№ 571/916/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 571/916/22

провадження № 61-2141св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи:Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Майданік В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 від вогнепального поранення під час несення військової службизагинув її рідний брат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказувала на те, що її брат фактично постійно проживав з нею у період з 27 липня 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_5.

Зазначала, що їх матір померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а батько - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вони з братом проживали разом однією сім`єю, вона займалася вихованням брата і доглядом. У 2017 році саме з її будинку брат був призваний до Збройних Сил України для проведення Антитерористичної операції і повертався у відпустку саме туди ж. Усі документи, сповіщення, що пов`язані з проходженням служби і подальшою загибеллю брата, приходили на її адресу у с. Томашгород Рокитнівського району Рівненської області.

Вказувала на те, що встановлення факту проживання однією сім`єю з братом їй необхідне для отримання компенсації у зв`язку із загибеллю військовослужбовця. На день звернення до суду за її отриманням вона не зверталася, спору з колишньою дружиною брата з приводу отримання грошових коштів немає. ОСОБА_2 після розірвання шлюбу в інших шлюбних відносинах не перебував.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю її з ОСОБА_2 з 27 липня 2005 року до 05 липня 2013 року та з 15 лютого 2017 року до дня смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2022 року, ухваленим у складі судді Верзун О. П., заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 27 липня 2005 року до 05 липня 2013 року та з 15 лютого 2017 року до дня смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив із того, що заявниця надала суду докази, які підтверджують факт її спільного проживання з братом ОСОБА_2 спільно однією сім`єю у період з 27 липня 2005 року до 05 липня 2013 року та з 15 лютого 2017 року до дня смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 березня 2023 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково.

Скасовано рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2022 року, провадження у справі закрито.

Роз`яснено ОСОБА_1 , що цей спір підлягає вирішенню Рівненським окружним адміністративним судом Рівненської області. Рівненський апеляційний суд може за її заявою, поданою протягом десяти днів з дня отримання постанови, передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Попереджено ОСОБА_1 , що повторне звернення в порядку цивільного судочинства з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет

і з тих самих підстав не допускається.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї загиблого військовослужбовця, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

При цьому апеляційний суд посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 квітня 2019 року у справі № 456/1258/17, від 02 квітня 2020 року у справі № 357/13948/16-а, від 12 листопада 2020 року у справі № 822/630/17, від 06 липня 2022 року у справі № 240/5809/18.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 07 квітня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено, передано справуРівненському окружному адміністративному суду.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року провадження в адміністративній справі зупинено до набрання чинності судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 560/17953/21.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року провадження в адміністративній справі поновлено.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року провадження в адміністративній справі закрито.

Ухвала окружного адміністративного суду мотивована тим, що справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з правовим висновком, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), її заява про встановлення факту, що має юридичне значення, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а тому апеляційний суд помилково закрив провадження у справі з тих підстав, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Крім того, апеляційний суд вказував на наявність між учасниками справа спору. Разом із цим у висновку Великої Палати Верховний Суду, який викладений у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), зазначено, що між ОСОБА 1 та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги (пункти 105 -106 постанови).

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 рокуу справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2024 року представник Міністерства оборони України подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, оскільки апеляційний суд не досліджував та не надав оцінку доказам, наданим на підтвердження факту, що має юридичне значення, у тому числі з урахуванням аргументів Міністерства оборони України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: ОСОБА_3 (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М., від 06 березня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Рівненського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер брат ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , місце смерті - с. Красногорівка Ясинуватського району Донецької області.

Матір заявниці та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

На підставі рішення Рокитнівської сільської ради від 09 вересня 2005 року № 97 ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6 ) призначено піклувальником над ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що дитина залишилась без батьківського піклування.

Згідно зі сповіщенням про смерть від 18 травня 2022 року № 3 начальник ІНФОРМАЦІЯ_7 сповістив ОСОБА_1 про те, що її брат - старший солдат ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 . У сповіщенні зазначено про те, що воно є документом для порушення клопотання про призначення пенсії, допомоги і пільг, установлених чинним законодавством України.

Згідно з довідкою про склад сім`ї від 15 червня 2022 року № 1721 до складу сім`ї за адресою: АДРЕСА_1 , входять 11 чоловік, серед яких заявниця ОСОБА_1 та загиблий ОСОБА_2 , однак останній проживав без реєстрації з 27 липня 2005 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до довідки Рокитнівської селищної ради від 15 червня 2022 року №1722 загиблий ОСОБА_2 спільно проживав із заявницею ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою Рокитнівської селищної ради від 15 червня 2022 року № 4678 вбачається, що загиблий ОСОБА_2 був зареєстрований, але не проживав за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до виписок з банківських рахунків за період з 01 червня 2017 року до 31 грудня 2019 року, з 01 червня 2017 року до 07 вересня 2022 року, між заявницею та загиблим ОСОБА_7 наявний систематичний рух коштів.

У суді першої інстанції допитані свідки: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

ОСОБА_11 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов, за яких суд повноважний розглядати заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Доступом до правосуддя, згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

У рішенні ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказано, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Таким чином, важливо враховувати у контексті відповідності критерію «суд, встановлений законом» організаційну складову (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну складову (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно статей 4 19 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. Водночас необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства.

Обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

При цьому варто враховувати, що частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє. Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

У свою чергу, за правилами частин першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України регламентовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) сформульовано правовий висновок такого змісту: «Існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

При цьому між Особа 1 та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України».

Велика Палата Верховного Суду визнала неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежно від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих самих обставин, подій та фактів під час подання кожної заяви.

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22).

Ураховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду та вимоги, заявлені ОСОБА_1 у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що її вимоги не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Такий висновок апеляційного суду не відповідає нормам статті 255 ЦПК України.

Апеляційний суд не звернув уваги на доводи заявниці щодо неможливості документально підтвердити факт проживання її однією сім`єю із загиблим братом, що позбавляє її можливості реалізувати права, встановлені законом.

Крім того, суд адміністративної юрисдикції також закрив провадження у справі.

Прохання ОСОБА_1 про залишення в силі рішення суду першої інстанції є передчасним, оскільки апеляційний суд не перевіряв його на предмет законності й обґрунтованості, а закрив провадження у справі з помилкових процесуальних підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, ураховуючи вимоги частини шостої статті 411 ЦПК України та необхідність урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду з направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 21 березня 2023 року скасувати, справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець