17.04.2024

№ 569/6143/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 569/6143/23

провадження № 61-1026св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шупік Катерина Василівна,

заінтересована особа (стягувач) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 15 серпня 2023 року у складі судді Гордійчук І. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С., у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шупік Катерини Василівни,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Відділ ДВС у місті Рівному) Шупік К. В., заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Діджи Фінанс».

Свою скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що на примусовому виконанні у Відділі ДВС у місті Рівному перебував виконавчий лист № 2-1743/10, виданий 25 січня 2013 року Рівненським міським судом Рівненської області на виконання рішення цього суду від 03 березня 2010 року, яким стягнено солідарно з нього та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2008 року № 336-012/ФКВ-08 в іноземній валюті у розмірі 65 155,18 доларів США, що у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України 7,985 грн за 1 долар США на день звернення до суду з позовом становило 520 264,11 грн, а також у національній валюті України - 17 957,41 грн.

Вперше за заявою Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Дельта Банк», яке стало правонаступником усіх прав та обов`язків ТОВ «Український промисловий банк», державний виконавець відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1. За повідомленням стягувача (нового кредитора) залишок заборгованості за виконавчим листом № 2-1743/10 становив 447 537,24 грн.

28 березня 2016 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 державний виконавець наклав арешт на належне йому майно, а 10 листопада 2017 року виніс постанову про повернення стягувачу виконавчого листа № 2-1743/10 у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХVІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХVІ).

У липні 2019 року ПАТ «Дельта Банк» вдруге пред`явило вказаний виконавчий документ на виконання. 31 липня 2019 року головний державний виконавець Відділу ДВС у місті Рівному Шупік К. В. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2, у межах якого цього ж дня наклала арешт на майно, а 12 грудня 2019 року - на грошові кошти боржника.

Постановою від 30 липня 2020 року державний виконавець повернув стягувачу виконавчий лист № 2-1743/10 у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13 квітня 2021 року замінено стягувача у виконавчому листі № 2-1743/10 з ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника ТОВ «Діджи Фінанс».

У грудні 2020 року він погасив кредитну заборгованість перед новим кредитором (стягувачем), що підтверджується довідкою ТОВ «Діджи Фінанс» від 15 грудня 2020 року № ДФ1512/2. Однак арешт, накладений на належне йому рухоме та нерухоме майно, залишився нескасованим.

На його звернення державна виконавча служба повідомила, що скасувати арешт неможливо, оскільки виконавче провадження завершене з підстав, що не передбачали зняття арешту з майна боржника.

Вважає, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Відділу ДВС у місті Рівному Шупік К. В. щодо незняття арешту з коштів та майна боржника, накладеного під час виконання виконавчого листа № 2-1743/10, виданого 25 січня 2013 року Рівненським міським судом Рівненської області (ВП № НОМЕР_1; ВП № НОМЕР_2);

- визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Шупік К. В. щодо невилучення стосовно нього записів з Єдиного реєстру боржників, що були внесені під час виконання виконавчого листа № 2-1743/10, виданого 25 січня 2013 року Рівненським міським судом Рівненської області (ВП № НОМЕР_1; ВП № НОМЕР_2);

- зобов`язати головного державного виконавця Відділу ДВС у місті Рівному Шупік К. В. зняти арешти та обтяження, накладені на його майно та кошти під час виконання виконавчого листа № 2-1743/10, виданого 25 січня 2013 року Рівненським міським судом Рівненської області (ВП № НОМЕР_1; ВП № НОМЕР_2);

- зобов`язати головного державного виконавця Шупік К. В. вилучити стосовно нього записи з Єдиного реєстру боржників, внесені під час виконання виконавчого листа № 2-1743/10, виданого 25 січня 2013 року Рівненським міським судом Рівненської області (ВП № НОМЕР_1; ВП № НОМЕР_2).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 15 серпня 2023 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано бездіяльність головного державного виконавця Відділу ДВС у місті Рівному Шупік К. В. щодо незняття арешту з коштів та майна боржника ОСОБА_1 , накладеного під час виконання виконавчого листа № 2-1743/10, виданого 25 січня 2013 року Рівненським міським судом Рівненської області (ВП № НОМЕР_1; ВП № НОМЕР_2), та щодо невилучення записів з Єдиного реєстру боржників стосовно ОСОБА_1 , що були внесені під час виконання виконавчого листа № 2-1743/10, протиправною.

Зобов`язано головного державного виконавця Відділу ДВС у місті Рівному Шупік К. В. зняти накладені арешти та обтяження на майно і кошти боржника ОСОБА_1 , що були внесені під час виконання виконавчого листа № 2-1743/10, виданого 25 січня 2013 року Рівненським міським судом Рівненської області в межах виконавчих проваджень № НОМЕР_1; № НОМЕР_2.

Зобов`язано головного державного виконавця Відділу ДВС у місті Рівному Шупік К. В. вилучити записи з Єдиного реєстру боржників стосовно ОСОБА_1 , що були внесені під час виконання виконавчого листа № 2-1743/10, виданого 25 січня 2013 року Рівненським міським судом Рівненської області (ВП № НОМЕР_1; ВП № НОМЕР_2).

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що підлягає примусовому виконанню. Водночас у разі повного виконання рішення суду підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Боржник ОСОБА_1 погасив заборгованість перед новим стягувачем ТОВ «Діджи Фінанс», що підтверджується довідкою від 15 грудня 2020 року № ДФ1512/2.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Суд врахував, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 14 грудня 2023 рокуапеляційну скаргу головного державного виконавця Відділу ДВС у місті Рівному Шупік К. В. залишено без задоволення, а ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 15 серпня 2023 року - без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції за результатами розгляду скарги є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Законом № 1404-VIII не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Разом із тим наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору (питання про стягнення виконавчого збору відповідно до закону державний виконавець не вирішував), є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.

Незняття Відділом ДВС у місті Рівному арешту з майна боржника у виконавчому провадженні є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання державного виконавця зняти такий арешт.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справ № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц.

Бездіяльність виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається, та не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Посилання у апеляційній скарзі на несплату боржником виконавчого збору за вказаними виконавчими провадженнями не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки у матеріалах справи відсутні відомості про те, що з метою стягнення виконавчого збору державний виконавець виносив постанову, відкривав виконавче провадження і задля виконання саме цього виконавчого документа (про стягнення виконавчого збору) накладав арешт на майно боржника.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2024 року Відділ ДВС у місті Рівному подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 15 серпня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.

Касаційну скаргу Відділу ДВС у місті Рівному подано на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і мотивовано тим, що Закон № 1404-VIII не надає права державному виконавцеві знімати арешт з майна боржника під час повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 37 цього Закону, оскільки у цьому випадку виконавче провадження не є закінченим.

При цьому виконавець, який виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, або інша посадова особа державної виконавчої служби вже позбавлені права вчиняти будь-які виконавчі дії у цьому виконавчому провадженні без повторного пред`явлення стягувачем виконавчого документа до виконання, в тому числі приймати рішення про виключення відомостей щодо боржника з Єдиного реєстру боржників.

Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що боржник не сплатив витрати виконавчого провадження та виконавчий збір.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2024 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Рівненського міського суду Рівненської області.

27 лютого 2024 року справа № 569/6143/23 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що на примусовому виконанні у Відділі ДВС у місті Рівному перебував виконавчий лист № 2-1743/10, виданий 25 січня 2013 року Рівненським міським судом Рівненської області на виконання рішення цього суду від 03 березня 2010 року, яким стягнено солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ТОВ «Український промисловий банк» заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2008 року № 336-012/ФКВ-08 в іноземній валюті у розмірі 65 155,18 доларів США, що у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України 7,985 грн за 1 долар США на день звернення до суду з позовом становило 520 264,11 грн, а також у національній валюті України - 17 957,41 грн (а. с. 23-25).

Вперше за заявою ПАТ «Дельта Банк», яке стало правонаступником усіх прав та обов`язків ТОВ «Український промисловий банк», державний виконавець відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1. За повідомленням стягувача (нового кредитора) залишок заборгованості за виконавчим листом № 2-1743/10 становив 447 537,24 грн.

28 березня 2016 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 державний виконавець наклав арешт на належне боржнику ОСОБА_1 майно, а 10 листопада 2017 року виніс постанову про повернення стягувачу виконавчого листа № 2-1743/10 у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-ХVІ (а. с. 23-25).

Постановою від 30 липня 2020 року головний державний виконавець Відділу ДВС у місті Рівному Шупік К. В. повернула стягувачу виконавчий лист № 2-1743/10 у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII (а. с. 19).

02 жовтня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір № 2307/к про відступлення прав вимоги, за яким права вимоги, у тому числі за кредитним договором від 17 серпня 2008 року № 336-012/ФКВ-08, відступлені новому кредитору - ТОВ «Діджи Фінанс». Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13 квітня 2021 року замінено стягувача у виконавчому листі № 2-1743/10 з ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника ТОВ «Діджи Фінанс» (а. с. 9-12, 14).

Згідно з довідкою ТОВ «Діджи Фінанс» від 15 грудня 2020 року № ДФ1512/2 станом на 15 грудня 2020 року ОСОБА_1 повністю погасив заборгованістьза кредитним договором від 17 серпня 2008 року № 336-012/ФКВ-08 і новий кредитор не має будь-яких фінансових та майнових претензій до позичальника в частині виконання умов цього договору (а. с. 13).

На письмовий запит (звернення) ОСОБА_1 від 07 лютого 2023 року Відділ ДВС у місті Рівному 22 лютого 2023 року повідомив, що скасувати арешт неможливо, оскільки виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1743/10 завершене з підстав, що не передбачали зняття арешту з майна боржника (а. с. 21-25).

У матеріалах справи відсутні відомості про те, що з метою стягнення виконавчого збору державний виконавець виносив постанову, відкривав виконавче провадження і задля виконання саме цього виконавчого документа (про стягнення виконавчого збору) накладав арешт на майно боржника.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, ОСОБА_1 вказав, що за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Як вбачається зі скарги ОСОБА_1 , останній звернувся до Відділу ДВС у місті Рівномуіз заявою про зняття арешту із майна 07 лютого 2023 року і отримав відмову у вчиненні таких дій 22 лютого 2023 року, а тому саме з цього моменту між заявником та суб`єктом оскарження виникли спірні правовідносини.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону № 606-ХVІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналогічні положення містяться у статті 1 Закону № 1404-VIII.

Згідно з частинами першою, другою та сьомою статті 9 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України. Реєстрація боржника в Єдиному реєстрі боржників не звільняє його від виконання рішення. Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виходячи зі змісту статті 25 Закону № 606-ХVІ та абзацу третього частини другої статті 56 Закону № 1404-VIII за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Аналогічні положення містилися у пункті 2 частини першої статті 47 Закону № 606-ХVІ.

Частиною другою статті 50 Закону № 606-ХVІ передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21).

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 13 Закону № 1404-VIII постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) вказано, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

У справі, яка переглядається, встановлено, що:

- після повторного повернення стягувачу виконавчого листа № 2-1743/10 про стягнення кредитної заборгованості боржник ОСОБА_1 повідомив виконавчу службу про повне виконання зобов`язань за кредитним договором та просив зняти арешт із належного йому майна. При цьому виконавчою службою не оспорювався факт погашення боржником заборгованості за виконавчим документом після повернення виконавчого документа стягувачу у липні 2020 року (а. с. 21-25). Саме у зв`язку із цим ОСОБА_1 просив зняти арешт з його майна;

- у матеріалах справи відсутні відомості про те, що з метою стягнення виконавчого збору державний виконавець виносив постанову, відкривав виконавче провадження і задля виконання саме цього виконавчого документа (про стягнення виконавчого збору) накладав арешт на майно боржника.

Подаючи заяву про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 вказав, що він погасив борг у добровільному порядку за погодженням з новим кредитором (стягувачем) ТОВ «Діджи Фінанс». Відмовляючи у знятті арешту, державний виконавець не оспорював факт відсутності вказаної заборгованості. За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.

При цьому суди підставно врахували те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

На підставі зазначеного Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що незняття арешту з майна боржника, накладеного під час виконання виконавчого листа № 2-1743/10, саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю державного виконавця і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання виконавця зняти арешт з майна боржника та вилучити стосовно нього записи з Єдиного реєстру боржників.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21).

Посилання у касаційній скарзі на несплату боржником виконавчого збору, не заслуговують на увагу, оскільки суди встановили, що у матеріалах справи відсутні відомості про те, що з метою стягнення виконавчого збору державний виконавець виносив постанову, відкривав виконавче провадження і задля виконання саме цього виконавчого документа накладав арешт на майно боржника.

Аргументи касаційної скарги про те, що для скасування накладеного на майно боржника арешту необхідним є відновлення відповідного виконавчого провадження, є безпідставними, оскільки у цій правовій ситуації відмова зняти арешт з майна боржника унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна (див. постанову Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 203/3435/21, провадження № 61-5467св22).

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 320/7888/16-ц, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, від 04 листопада 2022 року у справі № 686/6010/14, не заслуговують на увагу, оскільки висновки у вказаних справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Так, у справі № 320/7888/16-ц вирішувалося питання щодо поряду судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, і судом касаційної інстанції виснувано, що відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У справах № 569/17603/18, № 634/292/21, № 242/4601/20, № 686/6010/14 Верховний Суд зазначив, що законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна у боржника, оскільки стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано.

Поряд із цим у зазначених справах суди встановили, що боржники не виконали рішень про стягнення з них заборгованості, виконавчі провадження не є закінченими, а тому відсутні підстави для зняття арешту, тоді як у справі, що переглядається, заявник надав докази на підтвердження сплати боргу та відсутності майнових претензій з боку нового кредитора (стягувача), у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника.

При цьому, оскільки вчинення будь-яких дій державним виконавцем за межами виконавчого провадження є неможливим, а особа, яка вважає себе правонаступником стягувача та повідомлена про розгляд цієї справи в суді, не ініціювала продовження виконавчих дій (в матеріалах справи відсутні будь-які документально підтверджені відомості про те, що у період з 30 липня 2020 року(повернення виконавчого листа стягувачу) до дня закінчення розгляду цієї справи у суді першої інстанції (15 серпня 2023 року) органами державної виконавчої служби проводилися виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа № 2-1743/10), то Верховний Суд дійшов переконання, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритого виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право боржника на мирне володіння майном.

Виходячи з наведеного, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця, а, отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування судами норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації виниклих відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 15 серпня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко