ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 580/2354/19
адміністративне провадження № К/9901/36128/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну
справу №580/2354/19
за позовом ОСОБА_1
до Начальника Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку полковника Чередниченка Сергія Васильовича
про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Паламаря П.Г.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Мельничука В.П., суддів Лічевецького І.О., Костюк Л.О.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії начальника Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку полковника Чередниченка Сергія Васильовича щодо складання службової характеристики від 19 липня 2019 року;
- скасувати службову характеристику від 19 липня 2019 року складену, начальником Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку полковником Чередниченком Сергієм Васильовичем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана службова характеристика, яка була подана під час обрання запобіжного заходу в Придніпровському районному суді міста Черкаси, складена з порушеннями норм Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 квітня 2009 року №170. А саме таку характеристику складено неуповноваженою на це особою, адже службову характеристику стосовно військовослужбовця складає його безпосередній начальник. Водночас безпосереднім начальником позивача, на його думку, є командир роти Військової служби правопорядку Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку, а не начальник Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди першої й апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідно до статті 31 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Водночас положеннями частини 2 статті 93 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Суди встановили, що 19 липня 2019 року начальником Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку полковником Чередниченком С.В. на запит правоохоронних органів, стосовно позивача було складено службову характеристику у відповідності до Інструкції №170 і Рекомендацій №328. Тому суди дійшли висновку, що службова характеристика складена і підписана уповноваженою особою, а саме безпосереднім начальником позивача - начальником Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку Чередниченком С.В.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року і ухвалити нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. Зазначає, що позовну заяву подано до начальника Черкаського зонального відділу ВСП Чередниченка С.В., тобто до посадової особи, натомість суди попередніх інстанцій допустили до справи юридичну особу - Черкаський зональний відділ Військової служби правопорядку у якості відповідача.
Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували, що оскаржувана службова характеристика складена саме прямим начальником позивача, а не безпосереднім.
Також позивач зауважує, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи щодо складання оскаржуваної службової характеристики на вимогу слідчих органів у відповідності до інструкції, рекомендацій та уповноваженою особою не відповідають дійсності.
Відповідач не надав суду свого відзиву на касаційну скаргу.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом в Черкаському зональному відділі Військової служби правопорядку з 2 березня 2018 року відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 і витягу з наказу №50 від 2 березня 2018 року.
19 липня 2019 року начальник Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку Чередниченко С.В. на вимогу органів досудового розслідування склав на солдата ОСОБА_1 - стрільця групи охорони та патрульно-постової служби взводу охорони і патрульно-постової служби роти військової служби правопорядку Центрального управління військової служби правопорядку (по місту Києву і Київській області) службову характеристику.
Вважаючи протиправними дії начальника Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку Чередниченка С.В. щодо складання службової характеристики від 19 липня 2019 року, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
III. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Структура і зміст службової характеристики військовослужбовців встановлена в Методичних рекомендаціях з порядку організації і проведення атестування військовослужбовців Збройних Сил України, затверджених наказом директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 19 квітня 2017 року №328 (далі - «Рекомендації №328»), що за змістом повністю відповідають вимогам Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170.
Відповідно до пункту 3.1 Рекомендацій №328 службова характеристика - це службовий документ, який складається на підставі аналізу службової діяльності військовослужбовця за визначений період та визначає відповідність військовослужбовця займаній посаді і надає рекомендації стосовно подальшого службового використання.
Крім того, службова характеристика повинна містити інформацію (за наявністю) щодо якості та результативності виконання військовослужбовцем посадових обов`язків; рівня його професійної підготовленості (рівня знань, умінь та навичок); рівня сформованості ідейних та моральних якостей; отриманого бойового досвіду (досвіду миротворчої діяльності) тощо.
Службова характеристика оформлюється на військовослужбовця з метою встановлення, зміни або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу щодо призначення на посади, переміщення, звільнення з посад і зарахування у розпорядження, звільнення з військової служби та присвоєння їм військових звань (крім громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, та осіб, які призначені або призначаються на посади вищого офіцерського складу).
Службова характеристика оформлюється за результатами періодичного оцінювання військовослужбовців у період між щорічними оцінюваннями.
Вона складається зокрема на військовослужбовців, у разі вчинення ним правопорушення або порушення військової дисципліни, - протягом робочого дня за вимогою органу досудового провадження або посадової особи, призначеної для проведення службового розслідування.
Службові характеристики складаються безпосередніми командирами (начальниками) з урахуванням вимог підпункту 7.14 Інструкції. Висновки та рекомендації, визначені в службових характеристиках військовослужбовців, обов`язково враховуються під час проведення наступного щорічного оцінювання.
Службова характеристика включає наступні розділи: загальні відомості про військовослужбовця; текст службової характеристики; висновок та рекомендації безпосереднього начальника; висновок та рекомендації прямого начальника; рішення посадової особи, яка затверджує службову характеристику; інформацію про ознайомлення військовослужбовця з оцінною карткою.
Крім того, Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 квітня 2009 року №170 (далі - «Інструкція №170»), затверджено бланк службової характеристики (додаток 6).
Відповідно до пункту 3.2 Рекомендацій №328 службову характеристику складає безпосередній командир (начальник) для обґрунтування чітко визначеного кадрового рішення стосовно військовослужбовця, з визначенням висновку щодо відповідності займаній посаді та рекомендацій стосовно подальшого службового використання або його заохочення, а саме: призначення на вищу посаду; призначення або переміщення на рівнозначну посаду із зазначенням причин, визначених підпунктом 2 пункту 82 Положення; переміщення на нижчу посаду із зазначенням причин, визначених підпунктом 3 пункту 82 Положення; визначення потреби направлення на навчання, підготовку (перепідготовку); доцільності укладання нового контракту; звільнення з військової служби із зазначенням підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"; доцільності проходження служби у військовому резерві після звільнення з військової служби.
Безпосередній командир (начальник), після складання службової характеристики, надає її за підпорядкованістю для отримання висновків і рекомендацій прямого начальника.
Крім того, за вимогою органу досудового провадження або посадової особи, призначеної для проведення службового розслідування, службова характеристика складається безпосереднім командиром (начальником) протягом робочого дня. При цьому розділи 3, 4, 5 службової характеристики з висновками, рекомендаціями, затвердженням та ознайомленням військовослужбовця не заповнюються, заповнюються лише висновок та рекомендації безпосереднього командира (начальника) та його підпис.
У подальшому, після закінчення розслідування і на підставі його результатів, здійснюється визначення висновків і рекомендацій прямим командиром (начальником) та затвердження службової характеристики встановленим порядком. Після затвердження службової характеристики, безпосередній командир (начальник) ознайомлює з нею військовослужбовця.
За приписами статті 29 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання.
Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Згідно зі статтею 31 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу III «Перегляд судових рішень».
Разом з тим, пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-ІХ, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, колегія суддів зазначає таке.
У численних постановах (зокрема, від 2 серпня 2019 року у справі №0240/3532/18-а, від 30 квітня 2020 року у справі №826/10631/17, від 14 травня 2020 року у справі №805/1479/16- а) Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Так, відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права, свободи або інтереси.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а та від 4 лютого 2020 року у справі №320/7969/17.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер. Висновки, викладені у службовій характеристиці, не породжують обов`язкових юридичних наслідків для позивача. Водночас аналіз службової діяльності військовослужбовця за визначений період і визначення відповідності військовослужбовця займаній посаді є лише висновками безпосереднього начальника, зазначення яких у службовій характеристиці не суперечить чинному законодавству. Такі висновки службової характеристики можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки службової характеристики.
Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що службова характеристика не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, стосовно яких була складена, тому її висновки не можуть бути предметом спору. Службова характеристика є носієм оціночної і доказової інформації щодо службової діяльності військовослужбовця, документом, на підставі якого приймаються відповідні рішення у формі наказів посадових осіб по особовому складу щодо призначення на посади, переміщення, звільнення з посад і зарахування у розпорядження, звільнення з військової служби та присвоєння військових звань. А тому оцінка службовій характеристиці, в тому числі й оцінка дій посадових осіб щодо її складання, викладення у ній висновків, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такої службової характеристики.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, суть спірних правовідносин у цій справі полягає у оспорюванні законності дій начальника Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку, які полягали у складанні службової характеристики щодо позивача за зверненням органів досудового розслідування у кримінальному провадженні.
З огляду на це, колегія суддів звертає увагу на положення частини другої статті 93 Кримінального процесуального кодексу України, якими визначено, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Верховний Суд також зазначає, що дотримання порядку збирання доказів органами досудового розслідування, у тому числі й залучення спеціаліста, є предметом перевірки під час розгляду справи судом у порядку кримінального судочинства.
За змістом положень статті 86 Кримінального процесуального кодексу України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (стаття 94 Кримінального процесуального кодексу України).
Відтак, прерогатива перевірки дотримання порядку збирання доказів у кримінальному провадженні надана саме відповідним уповноваженим суб`єктам у межах кримінального провадження і регулюється виключно нормами Кримінального процесуального кодексу України.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскаржувані позивачем дії відповідача щодо складання службової характеристики і сама службова характеристика не створюють безпосередньо для позивача будь-яких правових наслідків. Отже, відсутність порушення прав, свобод чи інтересів позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності таких дій та рішення.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів зазначає, що доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду