ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 600/2955/22-а
адміністративне провадження № К/990/7011/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області
на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року (ухвалене суддею-доповідачем Брезіною Т.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2024 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Ватаманюк Р.В. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М.)
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі також - скаржник, відповідач, Управління), у якому просив:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ);
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити з 01 серпня 2022 року нарахування підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік) та виплатити таке підвищення з 01 серпня 2022 року, з урахуванням виплачених сум.
2. Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що є непрацюючим пенсіонером та проживає на території віднесеної до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому має право на нарахування та виплату доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ, однак таку виплату відповідач не здійснює, що призводить до порушення його майнових, конституційних прав та обмежує право на соціальний захист.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2024 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити з 01 серпня 2022 року нарахування підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
У задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено.
4. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом України від 04 лютого 2016 року №987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Також суди вказали, що за змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області 22 лютого 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося через підсистему "Електронний суд" з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
6. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини п`ятої статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" №791а-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Закон №791а-XII), статті 39 Закону №796-XII, статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09 листопада 2023 року №3460, що призвело до ухвалення необґрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування та виплати щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
7. Доводи касаційної скарги ґрунтуються на тому, що правовідносини у даній справі не є тотожними з обставинами зразкової справи №240/4937/18, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, оскільки позивачі проживають на території, яка не є радіоактивно забрудненою внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідач зазначає, що наведені обставини підтверджуються належними і допустимими доказами в розумінні статей 73 74 КАС України, при цьому суди першої і апеляційної інстанцій належним чином не дослідили та не врахували надані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області докази.
До того ж, відповідач вважає, що позивач не має права на отримання пільг і компенсацій встановлених Законом №796-XII, зокрема доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення згідно статтею 39 Закону №796-XII, оскільки у нього відсутнє посвідчення відповідної категорії, а отже й відсутній статус потерпілої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, скаржник у касаційній скарзі зауважив, що с. Киселів не відповідає критеріям, відповідно до яких вказаний населений пункт може бути віднесений до зони радіоактивного забруднення і зазначив, що у Верховному Суді перебуває на розгляді справа № 600/4070/22-а, спірні правовідносини у якій виникли за аналогічних обставин.
Також відповідач просить Суд врахувати, що до 01 січня 2024 року при визначенні розміру підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру згідно зі статтею 39 Закону №796-ХІІ мають застосовуватись положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, тобто при обчисленні всіх виплат застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, а з 01 січня 2024 року мають застосовуватися положення статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX (далі - Закон № 3460-IX), тобто для обчислення всіх виплат має застосовуватися розмір мінімальної заробітної плати, як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, яка становить 1600,00 грн.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
8. Касаційна скарга надійшла до суду 22 лютого 2024 року.
9. Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 600/2955/22-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано позивачу надати відзив на касаційну скаргу.
10. Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 19 вересня 2024 року.
11. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
12. Від позивача відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. При цьому колегія суддів зазначає, що згідно зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрих-кодовим ідентифікатором 0600260068927, ухвалу Верховного Суду ОСОБА_1 отримано 16 квітня 2024 року
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
13. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 1994 року № 600-94-П (далі - Постанова № 600-94-П), віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та перебуває на обліку в Управлінні.
14. З 1 січня 2015 року виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України №796-ХІІ, було припинено у зв`язку із внесенням змін до Закону України №796-ХІІ, внаслідок чого статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.
15. 17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив його повідомити, чи відновив відповідач йому виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ.
16. Листом від 01 серпня 2022 року відповідач повідомив позивача, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру йому не нараховується і не виплачується, адже частина друга статті 39 Закону №796-ХІІ не передбачає та не дає право на нарахування та виплату підвищення до пенсії.
Позиція Верховного Суду
17. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
18. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
19. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
20. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
21. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2024 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є необґрунтованими з огляду на таке.
22. У статті 1 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.
23. Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
24. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
25. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
26. Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
27. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
28. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
29. У справі, яка розглядається, предметом спору є відмова територіального органу Пенсійного фонду України у здійсненні нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
30. Суди першої та апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, вказали, що передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ підвищення до пенсії, заробітної плати та стипендії є соціальної виплатою для відповідних громадян - у даному випадку, які отримують пенсію і не працюють, а тому позивач, як непрацюючий пенсіонер, що проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, має право на отримання відповідного підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 01 січня відповідного календарного року, зазначивши, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
31. Звертаючись до Суду із касаційною скаргою, Управління наголошує на відсутності підстав для нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення у зв`язку з відсутністю законодавчих та фактичних підстав для цього, а також на тому, що необхідною умовою для отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є наявність у особи статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням. Крім того, скаржник у касаційній скарзі зауважив, що с. Киселів не відповідає критеріям, відповідно до яких вказаний населений пункт може бути віднесений до зони радіоактивного забруднення і зазначив, що у Верховному Суді перебуває на розгляді справа № 600/4070/22-а, спірні правовідносини у якій виникли за аналогічних обставин.
Щодо доводів скаржника про відсутність підстав для нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення у зв`язку з відсутністю законодавчих та фактичних підстав для цього, колегія суддів вказує наступне.
32. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
33. Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
34. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
35. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
36. У подальшому Законом України від 04 лютого 2016 року № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01 січня 2016 року) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
37. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
38. Крім того, Конституційний Суд України указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
39. При цьому у вказаному Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII. Водночас застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
40. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), яка із 17 липня 2018 року є чинною.
41. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/18881/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/12545/22, від 03 травня 2024 року у справі № 240/22317/22 та від 07 травня 2024 року у справі № 240/44186/21.
42. Суд також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018.
43. Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17 липня 2018 року відновлено дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01 січня 2015 року) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. При цьому Суд також дійшов висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
44. При цьому Великою Палатою Верховного Суду не здійснено відступ від цієї позиції з огляду на положення частини п`ятої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (далі - закон № 3354-IX) (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022), згідно з якою визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.
Щодо розрахункової величини, яка застосовується для обчислення розміру підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, що виплачується на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року)
45. Суд зауважує, що 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року.
46. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19 грудня 2019 року № 410-IX).
47. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 травня 2018 року № 2415-VIII).
48. Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
49. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
50. Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
51. Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII (що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).
52. Колегією суддів встановлено, що Велика Палата Верховного Суду вже розглядала спір з подібними правовідносинами з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
53. Вирішуючи у справі № 240/19227/21 виключну правову проблему стосовно того, чи може прожитковий мінімум застосовуватись як розрахункова величина для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, до інших виплат, розмір яких визначається без застосовування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), наявністю якої було обумовлено необхідність передачі Касаційним адміністративним судом цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, остання у постанові від 04 квітня 2024 року вказала, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча / ультраактивна дія).
54. Аналогічний підхід застосований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 9901/315/20, від 03 листопада 2021 року у справі № 9901/378/20.
55. Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
При цьому зауважила, що Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
56. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вказала, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
57. Колегія суддів не вбачає наявності підстав для відступу від вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду.
58. Аналогічного висновку щодо застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/14563/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/20557/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/30187/22, від 07 травня 2024 року у справі № 240/10860/22, від 25 червня 2024 року у справі №240/30989/22 та від 04 липня 2024 року у справі № 240/5290/22.
59. З огляду на це, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції до 01 січня 2015 року, яка передбачає виплату уповноваженими органами доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях безумовного (обов`язкового) відселення або у зоні гарантованого добровільного відселення, або у зоні посиленого радіоекологічного контролю. Крім того, вірним також є твердження судів попередніх інстанцій про те, що з набранням чинності Законом № 1774-VIII, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, право на яке виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Щодо доводів Управління про те, що с. Киселів не може входити до зони гарантованого добровільного відселення, через відсутність там забруднення, колегія суддів зазначає таке.
60. Питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність в цих зонах врегульовано Законом № 791а-ХІІ. Вказаний Закон закріплює і гарантує забезпечення режиму використання та охорони зазначених територій з метою зменшення дії радіоактивного опромінення на здоров`я людини та на екологічні системи.
61. Згідно зі статтею 1 Закону № 791а-ХІІ до територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, в межах України належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень, що з урахуванням природно-кліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій може призвести до опромінення населення понад 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік, і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності.
62. Відповідно до статті 2 Закону № 791а-ХІІ зони радіоактивно забруднених територій поділяються на такі категорії:
зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Межі цих зон установлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з Національною академією наук, центральними органами виконавчої влади, сільського господарства та з питань продовольчої безпеки держави, безпеки використання ядерної енергії, управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов`язкового) відселення, на основі експертних висновків.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, та дані щорічних дозиметричних паспортизацій із зазначенням очікуваних доз опромінення населення оприлюднюються Кабінетом Міністрів України один раз на три роки, починаючи з 2009 року, а також надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Карти зазначених зон, перелік населених пунктів, віднесених до цих зон, та дані щорічних дозиметричних паспортизацій із зазначенням очікуваних доз опромінення населення один раз на три роки публікуються в загальнодержавних та регіональних друкованих засобах масової інформації і зберігаються у відповідних центральних та місцевих органах виконавчої влади.
63. Відповідно до статті 17 Закону № 791а-ХІІ з метою зниження ризику захворюваності населення та зменшення доз радіоактивного опромінення у зоні гарантованого добровільного відселення державою гарантується (окрім іншого): постійний дозиметричний контроль радіоактивного забруднення ґрунту, води, повітря, продуктів харчування, сировини, жилих і виробничих приміщень, а також медико-біологічний та радіоекологічний моніторинг.
64. Відповідно до вимог статті 10 та статті 21 цього ж Закону Кабінет Міністрів України забезпечує населення необхідною інформацією про радіаційний стан території.
Прогнозні оцінки сумарної дози опромінення людей, а також контроль за додержанням норм радіаційної безпеки здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.
Контроль за достовірністю і об`єктивністю даних відомчих служб, що здійснюють радіаційний контроль, незалежно від їх підпорядкування покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, а метрологічний контроль - на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері технічного регулювання.
65. Крім того, на виконання вказаного затверджено перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення (Перелік № 106).
66. Згідно Розділу 3 Додатку № 1 вказаного Переліку с. Киселів Чернівецької області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
67. Таким чином, аналізуючи положення Закону № 791а-ХІІ з урахуванням Переліку № 106, колегія суддів доходить висновку, що повноваження стосовно установлення меж зон радіоактивного забруднення та визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України. Межі цих зон установлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з Національною академією наук, центральними органами виконавчої влади, сільського господарства та з питань продовольчої безпеки держави, безпеки використання ядерної енергії, управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов`язкового) відселення, на основі експертних висновків.
Тому, враховуючи те, що згідно Переліку № 106 с. Киселів Чернівецької області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, особи, які там проживають, мають право на отримання передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ підвищення до пенсії, за умови відповідності їх усім критеріям, що встановлені положеннями цієї статті.
68. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 липня 2024 року у справі №600/4070/22-а, на яку, як на аналогічну, посилається скаржник у касаційній скарзі.
69. Крім того, Суд зауважує, що предметом спірних правовідносин, які виникли у цій справі, є право позивача, як особи, яка є непрацюючим пенсіонером і постійно проживає у с. Киселів Чернівецької області, на отримання доплати до пенсії у розмірі, передбаченому статтею 39 Закону № 796-ХІІ, а не відповідність населеного пункту критеріям зон радіоактивно забруднених територій.
70. З огляду на це, враховуючи, що невідповідність с. Киселів критеріям зонування, визначеного статтею 2 Закону № 791а-ХІІ, не входить до предмету спірних правовідносин, що виникли у цій справі, доводи касаційної скарги в цій частині колегія суддів вважає необґрунтованими та відхиляє їх.
71. Повертаючись до спірних правовідносин, аналізуючи доводи касаційної скарги про те, що необхідною умовою для отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є наявність у особи статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням, колегія суддів вказує таке.
72. Так, за приписами частини першої статті 1 Закону №796-ХІІ, вказаний Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
73. Відповідно до положень статті 65 Закону № 796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
74. Постановою КМУ «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» від 11 липня 2018 року №551 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі - Порядок № 551).
75. Відповідно до пункту 2 Порядку № 551, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом № 796-ХІІ та іншими актами законодавства.
76. Крім того, положеннями пункту 11 вказаного Порядку також визначено осіб, яким видаються відповідне посвідчення, серед яких, зокрема: особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій; особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення.
77. Вказані вище норми свідчать про те, що пільги, установлені Законом №796-ХІІ, стосуються осіб, яким відповідно до вимог Порядку № 551 встановлено статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням відповідного виду і категорії.
78. Водночас у відповідності до преамбули Закону №796-XII, його положеннями, окрім іншого, створено єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них.
79. При цьому відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 стаття 39 Закону №796-ХІІ, належить до розділу VII Закону №796-ХІІ, який визначає особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення і встановлює, серед іншого, право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
80. Тому означені критерії є переважаючими під час вирішення суб`єктом владних повноважень питання щодо наявності у особи, яка звернулася із відповідною заявою, права на доплату, передбачену статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
81. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно довідки Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 29 липня 2022 року № 710, а також наданої позивачем копії паспорту, ОСОБА_1 з 23 серпня 1989 року і по теперішній час проживає в с. Киселів, Кіцманського району, Чернівецької області.
82. Встановлено також, що ОСОБА_1 , згідно відомостей з трудової книжки, не працює з 16 березня 2016 року і, відповідно до пенсійного посвідчення, з 14 липня 2015 року перебуває на обліку Управління, як отримувач пенсії за віком.
83. Так, судами попередніх інстанцій також встановлено і не заперечується ОСОБА_1 , що він не має статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
84. Разом з тим, аналізуючи доводи касаційної скарги в цій частині, колегія суддів, серед іншого, бере до уваги висновок Верховного Суду, який викладений у постанові від 25 квітня 2024 року у справі № 240/21598/22, про те, що при вирішенні питання про наявність у особи права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, передбаченого положеннями статті 39 Закону № 796-XII, необхідно з`ясувати і перевірити, чи позивач є непрацюючим пенсіонером та чим це підтверджується, встановити, де проживає позивач, з якого періоду, чи відноситься його місце проживання до населеного пункту, віднесеного до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно Порядку №106, чи виплачувалась позивачу підвищення до пенсії до 01 січня 2015 року, та чи є позивач особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до Закону № 796-XII.
85. Водночас, колегія суддів також враховує, що у постанові від 28 травня 2024 року у справі № 240/2236/23 Верховний Суд, за аналогічних правовідносин, врахувавши також вищезазначений висновок Верховного Суду у справі № 240/21598/22, наголосив, що не може бути єдиною причиною для відмови уповноваженим органом у виплаті вказаної доплати відсутність у особи посвідчення, що підтверджує статус постраждалого від внаслідок Чорнобильської катастрофи, за умови наявності у особи підтвердженого статусу непрацюючого пенсіонера, встановленого судами, на підставі належних доказів (копія паспорта особи з відміткою про зареєстроване місце проживання чи відповідна довідка органу місцевого самоврядування, тощо), місця проживання непрацюючого пенсіонера, яке має бути віднесено до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно Порядку №106; періоду проживання особи у вказаному населеному пункті, а також інших обставин, які вказують на добросовісність поведінки особи з метою реалізації нею права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року).
86. Тому, з огляду на те, що у справі № 600/2955/22-а, рішення у якій оскаржуються, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 з 23 серпня 1989 року проживає у селі Киселів Чернівецької області, яке відповідно до Переліку № 106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, перебуває при цьому з 14 липня 2015 року на обліку в Управлінні та отримує пенсію за віком, має статус непрацюючого з 16 березня 2016 року, тобто перевірили наявність основних умов для визначення наявності у ОСОБА_1 права на отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ (наявність ознак особи, яка має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи), Суд вказує на обґрунтованості висновку судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для нарахування та виплати йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
87. З огляду на вищезазначене, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та неврахування висновків Верховного Суду не знайшли свого підтвердження, а тому колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
88. Крім того, щодо посилання скаржника на положення статті 8 Закону № 3460-IX Суд вказує таке.
89. Згідно частини другої статті 8 Закону № 3460-IX розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду визначено на рівні 1600 гривень.
90. Водночас Суд зауважує, що положення частини другої статті 8 Закону № 3460-IX, яка є чинною (не визнавалася неконституційною) можуть підлягати застосуванню у випадку наявності судового рішення, яке набрало законної сили та резолютивна частина якого містить спосіб захисту порушеного права позивача з визначенням такої величини як «розмір мінімальної заробітної плати».
91. З огляду на це, оскільки розрахунковою величиною для нарахування доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, згідно висновків, викладених у цій постанові, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальна заробітна плата, наведені скаржником доводи в цій частині Суд вважає необґрунтованими та відхиляє.
92. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
93. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
94. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Висновки щодо розподілу судових витрат
95. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2024 року залишити без змін
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя доповідач: Судді:Я.О. Берназюк С.М. Чиркін В.М. Шарапа