 року. Також на даному плані відсутні будь-які відмітки про наявність самочинного будівництва.

Згідно з витягом із рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради народних депутатів від 11 березня 1981 року № 94 «Про розгляд заяв громадян по земельних справах», виконком міської ради, розглянувши заяву ОСОБА_2 з проханням дозволити добудову до будинку на

АДРЕСА_1 кімнати, кухні, котельної в зв`язку з газифікацією будинку, житлова площа будинку складає 20,6 кв. м, загальна - 41,0 кв. м, дозволив відповідачу добудову до будинку кухні, кімнати і коридору (пункт 2.9 рішення) та зобов`язав проект будівництва погодити в управлінні головного архітектора міста (пункт 3.1 рішення).

Згідно з розпорядженням виконавчого комітету Рівненської міської ради

від 17 березня 1982 року № 165-Р ОСОБА_2 було дозволено газифікацію житлового будинку на АДРЕСА_1 , а згідно з розпорядженням виконавчого комітету Рівненської міської ради

від 15 квітня 1982 року № 234-Р - водопостачання і каналізування цього будинку.

Газопостачання до житлового будинку

АДРЕСА_1 здійснюється з 03 жовтня 1984 року. Проект газопостачання будинку АДРЕСА_1 , замовником якого був ОСОБА_2 , виготовлений у 1984 році на підставі технічних умов

від 16 березня 1984 року.

Із оціночних актів, поповерхового плану, технічного опису будівель та споруд домоволодіння та інших матеріалів, що містяться на

арк. 32-41 інвентаризаційної справи № 4281, встановлено, що вперше житлова добудова (літ.«А'-1») та прибудова (літ.«а») були зафіксовані бюро технічної інвентаризації 23 березня 1984 року. При цьому у технічному описі будівель та споруд домоволодіння від 23 березня 1984 року

(арк. 41 інвентаризаційної справи № 4281) зазначено рік будівництва прибудови - «1983».

17 березня 1984 року ОСОБА_2 звернувся до бюро технічної інвентаризації з проханням внести поточні зміни в поповерховий план у зв`язку з добудовою до будинку, про що вказує його замовлення № 536, яке міститься на арк. 43 інвентаризаційної справи № 4281.

На схематичному плані присадибної ділянки, складеному 20 січня 1993 року (арк. 49 інвентаризаційної справи № 4281) житлова добудова (літ.«А'-1») та прибудова (літ.«а») не зазначені як об`єкти самочинного будівництва.

Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи на домоволодіння

АДРЕСА_1 , заведеної Рівненським обласним бюро технічної інвентаризації 13 лютого 1981 року, станом на 21 червня

1992 року житлова добудова загальною площею 30 кв. м (літ.«А'-1») та прибудова загальною площею 33 кв. м (літ.«а») також не були визначені як самовільно збудовані. Як самочинно збудований значиться лише гараж

літ. «Г»; при цьому відмітка про самовільне будівництво цього гаража погашена з посиланням на рішення від 31 березня 1993 року № 44.

З технічного паспорта на житловий будинок

АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 17 січня 2013 року комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації», вбачається, що до складу домоволодіння входить: житловий будинок загальною площею 59,4 кв. м (літ.«А-1»), житлова добудова загальною площею 30 кв. м (літ.«А'-1»), прибудова загальною площею 33 кв. м (літ.«а»), погреб загальною площею 11,7 кв. м (літ.«Пг/А'-1»), вхідний ганок загальною площею 4 кв. м (літ.«а1»), вхідний ганок загальною площею 4,1 кв. м (літ.«а2»), господарська будівля загальною площею 140,4 кв. м (літ.«Б-2»), тамбур загальною площею 10,2 кв. м (літ.«б-2»), навіс з холодильником загальною площею 249,9 кв. м (літ.«Г»), огорожа (бетонних плит) загальною площею 130,7 кв. м (літ.«№-1»), ворота металеві (літ.«№-2»), хвіртка металева (літ.«№-3»), замощення загальною площею 281 кв. м та септик.

Згідно плану земельної ділянки та плану будинку вказаного технічного паспорта житлова добудова загальною площею 30 кв. м (літ.«А'-1») та прибудова загальною площею 33 кв. м (літ.«а») визначені як самовільно збудовані, про що на планах зроблені відповідні відмітки.

Згідно плану будинку та експлікації приміщень до плану будинку загальна площа будинку становить 95,6 кв. м, житлова площа - 68,3 кв. м, а до складу будинку, з урахуванням житлової добудови та прибудови, входять: передня площею 9,2 кв. м, три жилі кімнати площею 21,1 кв. м, 23,3 кв. м та 23,9 кв. м, коридор площею 5,9 кв. м, ванна площею 3,5 кв. м та кухня площею 8,7 кв. м.

За планом господарської будівлі та експлікації приміщень до плану господарської будівлі, вказана будівля є двоповерховою і складається з приміщень: першого поверху - сходової, майстерні, двох гаражів, підсобного, котельні та санвузла; другого поверху - сходової, двох коридорів, кухні, трьох господарських приміщень, туалету та ванної.

Через передачу повноважень з технічної інвентаризації нерухомого майна з обласного до міського бюро технічної інвентаризації на початку 1999 року комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» на домоволодіння АДРЕСА_1 було заведено інвентаризаційну справу № 39197, в якій відсутня більшість матеріалів попередніх інвентаризацій спірного домоволодіння, які містяться в інвентаризаційній справі № 4281.

На підставі наказу департаменту архітектури міської управи Рівненської міської ради від 25 квітня 1995 року № 48 ОСОБА_2 дозволено будівництво господарського приміщення у складі двох гаражів, майстерні на індивідуальній земельній ділянці на АДРЕСА_1 .

Із плану земельної ділянки станом на 25 лютого 1999 року встановлено, що господарська будівля літ.«Б-2» на той час вже була збудована. Добудова другого поверху вказаної господарської будівлі зазначена як самовільно збудована. Інших об`єктів самочинного будівництва на цьому плані не позначено.

Наказом управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради від 15 березня 1999 року № 78 «Про зарахування у власність» міському бюро технічної інвентаризації вказано оформити право власності ОСОБА_2 на добудований другий поверх та часткове перепланування першого поверху господарської будівлі на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .

Згідно із вказаним наказом на плані земельної ділянки, виконаному станом на 25 лютого 1999 року, була зроблена відмітка про наявність дозволу і скасовано статус самовільної добудови другого поверху господарської будівлі.

Добудова та прибудова до спірного житлового будинку закінчені будівництвом 23 березня 1984 року, а господарська будівля - 25 лютого

1999 року.

Участь ОСОБА_1 у будівництві прибудови, добудови та господарської будівлі підтверджено зокрема показаннями свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які узгоджуються з письмовими доказами про розмір заробітної плати ОСОБА_1 за 1985-1999 роки та записами в її трудовій книжці.

Відповідно до рішення Рівненської міської ради від 04 липня 2000 року

№ 314 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність та постійне користування» та державного акту на право приватної власності на землю серії РВ 02279 від 10 травня 2002 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, що розташованої на

АДРЕСА_1 , та призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 04 січня

2011 року № 4 надано згоду ОСОБА_2 на розроблення містобудівного обґрунтування для реконструкції господарської будівлі з добудовою під м`ясопереробний цех на АДРЕСА_1 . Архітектурно-містобудівна рада при управлінні містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради 28 липня 2011 року погодила містобудівне обґрунтування з реконструкції господарської будівлі з добудовою під м`ясопереробний цех за вказаною адресою, про що свідчить відповідна виписка з протоколу № 3.

Згідно технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 17 січня 2013 року, реконструкція господарської будівлі під м`ясопереробний цех не проведена, що засвідчено зазначеною у технічному паспорті характеристикою вказаної будівлі та склад її приміщень.

Згідно з висновком експерта у судовій інженерно-технічній експертизі

від 25 вересня 2017 року № 170531/С неможливо визначити, які об`єкти будинковолодіння АДРЕСА_1 були в жовтні

1981 року (на час одруження сторін у справі), встановити на яку суму збільшилася вартість будівель і споруд (домогосподарства) за рахунок проведених ремонтних та будівельних робіт і використаних матеріалів у період з 13 листопада 1981 року по 11 лютого 2013 року, а також визначити, який відсоток від загальної ринкової вартості об`єктів складають витрати на ремонтні, будівельні роботи і матеріали, проведені за період з 13 листопада 1981 року по 11 лютого 2013 року. При цьому експертом надано відповіді на зазначені в ухвалі суду про призначення експертизи запитання на найближчі дати інвентаризації 13 лютого 1981 року та 13 лютого 2013 року.

Площа житлового будинку «А» АДРЕСА_1 до здійснення добудови (житлова добудова «А'-1») та прибудови (сіни «а») становила 41,0 кв. м.

Вартість будівель і споруд (домогосподарства) в період з 13 лютого 1981 року по 17 січня 2013 року збільшилася за рахунок проведених ремонтних та будівельних робіт і використаних матеріалів на 1 973 347 грн. Відсоток, який складають витрати на ремонтні, будівельні роботи і матеріали, проведені за період з 13 лютого 1981 року по 17 січня 2013 року, від загальної ринкової вартості будівель і споруд (домогосподарства) в технічному стані на

13 лютого 1981 року складають 1090,6 %. Відсоток, який складають витрати на ремонтні, будівельні роботи і матеріали, проведені за період з 13 лютого 1981 року по 17 січня 2013 року, від загальної ринкової вартості будівель і споруд (домогосподарства) в технічному стані на 17 січня 2013 року складають 91,6 %.

Згідно з висновком експерта у судовій будівельно-технічній експертизі

від 23 квітня 2015 року № 50213/1-С встановлено, що з технічної точки зору ступінь готовності незавершеного будівництва, вказаних в пункті 1 об`єктів

(з врахуванням реконструкції, прибудови та добудови) становить 100 %. Враховуючи ступінь готовності об`єктів, а також їх будівельно-технічні характеристики, можна визначити окремі частини, що підлягають поділу в пропорції 1/2 на 1/2, та довести до кінця будівництво ОСОБА_2 і

ОСОБА_1 окремо один від одного. Експертом запропонований варіант розподілу житлового будинку з добудовою, прибудовою та надвірними будівлями в частках 1/2 та 1/2 та земельної ділянки у тих же частках.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статтях 24, 25 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) в залежності від того, коли було придбано спірне майно.

За змістом 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Подібні положення викладені також у частині першій статті 57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до статті 25 КпШС України якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Частиною першою статті 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано баланс інтересів подружжя, у разі наявності сукупності двох факторів:

1) істотність збільшення вартості майна;

2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не дає підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами.

Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

При посиланні на вимоги статей 25 КпШС України 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач має довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц.

Зміст статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим ця презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду України

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

За приписами частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі, коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно із частиною третьою статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, отже є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю та може бути предметом поділу між подружжям.

Аналогічні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 18 листопада

2015 року у справі № 6-388цс15, постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі №525/511/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі

№ 496/6067/15-ц.

Вирішуючи питання про виникнення, зміни та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

У постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі

№ 6-47цс16 та в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 454/1678/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц,

від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 161/14898/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 359/8356/18,

від 23 червня 2022 року у справі № 463/5746/18 викладено висновки, згідно яких за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва, суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, якщо ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва дає можливість визначити окремі частини, що підлягають виділу та довести його будівництво до завершення.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю, споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті

377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 викладено висновок, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди superficies solo cedit (збудоване приростає до землі) має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та п`ята статті 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті

81 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідно до висновку судової інженерно-технічної експертизи від 25 вересня 2017 року № 170531/С вартість будівель і споруд (домогосподарства) в період з 13 лютого 1981 року по 17 січня 2013 року збільшилася за рахунок проведених ремонтних та будівельних робіт і використаних матеріалів на 1 973 347 грн. Відсоток, який складають витрати на ремонтні, будівельні роботи і матеріали, проведені у період з 13 лютого 1981 року по 17 січня 2013 року, від загальної ринкової вартості будівель і споруд (домогосподарства) в технічному стані на 13 лютого 1981 року становить 1090,6 %. Відсоток, який складають витрати на ремонтні, будівельні роботи і матеріали, проведені за період з

13 лютого 1981 року по 17 січня 2013 року, від загальної ринкової вартості будівель і споруд (домогосподарства) в технічному стані на 17 січня

2013 року становить 91,6 %.

У висновку експерта від 23 квітня 2015 року № 50213/1-С вказано, що з технічної точки зору ступінь готовності спірного будівництва (з врахуванням реконструкції, прибудови та добудови) становить 100 %.

Встановивши, що добудову, прибудову до житлового будинку, а також будівництво господарської будівлі здійснено сторонами у період перебування у шлюбі, внаслідок чого майно ОСОБА_2 в результаті спільних трудових та грошових затрат сторін істотно збільшилось у своїй вартості, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про визнання вказаного майна об`єктом спільної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

При цьому внаслідок проведеної подружжям реконструкції, добудови та перебудови первісно придбане ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 20 квітня 1977 року домоволодіння зазнало істотних і невідворотних змін, відокремити які без завдання шкоди об`єкту нерухомого майна неможливо.

Оскільки ступінь готовності спірного незвершеного будівництва становить 100 %, що дає можливість визначити окремі частини, які підлягають виділу та довести сторонам його будівництво до завершення, Верховний Суд погоджується із визначеним судами попередніх інстанцій розподілом в натурі об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку з підсобними господарськими будівлями та спорудами на

АДРЕСА_1 .

Виділяючи в натурі сторонам земельну ділянку, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вона була безоплатно передана ОСОБА_2 у приватну власність відповідно до Закону України «Про приватизацію земельних ділянок», проте враховуючи, що на вказаній земельній ділянці знаходиться незавершене будівництво, яке є спільною власністю подружжя та поділене між сторонами в натурі, до ОСОБА_1 , яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні відповідно до статей 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з підсобними господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом колегія суддів відхиляє, оскільки відсутні ознаки, визначені у статті

376 ЦК України, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним.

Будівництво та реконструкція спірного нерухомого майна здійснені на земельній ділянці, відведеній в установленому порядку для цієї мети, за наявності відповідних дозволів (рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради народних депутатів від 11 березня 1981 року № 94, наказ департаменту архітектури міської управи Рівненської міської ради

від 25 квітня 1995 року № 48 та наказ управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради від 15 березня 1999 року № 78), доказів про те, що майно збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил судам попередніх інстанцій не надано, а суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини справи, досліджувати та оцінювати нові докази, оскільки це є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 554/13971/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 910/2939/19, у постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі

№ 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, на які заявник посилається як на підставу касаційного оскарження судових рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті

411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 квітня

2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 лютого

2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович