№ 569/16227/14-ц

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 569/16227/14-ц

провадження № 61-19156св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач -ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2019 року у складі судді Галінської В. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - АТ «Дельта Банк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтований тим, що 07 березня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11311827000, згідно з яким банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 98 800,00 дол. США з розрахунку 12,40 % річних на строк з 07 березня 2008 року до 26 лютого 2038 року.

На забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором 07 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 79317, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно: двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Січовою Т. І., 07 березня 2008 року за реєстровим номером 1442.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «УкрСиббанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. У зв`язку з чим ПАТ «Дельта Банк» замінило ПАТ «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передання від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість ПАТ «УкрСиббанк») від боржників повне, належне та реальне виконання зобов`язань за кредитними та забезпечувальними договорами.

ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 08 вересня 2014 року становила 2 087 865,22 грн.

Просило в рахунок виконання основного зобов`язання щодо сплати заборгованості в розмірі 2 087 865,22 грн за кредитним договором від 07 березня 2008 року № 11311827000 звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 07 березня 2008 року № 79317 шляхом передання іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання за іпотекодержателем АТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , що є власністю іпотекодавця ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального договору Січовою Т. І. 07 березня 2008 року за реєстровим № 1442, внесеного в Державний реєстр правочинів за № 2743883.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської областівід 16 лютого 2015 року позов задоволено. У рахунок виконання основного зобов`язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором від 07 березня 2008 року № 11311827000, укладеного між АКІБ «УкрсибБанк» та ОСОБА_1 , в розмірі 2 087 865,22 грн, звернено стягнення заборгованості на предмет іпотеки за договором іпотеки від 07 березня 2008 року № 79317, укладеного з ОСОБА_1 шляхом передання іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання права власності за іпотекодержателем АТ «Дельта Банк» на предмет іпотеки, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , що є власністю іпотекодавця, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального договору Січовою Т. І. від 07 березня 2008 року за реєстровим № 1442, внесеного в Державний реєстр правочинів за № 2743883.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Ухвалою Рівненського міського суд Рівненської області від 08 листопада 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення від 16 лютого 2015 року скасовано, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Скасувавши заочне рішення, суд першої інстанції, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи та була позбавлена можливості подати докази, на які вона посилається, і які мають істотне значення для правильного вирішення справи відповідно до статтей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2019 року, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сторони, уклавши іпотечний договір, домовилися про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності іпотекодержателем, визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в судовому порядку законом не передбачено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року АТ «Дельта Банк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, просило скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

З 05 жовтня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів.

Відповідно до пунктів 4, 8 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб; здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону.

Спірна квартира, як власність банку, була реалізована на електронних торгах згідно з заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 лютого 2015 року. 06 вересня 2018 року спірна квартира придбана ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на аукціоні. Кошти від реалізації зазначеної квартири зараховані в рахунок часткового погашення боргу ОСОБА_1 перед банком.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2018 року зазначене заочне рішення скасовано. За наслідками нового судового розгляду, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2019 року, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, у позові відмовлено. Крім того, суд вказав, що законом не передбачено визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. Хоча заочним рішенням таку позовну вимогу банку суд першої інстанції задовольнив, та рішення суду було виконане.

Суди попередніх інстанцій посилаються на судову практику Верховного Суду, згідно з якою визнання права власності за рішенням суду не передбачено, хоча існує інша практика, яка передбачає такий спосіб судового захисту, зокрема, постанова Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року у справі № 6-124цс13, згідно з якою суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Аналогічні висновки викладені у роз`ясненнях Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-504цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1625цс16.

Банк, звернувшись до суду у 2014 році про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначив предметом позову саме набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. Тоді не існувало іншої судової практики, згідно з якою такий спосіб звернення стягнення визначався, як такий, що не передбачений законом та було необхідним задовольняти таку вимогу в позасудовому порядку.

Суди не взяли до уваги те, що суд першої інстанції, скасувавши заочне рішення, застосував практику до правовідносин, якої не існувало на час ухвалення заочного рішення. Банк оформив право власності на квартиру за скасованим заочним рішенням, це майно реалізовано та придбане новим власником, права якого на сьогодні порушені, оскільки він вніс кошти за придбання квартири, які зараховані в рахунок погашення кредитної заборгованості відповідача перед банком в якому здійснюється процедура ліквідації. Проте, не передбачено зворотного повернення коштів новому власнику.

Суди не дотрималися встановленого статтею 89 ЦПК України принципу оцінки доказів, а саме оцінки доказів як кожного окремо, так і в їх сукупності і взаємозв`язку.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 07 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11311827000, згідно з яким банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 98 800,00 дол. США зі сплатою 12,40 % річних на строк з 07 березня 2008 року до 26 лютого 2038 року.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором від 07 березня 2008 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , укладено договір іпотеки № 79317, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно: двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , та є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Січовою Т. І. 07 березня 2008 року за реєстровим номером 1442.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «УкрСиббанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. У зв`язку з чим ПАТ «Дельта Банк» замінило ПАТ «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передання від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість ПАТ «УкрСиббанк») від боржників повне, належне та реальне виконання зобов`язань за кредитними та забезпечувальними договорами.

ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 08 вересня 2014 року становила 2 087 865,22 грн.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передання його іпотекодержателю у власність та визнання за іпотекодержателем АТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦКУкраїни зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Згідно зі статтею 575 ЦК України та статті 1 Закону іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону).

Відповідно до пункту 1.3 договору іпотеки від 07 березня 2008 року договір забезпечує виконання зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем.

Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 ЦК України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України).

Відповідно до статей 12 і 33 Закону одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону).

З огляду на вказане Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону).

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону).

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону). Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на зазначені висновки щодо застосування статей 35, 36, 37, 38 і 39 Закону, враховуючи обов`язковість договору для сторін (стаття 629 ЦК України), сторони, визначаючи його умови, реалізували принцип свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК України).

Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18) та від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19).

Відповідно до статті 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 37 вказаного Закону не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Верховний Суд виходить з того, що відповідно до пункту 4.1 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки: у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором; у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки; в інших випадках відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 4.2 іпотечного договору звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання відповідно до умов цього договору та Закону, з інших передбачених законодавством підстав.

Відповідно до пункту 4.5 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до Закону.

У розділі 5 іпотечного договору міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з пунктом 5.1 іпотечного договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Відповідно до 5.2 іпотечного договору позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому Законом.

Отже, банк передбачив спосіб позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328 335 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, провадження № 14-38цс18, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки сторони, уклавши іпотечний договір, домовилися про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності іпотекодержателем, визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в судовому порядку законом не передбачено.

Доводи касаційної скарги про те, що законодавство не виключає можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду Верховний Суд відхиляє, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Посилання заявника в обґрунтування доводів касаційної скарги на неврахування судами при вирішенні справи висновків щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року у справі № 6-124цс13, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-504цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1625цс16, помилкові, оскільки висновків щодо відповідності вимогам законодавства обраного позивачем способу звернення стягнення на предмет іпотеки - шляхом набуття його у власність за рішенням суду - вказані постанови не містять.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що якщо іпотечним договором передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на цей предмет, то такий спосіб може бути застосовано і за рішення суду, з посиланням на роз`яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, оскільки правовідносини, подібні до тих, які виникли у цій справі, були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, за результатом якого ухвалив постанову від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19).

Доводи касаційної скарги про те, що банк, звернувшись до суду у 2014 році про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначив предметом позову саме набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, тоді не існувало іншої судової практики, згідно з якою такий спосіб звернення стягнення визначався, як такий, що не передбачений законом та було необхідним задовольняти таку вимогу в позасудовому порядку,Верховний Суд відхиляє з урахуванням частини четвертої статті 263 ЦПК України, згідно з якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною четвертою статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, необхідно пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.

Верховний Суд зазначає, що на час перевірки законності та обґрунтованості судового рішення, бере до уваги застосування закону, його тлумачення, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду.

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, правильно встановили правовідносини, що склалися, надали правову оцінку доказам як кожному окремо, так і в їх сукупності і взаємозв`язку, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові у зв`язку з відсутністю правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем на підставі рішення суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційноїінстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко