04.07.2024

№ 576/698/18

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 576/698/18

провадження № 61-9204св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України, Миколаївський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2018 року у складі судді Сапона О. В. і постанову Сумського апеляційного суду від 27 березня 2019 року в складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Собини О. І., Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до управління Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - Державний НДЕКЦ МВС України), Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (далі - Миколаївський НДЕКЦ МВС України), просила визнати протиправним і скасувати наказ керівника Державного НДЕКЦ МВС України про звільнення її з посади заступника директора Миколаївського НДЕКЦ МВС України, поновити її на раніше займаній посаді, скасувати накази директора Миколаївського НДЕКЦ МВС України про позбавлення її премії за жовтень, листопад, грудень 2017 року, а також за результатами 2017 року, стягнути недоплачені за цими наказами суми премій, визнати незаконними дії Миколаївського НДЕКЦ МВС України щодо ненадання їй додаткової відпустки, зобов`язати його надати таку відпустку та зобов`язати Миколаївський НДЕКЦ МВС України надати їй відповідь на звернення від 07 лютого 2018 року та від 05 березня 2018 року щодо наявності вакантних посад в установі та стягнути із відповідача Миколаївського НДЕКЦ МВС України середній заробіток за час вимушеного прогулу, визнати дії Миколаївського НДЕКЦ МВС України такими, що перешкоджали виконанню нею своїх службових повноважень і протиправним умисним відстороненням її від роботи, визнати Миколаївський НДЕКЦ МВС України таким, що з особистих мотивів, за прямим умислом, вмотивованим упередженням, своєю поведінкою та вчиненими діями здійснював дискримінацію, підбурювання до дискримінації, порушував рівні можливості і поводження в галузі праці, застосовував обмеження у визнанні, реалізації і користуванні її правами, визнати дії Миколаївського НДЕКЦ МВС України умисними та такими, що передбачали та бажали настання позивачці шкоди і свідомо її допускали.

Позов мотивований тим, що з 10 травня 2017 року позивач працювала в Миколаївському НДЕКЦ МВС України на посаді заступника директора. Наказом керівника Державного НДЕКЦ від 12 березня 2018 року її звільнено з посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) через скорочення штату працівників.

Позивач вважає цей наказ про звільнення незаконним, оскільки звільнення відбулося в період її тимчасової непрацездатності, а сама, процедура звільнення пройшла з порушенням норм трудового законодавства, оскільки їй не були запропоновані всі наявні вакантні посади та не враховано її переважне право на залишення на роботі. Позивач також вважає, що її звільнено з посади внаслідок упередженого ставлення до неї з боку керівництва Миколаївського НДЕКЦ МВС України.

Крім того, через упереджене ставлення та дискримінацію щодо позивача відповідач незаконно, систематично і безпідставно позбавляв її премії у жовтні, листопаді та грудні 2017 року, а також преміювання за результатами 2017 року.

Позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, яких вона зазнала внаслідок тривалого позбавлення її частини заробітної плати, незаконного звільнення, ненадання їй соціальної відпустки як ветерану війни, в приниженні її честі та гідності, тому вона просила стягнути на свою користь заподіяну моральну шкоду на суму 70 000,00 грн.

Миколаївський НДЕКЦ МВС України пред`явив до ОСОБА_1 зустрічний позов, у якому просив зобов`язати останню надати листок непрацездатності, виданий 23 березня 2018 року Міською лікарнею швидкої медичної допомоги серії АДЖ № 157126.

Зустрічний позов мотивований тим, що позивач у день звільнення не повідомляла про наявність у неї стану тимчасової непрацездатності, оскільки перебувала на роботі та була ознайомлена з наказом про своє звільнення. При цьому, оригінал листка непрацездатності позивач відповідачу не надала.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошових сум, відшкодування моральної шкоди, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, відмовлено у зв`язку із необґрунтованістю позовних вимог; у задоволенні зустрічного позову Миколаївського НДЕКЦ МВС України про зобов`язання вчинити дії відмовлено в зв`язку із необґрунтованістю позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у відповідача - Миколаївського НДЕКЦ МВС України мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення штату працівників.

09 січня 2018 року ОСОБА_1 письмово попереджена про наступне вивільнення та одночасно їй запропоновано іншу, наявну на той час роботу, що підтверджується підписом останньої у попередженні.

12 січня 2018 року та 30 січня 2018 року ОСОБА_1 запропоновано інші вакантні посади, які з врахуванням освіти, кваліфікації та досвіду вона могла виконувати, що також підтверджується підписом позивача на повідомленнях про наявність іншої роботи.

Коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

Штатною структурою Державного НДЕКЦ МВС України скорочувалась одна посада заступника директора, яку займала ОСОБА_1 , тому не було перед ким визначати її переважне право з урахуванням більш високої кваліфікації, досвіду роботи та гарантій, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Посилання позивача ОСОБА_1 на порушення процедури скорочення в частині непроведення перестановки (перегрупування) працівників для переведення більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї менш кваліфікованого працівника не ґрунтується на вимогах закону, оскільки перегрупування та перерозподіл навантажень між працівниками є правом власника або уповноваженого ним органу. Твердження позивача про те, що їй не запропоновано всіх наявних вакансій та робіт, які працівник може виконувати відповідно до наявної кваліфікації суд не приймає до уваги, оскільки із матеріалів справи вбачається, що позивачу неодноразово пропонувались наявні вакантні посади з врахуванням її рівня освіти та кваліфікації. Однак, згоди на переведення на одну із запропонованих посад, позивачем не надано.

Суд також не приймає твердження позивача щодо незаконності її звільнення з тих підстав, що в день звільнення вона перебувала на лікарняному з огляду на таке.

ОСОБА_1 повідомлена про звільнення за частиною першою статті 40 КЗпП України, проте даних про наявність у неї стану тимчасової непрацездатності вона не повідомляла, а також відмовилась ознайомлюватись із наказом про її звільнення. Допитана в судовому засіданні за клопотанням позивача свідок ОСОБА_3 лише зазначила той факт, що в її присутності ОСОБА_1 не ознайомлювали із наказом про звільнення. Однак це не спростовує показання допитаних свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .

Про наявність листка непрацездатності ОСОБА_1 , який підтверджує її тимчасову непрацездатність у період з 10 березня 2018 року по 23 березень 2018 року відповідачі довідалися лише після подачі ОСОБА_1 позову до суду, в зв`язку з чим, власник позбавлений можливості вказати правильну дату звільнення, дотримавшись вимог діючого законодавства України про працю.

Після того, як відповідачі змогли отримати копію цього листка непрацездатності, оригінал якого позивач безпосередньо надала до суду, Державним НДЕКЦ МВС Українивнесені відповідні зміни в наказ про звільнення позивача з роботи.

Законодавством надане право підприємствам самостійно визначати умови та розміри преміювання. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 листопада 2015 року № 1518 «Про впорядкування умов оплати праці працівників Експертної служби МВС України» закріплено право керівника Державного НДЕКЦ МВС України, керівників територіальних підрозділів - науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів у межах затвердженого фонду оплати праці здійснювати преміювання працівників залежно від їх особистого внеску в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, врахованого у розрахунках до кошторису, та економії фонду оплати праці, згідно з положенням про преміювання відповідної установи.

Чинне в центрі Положення про преміювання, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 грудня 2015 року № 1610, зі змінами від 22 січня 2016 року № 42, є додатком № За до колективного договору, укладеного між Миколаївським НДЕКЦ МВС України та Миколаївською організацією Всеукраїнської професійної спілки працівників Міністерства внутрішніх справ України на 2016-2019 роки, зареєстрованого Управлінням праці департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради 11 березня 2016 року № 13/16 (далі - Положення про преміювання).

Положенням про преміювання визначається фонд преміювання, види премій, показники преміювання, унормовано порядок нарахування премій, розмір і порядок виплати премій, обумовлено підстави зменшення розміру або позбавлення премії. Зокрема, для визначення розміру премій, що має системний характер (місяць, квартал, рік) врахуванню підлягає особистий вклад працівника в загальні результати роботи за визначений період та якість виконання завдань, виконавська та трудова дисципліна.

Уповноваженим на установлення розміру премії, в тому числі і своїм заступникам, відповідно до частини другої пункту 7.3 Положення про преміювання є директор територіального центру.

Згідно з функціональними повноваженнями керівного складу Миколаївського НДЕКЦ МВС України, затвердженого наказом НДЕКЦ від 11 лютого 2018 року № 51 о/д, заступник директора НДЕКЦ ОСОБА_1 координує та контролює роботу відділу дослідження матеріалів, речовин і виробів; відділу біологічних досліджень, сектору вибухотехнічних та пожежотехнічних досліджень; головного судового експерта з контролю якості та метрологічного забезпечення (пункт 2), контролює дотримання персоналом підрозділів, діяльність яких координує та контролює, термінів виконання експертних проваджень та чинних методик проведення судових експертиз (пункт 14) та несе персональну відповідальність за стан службової та виконавської дисципліни персоналу у підрозділах, діяльність яких координує та контролює (пункт 6).

Підставами для позбавлення премії позивача стало самоусунення її від виконання покладених на неї посадових обов`язків і здійснення контролю за підлеглими працівниками, що, як наслідок, призвело до негативних результатів роботи підконтрольних підрозділів і невиконання розпорядчих документів. Доказів, які б спростовували ці висновки, позивачем не надано.

Жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку працівника надавати роботодавцеві листок непрацездатності, оскільки це є правом, а не обов`язком працівника. Ненадання працівником листка непрацездатності, дає роботодавцю право притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, зокрема, за прогул. Тому позовні вимоги Миколаївського НДЕКЦ МВС України до ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі і не можуть бути задоволені.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Сумського апеляційного суду від 27 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2018 року змінено в частині дати звільнення ОСОБА_1 , змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Миколаївського НДЕКЦ МВС України на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штату працівників), вказавши, що ОСОБА_1 звільнена відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штату працівників) 26 березня 2018 року, в іншій оскаржуваній частині рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2018 року в даній справі залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що організаційну структуру керівництва Миколаївського НДЕКЦ МВС України складали посади директора центру, який мав трьох заступників, а саме: заступника директора центру, яку займала позивач, заступника директора центру-завідувача відділу забезпечення центру та заступника директора центру-завідувача відділу криміналістичних видів досліджень. Після затвердження змін до штатного розпису Миколаївського НДЕКЦ МВС України станом на 2018 рік у ньому відсутня посада заступника директора центру внаслідок її скорочення.

Позивачу неодноразово пропонувались інші вакантні посади, які з урахуванням освіти, кваліфікації та досвіду вона мала право виконувати, однак від яких остання відмовилася.

Відповідно до копії диплома спеціаліста серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 закінчила у 1998 році Глухівський педагогічний інститут ім. С. М. Сергєєва-Ценського Сумської області та отримала повну вищу освіту за спеціалізацією «Трудове навчання і профорієнтація», здобувши кваліфікацію вчителя трудового навчання, методиста з профорієнтації, а згідно з копією диплома спеціаліста серії НОМЕР_2 вона закінчила у 2009 році Київський національний університет внутрішніх справ і отримала повну вищу освіту за спеціалізацією «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста.

Як вбачається з кваліфікаційних вимог посадових інструкцій завідувача сектору імунологічних, цитологічних видів досліджень і досліджень волосся відділу біологічних досліджень, завідувача сектору організаційно-методологічного забезпечення та організації наукової роботи відділу забезпечення діяльності Миколаївського НДЕКЦ МВС України, а також завідувача відділу товарознавчих досліджень і оціночної діяльності, на посади яких претендувала позивач, у неї відсутня відповідна освіта та кваліфікація судового експерта з правом проведення відповідних експертиз для зайняття цих посад.

Твердження позивача про переважне право на залишення на роботі спростовується встановленими судом обставинами про те, що скорочувалася саме займана нею посада заступника директора центру, яка була одна, а інші дві посади заступників директора пов`язані з виконанням ще і обов`язків начальників відділів центру, скороченню не підлягали.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач, повідомивши її 09 січня 2018 року про наступне вивільнення, не ознайомив з наказом про скорочення не заслуговують на увагу, з огляду на те, що вимоги частини першої статті 49-2 КЗпП України зобов`язують роботодавця повідомляти працівника саме про наступне вивільнення, що останній і зробив, ознайомивши позивача про наступне вивільнення під підпис.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив обставин подання відповідачем інформації про наступне звільнення позивача первинній профспілковій організації, не можуть бути предметом апеляційного перегляду, ураховуючи, що позивач не посилалася на вказані обставини як на підставу позову під час розгляду справи в суді першої інстанції і вказаним доводам позивача суд не надавав правової оцінки.

Доводи позивача про помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність у відповідача відомостей про її тимчасову непрацездатність відхилено з огляду на те, що єдиним документом, що засвідчує тимчасову непрацездатність застрахованих осіб, є листок непрацездатності. Ураховуючи, що позивач не надала відповідачу листок тимчасової непрацездатності, оскільки його оригінал міститься в матеріалах справи, то висновок суду першої інстанції про неповідомлення відповідача в установленому законом порядку про тимчасову непрацездатність позивача є законним і обґрунтованим.

Дізнавшись значно пізніше про обставини непрацездатності позивача, що мали місце з 10 березня 2018 року по 23 березня 2018 року, відповідач видав наказ від 22 червня 2018 року за № 54 ЕС о/с, яким змінив дату звільнення позивача з роботи на 24 березня 2018 року, не звернувши уваги на те, що вказана дата, тобто 24 березня 2018 року, була неробочим днем (суботою). При цьому, відповідач не заперечував, що 24 березня 2018 року у Миколаївському НДЕКЦ МВС України був неробочим днем, тому звільнення позивача в неробочий день суперечить вимогам трудового законодавства.

Оскільки позивач не підлягає поновленню на роботі у зв`язку з дотриманням відповідачем процедури її звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, однак ураховуючи факт того, що звільнення позивача відбулося в неробочий у Миколаївському НДЕКЦ МВС України день, колегія суддів дійшла висновку про зміну дати звільнення позивача з роботи, визначивши цією датою перший робочий день у Миколаївському НДЕКЦ МВС України, а саме, 26 березня 2018 року.

Відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування наказів про позбавлення позивача премій і стягнення недоплачених у зв`язку з цим грошових коштів, оскільки наявні факти недотримання позивачем своїх функціональних обов`язків, внаслідок чого мали місце певні негативні наслідки, за що її було позбавлено премії у жовтні-грудні 2017 року та в цілому за 2017 рік. Відповідач діяв в межах наданих йому повноважень на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про впорядкування умов оплати праці працівників Експертної служби МВС України» від 26 листопада 2015 року за № 1518 та Положення про преміювання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 грудня 2015 року за № 1610, зі змінами від 22 січня 2016 року за № 42, яке є додатком № За до колективного договору, укладеного між Миколаївським НДЕКЦ МВС України та Миколаївською організацією Всеукраїнської професійної спілки працівників Міністерства внутрішніх справ України на 2016-2019 роки, зареєстрованого Управлінням праці департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради 11 березня 2016 року № 13/16.

За жовтень, листопад та грудень 2017 року позивач повністю позбавлена премії керівником центру за неналежну координацію та самоусунення від контролю за діяльністю відділу дослідження матеріалів, речовин і виробів НДЕКЦ, відділу біологічних досліджень НДЕКЦ в конкретних ситуаціях, коли дійсно мали місце негативні наслідки: результати міжлабораторного тестування наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів визнані незадовільними - за жовтень 2017 року; завищення залишку невиконаних експертних досліджень - у грудні 2017 року; за неналежну координацію та самоусунення від контролю за відвідуванням занять навчальної групи № 1 НДЕКЦ у листопаді 2017 року (проблемні питання щодо відвідування занять працівниками НДЕКЦ).

Рішення про позбавлення позивача премії за результатами роботи у 2017 році прийнято керівником Державного НДЕКЦ з урахуванням її помилок в роботі, про що зазначено вище.

Виходячи з функціональних повноважень заступника директора центру, затверджених наказом Миколаївського НДЕКЦ МВС України від 11 травня 2017 року № 51 о/д, з якими позивач ознайомлена того ж дня, про що свідчить її підпис, остання мала координувати та контролювати роботу відділу дослідження матеріалів, речовин і виробів та роботу відділу біологічних досліджень; несла персональну відповідальність за стан службової і виконавської дисципліни персоналу у підрозділах, діяльність яких координує та контролює; здійснювала безпосередній контроль за виконанням заступниками директора центру, завідувачами підрозділів, діяльність яких контролювала та координувала, заходів з питань організації виконання нормативно-правових актів, рішень нарад, службових доручень керівництва МВС України, експертної служби МВС та НДЕКЦ; контролювала дотримання персоналом підрозділів, діяльність яких контролювала та координувала, строків виконання експертних досліджень та чинних методик проведення судових експертиз.

Необґрунтованими є твердження позивача про те, що її позбавлено премій у незаконний спосіб, без видання відповідних наказів, оскільки оформлення вказаних фактів відбулося в формі протоколів виробничих нарад, підписаних керівником центру, що не суперечить вказівці у пункті 8.1 Положення про преміювання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 грудня 2015 року за № 1610, де зазначено, що підставою для зменшення або позбавлення премії працівника є рішення керівництва за: невиконання або неналежне виконання функціональних обов`язків у місяці (періоді) за який установлюється премія; появу на робочому місці в нетверезому стані; систематичне запізнення на роботу, залишення робочого місця без поважних причин; прогул, відсутність на робочому місці без поважних причин.

Позивач не довела належними та допустимими доказами обставин щодо належного виконання своїх функціональних обов`язків у зазначених вище випадках, за що вона позбавлена премій.

Колегія суддів звертає увагу також і на те, що позивач була присутньою на робочих нарадах керівництва Миколаївського НДЕКЦ МВС України від 26 жовтня 2017 року та 21 листопада 2017 року, де розглядалися питання про позбавлення її премії, з приводу чого надавала свої пояснення, а також висловила свої письмові заперечення під час її ознайомлення з наказом від 26 жовтня 2017 року № 84 о/с щодо незаконності позбавлення її премії.

Доводи позивача про те, що суд першої інстанції не розглянув позовні вимоги щодо визнання дій відповідача такими, що перешкоджали виконанню позивачем її службових обов`язків і відсторонення її від роботи, щодо дискримінації і упередженого ставлення відповідача до виконання позивачем своїх повноважень та щодо визнання таких дій відповідача умисними, є безпідставними, оскільки судом першої інстанції надана належна правова оцінка цим вимогам позивача, що знайшло відображення в мотивувальній частині рішення суду.

Статтею 77-2 КЗпП України, пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено надання учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Оплата такої відпустки здійснюється за рахунок підприємства, а для її отримання статус працівника має бути підтверджений відповідним посвідченням.

Додаткова відпустка не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток. Вона надається в календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна подовжити в разі хвороби працівника та не можна ділити на частини. Оскільки законодавством не передбачено можливості заміни цієї відпустки грошовою компенсацією, в тому числі при звільненні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо ненадання позивачу додаткової відпустки, ураховуючи, що в заяві про надання такої відпустки позивач просила її надати з 26 березня 2018 року, коли вона відповідно до наказу від 12 березня 2018 року вже була звільнена.

Суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так як фактів порушення трудових прав позивача, на які вона посилалась, як на підставу заподіяння їй моральної шкоди, вона не довела, а також відсутні докази того, що при звільненні позивача був порушений порядок її вивільнення, тому відсутні підстави для її поновлення, а відтак, і для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вимоги позову про зобов`язання відповідача Миколаївського НДЕКЦ МВС України надати відповідь позивачу на її звернення від 07 лютого 2018 року та від 05 березня 2018 року стосовно її трудових прав суд першої інстанції також розглянув і обґрунтовано відмовив у їх задоволенні, оскільки в межах розгляду трудового спору щодо поновлення на роботі та з інших питань суд надав належну правову оцінку вказаним зверненням позивача і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для її поновлення на роботі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду щодо відсутності підстав для задоволення позову також і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для скасування рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 27 березня 2019 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач працювала в експертній службі МВС України з 07 лютого 2004 рокуна різних посадах і зарекомендувала себе з позитивного боку. За сумлінне виконання службових обов`язків неодноразово нагороджувалася та заохочувалася. За результатами І півріччя 2017 року позивач заохочена грошовою винагородою.

У 2004 року після складання кваліфікаційного іспиту отримала кваліфікацію судового експерта з напрямку трасологічна експертиза, у 2009 року підтвердила кваліфікацію за всіма напрямами трасологічної експертизи. У 2011 році позивачу присвоєно кваліфікацію судового експерта з напряму технічної експертизи документів.

У 2015 році позивач брала участь в антитерористичній операції, має статус учасника бойових дій - ветерана війни.

З дня призначення третьої особи на посаду т.в.о. директора НДЕКЦ у серпні 2017 року та надалі щодо позивача вживалися різні заходи щодо її звільнення з метою призначення на її посаду іншої особи.

Суд не розглянув клопотання про виклик і допит як свідка завідувача сектору кадрового забезпечення НДЕКЦ ОСОБА_7 , якому третя особа ставила завдання знайти підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення.

Миколаївський НДЕКЦ МВС України позбавив позивача премії незаконно, з наказами про це позивача не ознайомлювали, а під час судового розгляду з`ясувалося, що таких наказів не було. Не дотримано положення про преміювання, у пункті 7.4 якого передбачено, що для нарахування премії видається наказ, погоджений із заступниками керівника.

Державний НДЕКЦ 01 серпня 2016 року надав у листі № 19/6-7330 роз`яснення щодо виплати премії, вказавши, що премія передбачена щорічним кошторисом на оплату праці, щомісячна премія не належить до заохочувальних заходів, а є додатковим видом оплати праці та її постійною складовою. У методичних рекомендаціях директора Державного НДЕКЦ від 18 січня 2018 року, копія яких наявна в матеріалах справи, підставою для зміни граничного розміру є наказ про встановлення премії відповідно до вимог Положення про преміювання. Ці акти судами не досліджувалися.

Наказом від 21 вересня 2017 року № 115 о/д Миколаївського НДЕКЦ МВС України на позивача покладено обов`язок, про який їй не повідомлялося, позивача не ознайомлено з відповідним наказом, але на підставі невиконання цього обов`язку позивач позбавлена премії. Відповідач на вимогу суду не надав доказів ознайомлення позивача з зазначеним наказом.

Судами не досліджені інші підстави для позбавлення позивача премії, зокрема, у грудні 2017 року позбавлення премії обґрунтовувалося погіршенням роботи підрозділу, яким керувала відповідач, хоча в грудні 2017 року відділом виконано 123 експертизи, тоді як нормативно встановлений показник дорівнює 33.

Представник Миколаївського НДЕКЦ МВС України стверджував, що внаслідок вибіркового проставлення резолюцій на експертизах без дотримання черговості їх виконання накопичилися експертизи, строк виконання яких перевищив 3 місяці. Проте сам відповідач відсторонив відповідача з вересня по грудень 2017 року від обов`язку проставляти такі резолюції. Про такі обставини позивач доповідала Державному НДЕКЦ. Ці обставини судом не досліджувалися.

Апеляційний суд зробив припущення з приводу підстав позбавлення позивача премії за підсумками року, зазначивши, що такими підставами стали порушення, допущені позивачем у жовтні-грудні 2017 року, тобто позивач двічі позбавлена премії за однакові порушення без урахування роботи за 9 місяців.

Не враховано, що всі інші працівники експертного центру отримали премії за 2017 рік у повному обсязі.

Про скорочення позивач була повідомлена, проте для ознайомлення їй не було надано відповідний наказ. Крім того, керівник Миколаївського НДЕКЦ МВС України не має відповідних повноважень щодо скорочення штату працівників, такі повноваження є лише у Державного НДЕКЦ МВС України. На звернення позивача до Державного НДЕКЦ МВС України щодо надання обґрунтування щодо скорочення відповідна інформація не надана.

На неодноразові вимоги апеляційного суду відповідачі не надали підтвердження наявності необхідності такого скорочення посади заступника директора керівника Миколаївського НДЕКЦ МВС України на фоні збільшення штату працівників з 139 до 236 посад і введення додаткових посад заступників директора НДЕКЦ у багатьох областях України.

Скорочення посади позивача відбулося без інформування Миколаївської організації професійної спілки працівників Міністерства внутрішніх справ України та без відповідного погодження з нею, чим порушено пункт 2.1.4 колективного договору між НДЕКЦ та профспілкою, яким передбачено повідомлення про обґрунтовану необхідність такого скорочення за три місяці, що поширюється на всіх працівників НДЕКЦ незалежно від членства в профспілковій організації.

Суд першої інстанції ці матеріали не досліджував, а в апеляційному суді відповідач підтвердив факт неповідомлення профспілкової організації про скорочення, отже, встановлено порушення процедури скорочення працівника, проте апеляційний суд не взяв цей факт до уваги, вказавши, що ці обставини внаслідок того, що позивач на них не посилалася в суді першої інстанції, не можуть бути предметом апеляційного розгляду. Проте у відповіді на відзив у суді першої інстанції позивач про це зазначав.

Відмова профспілки у скороченні унеможливлює законність такого скорочення, про що зазначено у постанові Верховного Суду у справі № 569/18201/14ц від 25 січня 2018 року, а раніше така практика наявна у Верховного Суду України.

Обов`язок доведення правомірності звільнення працівника при його оспорюванні покладається на роботодавця (постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року № 273/212/16-ц).

Судами не враховано, що Державне НДЕКЦ МВС України є системою експертних закладів і позивач направляла звернення щодо зайняття вакантних посад, яких було запроваджено в кількості 1 900, у тому числі 400 керівних посад.

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2017 року в справі № 382/1039/16-ц зазначив, що при визначенні переваг у залишенні на роботі у разі скорочення беруться до уваги всі працівники, які обіймають відповідні посади, а не лише ті, хто працюють у певному структурному підрозділі. Відповідач запропонував позивачу лише кілька посад з тієї значної кількості, що були в наявності. Не були запропоновані всі вакантні посади, що відповідали освіті та кваліфікації позивача, зокрема, було введено більше 30 посад, крім того вивільнялися посади внаслідок переведення працівників на інші посади. Ці обставини судами не досліджувалися.

Кваліфікація позивача відповідала посаді завідувача сектора організаційно-методичного забезпечення та організації наукової роботи відділу забезпечення діяльності НДЕКЦ, що підтверджується Класифікатором професій (ДК 003:2010). Те, що відповідач зробив посадову інструкцію для цієї посади, що не відповідає Класифікатору професій, мало бути враховано судами, оскільки така інструкція складена не під посаду, а під конкретну особу. До 01 березня 2018 року цю посаду займав працівник, який мав таку ж освіту та кваліфікацію юриста, як і позивач, після чого відповідач свавільно змінив інструкцію без правових підстав.

Атестаційна комісія НДЕКЦ не встановлювала невідповідність позивача певній кваліфікації.

Невідповідність кваліфікації позивача для зайняття зазначеної посади не доведено жодними доказами.

Також позивачу не запропонована вакантна посада завідувача сектору імунологічних, цитологічних видів дослідження та дослідження волосся відділу біологічних досліджень, на яку в серпні 2017 року призначено третю особу, який не має фахової освіти та досвіду роботи.

Позивач доводила до керівництва та працівників кадрового забезпечення інформацію про свою непрацездатність і перебування на стаціонарному лікуванні у період з 10 березня 2018 року по 23 березня 2018 року, проте вони відмовилися отримувати листок непрацездатності позивача з посиланням на те, що позивач вже не працює в експертному центрі.

Свідок ОСОБА_3 надавала суду свідчення про те, що позивач 12 березня 2018 року повідомила т.в.о. директора НДЕКЦ ОСОБА_5 про стаціонарне лікування з 10 березня 2018 року та що позивач на короткий час прибула до експертного центру.

Під час допиту свідків з приводу ознайомлення позивача з наказом про звільнення порушено порядок їх допиту - всі свідки перебували в залі одночасно.

Позивачем сфабриковано акт відмови позивача від ознайомлення з наказом про звільнення від 12 березня 2018 року, який не зареєстровано в службі діловодства установи, тому такий акт є недопустимим доказом.

Перенесення Державним НДЕКЦ МВС України дати звільнення з 12 березня 2018 року на 24 березня 2018 року, що було вихідним днем, а апеляційним судом з 24 березня на 26 березня 2018 року, свідчить про незаконність звільнення позивача.

Відповідач знав про факт стаціонарного лікування позивача, оскільки позивач усно і письмово про це доповідала відповідачу. А співробітники відповідача приїздили в лікарню до позивача з копією наказу про звільнення та вимагали, щоб позивач отримав трудову книжку. Позивач особисто писала під час ознайомлення з наказом про звільнення про незгоду із звільненням з огляду на перебування на лікуванні.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 зазначено, що у разі порушення при звільненні процедури звільнення працівник підлягає поновленню.

У постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 522/5656/16-ц, від 22 січня 2019 року у справі № 569/370/17, від 10 вересня 2018 року у справі № 487/6407/16-ц зазначено, що зміна дати звільнення під час судового розгляду справи не може вважатися поновленням прав.

Не враховано право позивача на відпустку, що мала бути надана за заявою, поданою 06 березня 2018 року та яка передбачена для осіб, які є учасниками бойових дій - додаткова відпустка із збереженням заробітної плати.

Апеляційний суд надав позивачу 30 хвилин для ознайомлення з письмовими поясненнями, що були подані до апеляційного суду відповідачем, що було недостатнім для здійснення належного захисту прав позивача та для надання заперечень на ці пояснення.

При встановленні наступної дати судового засідання апеляційний суд не врахував прохання представника позивача визначити дату та час, коли він не зайнятий у іншому судовому процесі, що призвело до позбавлення позивача правового захисту.

У день звільнення позивачу не видана трудова книжка та не проведений повний розрахунок, не повідомлено про належні позивачу суми таких виплат напередодні звільнення.

Позиції інших учасників

У серпні 2019 року Миколаївський НДЕКЦ МВС України подавдо Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що відповідно до Положення про преміювання керівник територіального органу має право встановлювати премії, що мають системний характер (місяць, квартал, рік), а керівник Державного НДЕКЦ МВС України має право встановлювати разовий характер. Премії системного характеру встановлюються за особистий вклад працівника у результати робіт та якість виконання завдань.

Премії, які встановлює Державний НДЕКЦ МВС України, оформлюються окремим наказом.

Конкретні розміри щомісячних премій не встановлені у Положенні про преміювання та залежать від результатів роботи.

Встановлення премій працівникам Миколаївського НДЕКЦ МВС України є правом його керівника та керівника Державний НДЕКЦ, а не обов`язком. Це зазначено Верховним Судом у постанові від 04 липня 2017 року у справі № 805/1182/17.

У Положенні про преміювання передбачено, що позбавлення премії допускається за рішенням керівника Миколаївського НДЕКЦ МВС України. Таке рішення оформлено протоколами робочих нарад від 26 жовтня 2017 року № 32, від 21 листопада 2017 року № 37, від 12 грудня 2017 року № 37. На кожному протоколі позивач ставила підпис, тобто була ознайомлена з відповідними рішеннями.

У жовтні 2017 року позивача позбавлено премії за результатами її неналежного контролю за роботою експертів, що відображені в Огляді результатів міжлабораторного порівняльного дослідження, проведеного Державним НДЕКЦ від 06 жовтня 2017 року № 19/11-2/14438.

У листопаді 2017 року позивач позбавлена премії за неналежну координацію та самоусунення від контролю за відвідуванням занять навчальної групи № 1 НДЕКЦ МВС України.

У грудні 2017 року позивач позбавлена премії за неналежний контроль і координацію роботи відділу біологічних досліджень НДЕКЦ, що призвело до збільшення залишку невиконаних експертних досліджень.

Доводи касаційної скарги про позбавлення позивача премії за 2017 рік є безпідставними, оскільки за 2017 рік річна премія не встановлювалася Миколаївським НДЕКЦ МВС України та не виплачувалася працівникам.

Скорочення посади позивача проведено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 грудня 2017 року № 1074 «Про організаційно штатні зміни в науково-дослідних установах Міністерства внутрішні справ», про що позивача повідомлено письмово. Всі наявні вільні посади було запропоновано позивачу.

На час звільнення позивача у Миколаївському НДЕКЦ МВС України була лише одна посада заступника директора, яку обіймала позивач, тому забезпечити реалізацію переважного право позивача залишитися на роботі було неможливим. Проводити перестановку кадрового складу підприємства може керівник лише за своїм бажанням.

Позивач не відповідала вимогам, що ставилися до тих керівних посад, які позивач у касаційній скарзі вказує як такі, що мали бути їй запропоновані, оскільки вони передбачали наявність судового експерта певної спеціальності, проте у позивача такої кваліфікації не було.

Позивач у позові не посилалася на те, що відповідач не погодив скорочення штату з профспілковою організацією. Колективний договір Миколаївського НДЕКЦ МВС України не поширюється на Державний НДЕКЦ МВС України. Крім того, позивач не була членом профспілкової організації, тому її звільнення у зв`язку зі скороченням здійснювалося за статтею 43-1 КЗпП України.

12 березня 2018 року позивач з`являлася на роботі та про свою непрацездатність не повідомляла. Позивачу направлялися листи про необхідність отримання трудової книжки.

Заяву про надання відпустки як учаснику бойових дій позивач надала 12 березня 2018 року. 26 березня 2018 року позивач не з`явилася на роботу, листок непрацездатності не надала.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/945/16-ц норми КЗпП України не забороняють роботодавцю змінювати дату звільнення в разі ненадання листка непрацездатності.

Додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних відпусток, тому за неї компенсація не виплачується.

У серпні 2019 року Державний НДЕКЦ МВС України надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що позивач не довела твердження про неодноразові безпідставні намагання керівництва її звільнити.

Позивач тричі письмово відмовлялася від запропонованих їй вакансій, що відповідали рівню її освіти, кваліфікації, досвіду роботи.

Позивач не надавала роботодавцю листок непрацездатності, чим позбавила його можливості правильно визначити дату звільнення.

12 березня 2018 року позивач перебувала на робочому місці з 09.00 по 11.00, що підтверджується доповідними записками та поясненням допитаних свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . У цей день комісія Миколаївського НДЕКЦ МВС України склала акт про те, що позивача ознайомлено з наказом про звільнення, про що вона відмовилася поставити підпис.

Позивача повідомлено про наступне вивільнення з дотриманням встановлених строків.

На момент звільнення позивач не мала кваліфікації судового експерта з правом проведення будь-яких експертних досліджень.

Позивачу не пропонувалися посади у інших територіальних експертних центрах, тому що вона перебувала у трудових відносинах з Миколаївським НДЕКЦ МВС України.

Підстави позбавлення позивача премій у 2017 році підтверджені письмовими доказами.

Додаткова відпустка надається у календарному, а не робочому році, вона не може продовжуватися в разі непрацездатності позивача чи ділитися на частини, також не передбачена виплата компенсації за неї у разі її невикористання.

Зазначення позивача про обмеження її права на ознайомлення з письмовими поясненнями відповідача є безпідставними, оскільки ці пояснення були озвучені у судовому засіданні.

Оскільки факти порушення прав позивача не доведені, то не підлягали задоволенню і вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та виплати середнього заробітку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволеннякасаційної скарги.

Фактичні обставини, встановлені судом

З 10 травня 2017 року позивач ОСОБА_1 працювала в Миколаївському НДЕКЦ МВС України на посаді заступника директора.

Відповідно до організаційної структури та схеми підпорядкування структурних підрозділів Миколаївського НДЕКЦ МВС України, затверджених наказом директора цього центру від 11 травня 2017 року за № 51о/д організаційну структуру керівництва Миколаївського НДЕКЦ складали посади директора центру, заступника директора центру, яку займала позивач, заступника директора центру-завідувача відділу забезпечення центру та заступника директора центру-завідувача відділу криміналістичних видів досліджень.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 грудня 2017 року № 1074 «Про організаційно-штатні зміни в науково-дослідних установах МВС» затверджений перелік змін у штатах Міністерства внутрішніх справ, в тому числі, у Миколаївському НДЕКЦ МВС України, відповідно до якого посада заступника директора центру, яку займала позивач, мала бути скорочена.

На підставі цього наказу, директором Державного НДЕКЦ 02 січня 2018 року затверджені зміни до штатного розпису Миколаївського НДЕКЦ МВС України, у якому відображено скорочення 1 одиниці, а саме: штатної посади заступника директора центру.

Відповідно до змін у штатному розписі Миколаївського НДЕКЦ МВС України на 2018 рік, затверджених 01 квітня 2018 року директором Державного НДЕКЦ МВС України, його керівництво очолюють: директор центру, заступник директора центру-завідувач відділу забезпечення діяльності центру та заступник директора центру-завідувач відділу криміналістичних видів досліджень, тобто, посада заступника директора центру не передбачена.

У зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці 09 січня 2018 року позивача письмово попереджено про наступне вивільнення за 2 місяці внаслідок скорочення її посади та одночасно запропоновано іншу роботу за наступними посадами: старший судовий експерт сектору технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних видів досліджень (тимчасово, до виходу основного працівника з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) та старший судовий експерт сектору дактилоскопічних видів досліджень та обліків відділу криміналістичних видів досліджень (тимчасово, до виходу основного працівника з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), про що її 09 січня 2018 року ознайомлено під підпис, що підтверджується відповідним попередженням.

12 січня 2018 року позивачу запропоновано посаду фахівця сектору документального забезпечення та поінформовано про наявність вакантної посади водія автотранспортних засобів сектору експертно-криміналістичного центру МВС України, а 30 січня 2018 року ОСОБА_1 пропонувалися вакантні посади заступника завідувача відділу товарознавчих досліджень та оціночної діяльності; головного судового експерта відділу товарознавчих досліджень та оціночної діяльності; старшого судового експерта відділу товарознавчих досліджень та оціночної діяльності; судового експерта відділу товарознавчих досліджень та оціночної діяльності, а також їй було повідомлено, що є вакантна посада провідного фахівця сектору матеріально-технічного забезпечення відділу забезпечення діяльності центру. Про наявність зазначених вакантних посад позивач ознайомлена під підпис, однак від запропонованих посад вона відмовилась.

Наказом керівника Державного НДЕКЦ від 12 березня 2018 року за № 28 ЕС о/с позивача звільнено з посади заступника директора Миколаївського НДЕКЦ МВС України на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України через скорочення штату працівників.

Відповідно до листка непрацездатності серії АДЖ № 157126 ОСОБА_1 з 10 березня 2018 року по 23 березня 2018 року перебувала на стаціонарному лікуванні в Міській лікарні швидкої медичної допомоги.

12 березня 2018 року комісією у складі працівників Миколаївського НДЕКЦ МВС України складений акт про те, що 12 березня 2018 року заступник директора Миколаївського НДЕКЦ МВС України ОСОБА_1. прибула на роботу о 09-годині і станом на 11-годину 00 хв. перебувала на своєму робочому місці в приміщенні № 203, що підтверджується також доповідними записками т.в.о. директора Мельничука В. В., фахівця групи кадрового забезпечення ОСОБА_8 , фахівця сектору організаційно-методичного забезпечення та організації наукової роботи відділу забезпечення діяльності центру ОСОБА_9 , старшого судового експерта групи мистецтвознавчих та психологічних досліджень відділу досліджень у сфері інформаційних технологій ОСОБА_10 та завідувача сектору документального забезпечення ОСОБА_11 .

Крім того, 12 березня 2018 року комісією у складі працівників Миколаївського НДЕКЦ МВС України складений акт про те, що того ж дня ОСОБА_1 ознайомлено зі змістом наказу експертної служби від 12 березня 2018 року № 28 ЕС о/с про її звільнення в кабінеті № 203 Миколаївського НДЕКЦ МВС України, але підписати його вона відмовилась.

22 червня 2018 року керівником Державного НДЕКЦ МВС України виданий наказ за № 54 ЕС о/с, яким внесені зміни до наказу від 12 березня 2018 року за № 28 ЕС о/с у частині дати звільнення заступника директора Миколаївського НДЕКЦ МВС України ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штату працівників) та визначено, що датою звільнення є 24 березня 2018 року.

Відповідно до кваліфікаційних вимог посадових інструкцій завідувача сектору імунологічних, цитологічних видів досліджень та досліджень волосся відділу біологічних досліджень, завідувача сектору організаційно-методологічного забезпечення та організації наукової роботи відділу забезпечення діяльності Миколаївського НДЕКЦ МВС України, а також завідувача відділу товарознавчих досліджень та оціночної діяльності, на посади яких претендувала позивач, у неї відсутня відповідна освіта та кваліфікація судового експерта з правом проведення відповідних експертиз для зайняття цих посад

Відповідно до функціональних повноважень заступника директора центру, затверджених наказом Миколаївського НДЕКЦ МВС України від 11 травня 2017 року № 51 о/д, з якими позивач ознайомлена того ж дня, про що свідчить її підпис, остання мала координувати та контролювати роботу відділу дослідження матеріалів, речовин і виробів та роботу відділу біологічних досліджень; несла персональну відповідальність за стан службової і виконавської дисципліни персоналу у підрозділах, діяльність яких координує та контролює; здійснює безпосередній контроль за виконанням заступниками директора центру, завідувачами підрозділів, діяльність яких контролює та координує, заходів з питань організації виконання нормативно-правових актів, рішень нарад, службових доручень керівництва МВС України, експертної служби МВС та НДЕКЦ; контролює дотримання персоналом підрозділів, діяльність яких контролює та координує, термінів виконання експертних досліджень та чинних методик проведення судових експертиз

Відповідно до пункту 8.1 Положення про преміювання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 грудня 2015 року за № 1610, підставою для зменшення або позбавлення премії працівника є рішення керівництва за: невиконання або неналежне виконання функціональних обов`язків у місяці (періоді) за який установлюється премія; появу на робочому місці в нетверезому стані; систематичне запізнення на роботу, залишення робочого місця без поважних причин; прогул, відсутність на робочому місці без поважних причин. Положенням про преміювання визначається фонд преміювання, види премій, показники преміювання, унормовано порядок нарахування премій, розмір і порядок виплати премій, обумовлено підстави зменшення розміру або позбавлення премії. Зокрема, для визначення розміру премій, що має системний характер (місяць, квартал, рік) врахуванню підлягає особистий вклад працівника у загальні результати роботи за визначений період та якість виконання завдань, виконавська та трудова дисципліна. Уповноваженим на установлення розміру премії, в тому числі і своїм заступникам, відповідно частини другої пункту 7.3 Положення про преміювання є директор територіального центру.

Підставами для позбавлення премії ОСОБА_1 у жовтні-грудні 2017 року стало те, що остання самоусунулась від виконання покладених на неї посадових обов`язків та здійснення контролю за підлеглими працівниками, що, як наслідок, призвело до негативних результатів роботи підконтрольних підрозділів та невиконання розпорядчих документів.

Позивач була присутня на робочих нарадах керівництва Миколаївського НДЕКЦ МВС України від 26 жовтня 2017 року та 21 листопада 2017 року, де розглядались питання про позбавлення її премії, з приводу чого надавала свої пояснення, а також висловила свої письмові заперечення під час її ознайомлення з наказом від 26 жовтня 2017 року № 84о/с щодо незаконності позбавлення її премії.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства абоперепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За статтею 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Судами встановлено, що позивач не була членом профспілкової організації.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Скорочення посади позивача проведено відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 26 грудня 2017 року № 1074 «Про організаційно-штатні зміни в науково-дослідних установах Міністерства внутрішні справ».

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15 зроблено висновок, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Судами встановлено факт виконання цього обов`язку в межах вакантних посад Миколаївського НДЕКЦ, що відповідали освіті та кваліфікації позивача.

Доводи позивача про те, що Державний НДЕКЦ мав запропонувати позивачу вакантні посади в інших територіальних органах є безпідставними.

Чинне законодавство не передбачає виключення зі строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або періоду тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

Частиною другою статті 492 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Згідно із статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім`ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком; працівникам із тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом 5 років з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом 2 років з дня звільнення зі служби.

Разом з тим, була скорочена лише посада, яку займала позивач, що виключало застосування переваг позивача в залишенні на роботі перед іншими працівниками.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, трудове законодавство не лише зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Викладене узгоджується з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14.

Судами попередніх інстанцій визнано, що звільнення відбулося в період її тимчасової непрацездатності, оскільки відповідно до листка непрацездатності серії АДЖ № 157126 ОСОБА_1 з 10 березня 2018 року по 23 березня 2018 року перебувала на стаціонарному лікуванні в Міській лікарні швидкої медичної допомоги.

Правила про недопустимість звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства проводиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що на момент видання наказу про звільнення в зв`язку із скороченням у роботодавця було наявне документальне підтвердження факту тимчасової непрацездатності та перебування ОСОБА_1 на лікуванні з 10 березня 2018 року.

22 червня 2018 року керівником Державного НДЕКЦ МВС України виданий наказ за № 54 ЕС о/с, яким внесені зміни до наказу від 12 березня 2018 року за № 28 ЕС о/с у частині дати звільнення заступника директора Миколаївського НДЕКЦ МВС України ОСОБА_1 визначено, що датою звільнення є 24 березня 2018 року.

З огляду на зазначене, а також враховуючи той факт, що на 24 березня 2018 року як дату звільнення позивач не перебувала на лікуванні, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі.

У КЗпП передбачено спеціальну норму щодо порядку проведення розрахунків із працівником, якого звільняють у день, коли він не працював. Згідно зі статтею 116 КЗпП, якщо працівник у день звільнення не працював, то належні йому при звільненні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Апеляційний суд не надав належної правової оцінки зазначеному факту, навпаки, змінив рішення суду першої інстанції шляхом зміни дати звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Миколаївського НДЕКЦ МВС України, вказавши, що ОСОБА_1 звільнена відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штату працівників) 26 березня 2018 року.

Проте, відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У порушення даної процесуальної норми апеляційний суд змінив дату звільнення позивача.Однак, позивач позовних вимог щодо зміни дати свого звільнення не заявляла, апеляційна скарга також не містила відповідних вимог.

Відповідно до частин другої, третьої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» у структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Роботодавець має право самостійно вирішувати питання, щодо преміювання конкретних працівників, що не є порушенням прав працівника на оплату праці відповідно до наведених вище норм законодавства та Положення про преміювання Миколаївського НДЕКЦ МВС України.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач протиправно не встановлював позивачу премії, є необґрунтованими, оскільки незважаючи на те, що такі виплати входять до структури заробітної плати, нарахування та виплата премії працівникам є не обов`язком, а правом роботодавця, та залежать від показників, з якими пов`язане преміювання працівників.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, та зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, аргументи наведені у касаційній скарзі, є аналогічними аргументам, наведеним у апеляційній скарзі, яким судом апеляційної інстанції надана належна правова оцінка.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи щодо звільнення позивача, проте апеляційний суд неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права в частині вирішення позовних вимог з приводу звільнення позивача, що підлягали застосуванню, змінивши дату звільнення позивача, з огляду на що, касаційну скаргу в цій частині слід задовольнити, оскаржувану постанову апеляційного суду в частині зміни рішення суду першої інстанції скасувати, залишивши в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Судне змінює рішення та не ухвалює нове рішення, підстав для нового перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400 409 413 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Сумського апеляційного суду від 27 березня 2019 року скасувати в частині змінидати звільнення ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 27 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов