№ 569/16928/17

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 569/16928/17

провадження № 61-37764св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватний вищий навчальний заклад «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області, у складі судді Кучиної Н. Г., від 12 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області, у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Григоренка М. П., Шимківа С. С., від 03 травня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного вищого навчального закладу «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж» (далі - ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж») про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивувала тим,що з вересня 2004 року вона перебувала на посаді заступника директора та викладача циклової комісії педагогічних дисциплін за сумісництвом ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж»(у формі товариства з обмеженою відповідальністю).

На початок 2016-2017 навчального року головою циклової комісії педагогічних дисциплін ОСОБА_2 їй було складено карточку педнавантаження, яка підписана директором коледжу ОСОБА_3 в обсязі 360 годин на зазначений навчальний рік.

Наказом № 78-К від 04 жовтня 2017 року тимчасово виконуючого обов`язки директора коледжу ОСОБА_4 її було звільнено з посади викладача циклової комісії педагогічних дисциплін за сумісництвом за прогул без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Вважала, що звільнення було незаконним, оскільки проведено з порушенням положень статей 148 та 149 КЗпП України та ОСОБА_4 не мав повноважень підписувати наказ № 78-К від 04 жовтня 2017 року, так як рішення засновників коледжу, оформлене протоколом № 1 від 17 вересня 2016 року про його призначення т.в.о. директора коледжу, було визнане недійсним постановою Господарського суду Рівненської області від 30 січня 2017 року у справі № 918/1260/16.

У період з 19 вересня 2016 року по 30 вересня 2016 року вона перебувала у запланованій відпустці. В цей час у коледжі відбулися події, пов`язані з незаконною зміною директора, які призвели до її вимушеного простою з вини нової тимчасової адміністрації.

03 жовтня 2016 року вона повернулася з відпустки та о 9 годині вийшла на роботу. Однак, ще на першому поверсі корпусу коледжу за адресою: АДРЕСА_1 , охоронець не пропустив її до робочого кабінету, що знаходився на четвертому поверсі. З цього моменту вона не змогла потрапити до свого робочого кабінету. З вересня 2016 року заробітна плата їй не виплачувалася. У 2015-2016 навчальному році її заробітна плата становила 13 000 грн. З наказами щодо зменшення її зарплати вона не була ознайомлена, а тому вона має бути стягнута за цей період, виходячи із вказаної суми. Також коледж повинен виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку.

Крім того, незаконне рішення в. о. директора коледжу ОСОБА_4 стосовно її звільнення з роботи та невиплата заробітної плати призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, оскільки вона була звільнена з роботи в коледжі, у якому працювала з перших днів його функціонування. Це вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя і життя сім`ї, адже сім`я розраховувала використати одержану заробітну плату.

З наведених підстав просила поновити її на посаді викладача циклової комісії педагогічних дисциплін за сумісництвом ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж», стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату за період з 01 вересня 2016 року по 03 жовтня 2017 року у сумі 169 000 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача циклової комісії педагогічних дисциплін за сумісництвом ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж». Стягнуто з ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж»на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату з 01 вересня 2016 року по 03 жовтня 2017 року у сумі 169 000, 00 грн. Стягнуто з ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж»на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 вересня 2016 року по 12 січня 2018 року у сумі 104 602, 72 грн. Стягнуто з ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж»на користь ОСОБА_1 5 000, 00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача проведено з порушенням норм статей 147-149 КЗпП України. Стягуючи середній заробіток та заборгованість по зарплаті у заявленому ОСОБА_1 розмірі, суд виходив із відсутності наказів про зменшення заробітної плати останньої та наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Розмір моральної шкоди визначено у сумі 5 тис. грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Рівненської областівід 03 травня 2018 року апеляційну скаргу ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж» задоволено частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області 12 січня 2018 року в частині стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди та розподілу судових витрат скасовано. Позов ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж»на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату, у тому числі відпускні, за період з 01 вересня 2016 року по 02 жовтня 2016 року включно у розмірі 13 632, 97 грн без утримання податку й інших обов`язкових платежів та моральну шкоду в розмірі 500, 00 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж»про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено. В решті рішення міського суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував та помилково стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 169 000 грн за період з 01 вересня 2016 року по 03 жовтня 2017 року, виходячи із отриманої позивачем у 2015-2016 навчальному році заробітної плати (13 тис. грн), оскільки підстави для оплати праці позивача на попередніх умовах були відсутні. У лютому 2017 року відповідач направив ОСОБА_1 лист із карткою її педнавантаження, яку вона відмовилась підписувати. Протоколом № 3 педагогічної ради від 25 квітня 2017 року ухвалено рішення про внесення змін до навчального плану у зв`язку із неявкою на роботу відповідача.

Районним судом не враховано, що у період з 03 жовтня 2016 року по 03 жовтня 2017 року мав місце прогул, який оплаті згідно чинного законодавства не підлягає, оскільки не є вимушеним.

Відсутні й підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з жовтня 2016 року по 03 жовтня 2017 року, так як в цей період позивач не була звільненою.

Оскільки ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі з 04 жовтня 2017 року, відсутні законні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 04 жовтня 2017 року по день розгляду справи судом, а саме по 12 січня 2018 року. Судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України та необґрунтовано стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку.

Враховуючи обставини незаконного накладення дисциплінарного стягнення, зважаючи на принципи розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 у сумі 500 грн, ця сума визнана достатньою для компенсації моральних страждань останньої.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду Рівненської області від 03 травня 2018 року в частині стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди та залишити в цій частині рішення суду першої інстанції, за винятком моральної шкоди, а також скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2018 року в частині стягнення розміру моральної і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору судами не скасовано наказ ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж» № 78-К від 04 жовтня 2017 року про звільнення позивача із займаної посади. Позивачем наголошувалося на тому, що директор навчального закладу ОСОБА_4 , не маючи повноважень управління коледжем, звільнив її із займаної посади. Позивач вважає, що її було звільнено у порушення вимог трудового законодавства, в актах про відсутність на роботі вказано різні дати неявки на роботу, в наказі про звільнення - 06 квітня 2017 року, а в акті про відсутність на роботі - 07 квітня 2017 року, що вказує на підробку документів.

Висновки апеляційного суду про те, що після 03 жовтня 2016 року вона не вчиняла жодних спроб приступити до виконання своїх трудових обов`язків не відповідають обставинам справи та спростовуються відповідними доказами. Позивача було обмежено у доступі до роботи, не було надано можливості викладати навчальні дисципліні, які були заплановані. Судами до спірних правовідносин не було застосовано положення статей 34 113 КЗпП України, враховуючи те, що мав місце простій, пов`язаний із неправомірними діями роботодавця. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення із відповідача на користь позивача 169 000 грн в рахунок не виплаченої заробітної плати.

Апеляційним судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивача не була виплачена заробітна плата і роботодавець повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.

При вирішенні спору судами неправильно визначено розмір моральної шкоди, який є значно меншим.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до приватного вищого навчального закладу «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкодипризначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Доводи особи, подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж» посилається на те, що доводи касаційної скарги, за винятком вимог про відшкодування моральної шкоди у повному обсязі є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Кошти в сумі 13 204 грн були виплачені позивачу 18 травня 2018 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з вересня 2004 року перебувала на посаді заступника директора та викладача циклової комісії педагогічних дисциплін за сумісництвом приватного вищого навчального закладу «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж».

Згідно висновку дільничного офіцера поліції Рівненського відділу поліції ОСОБА_5 03 жовтня 2016 року в журналі Єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Рівненського відділу поліції ГУ Національної поліції в Рівненській області за № 37807 зареєстроване звернення ОСОБА_3 з приводу того, що його та дружину ОСОБА_1 не допустили до робочих місць в Рівненському економіко-гуманітарному та інженерному коледжі за адресою: м. Рівне, вул. Біла, 5а. В своєму зверненні ОСОБА_3 повідомив, що він та його дружина ОСОБА_1 працюють на посаді директора та заступника і 03 жовтня 2016 року, прийшовши до приміщення коледжу, не були допущені до робочих місць. Коли він попав до свого робочого кабінету він був відчинений та за його робочим столом перебувала особа, яка представилась директором ОСОБА_4 та який переглядав фінансово-господарські документи та інші документи, які були розкладені по стільцях. Його дружина ОСОБА_1 не змогла потрапити до свого робочого кабінету, так як він був опломбований. Також, згідно вказаного висновку ОСОБА_4 повідомив, що з 20 вересня 2016 року він виконує обов`язки директора Рівненського економіко-гуманітарного та інженерного коледжу на підставі рішення загальних зборів приватного вищого навчального закладу «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж». Тим же рішенням ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було відсторонено від виконання ними обов`язків. Також, відповідно до покладених на нього обов`язків він проводить перевірку фінансово-господарської діяльності. На час перевірки доступ до документації коледжу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборонено.

03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 подала голові циклової комісії педагогічних дисциплін ОСОБА_2 службову записку, якою повідомила про те, що її було не допущено до її робочого кабінету, де знаходиться навчально-методична література та документація. У супроводі поліції її було виведено із навчального корпусу, що призвело до вимушеного простою. Також, позивач просила повідомити її про можливість почати викладання в коледжі згідно картки педнавантаження на 2016-2017 навчальні роки.

У листі № 44 від 14 лютого 2017 року, підписаному т.в.о. директора ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж» ОСОБА_4 ., адміністрація коледжу просила ОСОБА_1 ознайомитись із карткою педагогічного навантаження на 2016-2017 навчальний рік, засвідчити це своїм підписом та повернути підписаний екземпляр у навчальну частину коледжу до 20 лютого 2017 року. У вказаному листі також було роз`яснено позивачу, що вона зобов`язана виконати навчальне навантаження (провести лекційні та практичні заняття), а неотримання від неї підписаного екземпляра педагогічного навантаження до 20 лютого 2017 року та відсутність на заняттях буде розглядатись як її офіційна відмова від подальшої співпраці з коледжем та відповідно трудові відносини з нею будуть припинені з 01 березня 2017 року.

На зазначений лист 20 лютого 2017 року ОСОБА_1 було надіслано на адресу відповідача письмову відповідь, в якій вона повідомляла, що в неї немає намірів підписувати картку навантаження в кінці навчального року, оскільки її складено з порушенням чинного законодавства про працю та освіту.

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки директора коледжу ОСОБА_4 № 78-К від 04 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено з посади викладача циклової комісії педагогічних дисциплін за сумісництвом за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частин першої статті 40 КЗпП України). Підставою для прийняття наказу у ньому вказані акти про відсутність на роботі від 31 березня 2017 року, 06 квітня 2017 року та 21 квітня 2017 року та доповідні записки начальника відділу кадрів ОСОБА_6 .

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

На підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Статтею 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно роз`яснень, які містяться у в пунктах 22 і 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині поновлення позивача на роботі з 04 жовтня 2017 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився в цій частині й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що роботодавцем було проведено звільнення у порушення вимог трудового законодавства. Відповідачем не надано доказів дотримання вимог статті 149 КЗпП України перед застосуванням до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

У вказаній частині постанова апеляційного суду позивачем не оскаржується.

Щодо доводів позивача про те, що апеляційним судом не враховано обставину допущення з вини роботодавця простою, а отже наявності права позивача на виплати, передбаченні статтею 113 КЗпП України, а також стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, слід зазначити наступне.

Статтею 34 КЗпП України передбачено, що простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Частинами першою, другою статті 113 КЗпП України визначено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно статті 102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено в статті 19 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України «Про вищу освіту», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, робочий час науково-педагогічного працівника становить 36 годин на тиждень. Робочий час науково-педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи та інших трудових обов`язків. Робочий час наукового працівника включає час виконання ним наукової, дослідницької, консультативної, експертної, організаційної роботи та інших трудових обов`язків. Робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, організаційної роботи та інших трудових обов`язків. Максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 600 годин на навчальний рік.

Види навчальної роботи педагогічних та науково-педагогічних працівників відповідно до їх посад встановлюються вищим навчальним закладом за погодженням з виборними органами первинних організацій профспілки (профспілковим представником).

Оплата праці педагогічних працівників здійснюється відповідно до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15 квітня 1993 року № 102 із змінами та доповненнями.

Згідно з пунктом 63 Інструкції оплата праці педагогічних працівників установ і закладів освіти провадиться виходячи із встановлених ставок заробітної плати (посадових окладів) з урахуванням підвищень, фактичного обсягу педагогічної роботи, доплат та надбавок.

Навчальне навантаження між вчителями, викладачами та іншими педагогічними працівниками розподіляється керівником установи за погодженням з профспілковим комітетом залежно від кількості годин, передбачених навчальними планами, наявності відповідних педагогічних кадрів та інших конкретних умов, що склались у закладі.

Обсяг навчальної та іншої педагогічної роботи, яку може виконувати педагогічний працівник за основним місцем роботи, граничними розмірами не обмежується.

Ставки заробітної плати (посадові оклади) вчителів, викладачів, вихователів та інших педагогічних працівників визначено в пункті 64 цієї Інструкції, а тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери визначена в Постанові Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (далі - Постанова від 30 серпня 2002 року № 1298).

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено апеляційним судом, позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що після 03 жовтня 2016 року вона вчиняла періодичні активні спроби приступити до виконання своїх трудових обов`язків, а керівництво ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж» чинило їй у цьому перешкоди та не допускало її до роботи.

Листом № 44 від 14 лютого 2017 року т.в.о. директора ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж» ОСОБА_4 пропонував ОСОБА_1 з`явитись на заняття та виконати навчальне навантаження (провести лекційні та практичні заняття).

Згідно письмової відповіді ОСОБА_1 на лист відповідача № 44 від 14 лютого 2017 року причиною невиходу її на роботу та невиконання нею своїх посадових обов`язків фактично є незгода із запропонованим відповідачем новим розміром педагогічного навантаження на 2016-2017 навчальний рік, кількість годин якого є значно меншою ніж у встановленому попереднім керівництвом коледжу.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 відповідач направив лист із карткою її педнавантаження, яку вона відмовилась підписувати. Протоколом № 3 педагогічної ради від 25 квітня 2017 року ухвалено рішення про внесення змін до навчального плану у зв`язку з неявкою на роботу викладача циклової комісії педагогічних дисциплін ОСОБА_1 , яка забезпечує дисципліну самостійного вибору навчального закладу «Шкільна іншомовна освіта», вилучено вказану дисципліну із навчального процесу, за рахунок чого збільшено кількість годин інших дисциплін самостійного вибору навчального закладу.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено факту простою з вини роботодавця, враховуючи характер праці та трудові відносини, які склалися між роботодавцем і позивачем. Не згода із розміром педагогічного навантаження не дає право позивачу не з`являтись на робочому місці, не звільняє від виконання своїх трудових обов`язків та не може свідчити про виникнення простою з вини роботодавця у розумінні положень статті 34 КЗпП України.

Апеляційним судом зроблено правильні висновки, що оплата праці позивачу на попередніх умовах, до моменту зміни педагогічного навантаження, відсутні. Відповідач фактично з 03 жовтня 2016 року по 03 жовтня 2017 року не виконувала план педагогічного навантаження, у зв`язку із чим дисципліну, яку вона викладала у колежі, було вилучено із навчального процесу, що виключає можливість стягнення із роботодавця заробітної плати за роботу, яка не була виконана, а тому доводи позивача про наявність підстав для стягнення заробітної плати у розмірі 169 тис. грн за період з 01 вересня 2016 року по 03 жовтня 2017 року не знайшли свого підтвердження.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у період з 03 жовтня 2016 року по 03 жовтня 2017 року позивач не працювала з інших підстав, ніж ті, які могли виникли з вини роботодавця, отже цей період оплаті згідно чинного законодавства не підлягає, а тому не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача заробітна плата за спірний період.

Відповідачем не заперечувався той факт, що заробітна плата ОСОБА_1 за вересень 2016 року та відпускні за вересень-жовтень 2016 року нараховані та не були виплачені на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, у такому розмірі: заробітна плата за вересень 2016 року - 7 090, 91 грн; відпускні за вересень-жовтень 2016 року (14 календарних дні) - 6 542, 06 грн, а всього 13 632, 97 грн, а тому вказана сума підлягала до стягнення. Ця сума, як вказано у касаційній скарзі, була виплачена ОСОБА_1 18 травня 2018 року. Вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати та відпускних за серпень 2016 року ОСОБА_1 не заявлялись.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридичнаабо фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Надавши належну оцінку обставинам справи, апеляційний суд, зважаючи на принцип розумності, виваженості та справедливості, обґрунтовано зменшив розмір відшкодування моральної шкоди, яке підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , вважаючи таку суму грошових коштів достатньою для компенсації моральних страждань останньої.

Вирішуючи спір щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час порушення строків розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції не врахував наступного.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд встановив, що позивач була звільнена з 04 жовтня 2017 року, а суми, належні їй при звільненні, у розмірі 13 632, 97 грн виплачені не були. Отже суд апеляційної інстанції не встановив момент пред`явлення вимоги про розрахунок працівником, який у день звільнення не працював, не визначив період прострочення роботодавцем зобов`язання з проведення повного розрахунку із працівником, отже за відсутності правових підстав відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час порушення роботодавцем строків розрахунку з працівником.

Апеляційним судом залишено поза увагою, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Керуючись статями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Рівненської області від 03 травня 2018 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до приватного вищого навчального закладу «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж» про стягнення середнього заробітку скасувати.

Справу у вказаній частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович