№ 580/1341/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 580/1341/23

адміністративне провадження № К/990/785/24, К/990/42066/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Головного управління ДПС у Черкаській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Аліменка В. О., Бєлової Л. В., Кучми А. Ю., та на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року, прийняту тим самим складом суду, у справі № 580/1341/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кищенці» до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У лютому 2023 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Кищенці» (далі - позивач, ТОВ «Кищенці») з позовною заявою до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - відповідач, скаржник), в якій просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2022 року № 6294/23-00-07-08-01, яким нараховано пеню за порушення термінів розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 5 585 959,12 грн.

Позов обґрунтовано тим, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки щодо порушення позивачем строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності є безпідставними з огляду на те, що валютний нагляд та контроль банків за дотриманням граничних строків розрахунків здійснюється лише щодо господарських операцій експорту та імпорту, які були здійснені внаслідок відповідних правочинів з нерезидентами.

Разом з тим спірна операція по переказу коштів, по якій відповідачем встановлено незавершення розрахунків, не може уважатися господарською операцією з імпорту товарів у розумінні норм валютного законодавства та законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, оскільки такий переказ коштів був здійснений на рахунок невідомої особи внаслідок здійснення цією особою шахрайських дій, які полягали в імітації невідомою особою листування з позивачем від імені існуючого (реального) контрагента позивача та направленні рахунку на оплату з неправильними банківськими реквізитами.

Тому, на думку позивача, до зазначеної операції не можуть застосовуватися заходи валютного контролю, що передбачені статтею 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», в тому числі і нарахування пені за порушення граничних строків розрахунків, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 16 серпня 2023 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Уважаючи правомірним нарахування позивачу пені за порушення граничних строків розрахунків, суд першої інстанції виходив з такого:

- валютне законодавство передбачає підстави, за існування яких пеня не нараховується або її нарахування зупиняється, але позивач не надав відповідні документи, які підтверджують виникнення таких обставин;

- спірний платіж відноситься до платежів за торгівельною операцією, оскільки у ньому зазначено відповідні реквізити реального договору купівлі-продажу та додаткових угод до нього;

- зазначені позивачем обставин щодо помилкового відправлення банківського переказу внаслідок шахрайських дій є сумнівними, оскільки платіжне доручення було подане до банку 03 квітня 2019 року, тоді як електронний лист із, начебто, сфальсифікованим рахунком на оплату надійшов позивачу 03 квітня 2019 року о 20:28 годин, тобто вже після закінчення банківського дня, а тому підприємство не могло відправити грошовий переказ раніше ніж надійшов рахунок на оплату;

- до митних декларацій, за якими імпортувався товар, позивач додавав платіжне доручення, яким за його твердженнями направлялися кошти на рахунок невідомої особи, що також свідчить про належність операції з переказу коштів до імпортної операції;

- належність операції з переказу коштів до імпортної також підтверджується даними бухгалтерського обліку, в якому позивач відображає суму коштів, яка була відправлена помилково на рахунок невідомої особи внаслідок шахрайських дій, як дебіторську заборгованість саме по договору купівлі-продажу, за яким була здійснена імпортна операція.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 07 листопада 2023 року скасував зазначене рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким позов задовольнив.

Не погоджуючись з позицією місцевого суду та скасовуючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції сформував такі висновки:

- умовою виникнення операції імпорту товару є наявність між резидентом України та особою-нерезидентом договірних відносин поставки (купівлі-продажу);

- водночас таких відносин між позивачем та невідомою особою, на користь якої позивач помилково здійснив платіж внаслідок шахрайських дій, не виникало, з огляду на що відсутні підстави уважати таку операцію такою, що потребує валютного нагляду та контролю за проведенням розрахунків;

- облік помилково надісланої суми як дебіторської заборгованості саме за реально існуючим договором купівлі-продажу є обґрунтованим, оскільки облік здійснюється саме за наявним первинним документом, навіть якщо він має ознаки сфальсифікованого, до моменту офіційного встановлення дійсних обставин справи та виявлення винних осіб;

- відповідно, до закінчення розслідування позивач правомірно не уважає таку заборгованість безнайдійною, оскільки є ймовірність, що винних осіб буде виявлено, а кошти - повернуто, а тому ці кошти продовжують бути активом підприємства та не підлягають списанню на позабалансові рахунки.

Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв також додаткову постанову від 28 листопада 2023 року, якою вирішив питання про розподіл судових витрат та стягнув на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 600 549,98 грн.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:

Головне управління ДПС у Черкаській області провело документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Кищенці» з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні операцій з імпорту товарів по зовнішньоекономічному договору купівлі-продажу 08 лютого 2019 року № JT/CO- UKR001-2019.

За результатами перевірки складено акт № 5824/23-00-07-08-01/31561125 від 25 жовтня 2022 року, в якому встановлено таке.

ТОВ «Кищенці» уклало договір купівлі-продажу від 08 лютого 2019 року № JT/CO- UKR001-2019 з компанією-нерезидентом FRIELIM LIVESTOCK В. V. (Нідерланди), відповідно до умов якого позивач придбав нетелів (молодих корів).

На виконання умов зазначеного договору позивач згідно з платіжним дорученням від 03 квітня 2019 року № 18 перерахував кошти у розмірі 186240,00 євро, але імпортна поставка нетелів так і не відбулася.

У зв`язку з цим відповідач встановив порушення частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» з урахуванням пункту 21 розділу ІІ Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 5, а саме порушення граничних строків розрахунків за зазначеною операцією імпорту товарів на 923 дні, що є підставою для нарахування пені.

На підставі акту перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2022 року № 6294/23-00-07-08-01, яким нарахував пеню за порушення термінів розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 5 585 959,12 грн.

За результатами процедури адміністративного оскарження рішенням Державної податкової служби України від 25 січня 2023 року скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Головне управління ДПС у Черкаській області, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У доводах касаційної скарги позивач посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» у подібних правовідносинах.

Відповідач наполягає, що позивач перед здійсненням платіжного переказу повинен був пересвідчитися у правильності реквізитів контрагента-нерезидента, а тому має нести відповідальність за нездійснення належної перевірки контрагента.

Також скаржник зазначає, що на спірну операцію з переказу коштів розповсюджується дія Закону України «Про валюту і валютні операції», оскільки у наданих до банку документів, а також в інших документах (митних деклараціях, документах бухгалтерського обліку) враховується спірне платіжне доручення як первинний документ з відповідними посиланнями на нього.

Головне управління ДПС у Черкаській області в окремій касаційній скарзі також просить скасувати додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9512/15-ц та розглянув вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, яка не була заявлена у позовній заяві та заява щодо відшкодування таких витрат не подавалася під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Також скаржник зазначає, що згідно з умовами договору рахунки про надання послуг обов`язково супроводжуються звітом, але такий звіт не подавався до суду. До заяви про стягнення витрат на правничу допомогу не було подано документів, які підтверджують повноваження осіб, які підписали додані до заяви документи (рахунки, акти приймання робіт), а надані платіжні доручення не можуть бути належними доказами оплати за відсутності на них відміток банку про проведення, підписів та печаток платника.

Позивач не скористався правом на подання відзивів на касаційні скарги, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Відповідно до підпункту 19-1.1.4 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті.

Закон України "Про валюту та валютні операції" від 21 червня 2018 року № 2473-VIII (далі - Закон № 2473-VIII) визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства.

Частиною першою статті 3 Закону № 2473-VIII встановлено, що відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону № 2473-VIII органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Частинами п`ятою, шостою цієї статті Закону передбачено, що Національний банк України у визначеному ним порядку здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами (крім уповноважених установ) та нерезидентами вимог валютного законодавства.

Згідно з частиною дев`ятою статті 11 Закону № 2473-VIII органи валютного нагляду мають право проводити перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства визначеними частинами п`ятою і шостою цієї статті суб`єктами здійснення таких операцій. Під час проведення перевірок з питань дотримання вимог валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок, надання доступу до систем автоматизації валютних операцій, підтвердних документів та іншої інформації про валютні операції, а також пояснень щодо проведених валютних операцій, а агенти валютного нагляду та інші особи, які є об`єктом таких перевірок, зобов`язані безоплатно надавати відповідний доступ, пояснення, документи та іншу інформацію.

За змістом частини десятої статті 11 Закону № 2473-VIII у разі виявлення порушень валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок і допустили такі порушення, дотримання вимог валютного законодавства та застосовувати заходи впливу, передбачені законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 Закону № 2473-VIII Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та (або) фінансової системи держави, має право запровадити встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої, восьмої статті 13 Закону № 2473-VIII Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).

Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену частиною п`ятою цієї статті.

Правління Національного банку України постановою № 5 від 02 січня 2019 року затвердило Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (далі - Положення № 5).

Це Положення, відповідно до пункту 1, визначає заходи захисту, запроваджені Національним банком України, порядок їх застосування (порядок здійснення валютних операцій в умовах запроваджених цим Положенням заходів захисту), а також порядок здійснення окремих операцій в іноземній валюті.

Згідно з пунктами 21, 23 Положення № 5 граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Розрахунки за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів здійснюються не пізніше строку, визначеного пунктом 21 розділу II цього Положення, з урахуванням вимог пункту 22 розділу II цього Положення, у повному обсязі, з урахуванням вимог пункту 22 розділу II цього Положення стосовно операцій з експорту, імпорту товарів у незначній сумі (уключаючи незавершені розрахунки за операцією). Грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в Україні в банку.

Відповідно до підпункту 1 пункту 7 Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 7, банк розпочинає відлік установлених Національним банком граничних строків розрахунків з дати оформлення МД типу ЕК-10 «Експорт», ЕК-11 «реекспорт» на продукцію, що експортується (якщо продукція згідно із законодавством України належать митному оформленню), або підписання акту або іншого документа, що засвідчує поставку нерезиденту товару відповідно до умов експортного договору (якщо товар згідно із законодавством України не підлягає митному оформленню), -за операціями з експорту товарів.

Згідно з підпунктом 3 пункту 9 Інструкції, банк завершує здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків у разі імпорту продукції, яка ввозиться в Україну, - після отримання інформації з реєстру МД про здійснення поставки за імпортною операцією з оформленням МД типу IM-40 "Імпорт", IM-41 "Реімпорт", ІМ-51 "Переробка на митній території", IM-72 "Безмитна торгівля", IM-75 "Відмова на користь держави", IM-76 "Знищення або руйнування" (якщо продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню) або після пред`явлення резидентом документа (крім МД), який використовується для митного оформлення продукції (якщо на продукцію, що імпортується, згідно із законодавством України не оформляється МД).

Суди попередніх інстанцій установили, що позивач здійснив переказ коштів згідно з платіжним дорученням від 03 квітня 2019 року № 18 за банківськими реквізити нерезидента: «Bank: HSBC UK BANK PLC, адреса: 69 Park Royal Rd Park Royal LONDON NW10 7JJ, Sort code: 400523, Acc no: 51363026, IBAN: GB23 HBUK 4005 2351 36 3026, BIC: HBUKGB4113D, отримувач коштів FRIELIM LIVESTOCK B.V» в розмірі 186 240,00 євро. Товар, за придбання якого було переказано кошти, станом на момент проведення перевірки імпортований на території України так і не був.

Зазначені обставини відповідають наведеному вище правовому регулюванню, сторонами не заперечуються та не є предметом касаційного розгляду.

У ході апеляційного розгляду було також установлено, що за умовами договору позивач повинен оплатити продавцеві 50 відсотків від повної суми договору перед вибором тварин, а решту - протягом двох робочих днів до запланованої дати перевезення згідно з проформою-інвойсом.

Позивач перерахував 27 лютого 2019 року контрагенту кошти у розмірі 192 000,00 євро як попередню оплату за договором.

03 квітня 2019 року на електронну адресу ТОВ "Кищенці" надійшов лист, в якому йшла мова про те, що компанія FRIELIM LIVESTOCK B.V. начебто змінила свої банківські реквізити. Разом з цим листом позивач отримав рахунок-проформу на оплату залишку несплаченої суми коштів в розмірі 186 240,00 євро в межах поставки, по якій позивач вже здійснив попередню оплату. У цьому рахунку були вказані вже нові банківські реквізити, які начебто належать компанії FRIELIM LIVESTOCK B.V.

Позивач, уважаючи, що отримав рахунок-проформу від справжнього продавця, відправив у відповідь складену додаткову угоду № 2, в якій було зафіксовано уточнену кількість голів худоби, а також оновлені банківські реквізити. Сторони обмінялися відсканованими скан-копіями зазначеної додаткової угоди з відповідними підписами та печатками.

Того ж дня, згідно з платіжним дорученням № 18 від 03 квітня 2019 року позивач здійснив переказ коштів в обумовленому розмірі 186 240,00 євро за зміненими банківськими реквізитами.

Як виявилося пізніше, лист про зміну банківських реквізитів написала і направила позивачу невідома особа, надіславши його з електронної адреси " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яка була замаскована під справжню шляхом створення максимально схожої на оригінальну електронної адреси. При цьому правильною електронною адресою FRIELIM LIVESTOCK B.V. є " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", що, зокрема, випливає з найменування відповідного нерезидента.

Після виявлення дій шахрайського характеру позивач звернувся до правоохоронних органів, а також до обслуговуючого банку з метою повернення кошти та проведення розслідування виниклої ситуації.

Під час з`ясування обставин щодо помилкового направлення коштів, з метою закінчення операції з імпорту нетелів, по якій вже було сплачено попередню оплату, позивач все ж таки здійснив повторний грошовий переказ у такій самій сумі 186 240,00 євро, але вже за правильними реквізитами FRIELIM LIVESTOCK B.V., що підтверджується платіжним дорученням від 24 квітня 2019 року № 21.

Зважаючи на викладене, позивач фактично здійснив грошові перекази на загальну суму 564 480,00 євро, в тому числі

- 378 240,00 євро за правильними реквізитами FRIELIM LIVESTOCK B.V. , в результаті чого було імпортовано нетелів на суму 366 720,00 євро, а 11520,00 євро повернуто на рахунок позивача - граничні строки розрахунків за цими операціями не порушувалися

- 186 240,00 євро за банківськими реквізитами невідомої особи, з яких 543,98 євро було повернуто банком отримувача після відповідних запитів позивача, а щодо встановлення місця перебування залишку суми в розмірі 185 696,02 євро ведеться досудове розслідування.

Спір у цій справі виник щодо встановлення правової природи операції з переказу коштів на рахунок невідомої особи внаслідок шахрайських дій та надання оцінки наявності чи відсутності підстав для застосування до такої операції заходів валютного контролю, передбачених статтею 13 Закону № 2473-VIII, щодо встановлення для такої операції граничних строків розрахунків та, відповідно, нарахування пені у разі порушення таких строків.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовою застосування заходів валютного контролю на підставі статті 13 Закону № 2473-VIII є здійснення резидентом України операції імпорту, тобто наявності між резидентом України та особою-нерезидентом відповідних договірних відносин, за якими здійснюється поставка (купівля-продаж).

Водночас у спірному випадку позивач фактично здійснив платіж на рахунок невідомої особи-нерезидента, яка не є постачальником та не має жодних зобов`язань перед позивачем за відповідним договором.

З огляду на це, за висновками апеляційного суду, відсутні підстави для застосування пені, оскільки:

- не виникла операція з імпорту товарів внаслідок здійснення резидентом України платежу на реквізити банківського рахунку особи-нерезидента, яка не є постачальником та/або отримувачем платежу за договором,

- не застосовуються вимоги щодо граничних строків розрахунків за операціями з імпорту товарів у разі здійснення платежу на реквізити банківського рахунку особи-нерезидента, яка не є постачальником товару та/або отримувачем платежу за договором, а відлік цих строків не розпочинається.

Колегія суддів погоджується з такими доводами суду апеляційної інстанції та зазначає, що у цьому випадку позивач опинився у ситуації, за якої платіжний переказ було здійснено за сфальсифікованим рахунком-проформою та додатковою угодою, яка була підписана від імені контрагента позивача невідомою особою, яка внаслідок шахрайських дій штучно видавала себе за реального контрагента.

Факт того, що реальний контрагент позивача FRIELIM LIVESTOCK B.V. не укладав додаткової угоди та не отримував кошти в розмірі 186 240,00 євро відповідно до платіжного доручення № 18 від 03 квітня 2019 року, додатково підтверджується встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, а саме: відповідними листами з нотаріально засвідченим перекладом, які містяться в матеріалах справи. До того ж, виниклі обставини позивач підтверджує також відкриттям за фактом вчинення шахрайських дій кримінального провадження, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню № 12022250330000320. Крім того, до матеріалів справи додане листування з обслуговуючим банком, а також зарубіжними банками, де позивач повідомляє про шахрайські дії та вимагає скасувати переказ та повернути кошти, а також повідомити яким чином банк-отримувач зарахував кошти та не відмовив у зарахуванні коштів, якщо зазначена у платіжному дорученні назва компанії-отримувача не співпадає з фактичним власником рахунку.

Верховний Суд звертає увагу, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану суб`єкта господарювання, тоді як у цьому випадку перерахування коштів відбулося внаслідок шахрайських дій невстановлених осіб без будь-якої господарської мети та без виникнення зобов`язань поставки. Окрім цього, у реальних сторін договору не настили зміни у майновому стані (зазначений у додатковій угоді № 2 від 03 квітня 2019 року продавець не отримав кошти, а позивач - замовлений товар), але зміни у майновому стані є обов`язковою ознакою господарської операції.

При цьому усі інші господарські операції з контрагентом-нерезидентом FRIELIM LIVESTOCK B.V., в тому числі й за аналогічною сумою помилкового переказу, були належним чином завершені з урахуванням вимог законодавства про валютний контроль без порушення граничних строків розрахунків.

Варто також зазначити, що у такому випадку відсутня можливість розпочати процедуру стягнення заборгованості з нерезидента у судовому порядку (в тому числі через міжнародний комерційний арбітраж) з огляду на те, що між позивачем та невідомою особою, на користь якої було здійснено переказ, не існує будь-яких договірних правовідносин, а повернення незаконно отриманих коштів, що були отримані внаслідок шахрайських дій, належить виключно до компетенції правоохоронних органів. Більш того, відсутня офіційна інформація, що свідчила б про реального отримувача коштів за помилковим переказом, а тому звернення до суду без установлення особи, до якої пред`являти вимоги про стягнення помилково перерахованих коштів, є неможливим.

Отже, у спірному випадку правильними є висновки апеляційного суду, що перерахування позивачем коштів у розмірі 186 240,00 євро на рахунок невідомої особи не є операцією з імпорту, ця операція не відноситься до торгівельних операцій, оскільки вона не здійснювалася у межах відповідного договору та не спричинила реальних господарських наслідків, а відтак заходи валютного впливу та контролю відповідно до положень Закону № 2473-VIII не застосовуються.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року слід залишити без задоволення.

Щодо додаткової постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, щодо якої подана окрема касаційна скарга, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Це випливає з положень частини шостої та сьомої статті 134 КАС України, де зазначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу долучив до матеріалів справи:

- договір про надання юридичних послуг № 768-11 від 25 липня 2011 року,

- документи на підтвердження понесених витрат у суді першої інстанції: додаток С від 15 лютого 2023 року, рахунок № 1291 від 15 лютого 2023 року на суму 263 293,92 грн, платіжну інструкцію № 2980 від 16 лютого 2023 року про оплату зазначеного рахунку, додаткову угоду від 01 червня 2023 року, рахунок № 1291/1 від 01 червня 2023 року на суму 175 529,28 грн, платіжну інструкцію від 05 червня 2023 року № 4245 про сплату зазначеного рахунку, акти приймання виконаної роботи від 17 серпня 2023 року, детальний опис проведених робіт під час розгляду справи у суді першої інстанції;

- документи на підтвердження понесених витрат у суді апеляційної інстанції: додаток Е від 04 вересня 2023 року, рахунок № 1986 від 04 вересня 2023 року на суму 118 482,26 грн, платіжну інструкцію від 06 вересня 2023 року № 5460 про оплату зазначеного рахунку, додаткову угоду від 06 листопада 2023 року, рахунок № 1986/1 від 08 листопада 2023 року на суму 43 244,52 грн, платіжну інструкцію про оплату зазначеного рахунку, акти приймання виконаної роботи від 08 листопада 2023 року, детальний опис проведених робіт під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

За твердженням позивача, загальна сума нарахованих останнім до стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом цієї справи, склала 600 549,98 грн.

Надаючи оцінку поданим документам, суд апеляційної інстанції визнав, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на правничу допомогу підтверджується наявними у матеріалах справи документами. При цьому, за висновками апеляційного суду, така сума є співмірною зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи та, крім цього, є не тільки компенсацією понесених збитків, а є й спонуканням боржника утримуватися у подальшому від вчинення протиправних дій.

Заяву Головного управління ДПС у Черкаській області, в якому відповідач просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу з підстав неспівмірності із складністю справи та обсягом виконаних робіт, суд апеляційної інстанції відхилив, посилаючись при цьому на відсутність доказів на підтвердження неспівмірності заявлених судових витрат.

Колегія суддів уважає такі висновку суду апеляційної інстанції передчасними з огляду на таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у положеннях КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/16322/18.

Суд апеляційної інстанції відхилив заяву відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу лише з підстав ненадання доказів на підтвердження співмірності таких витрат, але поняття співмірності є оціночним та може надаватися вже на підставі аналізу вже поданих до матеріалів справи документів. Окрім цього, у зазначеній заяві також містяться доводи щодо неналежності поданих доказів (відсутності підтвердження повноважень осіб, які виписували рахунки та підписували акти приймання виконаних робіт) та аргументи щодо відсутності заяви про розподіл судових витрат під час розгляду справи у суді першої інстанції. Зазначені доводи не були оцінені належним чином судом апеляційної інстанції.

У контексті встановлених обставин та у взаємозв`язку із наведеними вище нормами права Верховний Суд уважає висновки судів помилковими, оскільки вони зроблені за формального підходу до вирішення питання обґрунтованості та співмірності понесених позивачем витрат на правничу допомогу та не ґрунтуються на всебічно та повно досліджених аргументах, наявних у заявах щодо цього питання обох сторін.

Установлені частиною другою статті 341 КАС України межі касаційного перегляду справи позбавляють суд касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи приписи пункту 2 частини першої статті 349 КАС України, частини четвертої статті 353 КАС України постановлена у справі додаткова постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року підлягає скасуванню, а справа в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 350 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 580/1341/23 залишити без змін.

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року задовольнити частково.

Додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року у справі № 580/1341/23 скасувати, а справу в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу направити на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді: О. О. Шишов

М. М. Яковенко