Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 587/255/19
провадження № 61-18200св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Степаненко Тетяна Іванівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 19 липня 2019 року у складі судді Черних О. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Левченко Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Степаненко Тетяна Іванівна, про встановлення факту батьківства.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 - дружини померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 про встановлення факту його батьківства, відносно неповнолітніх дочок: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Свої вимоги мотивувала тим, що у свідоцтвах про народження дочок у графі «батько» ОСОБА_3 не вказаний, оскільки вони не перебували у зареєстрованому шлюбі, а проживали однією сім`єю з 2003 року до січня 2004 року. За життя ОСОБА_3 не оформив своє батьківство відносно дочок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , проте він завжди до них відносився як до своїх рідних, до 2006 року відвідував їх, дарував подарунки, допомагав матеріально.
Після смерті ОСОБА_3 , діючи в інтересах своїх неповнолітніх дочок, вона звернулася до нотаріуса щодо прийняття спадщини, проте їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю документів, підтверджуючих факт споріднення зі спадкодавцем, а тому вона вимушена звернутись до суду за захистом спадкових прав неповнолітніх дітей.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 19 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Сумського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивачем всупереч вимогам статті 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу передати до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Сумського районного суду Сумської області.
31 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено матеріали та обставини справи. Заявник вказує, що до розгляду справи не була залучена служба у справах дітей Краснопільської РДА. Суди попередніх інстанції не забезпечили захист прав дітей.
Заявник зазначає, що ОСОБА_3 підтримував з нею сімейні стосунки, постійно приходив до неї.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які народилися ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 12 - 13).
Із свідоцтв про народження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , виданих 16 березня 2004 року, вбачається, що у графах «батько» зазначено « ОСОБА_8 » (а. с. 12 - 13).
Згідно з копіями витягів з державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька, запис про батька ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у книзі реєстрації народжень відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 СК України (за вказівкою матері) (а. с. 16 - 17).
З 10 серпня 2004 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були зареєстровані на АДРЕСА_1 (а. с. 12 - 13).
За даними Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , місце їх проживання з 16 листопада 2011 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 14 - 15).
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 з 24 грудня 2015 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2 (а. с. 22).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 24, 29 зв.).
01 лютого 2018 року приватним нотаріусом Степаненко Т. І. була заведена спадкова справа № 61941395 щодо майна померлого ОСОБА_3 (а. с. 24, 33).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Положення частини першої статті 2 ЦПК України передбачають, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Згідно із частинами першою, другою статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Статтею 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статі 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Тобто, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.
Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19) зроблено висновок щодо застосування статті 130 СК України та вказано, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.
Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.
Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (касаційне провадження № 61-30047св18).
Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які б із достовірністю підтверджували, що вона та померлий ОСОБА_3 спільно проживали й вели спільне господарство до народження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , спільно виховували та утримували дітей, а також того, що померлий за життя визнавав їх своїми дочками, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського районного суду Сумської області від 19 липня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська