08.02.2023

№ 569/18837/19

Постанова

Іменем України

09 червня 2022 року

м. Київ

справа № 569/18837/19

провадження № 61-1728св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 серпня 2021 року в складі судді Ковальова І. М. та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О. в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, в якому в них народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

08 листопада 2016 року шлюб розірвано на підставі заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області. За рішенням суду донька залишилася проживати разом з матір`ю.

Зазначає, що у квітні 2018 року позивач надав дозвіл на тимчасові поїздки дитини за кордон за умови, що йому не будуть чинити перешкоди у зустрічах з дитиною, однак з часом, з невідомих йому причин, відповідач та її родина почали чинити перешкоди у його участі у вихованні доньки.

Зокрема, у 2018 році ОСОБА_2 двічі протягом року на тривалий час (півроку) вивозила дочку за кордон, у зв`язку з чим позивач був позбавлений можливості спілкуватися з нею будь-якими доступними засобами з вересня 2018 року і до кінця 2018 року. Будь-які спроби побачитися з дитиною відповідачем ігнорувалися. Вперше позивач побачив дочку лише ІНФОРМАЦІЯ_1 2019 року, а тому у це й же день звернувся до органу опіки та піклування про встановлення графіку зустрічей з дитиною. При цьому наголошує, що ОСОБА_2 двічі подавала клопотання про відкладення розгляду цього питання, хоча так і не з`явилася на засідання та жодних пропозицій не надавала.

Розпорядженням голови Рівненської міської ради від 18 червня 2019 року № 606-р встановлено графік побачень з донькою, однак незважаючи на це, позивач бачив дитину двічі за три місяці.

Крім цього, відповідач двічі влітку 2019 року подавала до суду позов про вивезення дитини за кордон без згоди батька. У серпні того ж року вона знову вивозила доньку за кордон, але без його згоди, а тому у листопаді він скасував заяву про надання дозволу на тимчасове вивезення дитини за кордон.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд:

1) усунути перешкоди у спілкуванні з дитиною шляхом встановлення наступного графіку та способу зустрічей із дочкою:

- кожного парного року на державні офіційні свята: 1 січня; 7 січня, 25 грудня; 8 березня, 1 травня; 9 травня; 28 червня; 24 серпня; 14 жовтня; Пасха (Великдень); Трійця за місцем проживання ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , в інших населених пунктах України без участі та присутності ОСОБА_2 ;

- на дні народження самої дитини та родини: ІНФОРМАЦІЯ_1 день народження дитини, ІНФОРМАЦІЯ_2 день народження батька, ІНФОРМАЦІЯ_3 день народження діда, ІНФОРМАЦІЯ_4 - день народження тітки, ІНФОРМАЦІЯ_5 - день народження баби за місцем проживання ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , в інших населених пунктах України без участі та присутності ОСОБА_2 ;

- в період осінніх, зимових, весняних та літніх шкільних канікул (1/2 усіх періодів канікул) за місцем проживання ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , в інших населених пунктах України та без участі та присутності ОСОБА_2 ;

- в усі інші дні року за проханням ОСОБА_1 шляхом повідомлення про це ОСОБА_2 засобами телефонного чи електронного зв`язку за місцем проживання ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , в інших населених пунктах України без участі та присутності ОСОБА_2 ;

- у період хвороби дитини ОСОБА_4 за місцем її фактичного знаходження (проживання, лікування);

2) зобов`язати ОСОБА_2 дотримуватися визначеного та встановленого судом способу, режиму і графіку прийняття участі ОСОБА_1 у зустрічах, спілкуваннях та вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4 , не чинити перешкод зустрічам з дитиною та у разі неможливості участі у вихованні та спілкуванні з дитиною внаслідок об`єктивних обставин (хвороби дитини, зміни розпорядку занять у дошкільному закладі чи у школі, співпадіння державного свята із неділею - вихідним днем та іншого) надати інший день замість встановленого графіком;

3) зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_5 засобами телефонного та Інтернет-зв`язку в будь-який час протягом доби;

4) зобов`язати ОСОБА_2 , за два дні до дня зустрічі позивача з дитиною ОСОБА_4 , надати йому точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дитини, а у разі настання таких змін, повідомити його про це особисто на наступний день з дня настання таких обставин.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 серпня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено та затверджено наступний графік побачень батька з дитиною, а саме:

- необмежене спілкування з донькою особисто, а також засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного контакту між батьком та донькою;

- спільний відпочинок та оздоровлення доньки та батька: в період літніх та зимових канікул (1/2 кожних канікул) решта канікул за домовленістю. Донька проводить час з батьком на території фактичного проживання батька, або на його розсуд;

- спільне дозвілля батька з дитиною: кожного парного року на державні свята: 1 січня, 7 січня або 25 грудня, а також на день народження самої дитини - ІНФОРМАЦІЯ_1 та на день народження батька - ІНФОРМАЦІЯ_2, з попереднім узгодженням з матір`ю;

- побачення з донькою за її фактичним місцем проживання чи перебування, на території фактичного місця проживання чи перебування або на його розсуд в усі інші дні року з попереднім узгодженням з матір`ю. У разі неможливості побачення батька з донькою внаслідок об`єктивних обставин (хвороби дитини, зміни розпорядку занять у дошкільному закладі, школі чи будь-якому іншому навчальному закладі) батько отримує право на побачення із донькою в інший, вільний від навчання день.

У задоволенні вимоги щодо усунення перешкод у спілкуванні батька з дитиною відмовлено за недоведеністю.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що визначений спосіб участі батька у спілкуванні з дитиною відповідно до розпорядження голови Рівненської міської ради від 18 червня 2019 року № 606-р є цілком реалізованим, що у свою чергу, свідчить про відсутність ознак порушення прав батька відповідачем, а відповідно і підстав для задоволення позову в частині усунення перешкод у спілкуванні батька з дитиною. Врахувавши те, що донька потребує спілкування з батьком та має бажання спілкуватися з ним, позивач не позбавлений батьківських прав, має бажання та намір спілкуватися, утримувати та виховувати доньку, а також те, що між позивачем та відповідачем виникли особисті неприязні стосунки, що не може впливати на спілкування батька з донькою, місцевий суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині визначення порядку побачень позивача з дитиною. Вказаний у позовній заяві графік, на думку місцевого суду, є занадто напруженим і фактично вириває дитину з кола сім`ї, у якій вона проживає і повинна перебувати більше часу, тому суд вважав доцільним затвердити графік побачень батька та доньки, запропонований відповідачем.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 серпня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, а також зазначив, що розпорядження Рівненського міського голови від 18 червня 2019 року, окрім кількості днів для побачень батька з дитиною чітко визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні дитини ОСОБА_4 та встановлено можливість побачень з донькою за попереднім погодженням із матір`ю дитини. Тобто, даним розпорядженням надавалося право в межах кількості встановлених 60 днів або погоджувати зустрічі батька з дитиною у певну дату, або відмовляти у такому погодженні. Позивач вважає, що обов`язок відповідача зобов`язує її забезпечувати можливість забирати з дому дитину на першу його вимогу. Таким чином, своєрідне трактування сторонами - позивачем та відповідачем змісту розпорядження призвело до певного конфлікту інтересів, однак жодним чином не доводить, що відповідач навмисно чинила перешкоди батькові у побаченні з донькою. Оскільки правовому захисту у даному випадку може підлягати право у реалізації якого чиняться перешкоди, тобто здійснюється активна протидія засобам досягнення певної мети, однак позивач про свої спроби зустрітися з дитиною за місцем проживання, у дошкільному закладі, чи інших місцях не повідомляє; до служби у справах дітей з метою уникнення перешкод в отриманні побачень або фіксації фактів невиконання розпорядження міського голови не звертався, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правомірною є відмова суду першої інстанції в частині позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною за їх недоведеністю.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

27 січня 2022 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_3 ,. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 серпня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди в оскаржуваних рішеннях застосували норми права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі № 571/1306/16, від 29 травня 2019 року в справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року в справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року в справі № 523/3612/16, від 24 липня 2019 року в справі № 760/23795/14, від 25 вересня 2019 року в справі № 642/6518/16, від 30 жовтня 2019 року в справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року в справах №№ 464/4574/15, 756/17180/14, від 13 листопада 2019 року в справі № 697/2368/15, від 04 грудня 2019 року в справі № 635/8395/15, від 01 квітня 2020 року в справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року в справі № 287/575/16, від 19 серпня 2020 року в справі № 287/587/16, відповідно до яких суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням суду першої інстанції у задоволенні вимоги щодо усунення перешкод у спілкуванні батька з дитиною відмовлено за недоведеністю та встановлено графік побачень, який був в ході розгляду справи запропонований відповідачкою. Однак, суд першої інстанції залишив поза увагою прохальну частину позову, не розглянув справу в межах позовних вимог та в межах графіку, який позивач просив встановити. Оскаржуваним рішенням суд не лише не поклав обов`язку на відповідачку не чинити позивачу перешкод у побаченні та спілкуванні з донькою, а однобічно врахував лише ті обставини, на які посилалася відповідачка, встановивши для позивача графік побачень з дитиною, який був запропонований нею.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що жодних належних та допустимих доказів створення перешкод з боку відповідачки у вихованні та побаченні позивача з донькою позивачем не надано. З такими висновками судів позивач не погоджується.

Зазначає, що, допитані в залі судового засідання свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , підтвердили ті обставини, на які посилався позивач у позовній заяві, а саме наявності перешкод у побаченні та спілкуванні батька з донькою. Свідки розповідали, як про ігнорування відповідачкою його звернень щодо побачення з донькою так і про конкретні факти створення нею перешкод у цьому.

Також зазначає, що 18 червня 2019 року було прийнято розпорядження № 606 у відповідності до якого позивачу було визначено порядок прийняття участі у спілкуванні з донькою та у її вихованні. Однак, після прийняття цього розпорядження ситуація все одно не покращилась, відповідач ігнорувала таке рішення та продовжувала безпідставно і необґрунтовано чинити перешкоди у спілкуванні з донькою та взяття участі в її вихованні. Настрій, думки та міркування відповідача з приводу його участі у вихованні та побаченні з донькою змінюються в залежності від днів тижня. Кожен раз, коли позивачу вдавалося налагодити зв`язок та встановити певний графік відвідування доньки, відповідач втручається та своїми діями негативно впливає на стосунки батька та доньки.

Зазначає, що доводи відповідачки про те, що вона не чинила позивачу перешкод у спілкуванні з донькою, а також те, що вона зацікавлена у спільному вихованні доньки, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, а також показами свідків. Так, доказом поведінки відповідачки слугує і письмовий лист, копія якого міститься в матеріалах справи, адресований дідусю і бабусі, які також через суд добивалися свого права бачитись із онукою. Зокрема в цьому листі відповідачка прямо зауважила, що суд своїм рішенням не зобов`язував її сприяти у побаченнях дідусю і бабусі з онукою.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання відповідачки не чинити позивачу перешкоди у побаченні з донькою дасть їй можливість продовжувати ігнорувати прохання батька на побачення з донькою та маніпулювати бажанням самої дитини - мотивуючи це тим, що суд її не зобов`язував нічого робити. Тому рішення у таких справах, окрім графіку побачень з дитиною повинно ще містити положення зобов`язального характеру, для того, щоб позивач мав можливість звернути його до виконання у примусовому порядку та в подальшому таким чином захистити надане йому право бачитись з дитиною.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу із Рівненського міського суду Рівненської області.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі від якого у них народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7).

У подальшому шлюб між сторонами було розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2016 року. Дитину залишено проживати з матір`ю.

Розпорядженням Рівненського міського голови від 18 червня 2019 року № 606-р визначено спосіб участі позивача ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлено можливість побачень з донькою: щорічно тривалістю 60 календарних днів в місці визначеному за попереднім погодженням з матір`ю дитини, для відпочинку та оздоровлення; щороку на наступний день після дня народження дитини; щороку в день народження батька, баби та діда; половину державних свят за попереднім погодженням із матір`ю дитини (а. с. 8).

З листа Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської ради від 12 грудня 2019 року № 01-15/723 встановлено, що в період з червня по грудень 2019 року до Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської ради з питання сприяння ОСОБА_1 в побаченнях з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у документуванні фактів перешкод у спілкуванні з нею, не звертався (а. с. 41).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішеннь, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник щодо усунення перешкод у вихованні та вільному спілкуванні батька з дитиною.

Під час оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) Сімейного кодексу України (далі - СК), Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими правовими актами.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з частиною першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Отже, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини.

Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначений спосіб участі батька у спілкуванні з дитиною відповідно до розпорядження голови Рівненської міської ради від 18 червня 2019 року № 606-р є цілком реалізованим. Також врахувавши те, що донька потребує спілкування з батьком та має бажання спілкуватися з ним, позивач не позбавлений батьківських прав, має бажання та намір спілкуватися, утримувати та виховувати доньку, а також те, що між позивачем та відповідачем виникли особисті неприязні стосунки, що не може впливати на спілкування батька з донькою, суди дійшли висновку про часткове задоволення позову в частині визначення порядку побачень позивача з дитиною. Вказаний у позовній заяві графік, на думку судів, є занадто напруженим і фактично вириває дитину з кола сім`ї, у якій вона проживає і повинна перебувати більше часу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача не чинити перешкоди позивачу у спілкуванні з дитиною, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходили з того, що такі вимоги є недоведеними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Як вбачається з матеріалів справ та встановлено судами Розпорядженням Рівненського міського голови від 18 червня 2019 року № 606-р визначено спосіб участі позивача ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлено можливість побачень з донькою: щорічно тривалістю 60 календарних днів в місці визначеному за попереднім погодженням з матір`ю дитини, для відпочинку та оздоровлення; щороку на наступний день після дня народження дитини; щороку в день народження батька, баби та діда; половину державних свят за попереднім погодженням із матір`ю дитини.

Цей висновок неоскаржений сторонами даної справи, нескасований, недійсним або незаконним не визнаний, і протилежного сторонами не доведено.

З пояснень відповідача суд першої інстанції встановив, що з вересня 2019 року позивач почав звертатись до відповідача за погодженнями про можливість побачень з дитиною, не отримавши відмови, позивач забирав доньку, а саме: з 15 до 23 вересня 2019 року на 8 днів; з 27 до ІНФОРМАЦІЯ_3 2019 року на 3 дні; з 19 до 20 жовтня 2019 року на 2 дні; з 24 до 26 жовтня 2019 року на 3 дні; з 26 до 30 жовтня 2019 року на 4 дні; з 31 жовтня до 02 листопада 2019 року на 3 дні; з 8 до 10 листопада 2019 року на 3 дні; з 30 листопада до 01 грудня 2019 року на 2 дні, а всього 28 днів. Зазначеного позивачем спростовано не було.

З позовом до суду позивач звернувся 04 жовтня 2019 року. Тобто позивачем для зустрічей з дитиною менше ніж за пів року було використано 28 днів із 60-ти.

Крім того, як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в період з червня по грудень 2019 року до Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської ради з питання сприяння його в побаченнях з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у документуванні фактів перешкод у спілкуванні з нею, не звертався, що підтверджується листом Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської ради від 12 грудня 2019 року № 01-15/723 (а. с. 41).

Позивач не надав доказів на порушення його права у спілкуванні з донькою та доказів на підтвердження наявності перешкоджанні йому відповідачкою у спілкуванні з дитиною, а також невиконання відповідачкою розпорядження Рівненського міського голови від 18 червня 2019 року № 606-р.

Виходячи з вищевикладеного, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні батька з дитиною у зв`язку з їх недоведеністю, є правильними та обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що правовому захисту у цьому випадку може підлягати право у реалізації якого чиняться перешкоди, тобто здійснюється активна протидія засобам досягнення певної мети, однак позивач про свої спроби зустрітися з дитиною за місцем проживання, у дошкільному закладі, чи інших місцях не повідомляє; до служби у справах дітей з метою уникнення перешкод в отриманні побачень або фіксації фактів невиконання розпорядження міського голови не звертався.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують.

Отже, встановлюючи порядок побачень батька з дитиною, врахувавши інтереси дитини, її вік, а також закріплений у положеннях чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участі у її вихованні, врахувавши бажання батька на участь у вихованні та спілкуванні зі своєю донькою, встановивши відсутність обставин, які б унеможливлювали реалізацію права батька на спілкування з донькою, необхідність спілкування дитини як з батьком, так і з матір`ю, які не змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дитини, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та встановлення наступного графіку побачень батька з дитиною, а саме:

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач чинить позивачу перешкоди у спілкуванні з дитиною, а також не виконує розпорядження Рівненського міського голови від 18 червня 2019 року № 606, колегія суддів не приймає, оскільки такі доводи не містять свого підтвердження.

Доводи касаційної скарги про те, що відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання відповідачки не чинити позивачу перешкоди у побаченні з донькою дасть їй можливість продовжувати ігнорувати прохання батька на побачення з донькою та маніпулювати бажанням самої дитини, є неприйнятними, оскільки позивач не довів позовних вимог, що такі перешкоди відповідачем здійснювались. Тому оскільки у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні батька з дитини відмовлено судами за їх недоведеністю, то і не підлягають задоволенню похідні вимоги про про зобов`язання судом відповідача не чинити такі перешкоди.

Колегія суддів звертає увагу на те, що визначений судами спосіб участі батька у спілкуванні та вихованні дитини не є перешкодою для підтримки зв`язків між батьком і дитиною у інших формах за погодженням батьків або ж зміни компетентним органом встановленого порядку за наявності обставин, що мають істотне значення.

Об`єктом правосуддя у справах про піклування про дитину є одвічні, гостро емоційні і постійно мінливі стосунки між батьками і їхньою дитиною, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі встановлювати сталі чутливі людські стосунки та приписувати почуття прихильності. У той же час суд у межах своїх повноважень спрямовує учасників сімейного конфлікту до його вирішення.

З урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб, батьки не позбавлені в майбутньому права змінити встановлений судом спосіб участі у вихованні дитини, що буде відповідати інтересам дитини.

Доводи касаційної скарги про те, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норми права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі № 571/1306/16, від 29 травня 2019 року в справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року в справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року в справі № 523/3612/16, від 24 липня 2019 року в справі № 760/23795/14, від 25 вересня 2019 року в справі № 642/6518/16, від 30 жовтня 2019 року в справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року в справах №№ 464/4574/15, 756/17180/14, від 13 листопада 2019 року в справі № 697/2368/15, від 04 грудня 2019 року в справі № 635/8395/15, від 01 квітня 2020 року в справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року в справі № 287/575/16, від 19 серпня 2020 року в справі № 287/587/16, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки у справах наведених як приклад, встановлено інші фактичні обставини справи. З урахуванням наведеного, відсутні підстави вважати, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах.

Встановивши характер спірних правовідносин, дослідивши наявні у справі докази, врахувавши принцип рівності прав батьків у вихованні дитини, а також інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, вік дитини та режим її розпорядку дня, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, входячи передусім з якнайкращих інтересів дитини та запропонованого органом опіки і піклування графіку спілкування батька з донькою.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів, адже такий спосіб участі батька у вихованні дочки та спілкуванні з нею у повній мірі відповідатиме інтересам як дитини, так і батьків, забезпечує участь батька у процесі виховання дитини.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків судів попередніх інстанцій, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності встановлення іншого способу його участі у вихованні доньки, ніж той, що визначений у розпорядженні Рівненського міського голови від 18 червня 2019 року № 606-р, та визначений судами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 серпня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко