Постанова
Іменем України
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 591/5031/16-ц
провадження № 61-704св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Бирченко Лариса Леонідівна, ОСОБА_3 ,
третя особа - служба у справах дітей Сумської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми
від 07 травня 2018 року у складі судді Грищенко О. В. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Хвостика С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Бирченко Л. Л., ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Сумської міської ради, про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що йому на праві приватної власності на підставі договору дарування від 27 квітня 1999 року належала квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У січні 2001 року він виїхав в Іспанію, та у тому ж році його було засуджено слідчим судом № 32 м. Барселона до позбавлення волі строком на 12 років. Після відбуття покарання в 2016 році був звільнений та повернувся в Україну і дізнався, що його квартира продана 02 листопада
2005 року його колишньою дружиною - ОСОБА_3 громадянину
ОСОБА_2 за довіреністю, яка була видана начебто від його імені та посвідчена приватним нотаріусом Бирченко Л. Л. Однак, довіреності він не видавав, тому довіреність та договір купівлі-продажу є недійсними.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсною довіреність від 01 листопада 2005 року, посвідчену приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бирченко Л. Л. за реєстраційним
№ Д-780; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 02 листопада
2005 року двокімнатної квартири, загальною площею 50,70 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бирченко Л. Л. 02 листопада 2005 року та зареєстрованим у реєстрі за № 1612.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 07 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 27 вересня 2016 року, згідно з якою накладено заборону на вчинення дій (правочинів) щодо відчуження двокімнатної квартири загальною площею 50,7 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави недійсності спірних довіреності та договору купівлі-продажу квартири, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, при цьому визнав, що позовну давність заявником не пропущено. На думку суду позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права, вимагаючи визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Сумської області від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 травня 2018 року скасовано в частині мотивів відмови у позові.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту своєї відсутності у нотаріуса 01 листопада 2005 року під час посвідчення довіреності, є неправильними. Таким чином, в силу частини третьої статті 203 ЦК України, при посвідченні нотаріусом 01 листопада 2005 року довіреності було відсутнє волевиявлення ОСОБА_1 на представництво його інтересів колишньою дружиною ОСОБА_3 при вчинені продажу належної йому квартири в листопаді 2005 року.
При цьому, дійсність довіреності була визначена до 01 листопада 2008 року, і на час судового розгляду сам правочин вже втратив свою дійсність, тому немає підстав для визнання його недійсним ще й за рішенням суду. За таких обставин апеляційний суд відмовив у задоволені вимоги про визнання недійсною довіреності.
Оскільки встановлено, що ОСОБА_1 не уповноважував відповідача
ОСОБА_3 продавати його квартиру, остання не мала право вчиняти такий правочин, діючи від його імені, як власника квартири, за відсутністю волевиявлення на продаж свого майна, і тому вимоги позивача про визнання договору купівлі-продажу квартири по
АДРЕСА_1 , від 02 листопада 2005 року недійсним законні і ґрунтуються на нормі статті 203 ЦК України.
Але, як в суді першої інстанції, так і в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, позивач підтвердив той факт, що про вчинення колишньою дружиною продажу квартири він дізнався від батька ОСОБА_5 та сестри ОСОБА_6 у 2012 році. Представником відповідача ОСОБА_2 заявлено клопотання про застосування позовної давності до вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, бо на час подання позову до суду сплинула позовна давність, так як минуло більш трьох років з моменту як ОСОБА_1 дізнався про порушення його права власника, але питання про поновлення цього строку, незважаючи на наявність поважних причин пропуску, не порушив.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Бирченко Л. Л., ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Сумської міської ради, про визнання довіреності та договору недійсними призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна давність не сплинула і її потрібно обраховувати з дати повернення позивача до України у червні
2016 року. Оскільки хоч про наявність спірного договору купівлі-продажу і стало відомо у 2012 році, але у цей час він знаходився в пенітенціарному закладі в Іспанії та не міг захистити свої права. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено фальсифікацію оспореної довіреності.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив служби у справах дітей Сумської міської ради на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вона просила вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.
У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому він просив вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору дарування від 27 квітня 1999 року спірна квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_1 (а. с. 67, т. 1).
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 02 грудня 2004 року за заявою дружини ОСОБА_1 визнано безвісно відсутнім
(матеріали справи № 2-6344/2004).
06 квітня 2005 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано
(а. с. 8, т. 1).
У подальшому ОСОБА_3 змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 », а потім на « ОСОБА_3 ».
01 листопада 2005 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бирченко Л. Л. посвідчена довіреність від імені
ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 , за умовами якої останню було уповноважено продати належну ОСОБА_1 на праві приватної власності квартиру по
АДРЕСА_1 , а також зняти його з реєстраційного обліку (виписати з квартири). Термін дії довіреності три роки і дійсна вона до 01 листопада 2008 року (а. с. 64, т. 1).
02 листопада 2005 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бирченко Л. Л. посвідчений договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 , від імені якого згідно з довіреністю
від 01 листопада 2005 року діє ОСОБА_3 , продав ОСОБА_2 вказану квартиру. Договір купівлі-продажу зареєстрований у державному реєстрі правочинів 02 листопада 2005 року (а. с. 61, 62, т. 1).
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 березня 2012 року, за заявою ОСОБА_5 (батька позивача) було скасовано рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 грудня 2004 року про визнання ОСОБА_1 безвісно відсутнім. Підставою скасування стало, те що під час розгляду справи було встановлено, що відповідно до листа пенітенціарного центру Бріанс 1, адресованого консулу Генерального Консульства України в Барселоні, від 03 лютого 2012 року, що ОСОБА_1 відбуває покарання в цьому центрі у справі терміном 20 років, остаточне звільнення передбачене на 10 січня 2021 року (матеріали справи № 2-6344/2004).
За інформацією МЗС України та згідно листа Генерального консула України в м. Барселона від 28 та 29 грудня 2016 року, 19 січня 2001 року рішенням Слідчого суду № 32 м. Барселона ОСОБА_1 був затриманий та доставлений до пенітенціарного центру для осіб чоловічої статі м. Барселона; 10 січня
2002 року був засуджений до 12 років позбавлення волі; 27 січня 2003 року його було переведено до пенітенціарного закладу «Бріанс-2»
м. Сант-Естеве-Сесровірес; 14 червня 2016 року звільнено від відбування покарання з метою подальшої депортації з території Іспанії (а. с. 96, 98,
117-121, т. 1).
18 лютого 2012 року зареєстроване звернення ОСОБА_5 (батька позивача) за фактом незаконності продажу колишньою дружиною його сина
ОСОБА_1 - ОСОБА_3 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та 27 лютого 2012 року прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи (а. с. 207-208, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга
Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Згідно з частиною п`ятою статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач ОСОБА_1 на момент видачі оспорюваної довіреності від 01 листопада 2005 року не перебував у нотаріуса, а знаходився в Іспанії.
Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,
від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з доводами позивача про недійсність спірного договору купівлі-продажу за відсутності його волевиявлення на продаж спірної квартири, та посилаючись на наявність поважних причин пропуску позовної давності, не обґрунтував свого висновку про відмову у захисті порушеного права позивача. При цьому не дав оцінки доводам позивача, зазначеним ним у позові та в апеляційній скарзі, у яких він просив врахувати ті обставини, що він був позбавлений фізичної можливості захистити порушені права, оскільки відбував покарання за межами України і визнати ці причини пропущення позовної давності поважними, та зазначивши про це у судовому рішенні, не навів мотивів незастосування положень частини п`ятої статті 267 ЦПК України для захисту порушеного права позивача за наявності поважних причин пропущення позовної давності, які встановив при апеляційному перегляді справи.
Разом із тим, не погоджуючись із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем позовну давність не пропущено, суд апеляційної інстанції не навів мотивів відхилення доводів позивача про те, що він знаходився в пенітенціарному закладі в Іспанії і не міг фізично захистити свої права, а повернувся до України у 2016 році, і ці причини визнані судом першої інстанції поважними відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України, не дав оцінку доводам позивача, що особисто він зміг довідатись і пересвідчитись про порушення його права в Україні лише з часу його повернення до України у 2016 році у контексті зазначених положень закону.
Також не узгоджується з наведеними вимогами закону про недійсність визнаного судом правочину з моменту його вчинення та висновками Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту прав чи інтересу у спосіб, який є ефективним, висновок суду апеляційної інстанції про те, що дійсність довіреності була визначена до 01 листопада 2008 року, і на час судового розгляду сам правочин вже втратив свою дійсність, тому немає підстав для визнання його недійсності ще й за рішенням суду.
Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Сумської області від 29 листопада 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович