№ 579/1530/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 579/1530/21

провадження № 51-2095 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Кролевецького районного суду Сумської області від 04 лютого 2022 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 17 червня 2022 року стосовно

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та жителя

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кролевецького районного суду Сумської області від 04 лютого 2022 року, залишеним без змін ухвалою Сумського апеляційного суду від 17 червня 2022 року, ОСОБА_9 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

За вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим у тому, що він 08 червня 2021 року приблизно о 14 год, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем «FiatDoblo», державний номер НОМЕР_1 , на заокругленому вологому відрізку дороги біля господарств №№40-42 на вулиці Героїв України в напрямку вулиці Калиновського в м. Кролевець Сумської області, порушив вимоги п.п. 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху та виїхав на праве узбіччя дороги, де зіткнувся з бетонною електроопорою, внаслідок чого автомобіль перекинувся на бік.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Fiat Doblo» ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Укасаційних скаргах, доводи яких за своїм змістом є аналогічними,захисник ОСОБА_6 та представник потерпілої - адвокат ОСОБА_10 , непогоджуючисьізсудовими рішеннями через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_9 внаслідок суворості, просять їх змінити,застосувавши положення ст. 69 КК України та призначивши останньомуосновне покарання у виді штрафу. Свої вимоги мотивують тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, при призначенні ОСОБА_9 покарання неповною мірою врахував усіобставини, що пом`якшують покарання та дають можливість призначити останньому покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Вказують на те, що судові інстанції в достатній мірі не врахували того, що ОСОБА_9 активно сприяв розкриттю злочину, весь час допомагав потерпілій, повністю відшкодував заподіяну їй шкоду, вчинив злочин внаслідок збігу тяжких обставин (керування автомобілем на прохання іншої людини, потерпіла добровільно сіла в автомобіль, погодні умови), а також те, що він раніше не притягувався до адміністративної відповідальності, має постійне місце проживання, його батьки є особами похилого віку і потребують сторонньої допомоги.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг, просив залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

За змістом ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286-1 КК України в касаційних скаргах представником потерпілої та захисником не оспорюються.

У поданих касаційних скаргах захисник ОСОБА_6 та представник потерпілої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_10 , не погоджуючись із судовими рішеннями, вказують на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_9 внаслідок суворості.

Проте такі доводи Суд уважає необґрунтованими.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.

Частиною 1 статті 69 КК України визначено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 286-1 КК України покарання у видіпозбавленняволі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією вказаної статті,врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, характер допущених порушень правил дорожнього руху, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставин, що пом`якшують покарання - повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування заподіяної шкоди, а також дані про особу винного, зокрема те, що він раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання.

Разом із цим, суд першої інстанції, зваживши на наведене, не знайшов підстав для призначення ОСОБА_9 покарання більш м`якого, ніж встановлено в санкції ч. 1 ст. 286-1 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України.

Захисник ОСОБА_6 та потерпіла ОСОБА_7 , не погоджуючись із вироком суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_9 основного покарання, подали апеляційні скарги, за вимогами яких просили оскаржуване судове рішення змінити у бік пом`якшення, призначити обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу.

Суд апеляційної інстанції, як убачається з мотивувальної частини ухвали, погоджуючись з вироком суду першої інстанції, зазначив про те, що призначення ОСОБА_9 покарання відбулось з урахуванням ступеню суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, особи обвинуваченого, та, зважаючи на відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставин, що пом`якшують покарання, дійшов висновку, що призначене ОСОБА_9 покарання в мінімальному розміру, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України, відповідає вимогам статей 50 65 КК України.

Водночас, суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини кримінального провадження у їхній сукупності, тате, що ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння в денний час, сів за кермо автомобіля та з перевищенням швидкості рухався центром міста Кролевець Сумської області, наражаючи своїми діями на небезпеку не тільки себе і потерпілу, а й оточуючих, правомірно не знайшовпідстав для призначення ОСОБА_9 основного покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував позицію потерпілої ОСОБА_7 щодо призначення ОСОБА_9 покарання, не пов`язаного із позбавленням волі,проте при вирішенні цього питання вона не є вирішальною.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 рокувідзначив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

Колегія суддів наголошує на тому, що ОСОБА_9 , як водій автомобіля «Fiat Doblo», крім передбачених законодавством України прав, мав ще й певні обов`язки, установлені Правилами дорожнього руху, яких повинен був дотримуватися при експлуатації транспортного засобу за будь-яких обставин.

До того ж порушення Правил дорожнього руху особою у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння не випадково було відокремлено законодавцем в окремий склад кримінального правопорушення, саме у зв`язку з його підвищеною суспільною небезпечністю в порівнянні з кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 286 КК України.

На переконання колегії суддів, у даному випадку перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, у виді штрафу, не досягне своєї мети, визначеної ст. 50 КК України, - виправлення ОСОБА_9 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

За таких обставин Суд погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їхні висновки достатньо переконливими, а доводи касаційних скарг захисника та представника потерпілої щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та як наслідок - невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі ОСОБА_9 внаслідок суворості -неспроможними.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Кролевецького районного суду Сумської області від 04 лютого 2022 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 17 червня 2022 року стосовно ОСОБА_9 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3