№ 588/1672/18

Постанова

Іменем України

29 червня 2021 року

м. Київ

справа № 588/1672/18

провадження № 61-9199св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

відповідач - Комунальний заклад Тростянецької міської ради «Тростянецька публічна бібліотека»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17 лютого 2020 року у складі судді Линник О. С. та постанову Сумського апеляційного суду від 19 травня 2020 року у складі колегії суддів: Орлова І. В., Собини О. І., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до Комунального закладу Тростянецької міської ради «Тростянецька публічна бібліотека» (далі - Тростянецька публічна бібліотека) про поновлення на роботі, стягнення надбавки та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що рішенням Виконавчого комітету Тростянецької міської ради Сумської області від 05 січня 2018 року № 57 затверджений штатний розпис Тростянецької публічної бібліотеки, який вводився в дію з 01 січня 2018 року з кількістю 27 штатних одиниць. Згодом штатну чисельність працівників Тростянецької публічної бібліотеки було встановлено на рівні 11 штатних одиниць та введено в дію з 05 березня 2018 року. Вони працювали у Тростянецькій публічній бібліотеці до 05 березня 2018 року на таких посадах: ОСОБА_7 - заступником директора, ОСОБА_1 - методистом 1 категорії, ОСОБА_2 - бібліотекарем відділу обслуговування читачів 1 категорії, ОСОБА_3 - бібліотекарем 2 категорії районної дитячої бібліотеки-філії, ОСОБА_6 - бібліотекарем 1 категорії районної дитячої бібліотеки-філії, ОСОБА_5 - бібліотекарем відділу комплектування. Наказом директора Тростянецької публічної бібліотеки ОСОБА_8 від 04 січня 2018 року № 2-ОД оголошено про скорочення 21 посади та їх попереджено про майбутнє звільнення з 05 березня 2018 року.Вважають, що процедура реорганізації чи ліквідації бібліотеки була порушена, оскільки не була попереднього погоджена з Міністерством культури України, за місяць до скорочення директор бібліотеки не повідомила профспілкову організацію про звільнення працівників, не було враховано погодження профспілки про скорочення частини працівників, а окремого рішення профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудових договорів, як того вимагає стаття 43 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), не приймалося. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 спочатку була запропонована одна посада на трьох, а згодом були запропоновані інші посади, ніж передбачені новим штатним розписом. З 01 січня 2018 року їм незаконно була знижена заробітна плата, про що директор бібліотеки не повідомила, розрахункові талони за січень, лютий та вихідну допомогу при звільненні вони отримали лише в день звільнення - 05 березня 2018 року. Підстав для зниження заробітної плати не було, оскільки кошти на заробітну плату були закладені в субвенцію з місцевого бюджету загального фонду на 2018 рік та, крім того, інспекцією праці встановлено порушення вимог статті 103 КЗпП України щодо неповідомлення працівників про зміну діючих умов оплати праці в сторону погіршення не пізніш як за два місяці до їх запровадження. З вересня 2016 року без попередження про зміну умов оплати праці надбавка за особливі умови роботи була зменшена з 50 % до 25 %, незважаючи на затверджений фонд заробітної плати на 2017 рік, який передбачав виплату надбавки. Директор бібліотеки без погодження з профспілковою організацією та всупереч умовам колективного договору самовільно встановлювала доплати, завищувала розряди окремим працівникам, збільшила чисельність працівників відділу, ввела ставку редактора, збільшила тарифний розряд, безпідставно встановлювала доплати інженеру-програмісту та оператору. На їх думку, місячний строк для звернення до суду з позовом про захист трудових прав ними пропущено з поважних причин, оскільки тривалий час, починаючи з лютого 2018 року, вони зверталися до органів прокуратури, вважаючи, що правоохоронні органи захистять їхні права. Враховуючи викладене, позивачі просили: поновити їм строк для звернення до суду, пропущений з поважних причин; поновити ОСОБА_1 - методиста організаційно-методичного відділу, ОСОБА_2 - бібліотекаря відділу обслуговування, ОСОБА_3 - бібліотекаря районної дитячої бібліотеки-філії, ОСОБА_4 - заступника директора по роботі з дітьми, ОСОБА_5 - бібліотекаря комплектування та обробки літератури, ОСОБА_6 - бібліотекаря районної дитячої бібліотеки-філії на раніше займаних посадах; стягнути з відповідача на їх користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з відповідача (повернути) надбавку за особливі умови роботи: з 01 вересня по 31 листопада 2016 року - 25 %, з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2017 року - 10 %, з 01 січня 2018 року по теперішній час - 40 %.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 17 лютого 2020 року в поновленні позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як пропущеного з поважних причин відмовлено. В задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення надбавки відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що звільнення позивачів відбулося з порушенням положень статті 49-2 КЗпП України, проте вони без поважних причин пропустили місячний строк на звернення до суду з огляду на те, що з наказами про своє звільнення вони ознайомилися 05 березня 2018 року і в цей же день отримали свої трудові книжки, однак з позовом звернулися лише 28 вересня 2018 року. При цьому суд вважав безпідставними доводи позивачів про те, що після звільнення вони зверталися до правоохоронних органів за захистом своїх трудових прав, так як вони не були обмежені у праві одночасно звернутися й до суду. Відповідно, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як похідних від основних вимог про поновлення на роботі. Щодо заявленої вимоги про стягнення (повернення) надбавки за особливі умови роботи, суд встановив, що про зменшення розміру надбавок за особливі умови роботи позивачі були повідомлені належним чином, рішення міської ради та керівника бібліотеки про зменшення надбавок не оскаржували, а вимогу про зобов`язання стягувати надбавку до заробітної плати за особливі умови роботи після звільнення та на майбутнє суд вважав необґрунтованою та безпідставною.

Постановою Сумського апеляційного суду від 19 травня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17 лютого 2020 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в цілому погоджуються з висновками суду першої інстанції щодо порушення порядку їх звільнення, проте не згідні з висновком про відсутність підстав для поновлення їм місячного строку на звернення до суду за захистом трудових прав. Отже, на підставі частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17 лютого 2020 року в частині допущених відповідачем порушень трудових прав заявників при звільненні апеляційний суд не переглядав. Як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді поважною підставою пропуску встановленого статтею 233 КЗпП України місячного строку для звернення до суду з вимогами про поновлення на роботі позивачі вказали на одну і ту саму причину - звернення до органів прокуратури із заявою про вчинення керівником бібліотеки злочину. Суд першої інстанції дав належну оцінку вказаній позивачами причині пропуску встановленого законом строку, з якою колегія суддів також повністю погодилася.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

19 червня 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17 лютого 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 19 травня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявники вказали на необхідність відступити від правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 08 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 288/1466/18, в яких суд касаційної інстанції зазначив, що поважними причинами пропуску строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами неможливості такого звернення (стаття 233 КЗпП України).

У вересні 2020 року Тростянецька публічна бібліотека подала відзив на касаційні скарги, в якому просила залишити їх без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

У вересні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 подали відповідь на відзив, в якому просили задовольнити подані ними касаційні скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Тростянецького районного суду Сумської області.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Сімоненко В. М. призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2020 року справу № 588/1672/18 передану судді-доповідачеві Стрільчуку В. А.

18 січня 2021 року справа № 588/1672/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням Тростянецької районної ради від 27 грудня 2013 року реорганізовано Комунальний заклад Тростянецької районної ради «Тростянецька районна централізована бібліотечна система» шляхом виділення сільських бібліотек з безоплатною передачею їх майна зі спільної власності територіальних громад сіл та міста Тростянецького району в комунальну власність громад сільських рад та з 01 березня 2014 року змінено назву комунального закладу Тростянецької районної ради «Тростянецька районна централізована бібліотечна система» на Комунальний заклад Тростянецької районної ради «Тростянецька центральна районна бібліотека». Згідно з додатком до вказаного рішення до мережі бібліотечних закладів територіальної громади Тростянецької районної ради увійшли 5 закладів: Комунальний заклад Тростянецької районної ради «Тростянецька центральна районна бібліотека», Районна дитяча бібліотека-філія, Міська дитяча бібліотека-філія, Міська бібліотека-філія № 1 та Смородинська міська бібліотека-філія.

На підставі рішення Тростянецької районної ради від 15 грудня 2017 року «Про безоплатну передачу Комунального закладу «Тростянецька центральна районна бібліотека» зі спільної власності територіальних громад сіл та міста Тростянецького району до комунальної власності Тростянецької міської об`єднаної територіальної громади», а також рішення Тростянецької міської ради від 22 грудня 2017 року № 14 «Про безоплатне прийняття Комунального закладу «Тростянецька центральна районна бібліотека» зі спільної власності територіальних громад сіл та міста Тростянецького району до комунальної власності Тростянецької міської об`єднаної територіальної громади на баланс Тростянецької міської ради» з 01 січня 2018 року Тростянецька міська рада прийняла на баланс Комунальний заклад «Тростянецька центральна районна бібліотека».

Рішенням Тростянецької міської ради від 04 січня 2018 року № 186 була змінена назва Комунального закладу «Тростянецька центральна районна бібліотека» на Комунальний заклад Тростянецької міської ради «Тростянецька публічна бібліотека», внесені зміни та затверджено Статут в новій редакції.

Рішенням Виконавчого комітету Тростянецької міської ради Сумської області від 05 січня 2018 року № 57 затверджений штатний розпис Тростянецької публічної бібліотеки, який вводився в дію з 01 січня 2018 року з кількістю 27 штатних одиниць.

Згодом штатну чисельність працівників Тростянецької публічної бібліотеки було встановлено на рівні 11 штатних одиниць та введено в дію з 05 березня 2018 року, а саме: директор, прибиральник службових приміщень, провідний бібліотекар, бібліотекар з обслуговування читачів 1 категорії, бібліотекар дитячої бібліотеки 1 категорії, провідний інженер-програміст. Крім того, у філіях Тростянецької публічної бібліотеки були затверджені такі посади: Міська бібліотека - завідуючий бібліотекою-філією; Смородянська міська бібліотека - бібліотекар 1 категорії, опалювач; Кам`янська сільська бібліотека - завідувач; Зарічненська сільська бібліотека - завідувач.

До 05 березня 2018 року позивачі працювали в Тростянецькій публічній бібліотеці на таких посадах: ОСОБА_7 - заступником директора, ОСОБА_1 - методистом 1 категорії, ОСОБА_2 - бібліотекарем відділу обслуговування читачів 1 категорії, ОСОБА_3 - бібліотекарем 2 категорії районної дитячої бібліотеки-філії, ОСОБА_6 - бібліотекарем 1 категорії районної дитячої бібліотеки-філії, ОСОБА_5 - бібліотекарем відділу комплектування.

Наказом директора Тростянецької публічної бібліотеки ОСОБА_8 від 04 січня 2018 року № 2-ОД оголошено про скорочення 21 посади та попереджено про майбутнє звільнення з 05 березня 2018 року 20 працівників бібліотеки, в тому числі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6

05 січня 2018 року директором Тростянецької публічної бібліотеки ОСОБА_8 видано повідомлення про зміну організаційної структури та скорочення чисельності працівників, згідно з яким у присутності голови профспілкового комітету всі працівники бібліотеки, в тому числі весь профспілковий комітет, були попереджені про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 05 березня 2018 року.

Попередження про майбутнє звільнення не містять підписів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Про відмову позивачів підписувати попередження про майбутнє звільнення 05 січня 2018 року складений відповідний Акт, проте він був вилучений у відповідача на підставі ухвали слідчого судді.

15 січня 2018 року директор Тростянецької публічної бібліотеки Єфремова Л. М. направила Первинній профспілковій організації бібліотечних працівників Тростянецького району подання про надання згоди на розірвання трудових договорів з працівниками ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з їх відмовою чи неможливістю переведення на іншу роботу. Головою профспілкового комітету Зленко Л. М. звільнення зазначених працівників 26 січня 2018 року не погоджено.

07 лютого 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було запропоновано посаду бібліотекаря Смородянської міської бібліотеки-філії, від якої вони відмовилися 15 лютого 2018 року. Крім того, вказаним особам пропонувалася також посада завідувача Міської бібліотеки-філії, від якої вони також відмовилися.

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 мали переважне право на залишення на роботі, однак їм не було запропоновано посад у штаті бібліотеки, чим порушені їх права. ОСОБА_5 та ОСОБА_3 мають нижчі розряди та менший стаж порівняно з іншими працівниками бібліотеки, яким запропоновано посади відповідно до нового штатного розпису. ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є особами, в сім`ях яких немає інших працівників із самостійним заробітком, тобто вони також мали переважне право на залишення на роботі, проте ОСОБА_2 відмовилася від запропонованої їй роботи у філіях бібліотеки, про що власноручно зазначила на письмовій пропозиції директора бібліотеки.

Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було запропоновано вакантні посади у бібліотеках-філіях, матеріали справи не містять.

Наказом керівника Тростянецької публічної бібліотеки ОСОБА_8 від 05 березня 2018 року № 2-К ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 були звільнені із займаних посад у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

З наказом про звільнення ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 були ознайомлені 05 березня 2018 року і цього ж дня отримали свої трудові книжки. Заробітну плату за січень 2018 року, лютий 2018 року та вихідну допомогу при звільненні позивачі також отримали в день звільнення.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Статтею 43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

Разом з тим згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказах, дійшли обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивачів відбулося з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки при звільненні їм не було запропоновано всіх вакантних на підприємстві посад, тобто роботодавцем не виконаний обов`язок зпрацевлаштування працівників.

Проте, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про пропуск позивачами встановленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду з огляду на те, що копію наказу про звільнення і трудову книжку із записом про звільнення позивачі отримали 05 березня 2018 року, у зв`язку з чим місячний строк звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі сплив 04 квітня 2018 року, проте з цим позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 звернулися лише 28 вересня 2018 року, тобто з пропуском місячного строку.

З огляду на те, що позивачам ще в березні 2018 року було достеменно відомо про порушення їх прав, приймаючи до уваги відсутність фактів, які б свідчили про існування перешкод для звернення до суду, та те, що звернення позивачів до органів прокурати і порушення кримінального провадження не може свідчити про існування об`єктивних перешкод для подання ними позову у визначений законодавством строк, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку.

З врахуванням вищенаведеного доводи касаційних скарг про те, що строк, передбачений статтею 233 КЗпП України, був пропущений позивачами з поважних причин, не заслуговують на увагу. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Під час розгляду цієї справи позивачі не навели поважних причин пропуску строку звернення до суду з відповідним позовом і не підтвердили належними та допустимими доказами їх наявність.

Аргументи заявників на необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 08 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 288/1466/18, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постановах Верховного Суду 08 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 288/1466/18 зазначено, що поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) Європейський суд з прав людини наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

У пункті 49 Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень Консультативна рада європейських суддів вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Такі висновки сформульовані в численних постановах Великої Палати Верховного Суду (див. постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24)).

Верховний Суд в оцінці застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах визнає обґрунтованим, що встановлені статтями 228 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Зважаючи на доводи заявників, враховуючи, що ними визнано факт вжиття заходів щодо оскарження звільнення, Верховний Суд встановив, що позивачі обрали інший порядок захисту порушених прав, звернувшись до правоохоронних органів, що свідчить про помилку у праві, оскільки цивільні спори про поновлення на роботі підлягають розгляду та вирішенню судом.

Такі звернення не могли бути перешкодою в одночасному зверненні до суду з позовом про поновлення на роботі, іншого під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій заявниками не доведено.

Помилка заявників в обранні неналежного порядку захисту їх трудових прав не може слугувати достатньою причиною на обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

При вирішенні питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду з позовом до дати подання такого позову.

Звернення до правоохоронних органів не є поважною причиною пропуску строку подання позову про поновлення на роботі, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає позов.

Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, які беруть участь у справі. Поновлення строку на оскарження рішення роботодавця про звільнення без доведеності поважності причин не забезпечило б рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних відносинах, які є складовими принципу верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

З урахування викладеного, Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявниками аргументи для відступлення від зазначених висновків Верховного Суду не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17 лютого 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 19 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко