Постанова
Іменем України
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 569/15147/17
провадження № 61-39308св18
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Тамара Іларіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Бондаренко Н. В., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Т. І., про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина на майно - 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності на житло від 18 вересня 2007 року. Іншими співвласниками цієї квартири є він та два його сини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вказував на те, що він прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті його дружини, оскільки на час смерті спадкодавця проживав з нею у спірній квартирі, а тому до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини він не звертався.
Як йому стало відомо, 26 травня 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Січовою Т. І. видано свідоцтво про право на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 , на ім`я їхнього сина ОСОБА_2 , відповідно до якого останній успадкував усю спадкову масу, яка залишилась після смерті його матері, тобто 1/4 частину вказаної квартири.
Зазначав, що він як спадкоємець першої черги спадкування прийняв спадщину, заяв нотаріусу про відмову від своєї частки на користь свого сина не подавав, а тому свідоцтвом про право на спадщину від 26 травня 2015 року порушено його право на спадкування.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_2 26 травня 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Січовою Т. І.
У грудні 2017 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту непроживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що на день смерті спадкодавця ОСОБА_1 , хоча і був зареєстрованим у квартирі АДРЕСА_1 , але фактично з квітня 2014 року не проживав за вказаною адресою, не підтримував із спадкодавцем будь-яких шлюбних відносин.
Вказували на те, що ОСОБА_1 не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, не скористався своїм правом на звернення до суду з метою визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, належним чином не реалізував своє право на прийняття спадщини, тому вважається таким, що не прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті його дружини.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просили встановити факт, що ОСОБА_1 постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини, а саме 11 вересня 2014 року, у квартирі АДРЕСА_1 .
Протокольною ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2018 року об`єднано зустрічний позов з первісним позовом для розгляду в одному провадженні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 лютого 2018 року у складі судді Тимощука О. Я. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_1 постійно не проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_1 , а саме 11 вересня 2014 року.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи позовну вимогу за зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , хоча і був зареєстрований за адресою проживання спадкодавця, однак не проживав із нею на час відкриття спадщини, що підтверджується показаннями свідків. Із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 , до нотаріальної контори він не звертався, тобто спадщину не прийняв. Тому оспорюване свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_2 після смерті його матері, не порушує законних прав та інтересів ОСОБА_1 (чоловіка спадкодавця).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 лютого 2018 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним видане ОСОБА_2 26 травня 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Січовою Т. І. свідоцтво про право на спадщину за законом № 329 щодо спадкування 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , що належала на праві приватної власності його матері ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги спадкоємців за законом фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 , оскільки на час відкриття спадщини його місце проживання зареєстроване за адресою проживання спадкодавця, а тому оспорюване свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_2 після смерті його матері, порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 (чоловіка спадкодавця). Зустрічний позов не підлягає задоволенню, оскільки позивачами обрано спосіб захисту, який не узгоджується із положенням статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що виданим йому свідоцтвом про право на спадщину за законом порушено права ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 , оскільки не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини та не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Той факт, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою проживання спадкодавця, не свідчить про те, що він проживав із спадкодавцем.
Також суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки факт не проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем на час відкриття спадщини був доведений позивачами за зустрічним позовом.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2018 року і витребувано з Рівненського міського суду Рівненської області цивільну справу № 569/15147/17.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 403, частини четвертої статті 404 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року справу повернуто Верховному Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. Ухвала суду обґрунтована тим, що діючим законодавством України урегульовано порядок підтвердження постійного місця проживання громадян України, вирішення питання про відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, яке порушено в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року, не відноситься до компетенції Об`єднаної палати.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, виданим Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради від 18 вересня 2007 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 належить на праві приватної спільної часткової власності квартира АДРЕСА_1 , по 1/4 частці кожному.
Спадкоємцями першої черги спадкування після смерті ОСОБА_5 є ОСОБА_1 (чоловік), ОСОБА_2 (син), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_4 (мати).
24 вересня 2014 року ОСОБА_3 подав на ім`я приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Січової Т. І. заяву про відмову від своєї частки у спадковому майні, яке залишилось після смерті його матері ОСОБА_5 , на користь свого брата ОСОБА_2
13 жовтня 2014 року аналогічну заяву на ім`я приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Січової Т. І. було подано матір`ю померлої ОСОБА_5 ОСОБА_4 , яка відмовилась від свої частки у спадковому майні, що залишилось після смерті її доньки, на користь свого онука ОСОБА_2 .
26 травня 2015 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, яка відкрилась після смерті його матері, до приватного нотаріуса Січової Т. І., в якій також зазначив, що спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5 є лише він, оскільки інші спадкоємці першої черги ОСОБА_6 та ОСОБА_4 відмовились від спадщини на його користь.
Того ж дня приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Т. І. видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване у реєстрі за № 329, відповідно до якого останній успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_5 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , що належала їй на праві приватної власності.
Також установлено, що спадкодавець була зареєстрована та проживала у квартирі АДРЕСА_1 .
За вказаною адресою ОСОБА_1 був зареєстрований із 12 січня 2004 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не у повній мірі відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Щодо позовної вимоги за первісним позовом про визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину
Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
За змістом частини третьої статті 1268 ЦК Україниспадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частинами першою та другою статті 1269 ЦК Українипередбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.
Згідно із статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Судами встановлено і не спростовано матеріалами справи, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 квартира АДРЕСА_1 не була постійним місцем проживання ОСОБА_1 , хоча він був зареєстрований у цій квартирі і право його проживання у ній не обмежувалось. Натомість з початку квітня 2014 року ОСОБА_1 створив нову сім`ю і з власної волі пішов проживати з іншою жінкою за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 в утриманні квартири АДРЕСА_1 участі не брав, оплату житлово-комунальних послуг не здійснював.
У визначений законом строк ОСОБА_1 не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.
Державна реєстрація ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті дружини ( ОСОБА_5 ) за цією адресою реєстрації, оскільки спростована належними та допустимими доказами.
Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні первісного позову про визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_2 (сину спадкодавця), повно та всебічно дослідив обставини справи, перевірив їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, правильно встановив спірні правовідносини сторін і норми права, які підлягають застосуванню до них, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки він не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання зі своєю дружиною ОСОБА_5 на час її смерті та не подав нотаріусу у встановлений статтею 1270 ЦК України строк заяву про прийняття спадщини.
Натомість апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в цій частині.
Щодо позовної вимоги за зустрічним позовом про встановлення факту непроживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини
Суд першої інстанції, задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту не проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини, виходив із того, що встановлення цього факту відповідає встановленим обставинам справи і наявним у матеріалах справи доказам.
Апеляційний суд вважав, що обраний позивачами за зустрічним позовом спосіб захисту своїх прав не ґрунтується на положеннях статті 16 ЦК України і тому цей позов не підлягає задоволенню. Обґрунтовуючи такий висновок, апеляційний суд зауважив, що позивачі за зустрічним позовом взагалі не вказали те, яким саме чином від встановлення цього факту залежить виникнення, зміна або припинення їхніх особистих чи майнових прав, які не можна встановити в іншому порядку.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.
Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.
Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.
Предметом зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 визначили вимогу про встановлення факту непроживання ОСОБА_1 із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Однак, виходячи зі змісту зустрічного позову позивачі фактично намагались довести те, що лише вони є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 .
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильним висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні зустрічного позову у зв`язку із застосуванням позивачами способу захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.
За таких обставин постанова Апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову підлягає залишенню в силі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Колегія суддів вважає, що постанова Апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2018 року в частині вирішення первісного позову не є законною і обґрунтованою, а тому відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині - залишенню в силі; в частині вирішення зустрічного позову постанова Апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2018 року ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права і повинна бути залишена без змін.
Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2018 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Т. І., про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним скасувати, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 лютого 2018 року у цій частині залишити в силі.
Постанову Апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Т. І., про встановлення факту непроживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк