ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2022 року
м. Київ
справа № 580/5292/21
адміністративне провадження № К/990/11463/22;
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року (суддя: Кравчук О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року (судді: Баранник Н.П., Малиш Н.І., Щербакак А.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Черкаського окружного адміністративного суду Руденко Алли Василівни, Черкаського окружного адміністративного суду про визнання відповіді протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до судді Черкаського окружного адміністративного суду Руденко Алли Василівни, в якому просив:
- визнати протиправними дії судді, а саме відповідь, яка викладена у листі від 19 травня 2021 року та зобов`язати Черкаський окружний адміністративний суд видати судді Черкаського окружного адміністративного суду Руденко А.В. його заяви від 20 квітня 2021 року, від 18 березня 2021 року, від 13 квітня 2021 року.
- зобов`язати суддю Черкаського окружного адміністративного суду Руденко А.В. своєчасно розглянути всі три заяви та відшкодувати позивачу 256, 63 грн.;
- стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн.;
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року відмовлено у відкритті провадження ОСОБА_1 до судді Черкаського окружного адміністративного суду Руденко Алли Василівни, Черкаського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, оскільки спір між сторонами не належить розглядати за правилами будь-якого судочинства.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року і постановити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.
Позиція інших учасників справи.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 травня 2022 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року (суддя: Кравчук О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Листом Черкаського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року на заяву позивача від 20 квітня 2021 року повідомлено, що чинним законодавством, у тому числі Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачене відшкодування суддями витрат виконавчого провадження та виконавчого збору стягнутих на виконання постановлених ними судових рішень.
Відповідачем зазначено, що судді Руденко А.В. не передавались для розгляду та ознайомлення заяви позивача від 18 березня 2021 року та від 13 квітня 2021 року. Вказані заяви з додатками перебувають в матеріалах адміністративної справи № 580/2322/19.
Згідно з п. 23 Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України затвердженої наказом Державної судової адміністрації України 20.08.2019 № 814 вилучення із судової справи оригіналів документів (крім процесуальних, які виготовлені судом) допускається у виняткових випадках, визначених законодавством, за резолюцією судді (судці-доповідача), у провадженні якого перебуває судова справа, або голови суду, якщо провадження у справі закінчено, з обов`язковою заміною вилучених матеріалів їх належно Засвідченими копіями, про що зазначається у внутрішньому описі справи у графі "Примітки".
Для вилучення оригіналів документів з матеріалів адміністративної справи позивачу вказано на необхідність подання відповідної заяви.
Щодо надання домашньої адреси судді Руденко А.В. у листі вказано, що ця інформація належить до персональних даних судді, та є конфіденційною в розумінні Законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації» та «Про захист персональних даних» тому не може бути надана позивачу.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
Згідно з частиною 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із частинами першою-третьою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Конституцією України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України). Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку (стаття 126 Конституції України). Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
У 1998 році Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України в ухвалі від 2 грудня 1998 року зазначила, що Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється і однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Згідно з положеннями Конституції України рішення суду і відповідно дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя можуть оскаржуватись у чинному порядку, а не в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.
Саме в такому розумінні мають застосовуватись положення статей 55 56 Конституції України про гарантію права кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб та на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, заподіяної їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень. Суд є органом, який вирішує такі скарги, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються в порядку, визначеному Конституцією України і законодавством про судочинство.
У Конституції України зазначено, що здійснення правосуддя регулюється окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до статті 62 Конституції України матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного. Проте й у цьому разі за таку шкоду відповідає держава, а не безпосередньо суд або суддя.
Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у цивільній справі. Це можливо лише у випадках, коли суд (суддя) виступає як звичайна установа (особа), а не як орган (особа), що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.
Отже, в наведеній ухвалі, Верховний Суд України заклав підхід до розуміння принципу незалежності судді та суду у випадку оскарження їх дій щодо здійснення правосуддя, який залишається незмінним до даного часу.
Відповідно до абзацу другого пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади" виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
У постанові пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" судам роз`яснено, що у розумінні положень частини 1 статті 2, підпунктів 1, 7, 9 частини 1 статті 3, статті 17, частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (прим. - текст постанови з посиланням на норми права, що втратили чинність наведений без змін для забезпечення праворозуміння висновків пленуму Верховного Суду України) судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.
Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.
Оскарження дій/бездіяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Наведеної правової позиції притримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 8 травня 2018 року у справі №521/18287/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18, від 02 жовтня 2019 року № 11-547апп19, а також Верховний Суд у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15, від 30 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.003105.
Як вбачається із позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач оскаржує дії відповідачів щодо розгляду заяв, поданих ним як позивачем в адміністративній справі № 580/2322/19 за наслідками застосування до нього заходів процесуального примусу та виконання відповідної ухвали суду. Крім того, на думку позивача, вказані дії спричинили йому моральну шкоду.
Діяльність відповідачів, яка оскаржується, є нічим іншим як діяльністю суду, пов`язаною з розглядом судових справ, яка врегульована процесуальним законом, а тому охоплюється поняттям "здійснення правосуддя".
Оскарження дій суду щодо здійснення правосуддя шляхом подачі позову до іншого суду є порушенням принципу незалежності суду та суддів та засобом впливу на них. Законодавством передбачено апеляційний та касаційний порядок оскарження судових рішень, а тому зауваження щодо діяльності судді чи суду або посадової особи суду, що пов`язані зі здійсненням правосуддя, у тому числі щодо доступу до приміщення суду, участі у судових засіданнях, подання заяв та клопотань тощо, можуть бути включені до апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення. Оскарження дій суду або судді, що пов`язані зі здійсненням правосуддя не може відбуватися шляхом ініціювання проти них судового процесу.
Згідно з частиною шостою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання незаконними дій/бездіяльності посадових осіб суду що стосуються здійснення правосуддя не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Отже, спір щодо рішень, дій та бездіяльності суду, суддів, посадових осіб суду щодо здійснення правосуддя не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки для оскарження таких рішень, дій та бездіяльності встановлений інший порядок оскарження.
У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі №521/18287/15-ц зазначено, що відсутність правової регламентації права на оскарження вчинених під час розгляду конкретної справи дій, рішень чи бездіяльності суду не за правилами апеляційного та касаційного оскарження є легітимним обмеженням у судовому процесі, покликаним забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи за наявності у чинному законодавстві конкретних способів захисту їх прав та інтересів. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у частині вказаних вимог позивача, які не можуть бути розглянуті в окремому судовому провадженні.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, судом першої інстанції вірно роз`яснено позивачу, що даний спір не віднесений до юрисдикції жодного суду, оскільки не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Встановивши, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, адміністративні суди не мають розглядати питання щодо встановлення факту порушення прав позивача, а зобов`язані відмовити у відкритті провадження у справі.
Отже, оскільки відповідачі не є суб`єктами владних повноважень, не здійснюють у спірних правовідносинах владних управлінських функцій, та спір не є публічно-правовим в розумінні положень КАС України, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний адміністративний суд, правомірно відмовив позивачу у відкритті провадження у цій справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Частиною другою статті 350 КАС України передбачено, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі не підлягають скасуванню.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді Л.О.Єресько
В.М. Соколов