ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 569/3571/17
провадження № 61-15257св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 6 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Смолій Л. Д., та постанову апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом, уточненим у вересні 2017 року, до ОСОБА_2 про захист гідності, честі та ділової репутації.
В обґрунтування позову зазначила, що 23 грудня 2016 року на засіданні сесії Рівненської обласної ради сьомого скликання, яке транслювалося у прямому ефірі телеканалу Рівне-1, ОСОБА_2 принизив її честь і гідність, назвавши «дурнуватою».
Так, відповідач, який є депутатом від партії ВО «Батьківщина», підійшовши до головуючого на сесії, пояснив йому причину свого неголосування та сказав: «Там якась дурнувата баба кричала, інвалід, і я не зміг проголосувати». Вказане висловлювання стосувалося позивача, яка у момент голосування знаходилася поряд із ОСОБА_2 і є інвалідом, про що він знає.
За таких обставин ОСОБА_1 просила визнати інформацію про те, що вона є «дурнуватою», недостовірною і такою, що принижує її честь та гідність, а також зобов`язати відповідача спростувати цю інформацію шляхом виступу на засіданні ради. Крім того, оскільки відповідними висловлюваннями ОСОБА_2 її принизив у присутності великої кількості інших осіб, що завдало моральних страждань, просила відшкодувати моральну шкоду, яку оцінює у 90 000 гривень.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 6 жовтня 2017 року позов задоволено частково.
Визнано інформацію, поширену ОСОБА_2 23 грудня 2016 року на сесії Рівненської обласної ради сьомого скликання про те, що ОСОБА_1 є «дурнуватою», - недостовірною та такою, що принижує честь і гідність.
Зобов`язано ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію про те, що ОСОБА_1 є «дурнуватою», шляхом виступу на сесії Рівненської обласної ради сьомого скликання.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 2 000 гривень.
Стягнено з ОСОБА_2 у дохід держави 1 280 гривень судового збору.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висловлювання ОСОБА_2 , яке містило слово «дурнувата», адресувалося ОСОБА_1 , мало образливий характер, а також є недостовірним і таким, що принижує її честь та гідність, тому підлягає спростуванню шляхом виступу відповідача на сесії Рівненської обласної ради сьомого скликання. Оскільки поширена інформація принизила позивача, суд стягнув на її користь моральну шкоду у розмірі 2 000 гривень, визначивши цей розмір із засад розумності і справедливості.
Постановою апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2018 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 6 жовтня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Відмовляючи у задоволені позову, апеляційний суд виходив з недоведеності того, що поширена ОСОБА_2 інформація і його висловлювання стосувалися саме ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила постанову апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про визнання інформації недостовірною і зобов`язання її спростувати скасувати та залишити у цій частині в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 6 жовтня 2017 року, а також скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди і ухвалити у цій частині рішення про стягнення на її користь 90 000 гривень.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій в оскаржуваних частинах ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили образливе висловлювання ОСОБА_2 саме на її адресу, оскільки у сесійній залі вона знаходилася поряд із ним, протестувала проти вирішення питання про видобуток бурштину, а також до цього вона йому повідомила, що є інвалідом. Ці обставини підтверджуються, крім показів свідків, відеозаписом трансляції засідання сесії Рівненської обласної ради сьомого скликання, проте апеляційний суд вказані докази не оцінив.
На думку позивача, відповідач, заперечуючи проти її позовних вимог, не оспорював адресування свого висловлювання саме їй, а наполягав на оціночному характері такої інформації.
Ухвалою Верховного Суду від 8 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Встановлені судом апеляційної інстанцій обставини справи
Апеляційним судом встановлено, що 23 грудня 2016 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 брали участь у сесії Рівненської обласної ради сьомого скликання, яка відбувалася у сесійній залі по вул. Просвіти, 1 у м. Рівне.
У ході розгляду питань, включених до порядку денного, присутні в залі представники громадськості, в тому числі і ОСОБА_1 , виражаючи незгоду з діями і рішеннями депутатів, почали викрикувати «ганьба».
Депутат Рівненської обласної ради сьомого скликання від партії ВО «Батьківщина» ОСОБА_2 підійшов до головуючого на сесії і так пояснив йому причину свого неголосування щодо поставленого на вирішення чергового питання: «Там якась дурнувата баба кричала, інвалід, і я не зміг проголосувати». Цей момент зафіксований камерою, розташованою біля президії, та потрапив у прямий ефір трансляції телеканалу Рівне-1, тобто відповідана інформація поширена невизначеному колу осіб.
З пояснень позивача суд апеляційної інстанції встановив, що до ОСОБА_2 для отримання пояснень стосовно цих висловлювань ОСОБА_1 не зверталась, так як свідки події ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили, що мова йшла про неї. У телесюжеті телеканалу Рівне-1, яке здійснювало пряму трансляцію засідання сесії, вказано, що депутат ОСОБА_2 образив свою колегу, а тому, оскільки вона також є депутатом ради, позивач впевнена, що образливі висловлювання стосувалися саме її.
ОСОБА_2 у поданих на позов запереченнях не визнав, що його висловлювання стосувалися особи позивача, і посилався на їх загальний і знеособлений характер.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтями 1, 11 Закону України «Про інформацію» інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Відповідно до статті 28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям. Ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
Статтею 32 Конституції України гарантовано кожному судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
У статті 277 ЦК України вказано, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
При розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Суд апеляційної інстанції, оцінивши зміст висловлювання ОСОБА_2 , у якому не зазначена особа, якої воно стосується, та врахувавши заперечення відповідача щодо того, що поширена ним інформація будь-яким чином стосується особи позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення цього позову.
Доводи заявника про те, що свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили адресування образливих висловлювань ОСОБА_2 саме їй, оскільки у сесійній залі вона знаходилася поряд із відповідачем, протестувала проти вирішення питання про видобуток бурштину, а також до цього повідомила йому, що є інвалідом, касаційний суд відхиляє.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд апеляційної інстанції встановив, що у висловлюванні ОСОБА_2 не вказана конкретна особа, якої воно стосувалося, тому сам лише факт перебування заявника поруч із відповідачем в момент засідання ради і наявність у неї статусу інваліда не підтверджує беззаперечно, що поширена відповідачем інформація стосувалася її особи. Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 також не зазначили об`єктивних причин, чому вважають дане висловлювання таким, що стосувалося ОСОБА_1 , тобто такі їх висновки ґрунтуються на внутрішньому переконанні. При цьому сам ОСОБА_2 категорично заперечує, що його висловлювання стосувалося ОСОБА_1 .
Оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність того, що висловлювання ОСОБА_2 23 грудня 2016 року на засіданні сесії Рівненської обласної ради сьомого скликання, стосувалося позивача.
Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки показам свідків і відеозапису трансляції засідання сесії Рівненської обласної ради сьомого скликання, не спростовують правильність висновків апеляційного суду про відмову у позові, так як недоведеним суд вважав не сам факт перебування сторін поряд на засіданні ради і відповідне спірне висловлювання ОСОБА_2 , а те, що у даному висловлюванні мова йшла конкретно про заявника, що є обов`язковою умовою для висновку про порушення цим висловлюванням її особистих немайнових прав.
Фактично доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, не відноситься до повноважень касаційного суду при касаційному перегляді справи, який не можевстановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Твердження заявника про те, що відповідач, заперечуючи проти позову, наполягав на оціночному характері висловленої ним інформації і не вказував на те, що це висловлювання не стосувалося її особисто, касаційний суд відхиляє. У поданих ОСОБА_2 запереченнях на позовну заяву та в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції останній прямо зазначив, що його висловлювання мало загальний і знеособлений характер та не стосувалося ОСОБА_1 особисто.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401 і 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 6 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов