№ 580/2092/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 580/2092/19

адміністративне провадження № К/9901/3961/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду у складі судді Гаращенка В.В. від 24 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Горяйнова А.М., Бабенка К.А., Файдюка В.В. від 3 січня 2020 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області (далі - Білозірська СР, відповідач), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Білозірської СР від 28 березня 2019 року № 86-3/VІІ «Про розгляд звернення щодо затвердження технічної документації та надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 », яким відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 12,0 га з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних (паїв) в оренду терміном на 5 років кадастровий номер 7124981000:01:004:0518 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (до моменту отримання власниками державних актів на право власності на цю земельку ділянку) гр. ОСОБА_1 в адміністративних межах Білозірської СР (за межами населеного пункту);

- зобов`язати Білозірську СР прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 12,0 га з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних (паїв) в оренду терміном на 5 років кадастровий номер 7124981000:01:004:0518 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (до моменту отримання власниками державних актів на право власності на цю земельку ділянку) гр. ОСОБА_1 в адміністративних межах Білозірської СР (за межами населеного пункту).

2. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що проєкт землеустрою по наведеній земельній ділянці направлений до відповідача на затвердження, однак своїм рішенням останній безпідставно відмовив у його затвердженні. На думку позивача, така підстава як перебування земельної ділянки у користуванні третьої особи на підставі договору оренди не передбачена вимогами статті 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), тому відповідач повинен прийняти рішення про затвердження проєкту землеустрою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 січня 2020 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що повноваження з розпорядження земельними ділянками орган державної влади чи місцевого самоврядування здійснює відповідно до вимог законів, не порушуючи права третіх осіб. Закон України «Про оренду землі» не передбачає одночасного перебування в оренді однієї земельної ділянки у декількох осіб.

5. Суди встановили, що на момент звернення позивача із заявою від 2 січня 2019 року про затвердження технічної документації із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 7124981000:01:004:0518, остання вже перебувала в оренді ТОВ «Білозірське-Агро», тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач не мав правових підстав станом на 28 березня 2019 року повторно передати земельну ділянку в оренду позивачу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 січня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. У касаційній скарзі позивач зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення частини сімнадцятої статті 186 та статті 186-1 ЗК України, частини другої статті 50 Закону України «Про землеустрій», у зв`язку з чим суди дійшли необґрунтованого, на думку скаржника, висновку про правомірність спірного рішення Білозірської СР від 28 березня 2019 року № 86-3/VІІ.

8. Скаржник також наголошує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 215 та 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з огляду на що, встановивши, що судовим рішенням у справі № 707/727/19 було визнано недійсним договір оренди, не врахували, що договір вважається недійсним з моменту його укладення, а тому на момент звернення позивача до Білозірської СР та на момент розгляду відповідачем заяви ОСОБА_1 , договір оренди був недійсним.

9. Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

10. Касаційну скаргу подано до суду 11 лютого 2020 року.

11. Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 580/2092/19, витребувано адміністративну справу та встановлено строк для подання сторонами відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

12. Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подавали.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач 2 січня 2019 року звернувся до Білозірської СР із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 12,0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в оренду, терміном на 5 років в адмінмежах Білозірської СР (за межами населеного пункту).

14. Листом Білозірської СР від 10 січня 2019 року № 48/02-14 позивача повідомлено, що земельна ділянка площею 12,0 га згідно даних Держгеокадастру в Черкаській області знаходиться в державній власності.

15. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду 20 березня 2019 року у справі № 580/194/19, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2019 року, визнано протиправною бездіяльність Білозірської СР з розгляду заяви ОСОБА_1 від 2 січня 2019 року щодо прийняття рішення про затвердження технічної документації із землеустрою на сесії Білозірської СР: зобов`язано Білозірську СР на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 2 січня 2019 року про затвердження або про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 12,0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в оренду, терміном на 5 років в адмінмежах Білозірської СР (за межами населеного пункту).

16. За результатами повторного розгляду заяви про затвердження проєкту, відповідач прийняв рішення від 28 березня 2019 року № 86-3/VІІ «Про розгляд звернення щодо затвердження технічної документації та надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 », яким відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 12,0 га з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних (паїв) в оренду терміном на 5 років кадастровий номер 7124981000:01:004:0518 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (до моменту отримання власниками державних актів на право власності на цю земельку ділянку).

17. Підставою для відмови в затвердженні проєкту землеустрою є те, що вказана земельна ділянка знаходиться в оренді ТОВ «Білозірське-Агро» згідно договору оренди землі, серія та номер: б/н зареєстрований 6 серпня 2018 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

19. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

20. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

21. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

22. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 січня 2020 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими, з огляду на наступне.

23. Доводом касаційної скарги є неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій частини сімнадцятої статті 186 та статті 186-1 ЗК України та частини другої статті 50 Закону України «Про землеустрій», з огляду на неврахування судового рішення у справі № 707/727/19, яким було визнано недійсним договір оренди, укладений з ТОВ «Білозірське-Агро».

25. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

26. Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

27. Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

28. За змістом статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

29. Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

30. Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

31. Згідно з частиною першою статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

32. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується: Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності; власником земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності.

33. Згідно з частинами восьмою-дев`ятою статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

34. Згідно зі статтею 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

35. Статтею 30 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

36. Положеннями частини третьої статті 50 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою, матеріали погодження проекту землеустрою.

37. Частиною восьмою статті 186-1 ЗК України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

38. Отже, статтею 186-1 ЗК України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.

39. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 816/1920/17, від 14 серпня 2018 року у справах № 820/5134/17 та № 820/3013/17, від 25 вересня 2018 року у справі № 822/238/15, від 28 лютого 2019 року у справі № 818/1903/17, від 5 березня 2019 року у справі № 818/1817/17 та від 16 листопада 2020 року у справі № 640/5615/19.

40. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124981000:01:004:0518 належить до нерозподілених (невитребуваних) земельних (паїв). При цьому, підставою відмови у затверджені технічної документації у спірному рішенні Білозерської СР від 28 березня 2019 року № 86-3/VІІ зазначено те, що така земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ «Білозірське-Агро» згідно з договором оренди землі від 6 серпня 2018 року.

41. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

42. Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

43. Порядок використання нерозподілених та невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв) визначений у статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

44. Відповідно до частини третьої статті 13 цього Закону нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.

45. Згідно статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

46. Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

47. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, з моменту державної реєстрації права оренди земельної ділянки договір оренди вважається укладеним, а орендар набуває права використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

48. При цьому, статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина п`ята статті 116 Земельного кодексу України).

49. У зв`язку з тим, що на момент розгляду клопотання позивача про затвердження технічної документації із землеустрою спірна земельна ділянка перебувала в оренді ТОВ «Білозірське-Агро» згідно з договором оренди землі від 6 серпня 2018 року, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про те, що за таких умов затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з подальшою передачею цієї земельної ділянки в оренду позивачу, суперечить положенням частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України, що є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

50. Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 816/1920/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 818/1530/17, від 7 червня 2019 року у справі № 1140/2695/18 та від 19 червня 2019 року у справі № 2340/3649/18.

51. Стосовно доводів ОСОБА_1 про неврахування судами попередніх інстанцій того, що договір оренди, що укладений між Черкаською районною державною адміністрацією та ТОВ «Білозірське-Агро», був визнаний недійсним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 21 травня 2019 року у справі № 707/727/19, та з урахуванням положень статей 215 та 216 ЦК України такий договір є недійсним з моменту його укладення, колегія суддів зазначає наступне.

52. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволені позову, виходили з того, що зазначене рішення суду було ухвалене після прийняття рішення Білозірської СР від 28 березня 2019 року № 86-3/VІІ «Про розгляд звернення щодо затвердження технічної документації та надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 », а також на час вирішення справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 не набрало законної сили.

53. Водночас, у подальшому постановою Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 21 травня 2019 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

54. Крім того, як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою від 8 квітня 2021 року у справі № 707/727/19 Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року - без змін.

55. Суд зазначає, що особливістю провадження в адміністративних справах є те, що, за загальним правилом, спір вирішується шляхом оцінювання правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у певний момент часу (момент прийняття рішення або вчинення дії за зверненням суб`єкта приватного права; у випадку оскарження бездіяльності - остання дата (момент) неприйняття рішення (нездійснення дії), коли існував відповідний обов`язок щодо його прийняття (здійснення дії). При цьому, зміна обставин справи у майбутньому (зокрема, визнання договору оренди недійсним у судовому порядку), як правило, не впливає на оцінку судом правомірності дій, рішень або бездіяльності суб`єкта владних повноважень у момент їх фактичного здійснення (прийняття) або нездійснення (неприйняття), незалежно від інстанції, в якій розглядається спір, та тривалості розгляду позову, апеляційної або касаційної скарги.

56. Відступлення від такого підходу можливе у виняткових випадках, зокрема, за умови, коли суб`єкт приватного права мав «легітимні очікування» стосовно рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які не були реалізовані у зв`язку з тим, що суб`єкт владних повноважень прийняв протилежне рішення, обґрунтовуючи його законодавчими змінами, які, у свою чергу, не повністю відповідають принципу пропорційності.

57. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 813/2815/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/5238/17, від 1 серпня 2019 року у справі № 822/543/16, від 26 березня 2020 року у справі № 826/27738/15 та від 19 січня 2022 року у справі № 640/6181/19.

58. Враховуючи, що на час прийняття рішення від 28 березня 2019 року № 86-3/VІІ договір оренди, укладений між Черкаською районною державною адміністрацією та ТОВ «Білозірське-Агро», був чинний та у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, навіть визнання такого договору недійсним у подальшому - не впливає на законність рішення відповідача.

59. На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Білозірська СР, приймаючи рішення від 28 березня 2019 року № 86-3/VІІ про відмову позивачу у затвердженні технічної документації із землеустрою з огляду на перебування земельної ділянки з кадастровим номером 7124981000:01:004:0518 в оренді ТОВ «Білозірське-Агро» на момент прийняття цього рішення, діяла у порядку та у межах повноважень, визначених Законом, а тому таке рішення є правомірним.

60. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судами та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

61. Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи та прийняття рішення, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає такі рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

62. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

63. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

64. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).

65. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

66. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

67. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. the Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).

68. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcia Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. the Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

69. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

70. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

71. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка ухвалює рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

71. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

72. Оскільки колегія суддів залишає у силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

В.М. Шарапа