№ 572/25/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024року

м. Київ

справа № 572/25/23

провадження № 51-2229 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Рівненського апеляційного суду від 23 січня 2024 в кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022181200000511, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого: 1) вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 28 серпня 2019 року за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік; 2) вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 04 березня 2021 року за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 240-1 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 03 травня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 240-1 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до покарання призначеного цим вироком, приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 04 березня 2021 року, та остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Вироком Рівненського апеляційного суду від 23 січня 2024 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено свій, яким останньому призначено покарання за ч. 1 ст. 240-1 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 72 КК України переведено призначене покарання у виді 2 років в обмеження волі в 1 рік позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного цим вироком, приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 04 березня 2021 року, остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 29 жовтня 2022 року у невстановлений органом досудового розслідування час, у вечірню пору доби, не являючись суб`єктом підприємницької діяльності, без отримання спеціального дозволу на користування надрами, без акту, що засвідчує гірничий відвід, в порушення п.п.2-5 «Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами», затвердженого постановою КМУ від 30 травня 2011 року № 615; п.п.З, 4 «Положення про порядок надання гірничих відводів», затвердженого постановою КМУ від 27.01.1995 №59, вимог ст.19 Кодексу України «Про надра», перебуваючи в урочищі «Мохи» поблизу смт Клесів Сарненського району Рівненської області, на території місць незаконного видобутку бурштину, який здійснювався попередньо невстановленими особами, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, переслідуючи корисливий мотив, діючи у порушення Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» № 2806-IV від 06 вересня 2005 року, незаконно в одній із ям, які утворилися внаслідок попереднього незаконного видобування бурштину, знайшов та привласнив каміння органогенного утворення, яке відповідно до Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» № 637/97ВР від 18 листопада 1997 року, Переліку корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №827 від 12 грудня 1994 року, відноситься до дорогоцінного каміння органогенного утворення, є корисною копалиною загальнодержавного значення, а саме: камінням природного походження бурштину, загальною масою 83,02 г, ринковою вартістю 1093, 47 грн, не маючи при цьому відповідних документів, які б підтверджували законність походження даного каміння бурштину, помістив його для зберігання до карману власної куртки та здійснив його перевезення до приміщення власного будинку по місцю проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, 30 жовтня 2022 року ОСОБА_7 , рухаючись на скутері по АДРЕСА_2 , був зупинений працівниками поліції Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області та в ході спілкування з останніми повідомив про наявність вищезазначеного каміння природного походження бурштину та видав його останнім.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінитисудові рішення та звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки. Вважає, що апеляційним судом неправильно застосовано положення статей 50 65 71 КК України при призначенні останньому покарання та які дають підстави суду для звільнення від відбування призначеного покарання засудженого з випробуванням з іспитовим строком.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника та просила її залишити без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діянь за ч. 1 ст. 240-1 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Так, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 240-1 КК України, який згідно з вимогами ст. 12 КК України є нетяжким злочином.

Відповідно до вимог статей 50 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 , дотримався наведених вимог матеріального права.

Так, у своїй апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені фактичні обставини кримінального провадження, доведеність обвинувачення та кваліфікацію діянь, наводив доводи щодо призначеного ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 240-1 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік без застосування положень ст. 69 КК України, що є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вважав, що засудженому необхідно призначити покарання у мінімальних межах санкції, визначеної у ч. 1 ст. 240-1 КК України, тобто покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та на підставі положень ч. 1 ст. 72, ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, визначити остаточне ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць, яке й було визначено місцевим судом.

Апеляційний суд погодився із зазначеними доводами і скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив свій, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 240-1 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки, тобто в мінімальних межах визначених санкцією статті 240-1 КК України. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, визначив остаточне ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць. При цьому, призначаючи покарання, апеляційний суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину, виходячи не лише з визначених у ст. 12 ККУкраїни формальних критеріїв, а і з особливостей вчинення конкретного кримінального правопорушення. Зокрема, апеляційний суд узяв до уваги те, що ОСОБА_7 за місцем проживання характеризується посередньо, раніше притягувався вже до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів. Крім того, судом апеляційної інстанції було взято до уваги досудову доповідь органу пробації про високий ризик вчинення повторного кримінального правопорушення засудженим.

Разом із тим, виконуючи приписи ст. 65 цього Кодексу, апеляційний суд зважив на обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та обставини, що обтяжують покарання - рецидив злочинів.

Повною мірою врахувавши вказані обставини, суд апеляційної інстанції усупереч твердженням захисника, належно умотивувавши своє рішення, визнав їх такими, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, правильно призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 240-1 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки та визначив остаточне покарання останньому у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

У контексті наведеного не можна визнати спроможними та переконливими доводи касаційної скарги захисника стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність - не застосування ст. 75 КК України та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через його суворість.

Вирок апеляційного суду у є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає приписам статей 50 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, домірним вчиненому. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість і недостатнім для досягнення його мети, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінального закону чи невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, які були би підставою для скасування чи зміни вироку апеляційного суду, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Рівненського апеляційного суду від 23 січня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3