Постанова
Іменем України
12 березня 2020 року
м. Київ
справа № 583/1361/18
провадження № 61-9621св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей Охтирської міської ради,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 листопада 2018 року у складі судді Ільченко В. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенко В. І., Ткачук С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Охтирської міської ради, про визначення місця проживання дитини, посилаючись на те, що з 07 червня 2006 року він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 29 лютого 2014 року. Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , який проживає разом з ним та перебуває на його утриманні. Причиною розірвання шлюбу стало те, що сторони мали діаметрально протилежні погляди на шлюб, сім`ю та їх участь у вихованні дитини. Відповідач нехтувала сімейними цінностями, постійно зловживала спиртними напоями. Свідком ганебної поведінки матері та сварок на цьому ґрунті був їх малолітній син. На підставі рішення суду з нього стягуються аліменти, які відповідач витрачає на власні потреби, в тому числі на придбання алкогольних напоїв. Він створив для сина належні соціально-побутові умови, забезпечує його розумовий та духовний розвиток. ОСОБА_4 , якому вже 12 років і який має власну сформовану думку, бажає проживати разом з ним. При цьому він не має наміру стягувати аліменти з відповідача, позбавляти останню батьківських прав чи забороняти їй зустрічатися з дитиною, а хоче лише контролювати, щоб син міг бачити свою матір у тверезому, адекватному стані. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 листопада 2018 року позов задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання батька - ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що ОСОБА_2 фактично самоусунулася від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, зловживає спиртними напоями, з`являється у громадських місцях в непристойному вигляді, конфліктує із сусідами. Син ОСОБА_3 негативно ставиться до матері, не вважає її членом сім`ї та не виявляє бажання спілкуватися з нею, про що свідчить дослідження психолога Охтирської загальноосвітньої школи. У своєму висновку орган опіки та піклування Охтирської міської ради визнав за доцільне визначити місце проживання малолітнього сина сторін з батьком. При цьому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на час розгляду справи досяг дванадцятирічного віку, також висловив своє бажання проживати разом з батьком, у сім`ї якого створені усі належні умови для його виховання, навчання і гармонійного розвитку. З огляду на викладене, з метою захисту інтересів малолітньої дитини та подальшого забезпечення належних умов її виховання і всебічного розвитку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Постановою Сумського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 листопада 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У травні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 листопада 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, а справу направити на новий розгляд.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій справа розглянута односторонньо, не надано оцінки поведінці самого позивача, який зловживає спиртними напоями, постійно створює конфліктні ситуації, б`є її у присутності дитини та не впускає до квартири. Висновок органу опіки та піклування є необ`єктивним. Апеляційний суд безпідставно повернув без розгляду подане нею клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, приєднання до матеріалів справи письмових доказів та повторний допит свідка. У випадку, якщо вказане клопотання вона дійсно не підписала, суд зобов`язаний був надати їй можливість усунути недоліки.
У червні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 травня 2019 року клопотання ОСОБА_2 про звільнення, зменшення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору задоволено частково, відстрочено заявнику сплату судового збору в сумі 1 409,60 грн до ухвалення судового рішення у справі, відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Охтирського міськрайонного суду Сумської області.
11 червня 2019 року справа № 583/1361/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що з 07 червня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 29 лютого 2014 року. Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 .
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 серпня 2014 року присуджено стягувати з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно.
Сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , про що свідчить свідоцтво про власності на нерухоме майно, видане 15 листопада 2010 року Виконавчим комітетом Охтирської міської ради, та витяг про державну реєстрацію прав від 15 листопада 2010 року № 27996818.
Характеристикою від 09 квітня 2018 року підтверджується, що за час проживання за вищевказаною адресою ОСОБА_2 зарекомендувала себе виключно з негативної сторони: зловживала спиртними напоями, з`являлася у громадських місцях в непристойному вигляді, конфліктувала з мешканцями будинку, допускала висловлювання нецензурною лайкою. З середини лютого 2018 року відповідач залишила житло, малолітнього сина сторін виховує батько.
Згідно з висновком практикуючого психолога Охтирської загальноосвітньої школи від 02 квітня 2018 року рівень розвитку ОСОБА_6 відповідає його віку. Членами своєї сім`ї дитина вважає батька ОСОБА_1 та бабусю ОСОБА_7 . ОСОБА_3 негативно ставиться до матері та не виявляє бажання спілкуватися з нею.
Довідкою Комунального закладу «Охтирська центральна районна лікарня» від 20 березня 2018 року № 848/2 підтверджується, що в період з 29 по 30 березня 2015 року ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні з діагнозом алкогольне сп`яніння, гостра алкогольна інтоксикація.
Згідно з інформацією від 28 серпня 2018 року № 01.2-28/273/1, наданою Комунальним закладом Сумської обласної ради «Сумський обласної центр екстреної медичної допомоги та медичних катастроф», 11 лютого 2018 року о 14 год. 02 хв. диспетчерською службою центру був прийнятий виклик за адресою: АДРЕСА_1 з приводу: «Алкогольне/ наркотичне сп`яніння , буйна». О 14 год. 09 хв. бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги прибула на місце виклику. ОСОБА_2 скаржилася на головний біль, роздратованість, почуття страху, пов`язувала свій стан із суперечкою з колишнім чоловіком. Пояснила, що випила 50 грамів алкоголю (горілки). Їй був встановлений попередній діагноз: «Гостра реакція на стрес», після надання медичної допомоги стан хворої покращився, від транспортування до медичного закладу відмовилася.
Відповіддю Качанівського газопереробного заводу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 03 вересня 2018 року підтверджується, що 12 березня 2018 року ОСОБА_2 з`явилася на роботу з відчутним запахом алкоголю з ротової порожнини, цього ж дня написала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати. За ініціативи адміністрації (з метою уникнення непорозумінь) відповідач була доставлена до Комунального закладу «Охтирська центральна районна лікарня» на медичний огляд на стан сп`яніння. 13 березня 2018 року ОСОБА_2 була звільнена з роботи за угодою сторін.
На спростування тверджень позивача щодо зловживання ОСОБА_2 алкогольними напоями стороною відповідача надано медичну довідку про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів серії ААЕ № 796069 від 20 липня 2017 року, за якою в ОСОБА_2 не виявлено психіатричних протипоказань до виконання роботи машиніста технологічних насосів, та сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду серії 4ТТА № 181866 від 14 липня 2017 року щодо відсутності в неї наркологічних протипоказань до виконання роботи з особливими видами речовин.
Довідкою Охтирської міськрайонної філії Сумського обласного центру зайнятості від 02 жовтня 2018 року № 3908 та трудовою книжкою відповідача підтверджується, що з 21 березня 2018 року ОСОБА_2 зареєстрована як безробітна та отримує допомогу з безробіття.
В червні 2018 року ОСОБА_2 зверталася із заявою до Охтирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі - Охтирський ВП ГУНП в Сумській області) щодо систематичного її побиття колишнім чоловіком ОСОБА_1 , створення їй перешкод в користуванні спільною квартирою та у спілкуванні з сином.
Згідно з висновком Охтирського ВП ГУНП в Сумській області від 16 червня 2018 року за вказаним зверненням була проведена перевірка, під час якої ОСОБА_1 пояснив, що під час спільного проживання із своєю колишньою дружиною ОСОБА_2 він не застосовував відносно неї фізичного або психологічного насильства, з квартири не виганяв. ОСОБА_2 відмовилася надавати будь-які пояснення.
У відповіді Виконавчого комітету Охтирської міської ради від 21 червня 2018 року, наданій на заяву ОСОБА_2 про сприяння їй у спілкуванні з сином і усуненню перешкод, які створює колишній чоловік, зазначено, що працівниками служби у справах дітей Охтирської міської ради було проведено бесіду з ОСОБА_1 щодо вибору форми спілкування між сторонами та їх сином, яка б не порушувала психоемоційний стан дитини та права матері. Під час бесіди з малолітнім ОСОБА_5 було з`ясовано, що між ним та його матір`ю склалися напружені стосунки. Зі слів дитини причиною таких стосунків є алкогольна залежність ОСОБА_2 .
Характеристикою, наданою Нафтогазовидобувним управлінням «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», підтверджується, що за місцем роботи ОСОБА_1 зарекомендував себе з позитивної сторони.
Орган опіки та піклування виконавчого комітету Охтирської міської ради надав висновок від 03 травня 2018 року № 01-14/1287 про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_1 , згідно з яким після розірвання шлюбу ОСОБА_2 почала вести антигромадський спосіб життя, зловживала алкогольними напоями, добровільно залишила місце проживання та переїхала до своїх батьків. За місцем реєстрації відповідач характеризується негативно. Син сторін залишився проживати разом з батьком, який виховує та утримує дитину. Малолітній ОСОБА_3 забезпечений всім необхідним для навчання, відпочинку, фізичного та культурно-естетичного розвитку. ОСОБА_2 не допомагає сину матеріально, не цікавиться його життям, успіхами та здобутками. У 2017 - 2018 навчальних роках відповідач лише один раз з`явилася до школи, зі слів сусідів характеризується негативно, часто порушує громадський спокій, правила співжиття у багатоквартирних будинках, зловживає спиртними напоями. З цього приводу були неодноразові виклики працівників поліції. Під час співбесіди з малолітнім ОСОБА_5 у присутності соціального педагога школи, практичного психолога хлопчик чітко заявив, що він бажає проживати з батьком, пояснюючи це тим, що мати зловживає спиртними напоями, не дає йому коштів, аліменти, які сплачує батько, пропиває.
Допитаний в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_8 пояснив, що познайомився з ОСОБА_1 у 2015 році. Влітку 2017 року близько 20 год. 30 хв. він разом з позивачем йшли повз кіоск «Доміно», біля якого за столом спала ОСОБА_2 . Ствердив, що часто бачив відповідача у стані алкогольного сп`яніння, а ОСОБА_3 - разом з батьком.
Свідок ОСОБА_7 (мати позивача) показала, що в кінці 2012 року ОСОБА_2 пішла працювати і з того часу в їх сім`ї почалися проблеми. Одного разу внук зателефонував до неї та повідомив, що мати зачинила двері і не впускає його додому. У 2014 році сторони розірвали шлюб, після чого ОСОБА_2 стала витрачати аліменти на власні потреби. Відповідач не цікавиться життям дитини, не виконує своїх материнських обов`язків. Отримуючи аліменти, ОСОБА_2 спромоглася лише у 2017 році купити дитині велосипед. Зазначила, що її син не вживає спиртних напоїв, оскільки працює.
Свідок ОСОБА_9 (тітка відповідача) пояснила, що позивач неодноразово виганяв ОСОБА_2 з квартири, яку в подальшому підірвав. Відповідач дійсно має проблеми, пов`язані з вживанням спиртних напоїв.
Довідкою Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області від 09 жовтня 2018 року № 495 підтверджується, що 19 червня 2013 року у квартирі АДРЕСА_2 стався вибух газоповітряної суміші через порушення правил експлуатації газових приладів. Внаслідок вибуху постраждав ОСОБА_1 , якому було встановлено діагноз: опік полум`ям І, ІІ, ІІІ ступенів до 60 % тіла.
Допитаний в суді першої інстанції у присутності психолога малолітній ОСОБА_3 , якому на той час вже виповнилося 12 років, висловив бажання проживати спільно з батьком.
Відповідно до частин другої, восьмої-десятої статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня1991 року (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 8 Конвенції про права дитини не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 серпня 1996 року у справі «Йогансен проти Норвегії»).
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно з частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.
У пункті 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Враховуючи викладене, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи, зібрані докази і давши їм належну правову оцінку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком, з яким він тривалий час мешкає, якнайкраще забезпечить його інтереси. При цьому судами обґрунтовано враховано висновок органу опіки та піклування і думку самої дитини щодо бажання проживати разом з позивачем, який створив належні умови для виховання, навчання та гармонійного розвитку сина.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінкузгідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Аргументи заявника про те, що судами попередніх інстанцій не дано оцінки поведінці самого позивача, який зловживає спиртними напоями, постійно створює конфліктні ситуації, б`є її в присутності дитини та не впускає до квартири, не заслуговують на увагу, оскільки, як правильно зазначив апеляційний суд, вказані обставини були предметом перевірки правоохоронних органів, якими не встановлено протиправних дій з боку ОСОБА_10 . Під час розгляду справи доказів негативного впливу батька на психічний стан дитини також не здобуто.
Посилання ОСОБА_2 на те, що апеляційний суд безпідставно, не надавши їй можливості усунути недоліки, повернув без розгляду подане нею клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, приєднання до матеріалів справи письмових доказів та повторний допит свідка, є неспроможними.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Таким чином, встановивши, що вищевказане клопотання, яке знаходиться в матеріалах справи на аркушах 262-263, відповідачем не підписане, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув його заявнику без розгляду. При цьому зазначена норма ЦПК України не передбачає такої процесуальної дії як залишення заяви без руху з метою усунення виявлених судом недоліків.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 листопада 2018 року було зупинене ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 року, то у зв`язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Вищезгаданою ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 рокубуло відстрочено заявникусплату судового збору в сумі 1 409,60 грн до ухвалення судового рішення в цій справі.
Оскільки Верховним Судом касаційну скаргу залишено без задоволення, то з ОСОБА_2 до спеціального фонду Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 409,60 грн.
Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 листопада 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 листопада 2018 року.
Стягнути з ОСОБА_2 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання касаційної скарги на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 листопада 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року в розмірі 1 409 (одна тисяча чотириста дев`ять) грн 60 коп. за такими реквізитами: отримувач коштів - УК у Печер. р?ні/ Печерс.р?н/22030102, ЄДРПОУ - 38004897, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, Код класифікації доходів бюджету - 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов