Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 591/5362/18
провадження № 61-6528св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І, Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Коваль Наталія Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Вдовіченком Олександром Леонідовичем, на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2021 року, додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 лютого 2022 року у складі судді Сидоренко А. П. та постанову Сумського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Левченко Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Коваль Н. М., про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що після смерті її рідної тітки - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , а вона та брат - третя особа ОСОБА_3 , є спадкоємцями за законом п`ятої черги. При підготовці документів для звернення до нотаріуса щодо прийняття спадщини їй стало відомо, що все своє майно померла заповіла сторонній особі - ОСОБА_2 .
Вважала, що під час складення заповіту на ім`я відповідача, посвідченого 17 серпня 2016 року, ОСОБА_4 хворіла і тому не могла розуміти значення своїх дій, не могла керувати ними. У період часу з 2009 року до 2016 року ОСОБА_4 перенесла декілька інсультів, дільничним лікарем Комунальної установи «Сумської міської клінічної лікарні № 5» їй було надано направлення до психіатричного диспансеру і встановлено діагноз захворювання. Останній інсульт ОСОБА_4 перенесла влітку 2016 року, після чого, не могла нормально рухатись, нормально розмовляти, адекватно реагувати на усі дії, вона періодично не розуміла обставин і не впізнавала людей, була тяжка у спілкуванні, не могла оцінювати дійсні події, правильно орієнтуватися у життєвих ситуаціях.
Враховуючи вік, стан здоров`я ОСОБА_4 , неодноразове складення нею заповітів на різних людей, що свідчить про психологічну нестабільність, суттєві порушення психіки, викликані її тяжкими захворюваннями, її властивість підпадати під вплив інших людей, у тому числі і незнайомих, позивач просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 17 серпня 2016 року.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_5 просила суд визнати недійсним заповіт від 17 серпня 2016 року, складеного ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Коваль Н. М.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним з моменту посвідчення заповіт ОСОБА_4 , складений на ім`я ОСОБА_2 від 17 серпня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Коваль Н. М.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення районного суду мотивоване тим, що на момент складання заповіту ОСОБА_4 за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що підтверджено висновком судово-психіатричного експерта № 06-04/4 від 19 березня 2020 року.
Додатковим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14 лютого 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судово-психіатричної експертизи у розмірі 4 714,68 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Додаткове рішення районного суду мотивоване тим, що подана ОСОБА_1 заява про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат у розмірі 10 000 грн на правничу допомогу та витрат на оплату судово-психіатричної експертизи в розмірі 4 714,68 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки понесення зазначених витрат підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2021 року та додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 лютого 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, установивши, що відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 06-04/4 від 19 березня 2020 року ОСОБА_4 мала ознаки розладу психіки та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку переважно судинного ґенезу (ГХ, ДЕП, інфаркт мозку 2008) зі зниженням пам`яті, вираженою емоційною лабільністю, маячними ідеями (пограбування, кверулянство) і під час складання заповіту 17 серпня 2016 року за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та наявність підстав для визнання складеного у такому стані заповіту недійсним. Суд вважав необґрунтованими доводи ОСОБА_2 щодо відмови у призначенні у справі додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи.
Щодо додаткового судового рішення апеляційний суд вважав його обґрунтованим, оскільки витрати на оплату судово-психіатричної експертизи у розмірі 4 714,68 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн є документально підтвердженими. При цьому суд вважав безпідставними посилання ОСОБА_2 на порушення позивачем порядку уточнення розміру витрат на надання правничої допомоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2021 року, додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 лютого 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 червня 2022 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції відхилено клопотання про проведення додаткової посмертної психіатричної експертизи від 22 листопада 2021 року та витребування судом першої інстанції матеріалів справ № 591/7718/13-ц і № 591/9297/13-ц, в яких міститься письмові документи, виготовлені ОСОБА_4 .
Вважає, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано було відхилено клопотання про проведення додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи. При цьому під час розгляду справи не було заслухано приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Коваль Н. М., покази якої могли б вплинути на висновок посмертної психіатричної експертизи.
Посилається на те, що заяв щодо уточнення судових витрат ОСОБА_5 та її представник ні до 22 грудня 2021 року, ні 22 грудня 2021 року, не подавали, що є підставою для скасування додаткового судового рішення.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також ОСОБА_2 вказує про порушення судами норм процесуального права, оскільки суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2022 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Юшкевич Є. Ю. подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Посилається на те, що належних доказів на спростування висновку судово-психіатричної експертизи № 06-04/4 від 19 березня 2020 року відповідачем не надано, а її безпідставні доводи щодо необхідності призначення додаткової експертизи для дослідження матеріалів цивільних справ № 591/7718/13-ц та № 591/9297/13-ц не вказують на те, що висновок експертизи № 06-04/4 від 19 березня 2020 року є неповним.
Не погоджується із запереченнями представника відповідача щодо ухвалення додаткового судового рішення, оскільки в судовому засіданні представник відповідача частково погодився із ухваленням додаткового рішення в частині відшкодування судових витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, поклавшись на розсуд суду. Крім того, судами встановлено, що гонорар адвоката у розмірі 10 000 грн погоджено сторонами у договорі про надання правничої допомоги від 13 серпня 2019 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У липні 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Відповідно до заповіту, посвідченого 17 серпня 2016 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Коваль Н. М., реєстровий № 687, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , все своє майно, що буде належати їй на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також все те, на що вона за законом буде мати право, заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У тексті заповіту зазначено, що заповіт складено о 14 год 57 хв, посвідчено удома за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 21).
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_4 була власником квартири АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 14).
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 06-04/4 від 19 березня 2020 року, ОСОБА_4 станом на 17 серпня 2016 року, тобто на момент складання заповіту, виявляла ознаки розладу психіки та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку переважно судинного ґенезу (ГХ, ДЕП, інфаркт мозку 2008) зі зниженням пам`яті, вираженою емоційною лабільністю, маячними ідеями (пограбування, кверулянство) за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (том 2, а. с. 2-6).
Відповідно до копії рахунку № 340 від 24 січня 2020 року КНП Сумської обласної ради «Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань» вартість судово-психіатричної експертизи у цивільній справі № 591/5362/18 складає 4 668, 00 грн. (том 1, а. с. 23).
Згідно із квитанцією від 07 лютого 2020 року ОСОБА_1 здійснила оплату за судово-психіатричну експертизу згідно рахунку № 30 від 24 січня 2020 року на суму 4 714,68 грн (том 2, а. с. 135).
Відповідно до витягу з договору про надання допомоги по цивільній справі від 13 серпня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Іващенко Т. А., сторони погодили гонорар адвоката в розмірі 10 000 грн (том 2, а. с. 136).
Згідно з квитанцією № 14 ОСОБА_1 сплатила витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн 13 серпня 2019 року (том 2, а. с. 138).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Вдовіченком О. Л., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення, а саме: рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2021 року та постанова Сумського апеляційного суду від 14 червня 2022 року в частині вирішення позовних вимог по суті ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Разом з тим, додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 лютого 2022 року та постанова Сумського апеляційного суду від 14 червня 2022 року в частині вирішення питання щодо стягнення судових витрат зазначеним вимогам закону не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.
Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248 1249 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.
Судами встановлено, що 17 серпня 2016 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Коваль Н. М., реєстровий № 687, відповідно до якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_2 все майно, що буде належати їй на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також все те, на що вона за законом буде мати право. У тексті заповіту зазначено, що заповіт складено о 14 год 57 хв, посвідчено удома за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позовні вимоги про визнання оспорюваного заповіту недійсним, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що під час складання заповіту 17 серпня 2016 року ОСОБА_4 за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України, отже, підстав для їх скасування немає.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідне обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме в момент укладення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) надав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 травня 2019 у справі № 372/830/17-ц (провадження № 61-39444св18), від 22 травня 2019 року у справі № 234/9293/14-ц (провадження № 61-2968св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18).
Як роз`яснив судам Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).
Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.
Ухвалою Зарічного суду м. Суми від 23 грудня 2019 року клопотання позивачки ОСОБА_1 про призначення експертизи задоволено та призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань».
На вирішення експертам поставлено таке запитання:
1. Чи могла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_2 , з урахуванням вікових особливостей, психічного стану на момент складання заповіту 17 серпня 2016 року абсолютно розуміти свої дії та керувати ними?
У висновку судово-психіатричної експертизи № 06-04/4 від 19 березня 2020 року зазначено, що ОСОБА_4 станом на 17 серпня 2016 року, тобто на момент складання заповіту, виявляла ознаки розладу психіки та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку переважно судинного ґенезу (ГХ, ДЕП, інфаркт мозку 2008) зі зниженням пам`яті, вираженою емоційною лабільністю, маячними ідеями (пограбування, кверулянство) за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог щодо наявності підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним правильними, оскільки позивачем доведено позовні вимоги, зокрема, нездатність заповідача у момент складення заповіту усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Позовні вимоги ОСОБА_1 підтверджено належними та допустимими доказами.
Натомість відповідачем не надано суду доказів на спростування висновків судів попередніх інстанцій.
Відповідно до статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Встановлено, що 22 грудня 2021 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Вдовіченко О. Л. подано клопотання про проведення додаткової комплексно-психіатричної посмертної експертизи (том 2, а. с. 117-120). Клопотання мотивоване тим, що наявний у матеріалах справи висновок судово-психіатричної експертизи № 06-04/4 від 19 березня 2020 року проведений виключно на підставі аналізу письмових документів, які знаходяться в матеріалах справи та написані власноручно ОСОБА_4 до останнього прижиттєвого огляду її лікарем-психіатром, що не може свідчити про її дійсний психічний стан на момент складення оспорюваного заповіту. При цьому заявник посилався на необхідність призначення додаткової експертизи з підстав того, що предметом дослідження експерта не були матеріали цивільних справ № 591/7718/13-ц, та №591/9297/13-ц, відтак, висновок судово-психіатричної експертизи від 19 березня 2020 року № 06-04/4 є неповним.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, викладеними в ухвалі від 22 грудня 2021 року про відсутність підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Вдовіченко О. Л. про призначення у справі додаткової комплексно-психіатричної посмертної експертизи, оскільки обґрунтування необхідності проведення повторного дослідження, які б вказували на неповноту або неясність висновку судово-психіатричного експерта від 19 березня 2020 року № 06-04/4, не підтверджено достатніми доводами заявника. Доводи представника відповідача щодо необхідності призначення додаткової експертизи з підстав того, що предметом дослідження не були матеріали цивільних справ № 591/7718/13-ц, та №591/9297/13-ц, не вказують на те, що висновок експертів є неповним або неясним. Інших обставин, які б вказували на недостатність наданих на дослідження даних суд першої інстанції також не встановив.
З огляду на зазначене, посилання ОСОБА_2 про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме відхилення клопотання про проведення додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи та незаслуховування під час судового розгляду показань приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Коваль Н. М., колегія суддів відхиляє, оскільки не вважає порушенням принципу змагальності реалізацію судом права відмовити стороні у задоволенні необґрунтованого клопотання з наданням мотивів такої відмови у відповідній ухвалі суду.
Інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким суди надали належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд робить висновок про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 21 січня 1999 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, дослідивши усі надані сторонами докази, надавши їм належну правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, правильно встановили правовідносини, що склалися, дослідили і надали правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень по суті заявлених позовних вимог, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій по суті спору не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу у цій частині без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо оскаржуваного додаткового судового рішення
Пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Положеннями статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.
Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.
Указані висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19).
Встановлено, що у позовній заяві ОСОБА_1 , яка подана до суду 11 вересня 2018 року, позивачем зазначено, що орієнтовний розрахунок судових витрат по справі складає 2 704,80 грн, з яких 704,80 грн складає судовий збір та 2 000 грн витрати на правову допомогу адвоката.
У договорі про надання правничої допомоги у цивільній справі від 13 серпня 2019 року, укладеному між ОСОБА_1 та адвокатом Іващенко Т. А., сторони погодили гонорар адвоката в розмірі 10 000 грн. зазначені витрати були сплачені ОСОБА_1 13 серпня 2019 року.
Відповідно до копії рахунку № 340 від 24 січня 2020 року Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань» вартість судово-психіатричної експертизи у цивільній справі № 591/5362/18 складає 4 668, 00 грн. ОСОБА_1 07 лютого 2020 року здійснила оплату за судово-психіатричну експертизу згідно з рахунком № 30 від 24 січня 2020 року на суму 4 714, 68 грн.
Із заявою про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_1 звернулася до суду 13 січня 2022 року та долучила до зазначеної заяви копію витягу з договору про надання правової допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт виконаних робіт, квитанцію про сплату гонорару.
Отже, заява про ухвалення додаткового рішення подана ОСОБА_1 поза межами визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку.
При цьому заявником до суду не була подана заява про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України для подання доказів понесених судових витрат.
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, -- встановлюються судом (стаття 120 ЦПК України).
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Аналіз положень статті 126, частини восьмої статті 141 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що у випадку неподання доказів витрат протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку заява про розподіл судових витрат, зроблена стороною до закінчення судових дебатів у справі, повинна залишатися судом без розгляду, що унеможливлює розгляд судом питання розподілу судових витрат без поновлення цього строку.
З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення, відтак, судові рішення про відшкодування судових витрат підлягають скасуванню.
Відповідно до частин першої - третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те, що касаційна скарга по суті спору залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.
У Законі України «Про судовий збір» визначено як загальний перелік об`єктів справляння судового збору, так і процесуальні документи, за подання яких до суду збір не сплачується (стаття 3 Закону). Судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення (пункт 5 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір»).
З огляду на зазначене, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги на додаткове судове рішення не здійснюється.
Керуючись статтями 400 402 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Вдовіченком Олександром Леонідовичем, задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 грудня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 червня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним залишити без змін.
Додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 лютого 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 червня 2022 року в частині вирішення питання про ухвалення додаткового судового рішення скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець