08.12.2024

№ 572/17/15-ц

Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

місто Київ

справа № 572/17/15-ц

провадження № 61-49038св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: Сарненська міська рада, Комунальне підприємство «Житлосервіс» Сарненської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

I. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачів

У січні 2015 року позивачі звернулися до суду з позовом, у подальшому уточненим, про визнання відповідачів такими, що втратили право на житло у кімнатах АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ) квартири

АДРЕСА_3 ; визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради від 25 грудня 2012 року № 466 про визнання сім`ї ОСОБА_4 наймачами зазначених житлових приміщень; рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради від 19 листопада 2014 року № 381, яким внесено зміни до пункту 1 рішення виконавчого комітету Сарненської міської рад від 20 листопада 2013 року № 419 «Про переоформлення договору найму», рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради від 20 листопада 2013 року № 419 про визнання ОСОБА_1 наймачем кімнати № АДРЕСА_4 житлового приміщення у гуртожитку на АДРЕСА_5 ; зобов`язання виконавчого комітету Сарненської міської ради та Комунального підприємства «Житлосервіс» укласти з ОСОБА_1 договір найму квартири АДРЕСА_6 , житловою площею 65, 0 кв. м, та загальною площею 88, 8 кв. м, відповідно до технічного паспорта (інвентаризаційна справа № 6693, реєстровий № 3-139-1100).

На обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що члени сім`ї ОСОБА_9 до 2001 року проживали у гуртожитку на АДРЕСА_7 , у подальшому звільнили зазначене житлове приміщення та переїхали на проживання у приватний будинок до м. Сарни, а пізніше виїхала на проживання до с. Жовтень Ширяївського району Одеської області, де постійно проживали на момент звернення до суду із позовом. Сім`я ОСОБА_10 на час виселення сім`ї ОСОБА_5 проживала у кімнаті НОМЕР_1 цього ж гуртожитку та потребувала покращення житлових умов, а тому 20 лютого 2002 року Спільним підприємством Сарненський комбінат «Будіндустрія» (СП «Будіндустрія»), де працювала ОСОБА_1 , їй видано ордер на право вселення з двома на той час неповнолітніми дітьми різної статі у гуртожиток на АДРЕСА_7 , загальною площею 112, 63 кв. м, та укладено договір найму цього житла. Зазначає, що рішенням виконкому Сарненської міської ради від 19 травня 2004 року № 295 адміністрації комбінату надано дозвіл на переобладнання гуртожитку під житловий будинок для малих сімей та виготовлення на нього проектно-технічної документації. У зв`язку з ліквідацією СП «Будіндустрія» рішенням Сарненської міської ради від 17 грудня 2009 року № 1471 гуртожиток передано у комунальну власність міста та прийнято на баланс Комунального підприємства «Житлосервіс» (далі - КП «Житлосервіс»), згідно з рішенням виконкому Сарненської міської ради від 17 серпня 2011 року № 340 приведено нумерацію житлових приміщень у гуртожитку сімейного типу відповідно до технічного паспорта. Стверджують, що на час отримання ними ордера на житло в гуртожитку сім`я ОСОБА_5 у спірних кімнатах не проживала та не була зареєстрована. Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 29 травня 2014 року у справі № 572/5626/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 24 вересня 2014 року, відмовлено в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилими кімнатами АДРЕСА_8 , задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 , визнано недійсним договір найму житла від 27 грудня 2012 року за № 3720 в частині надання у безстрокове користування зазначених кімнат та договір від 19 вересня 2013 року № 3720 про участь у витратах з утримання споруд, прибудинкових територій та надання послуг, що укладені з ОСОБА_4 , КП «Житлосервіс» Сарненської районної ради. Зазначають, що рішення Сарненської міської ради від 25 грудня 2012 року № 466, яким сім`ю ОСОБА_5 визнано наймачами кімнат НОМЕР_2 жилого приміщення, суперечить вимогам житлового законодавства, оскільки ці кімнати відносяться до квартири АДРЕСА_3 , а тому укладення договору найму з ОСОБА_4 на частину їхньої квартири, а саме кімнати № АДРЕСА_1 НОМЕР_3 якими користується їхня сім`я, суперечить житловому законодавству. Також зазначили, що рішенням виконавчого комітету Сарненської міської ради від 19 листопада 2014 року № 381 неправомірно внесено зміни до пункту 1 рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради від 20 листопада 2013 року № 419 «Про переоформлення договору найму», яким ОСОБА_1 визнано наймачем кімнати НОМЕР_4, площею 14, 9 кв. м, оскільки сім`я ОСОБА_9 втратила право на зазначене житло з 2001 року, оскільки ордер на спірні приміщення їй не видавався і вони виїхали з гуртожитку на проживання в Одеську область.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідачі позов не визнали, просили суд відмовити у його задоволенні з підстав його необґрунтованості.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дубровицького районною суду Рівненської області від 28 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, керувався тим, що під час укладення 20 лютого 2002 року ОСОБА_1 з власником житла, на той час СП «Будіндустрія», договору найму житла необхідно було отримати попередню згоду органу опіки і піклування, а тому за відсутності такої згоди позов в частині визнання членів сім`ї ОСОБА_5 такими, що втратили право на житло в спірних кімнатах, є необґрунтованим. Суд також виходив з того, що Сарненська міська рада не наділена повноваженнями та не вправі вирішувати питання щодо надання житла та визнання наймачами житла, оскільки такими функціями наділений виключно виконавчий комітет Сарненської міської ради, який не залучено як сторону у справі. Крім того, відсутні підстави щодо визнання незаконними рішень рішення виконкому Сарненської міської ради, оскільки вони прийняті за заявою ОСОБА_1 , і їх зміст по суті не змінює, а лише містить уточнення відносно найменування приміщення, в якому міститься кімната, наймачем якої визнано ОСОБА_1 , а тому такими рішеннями права позивачів не порушуються.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дубровицького районного суду від 28 березня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області від 25 грудня 2012 року № 466 про визнання сім`ї ОСОБА_4 наймачами кімнат НОМЕР_9 жилого приміщення № АДРЕСА_5 у гуртожитку на АДРЕСА_5 , рішення виконавчого комітету від 19 листопада 2014 року № 381, яким внесено зміни до пункту 1 рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради від 20 листопада 2013 року № 419 «Про переоформлення договору найму», та рішення виконавчого комітету від 20 листопада 2013 року № 419 про визнання ОСОБА_1 наймачем кімнати № АДРЕСА_4 жилого приміщення № АДРЕСА_3 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що рішеннями Сарненського районного суду від 17 грудня 2010 року (справа № 2-718/2010) та від 29 травня 2014 року (справа № 572/5626/13-ц), які набрали законної сили, встановлено, що ОСОБА_4 разом із сім`єю добровільно виселилася із спірного приміщення гуртожитку в 2001 році, а тому договір найму від 22 жовтня 1998 року є розірваним з моменту вибуття ОСОБА_4 та членів її сім`ї з гуртожитку в 2001 році відповідно до положень частини другої статті 107 ЖК Української РСР. Неможливо переукласти договір, який є розірваним з 2001 року в силу вимог закону, а саме частини другої статті 107 ЖК Української РСР, незалежно від пред`явлення позову про це. Судом апеляційної інстанції також враховано, що договір найму спірних житлових приміщень у гуртожитку від 20 лютого 2002 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 та СП «Будіндустрія», не розірваний, не припинений та не визнаний судом недійсним. Позивачі продовжують проживати у кімнатах АДРЕСА_9 та сплачувати грошові кошти за користування ними та за надані комунальні послуги, отже, не можуть бути обмежені у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом. Отже, вирішуючи питання щодо поданої заяви ОСОБА_4 про надання дозволу на переоформлення договору найму спірних кімнат у гуртожитку, виконком вийшов за межі своєї компетенції, не врахував, що позивачі є належними користувачами кімнат НОМЕР_10 договір найму не розірваний, не врахував вимоги житлового законодавства та безпідставно визнав наймачами зайнятих приміщень осіб, які фактично не проживають у гуртожитку і з якими попередній договір найму 1998 року є розірваним з 2001 року. За таких обставин рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради від 25 грудня 2012 року № 466 «Про розгляд звернення ОСОБА_4 щодо переоформлення договору найму» є незаконним і підлягає скасуванню. Також судом встановлено, що позивач із заявою про переоформлення договору найму від 20 лютого 2002 року до власника гуртожитку не зверталася, а тому рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради від 20 листопада 2013 року № 419 та від 19 листопада 2014 року № 381 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради від 20 листопада 2013 року № 419» в односторонньому порядку визнати ОСОБА_1 наймачем лише жилого приміщення НОМЕР_11 не відповідає вимогам закону.

Водночас суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірними житловими приміщеннями, не підлягають задоволенню, оскільки 04 жовтня 2017 року із відповідачами укладено договір найму № 3943 кімнат гуртожитку НОМЕР_12 НОМЕР_13 АДРЕСА_5 . Також не підлягають задоволенню і позовні вимоги про зобов`язання виконавчого комітету Сарненської міської ради та КП «Житлосервіс» укласти договір найму квартири АДРЕСА_3 , житловою площею 65, 0 кв. м, оскільки у матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи про те, що передані у 2002 році позивачам у найм кімнати набули статус «квартири АДРЕСА_5 ».

ІІ . АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у позові, ухвалити нове рішення у цій частині про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_1 .

Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги надані позивачем докази того, що договір найму від 04 жовтня 2017 року № 3943, укладений із відповідачами щодо кімнат гуртожитку АДРЕСА_1 , АДРЕСА_12 , є розірваним, а тому суд безпідставно відмовив у задоволенні позову у цій частині. Також суд зробив необґрунтований висновок, що у матеріалах справи відсутні докази набуття спірних приміщень статусу квартири, отже, безпідставно відмовив у позові.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості та безпідставності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_4 .

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2019 року, ОСОБА_4 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_4 .

Касаційна скарга обґрунтовувалася неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що питання законності рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради від 25 грудня 2012 року № 466

«Про розгляд звернення ОСОБА_4 щодо переоформлення договору найму» вже досліджувалося під час розгляду адміністративної справи

№ 572/598/13-а, за наслідками розгляду якої ОСОБА_1 відмовлено у визнанні недійсним зазначеного рішення.

Щодо визнання незаконними рішень виконавчого комітету Сарненської міської ради від 20 листопада 2013 року № 419 та від 19 листопада 2014 року № 381 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради від 20 листопада 2013 року № 419» суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що зазначені рішення прийняті за заявою позивача.

Стосовно висновків суду про те, що у 2001 році відповідач виїхала на проживання у іншу місцевість, то вони також не є обґрунтованими, оскільки відповідач не виселялася із спірних приміщень, а лише тимчасово виїхала із них на період відпустки. Також суд не звернув увагу, що відповідач є багатодітною матір`ю і рішенням порушуються права її неповнолітніх дітей.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві позивач просила касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості та безпідставності.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалами Верховного Суду від 29 грудня 2018 року, від 21 лютого 2019 року відкрито касаційні провадження у справі за касаційними скаргами, ухвалою від 27 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційних скарг та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі укладеного 22 жовтня 1998 року з власником житла, на той час СП «Будіндустрія», договору найму житлового приміщення № № АДРЕСА_14 , була проведена реєстрація членів сім`ї ОСОБА_5 у цих кімнатах.

У 2001 році ОСОБА_4 разом з членами її сім`ї виселилася із цих кімнат гуртожитку і стала проживати у приватному житловому фонді м. Сарни; а у 2005 році переїхали на постійне місце проживання у житло до Одеської області, де і мешкають на час розгляду справи.

20 лютого 2002 року між ОСОБА_1 та СП «Будіндустрія» укладений договір найму житлового приміщення в гуртожитку, за умовами якого ОСОБА_1 надано в тимчасове користування на час роботи на підприємстві житлові кімнати НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16 гуртожитку комбінату на підставі ордера на житлове приміщення від 20 лютого 2002 року № 36, в яких позивач разом із членами своєї сім`ї була зареєстрована.

СП «Будіндустрія» як юридична особа у подальшому ліквідовано.

На підставі рішення Сарненської міської ради від 17 грудня 2009 року № 1471 «Про прийняття в комунальну власність територіальної громади м. Сарни житловий фонд СП «Будіндустрія» гуртожиток на АДРЕСА_5 м . Сарни прийнято у комунальну власність територіальної громади м. Сарни безоплатно та закріплено за КП «Житлосервіс» на праві повного господарського відання та відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 23 вересня 2010 року, будівля гуртожитку зареєстрована на праві власності за територіальною громадою м. Сарни.

Рішенням виконавчого комітету Сарненської міської ради від 17 серпня 2011 року № 340 вирішено привести нумерацію житлових приміщень відповідно до технічного паспорта гуртожитку, виготовленого станом на 26 лютого 2010 року. Приміщення у гуртожитку на АДРЕСА_5 , які займала ОСОБА_1 , отримали таку нумерацію: АДРЕСА_17 .

Рішенням виконавчого комітету Сарненської ради від 25 грудня 2012 року № 466 «Про розгляд звернення ОСОБА_4 щодо переоформлення договору найму» визнано сім`ю ОСОБА_4 наймачами кімнат НОМЕР_17 гуртожитку на АДРЕСА_5 , які на момент реєстрації у них сім`ї ОСОБА_5 нумерувалися як кімнати № НОМЕР_19 та вирішено КП «Житлосервіс» переоформити ОСОБА_4 договір найму кімнат НОМЕР_9 жилого приміщення № АДРЕСА_5 у гуртожитку на АДРЕСА_5 .

На підставі цього рішення КП «Житлосервіс» уклало із ОСОБА_4 договори найму спірних кімнат від 27 грудня 2012 року № 3720 та від 16 серпня 2016 року № 3738, які рішеннями судів визнані недійсними, а також уклали договір найму від 04 жовтня 2017 року № 3943.

Відповідно до рішень Сарненського районного суду Рівненської області від 17 грудня 2010 року (справа № 2-718/2010) та від 29 травня 2014 року (справа № 572/5626/13-ц), які набрали законної сили, встановлено, що ОСОБА_4 разом із сім`єю добровільно виселилася із спірного приміщення гуртожитку в 2001 році.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради від 20 листопада 2013 року № 419 «Про переоформлення договору найму» за зверненням ОСОБА_1 про надання дозволу на переоформлення договору найму останню визнано наймачем жилого приміщення НОМЕР_11, площею за внутрішнім обміром 14, 9 кв. м відповідно до технічного паспорта (інвентаризаційна справа № 6693, реєстровий № 3-139-1100) у будинку АДРЕСА_5 та вирішено КП «Житлосервіс» переоформити договір найму квартири.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

За правилом статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 129 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Статтею 107 ЖК Української РСР установлено, що наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім`ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

За правилами статей 12 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Крім того, за змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набув законної сили. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Верховним Судом враховано, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що рішеннями Сарненського районного суду Рівненської області від 17 грудня 2010 року (справа

№ 2-718/2010) та від 29 травня 2014 року (справа № 572/5626/13-ц), які набрали законної сили, встановлено, що ОСОБА_4 разом із членами своєї сім`ї добровільно виселилася із спірного приміщення гуртожитку в 2001 році, а тому договір найму від 22 жовтня 1998 року є розірваним з моменту вибуття ОСОБА_4 та членів її сім`ї з гуртожитку в 2001 році відповідно до положень частини другої статті 107 ЖК Української РСР.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що встановлені обставини вибуття ОСОБА_4 до іншого населеного пункту судовими рішеннями у справах № 2-718/2010 та № 572/5626/13-ц мають преюдиціальне значення для вирішення цієї справи.

Доводи касаційної скарги щодо того, що відповідач не виселялася із спірних приміщень, а лише тимчасово виїхала із них на період відпустки, спростовуються встановленими обставинами справи. При цьому, відповідачем не надано доказів протилежного встановленим у інших справах обставинам.

Стосовно доводів ОСОБА_4 про те, що питання законності рішення виконавчого комітету Сарненської ради від 25 грудня 2012 року № 466 «Про розгляд звернення ОСОБА_4 щодо переоформлення договору найму» вже досліджувалося під час розгляду адміністративної справи № 572/598/13-а, а тому суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що позов у цій частині є обґрунтованим, Верховним Судом враховано таке.

Постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 07 травня 2013 року у справі № 572/598/13-а, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2013 року, у задоволенні адміністративного позову про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Сарненської ради від 25 грудня 2012 року № 466 «Про розгляд звернення ОСОБА_4 щодо переоформлення договору найму» відмовлено.

Залишаючи зазначені рішення без змін, Вищий адміністративний суд України зазначив, що суди дійшли правильного висновку про те, що оскільки позивачем не доведено наявність її порушеного права у сфері публічно-правових відносин, позов не підлягав задоволенню.

Водночас, у справі, що переглядається, досліджувалося питання захисту житлових прав позивача у сфері приватно-правових відносин, а саме захисту її цивільного суб`єктивного права на житло, що не було предметом дослідження під час розгляду зазначеної адміністративної справи в силу специфіки та особливостей провадження у порядку адміністративного судочинства, під час якого досліджено питання порушення прав позивача у сфері публічно-правових відносин. Відповідно, суди під час розгляду справи, що переглядається, були вправі розглядати та вирішувати такий цивільний позов.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про незаконність рішення виконавчого комітету Сарненської ради від 25 грудня 2012 року № 466 «Про розгляд звернення ОСОБА_4 щодо переоформлення договору найму», оскільки відповідно до зазначеного рішення відповідач у порядку переоформлення договору найму безпідставно набула права на житлові кімнати, право користування якими відповідно до ордера та договору найму, які у законному порядку не визнані незаконними та не скасовані, належить позивачу. При цьому, Верховний Суд дійшов переконання, що за умови встановлення факту вибуття відповідача із займаних приміщень у 2001 році вона разом з усіма членами її сім`ї втратила право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття і договір найму жилого приміщення, укладений із нею у 1998 році, вважається розірваним з дня вибуття незалежно від пред`явлення позову про це у силу вимог закону.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що неможливо переоформити договір найму із відповідачем на підставі договору найму, який припинив свою дію у 2001 році.

Стосовно доводів ОСОБА_4 про те, що вона є багатодітною матір`ю і оспорюваним рішенням порушуються права її неповнолітніх дітей, Верховним Судом враховано таке.

Заявник посилається на те, що оспорюваним рішенням порушуються права її неповнолітніх дітей: ОСОБА_11 , 2002 року народження, ОСОБА_12 , 2005 року народження, ОСОБА_13 , 2007 року народження, ОСОБА_14 , 2011 року народження.

З урахуванням встановлених обставин у справі, враховуючи, що ОСОБА_4 втратила право користування спірними приміщеннями у 2001 році, діти відповідача не набули прав користування жилими кімнатами, оскільки були народжені вже після вибуття ОСОБА_4 до іншого населеного пункту.

За правилом статті 61 ЖК Української РСР з особою, на ім`я якої видано ордер, житлово-експлуатаційною організацією як наймодавцем укладається договір найму жилого приміщення, що є підставою для користування ним.

Згідно з правилами статей 64-65 зазначеного Кодексу права та обов`язки членів сім`ї наймача, які проживають разом з ним, виникають у цих осіб в силу вселення в займане жиле приміщення, здійснене в установленому порядку, тобто за письмовою згодою усіх членів сім`ї, які разом з ним проживали попередньо, та з дотриманням інших вимог житлового законодавства.

За змістом наведених норм права право користування наданим жилим приміщенням зберігається, у першу чергу, в силу триваючого користування цим приміщенням, використання його за призначенням, тобто як місце постійного проживання особи наймача та членів його сім`ї.

Особи, які не вселилися та не проживали у наданому жилому приміщенні, не набувають права користування ним незалежно від того, чи зареєстровані вони у ньому як за місцем їх проживання, чи включені вони до договору найму такого приміщення.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 , що суд апеляційної інстанції неналежним чином дослідив докази у частині вирішення позову щодо незаконності рішень виконавчого комітету Сарненської міської ради від 20 листопада 2013 року № 419 та від 19 листопада 2014 року № 381

«Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сарненської міської ради від 20 листопада 2013 року № 419», оскільки вони прийняті, нібито за зверненням ОСОБА_1 , зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, ОСОБА_15 , як правомірний користувач спірних приміщень, має право на захист свого права користування спірним майном шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування ним.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на підставі рішення виконавчого комітету Сарненської ради від 25 грудня 2012 року № 466 «Про розгляд звернення ОСОБА_4 щодо переоформлення договору найму» КП «Житлосервіс» уклало із ОСОБА_4 договір найму від 04 жовтня 2017 року № 3943.

Таким чином, враховуючи, що суд дійшов висновку про незаконність рішення виконавчого комітету Сарненської ради від 25 грудня 2012 року № 466

«Про розгляд звернення ОСОБА_4 щодо переоформлення договору найму», договір найму від 04 жовтня 2017 року № 3943, який укладений на його підставі, не може слугувати перешкодою для визнання осіб такими, що втратили право користування спірним приміщеннями, оскільки правова підстава для укладення такого договору припинила існувати.

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, у 2001 році ОСОБА_4 з членами своєї сім`ї виселилася із цих кімнат гуртожитку і стала проживати у приватному житловому фонді м. Сарни; а у 2005 році переїхала проживати у інше житло до Одеської області.

Таким чином, відповідно до положень статті 107 ЖК Української РСР відповідачі втратили право користування спірними кімнатами з дня вибуття.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги щодо необґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції про відмову у позові у цій частині та з урахуванням встановлених обставин визнає за можливе рішення суду у цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 такими, що втратили право користування кімнатами НОМЕР_18 НОМЕР_13 (раніше кімнати НОМЕР_19 ) жилого АДРЕСА_3 .

При цьому, Верховним Судом враховано, що вимоги касаційної скарги щодо визнання такими, що втратили право користування, ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 не можуть бути задоволені, оскільки відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, однак позивачі не заявляли позовних вимог стосовно зазначених осіб.

Водночас, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позов у частині зобов`язання КП «Житлосервіс» укласти із позивачем договір найму квартири АДРЕСА_3 , є необґрунтованим, оскільки у матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи про те, що передані у 2002 році позивачу у найм кімнати набули статус квартири. Окрім цього, звернення до суду із зазначеною вимогою є передчасним, оскільки позивач за встановленими обставинами справи не зверталася до КП «Житлосервіс» із відповідною вимогою.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Оцінюючи зазначені доводи касаційних скарг та заперечень сторін, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_4 без задоволення, а також про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але судом апеляційної інстанції у частині вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування, допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню у цій частині з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400 401 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у частині відмови у задоволенні позову про визнання осіб такими, що втратили право користування, скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування, задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 такими, що втратили право користування кімнатами НОМЕР_18 НОМЕР_13 (раніше кімнати НОМЕР_19 ) жилого АДРЕСА_3 .

У іншій частині постанову Рівненського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко