Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
місто Київ
справа № 569/16709/15-ц
провадження № 61-24596св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Бондаренко Н. В., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»
(далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») у грудні 2015 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, просило суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 липня 2008 року, яка станом на 30 жовтня 2015 року складала 533 925, 30 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, та вирішити питання розподілу судових витрат.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 30 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 249 000, 00 грн зі сплатою 17, 90 % річних строком до 30 липня 2018 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 липня 2008 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого відповідач передав в іпотеку банку належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Сторони оцінили предмет іпотеки у 332 198, 00 грн. 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Акціонерний комерційний банк «ТАС-Комерцбанк», і Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено договір факторингу. У свою чергу згідно з договором від 28 листопада 2012 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступило право вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи», у тому числі за кредитним договором від 30 липня 2008 року, а також договором іпотеки, укладеним з ОСОБА_1 . У зв`язку з тим, що позичальник умови кредитного договору не виконав, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 липня 2008 року, яка станом на 30 жовтня 2015 року складає 533 925, 30 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, та вирішити питання зі сплати судових витрат.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим.
Стислий виклад змісту рішень судів першої ,апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що оскільки представник позивача в судове засідання не з`явився, а суд позбавлений можливості самостійно змінювати позовні вимоги та наводити відповідні розрахунки для цього, тому для суду залишилися незрозумілими підстави звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок виниклої заборгованості саме у заявленому позивачем розмірі 533 925, 30 грн, враховуючи, що згідно з рішенням Рівненського міського суду від 27 жовтня 2015 року у справі № 569/10330/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 22 грудня 2015 року (у справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 531 273, 08 грн), з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» саме за кредитним договором від 30 липня 2008 року № 1704/0708/55-027 із застосуванням позовної давності, в межах трирічного строку стягнуто заборгованість та відсотки за користування кредитом у розмірі 160 941, 24 грн та пеню -у розмірі 3 869, 19 грн.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 24 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , на користь ТОВ «Кредитні ініціативи», у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 липня 2008 року № 1704/0708/55-027, яка станом на 30 жовтня 2015 року складає 160 941, 24 грн та пені 3 869, 19 грн, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд керувався тим, що наявність судового рішення, яке не виконано, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, а тому ТОВ «Кредитні ініціативи» має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та продажу його на прилюдних торгах.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року рішення Апеляційного суду Рівненської області від 24 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції послався на те, що апеляційний суд у порушення вимог статей 213 214 303 ЦПК України 2004 року не навів у мотивувальній частині рішення розрахунок суми заборгованості та не зазначив, чому не взяв до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості у розмірі 533 925, 30 грн.
Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 березня 2016 року скасовано. Позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 липня 2008 року № 1704/0708/55-027, яка станом на 30 жовтня 2015 року складає 533 925, 30 грн, а саме: 241 702, 17 грн - заборгованість за кредитом та 292 223, 13 грн - заборгованість за відсотками, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження», встановлено початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалося тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у березні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду Рівненської області від 08 лютого 2018 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи».
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував вимоги Закону України
«Про іпотеку» і не зазначив у резолютивній частині початкову ціну продажу предмета іпотеки. Окрім цього, суд дійшов необґрунтованого висновку про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки на суму заборгованості у розмірі 533 925, 30 грн, оскільки іншим судовим рішенням у справі № 569/10330/14-ц, яке набрало законної сили встановлений розмір заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 160 941, 24 грн за тілом кредиту та відсотками та пеню у розмірі 3 869, 19 грн.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У липні 2018 року на касаційну скаргу ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому ТОВ «Кредитні ініціативи» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності
Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного суду від 02 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 30 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останньому надано кредит у розмірі 249 000, 00 грн зі сплатою 17, 90 % річних строком до 30 липня 2018 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 30 липня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого відповідач передав у іпотеку банку належне йому на праві власності майно - квартиру АДРЕСА_1 . Сторони оцінили предмет іпотеки у 332 198, 00 грн.
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу. У свою чергу, згідно з договором від 28 листопада 2012 року ТОВ ФК «Вектор Плюс» відступило право вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи», у тому числі за кредитним договором від 30 липня 2008 року, а також договором іпотеки, укладеним з ОСОБА_1 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 жовтня 2015 року у справі № 569/10330/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 30 липня 2008 року у розмірі 160 941, 24 грн та пеню у розмірі 3 869, 19 грн.
Зазначене рішення суду боржниками не виконано, а тому позивач звернувся до суду з цим позовом, уякому просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 липня 2008 року, яка станом на 30 жовтня 2015 року складає 533 925, 30 грн,
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і судової.
З огляду на наведене, враховуючи, що банк змінив строк виконання основного зобов`язання пред`явленням у червні 2014 року позову про дострокове стягнення заборгованості, Верховний Суд вважає, що у банку припинилося право нараховувати надалі відсотки за кредитом до повного погашення заборгованості за кредитом у цій цивільній справі.
Окрім наведеного, Верховний Суд врахував, що у цій справі розмір заборгованості відповідача перед позивачем визначений рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 жовтня 2015 року у справі № 569/10330/14-ц, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 30 липня 2008 року у розмірі 160 941, 24 грн та пеню у розмірі 3 869, 19 грн. Наведене судове рішення має преюдиціальне значення для вирішення справи, що переглядається, у частині визначення розміру заборгованості, на погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки.
Аналогічні за своїм змістом правові висновки щодо преюдиціальності рішення про стягнення заборгованості у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки викладені у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1166цс17, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 1519/2-4141/11 (провадження № 61-708св18) та у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 466/104/14-ц (провадження
№ 61-19870св18).
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та, задовольнивши повністю позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості у розмірі 533 925, 30 грн, ухвалив рішення, яке не можна визнати в цій частині висновків законним і обґрунтованим.
Стосовно доводів про незаконність рішення суду з огляду на те, що у його резолютивній частині не зазначено початкову ціну продажу предмета іпотеки Верховний Суд врахував таке.
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України
«Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме
майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Зі змісту статті 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, то іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
Частиною першою статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Разом з тим, відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.
З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження
№ 14-11цс18) зробила висновок про те, що у спорах цієї категорії лише незазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.
Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги про те, що незазначення початкової ціни продажу предмета іпотеки у резолютивній частині рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам матеріального права.
Зважаючи на встановлення фактичних обставин справи, порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд вважає за необхідне рішення апеляційного суду змінити в частині визначення суми заборгованості, у рахунок погашення якої звертається стягнення на предмет іпотеки, зменшивши її з 533 925, 30 грн до 164 810, 43 грн, з яких - 160 941, 24 грн - тіло кредиту та відсотки; 3 869, 19 грн - сума пені.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Рівненської області від 08 лютого 2018 року змінити в частині визначення суми заборгованості, у рахунок погашення якої звертається стягнення на предмет іпотеки, зменшивши суму заборгованості з 533 925, 30 грн до 164 810, 43 грн, з яких - 160 941, 24 грн - тіло кредиту та відсотки; 3 869, 19 грн - сума пені.
В іншій частині постанову Апеляційного суду Рівненської області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко