№ 601/2592/18

Постанова

Іменем України

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 601/2592/18

провадження № 61-17859св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Кременецької міської ради Тернопільської області,

провівши у порядку спрощеного позовного провадження розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 орган опіки та піклування Кременецької міської ради Тернопільської області про визначення частки спадкодавця у спільній сумісній власності подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, мотивуючи його тим, що з 10 червня 2011 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на все майно, права та обов`язки, які йому належали. До одруження з нею ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 1985 року по 2003 рік.

Під час цього шлюбу ОСОБА_6 був побудований житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому він проживав постійно та після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 мав безперешкодний допуск до нього, сплачував комунальні послуги, займався утриманням будинку. Крім того, у цьому будинку ОСОБА_6 був офіційно зареєстрований до дня смерті, похоронна процесія була здійснена з вищевказаного будинку також. Позивач вважає, що вона як спадкоємець ОСОБА_6 має право на спадкування частки померлого, що належала йому у вищевказаному житловому будинку. У встановлений законом строк позивач прийнявши спадщину звернулася до нотаріуса, однак постановою від 11 травня 2018 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій.

Посилаючись на ці обставини, позивач просила визначити 1/2 частку в житловому будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , на праві спільної сумісної власності подружжя.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 червня 2019 року у складі судді Коротича І. А. позов задоволено. Визнано 1/2 частку в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві спільної сумісної власності подружжя. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 528,60 грн та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 528,60 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок був спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Місцевий суд критично оцінив докази укладення договору про участь в будівництві і фінансування житла від 04 січня 1991 року та квитанції про оплату ОСОБА_7 будівельних матеріалів, та не взяв їх до уваги, оскільки вони, на його думку, суперечать статті 27 КпШС (в редакції 1969 року) та порушують майнові права іншого з подружжя. Також суд критично оцінив показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , оскільки вони не є належними та достатніми для підтвердження обставин будівництва спірного будинку ОСОБА_7 .

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частки спадкодавця у спільній сумісній власності подружжя відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірний будинок є особистою власністю ОСОБА_2 , так як земельна ділянка виділялась для будівництва цього будинку тільки ОСОБА_2 , побудований за кошти її батьків особисто для неї, про що померлому ОСОБА_6 було достеменно відомо і про що стверджує його згода на укладання договору про участь у будівництві і фінансуванні житла від 04 січня 1991 року, прийняття в експлуатацію будинку у 2003 році та оформлення права власності на даний будинок за ОСОБА_2 у 2005 році. Апеляційний суд також зазначав, що з 1991 року до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 жодних претензій майнового характеру щодо того, що оспорюваний будинок є його спільною сумісною власністю із ОСОБА_2 і при цьому порушуються його права не ставив (не заперечувалось сторонами в апеляційній інстанції), чим фактично визнав, що це майно на законних підставах є особистою власністю його першої дружини - ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд припустився помилки та скасував правильне і обґрунтоване рішення місцевого суду, яке було ухвалене з додержанням норм як матеріального так і процесуального права.

ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_6 був побудований житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому він проживав постійно та після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 мав безперешкодний допуск до нього, сплачував комунальні послуги, займався утриманням будинку.

ОСОБА_6 був офіційно зареєстрований у спірному будинку до дня смерті, похоронна процесія була здійснена з вищевказаного будинку за спільним рішенням заявника та родини померлого, що доводить ту обставину, що право спільної сумісної власності померлого на спірний будинок ніколи не порушувалось, а тому за життя він не ставив питання про поділ його чи виділ його частки. Сам лише факт того, що ОСОБА_6 за життя не звертався із позовами про поділ спірного будинку не може свідчити про те, що він не був спільним сумісним майном.

Вказує, що у встановлений законодавством строк заявник звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте отримала відмову.

ОСОБА_1 вказує, що договір про участь в будівництві і фінансуванні житла від 04 січня 1991 року не відповідав вимогам закону на час його укладення, так само не відповідає і на час звернення з позовом. Вказує, що в договорі відсутні необхідні дані осіб, зокрема серія та номер паспорту, ідентифікаційні коди, не вказаний кошторис договору та договірна ціна, не вказані строки виконання робіт. Доказів, які б підтверджували надання коштів ОСОБА_7 відповідачем не надано, акт приймання-передачі виконаних робіт як і докази виконання договору відсутні.

Доводом касаційної скарги є те, що на думку заявника, надані до відзиву на позовну заяву копії квитанцій про придбання будівельних матеріалів не свідчать про те, що ці матеріали було використано для будівництва вказаного будинку, а їх кількості для будівництва такого великого будинку явно замало.

Заявник також вказує, що показаннями допитаних у справі свідків, серед яких був допитаний і рідний брат покійного також підтверджується факт будівництва ОСОБА_6 спірного будинку для його колишньої родини.

Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу в яких у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 просили відмовити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.

Відповідачі вказують, що твердження касатора стосовно того, що апеляційний суд при вирішенні спору встановив фактичні обставини справи на підставі неправильно оцінених доказів, наданих сторонами у справі не заслуговують на увагу, адже зводяться до переоцінки доказів.

Відповідачі вказують, що спірний будинок, який хоча і був збудований під час шлюбу є особистою власністю ОСОБА_2 , адже будувався для неї її батьками та за їх кошти. Договір про участь у будівництві і фінансуванні житла, який був укладений 04 січня 1991 року недійсним не визнаний, його форма та зміст відповідає чинному на той час цивільному законодавству.

ОСОБА_6 за життя був обізнаний про те, що спірний будинок був побудований за рахунок коштів батьків дружини та для неї, а тому жодних претензій з цього приводу не заявляв.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Кременецького районного суду Тернопільської області.

25 жовтня 2019 року справа № 601/2592/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 квітня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 04 січня 1991 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір про участь в будівництві і фінансуванні житла, відповідно до якого фінансування будівництва будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , буде здійснюватись за рахунок ОСОБА_7 шляхом оплати вартості будівельних матеріалів та будівельних робіт їх виконавцям або шляхом передачі коштів ОСОБА_2 для здійснення таких оплат в міру необхідності. Після завершення будівництва право особистої власності на новозбудований будинок офорляється за ОСОБА_2 , який буде її роздільним майном з ОСОБА_6 .

З квитанції від 12 серпня 1993 року № 126 встановлено, що ОСОБА_7 здійснила плату за плити б/у в розмірі шість тисяч рублів.

З накладних від 12 серпня 1993 року № 3 та від 10 серпня 1995 року № 186 вбачається, що ОСОБА_7 було відпущено будівельні матеріали.

Судом першої інстанції з пояснень свідка ОСОБА_8 встановлено, що будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , будувався за рахунок його батьків, ОСОБА_2 доводиться йому рідною сестрою. ОСОБА_2 постійно проживала в цьому будинку. ОСОБА_6 ніяких претензій майнового характеру відносно цього будинку до ОСОБА_2 не мав.

З пояснень свідка ОСОБА_7 встановлено, що вищевказаний будинок будували ОСОБА_7 та ОСОБА_8 для ОСОБА_2 .

З пояснень свідка ОСОБА_9 встановлено, що зі слів ОСОБА_2 їй відомо, що будинок, який розташований на АДРЕСА_1 , будувала ОСОБА_2 за кошти своїх батьків, однак ОСОБА_6 брав участь у прокладанні газу на хутір Фещуки .

З пояснень свідка ОСОБА_11 встановлено, що він був знайомим з ОСОБА_6 з 1979 року та з його слів йому відомо, що будинок, який розташований на АДРЕСА_1 будував ОСОБА_6 для своєї сім`ї.

З пояснень свідка ОСОБА_12 , встановлено, що він є рідним братом померлого ОСОБА_6 , неодноразово бував на будівництві вищевказаного будинковолодіння. Будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , будував ОСОБА_6 , оскільки він проживав в зятях та хотів власний будинок.

З свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 10 червня 2011 року встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_13 10 червня 2011 року зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дубенського міськрайонного управління юстиції у Рівненській області, актовий запис 128.

З свідоцтва про смерть від 01 травня 2017 року серії НОМЕР_2 встановлено, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис 10.

З довідки від 07 грудня 2017 року № 1465, виданої Білокриницькою сільською радою Кременецького району Тернопільської області встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований з 11 січня 2006 року і до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

З довідки від 01 лютого 2018 року № 197, виданої Білокриницькою сільською радою Кременецького району Тернопільської області вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживав разом зі своєю дружиною - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в будинку, який належав йому на праві особистої власності на АДРЕСА_3 до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З довідки від 14 травня 2018 року № 485, виданої Білокриницькою сільською радою Кременецького району Тернопільської області встановлено, що ОСОБА_1 дійсно похоронила свого чоловіка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 з яким постійно та на день смерті проживали разом без реєстрації та вели спільне господарство. Підстава: акт опитування свідків від 01 травня 2017 року.

З повідомлення державного нотаріуса Кременецької державної нотаріальної контори Тернопільської області Остапчука В. П. від 22 червня 2018 року № 87/01-16 встановлено, що 03 квітня 2018 року за № 601/478/18/3532/2018 з Кременецького районного суду Тернопільської області надійшло повідомлення про те, що справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , де третя особа ОСОБА_14 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на спільне майно подружжя, встановлення черговості одержання права на спадкування надійшла до суду, станом на 02 квітня 2018 року провадження у справі не відкрито, а тому вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

З постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11 травня 2018 року встановлено, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, у зв`язку з тим, що за цим фактом в Кременецькому районному суді Тернопільської області відкрите провадження № 2/601/359/2018.

З копії свідоцтва про укладення шлюбу від 28 вересня 1985 року встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_15 28 вересня 1985 року зареєстрували шлюб у виконкомі Білокриницької сільської ради народних депутатів Кременецького району Тернопільської області, актовий запис 22.

З рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2003 року встановлено, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 розірвано. Зареєстровано розірвання шлюбу та видано свідоцтво 17 травня 2011 року.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 146819346 від 26 листопада 2018 року вбачається, що згідно реєстраційного № 19420809 ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житлова квартира, що розташована на АДРЕСА_4 , а також згідно реєстраційного № 105580055 ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 .

З повідомлення архівного відділу Кременецької районної державної адміністрації від 22 березня 2018 року № 33/03-02 вбачається, що 28 вересня 1990 року ОСОБА_2 виділено земельні ділянки на будівництво житлових будинків розміром 0,08 га, та 25 січня 1991 року збільшено розмір земельних ділянок на будівництво житлових будинків до 0,04 га. Згідно документів архівного фонду № 139 Білокриницької сільської ради, протоколів засідань виконкому за 1991 - 1993 роки протоколів сесій за 1993 - 2003 роки, питання про надання земельних ділянок у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_6 та ОСОБА_2 не розглядалось.

З акту депутатського обстеження від 08 лютого 2016 року встановлено, що ОСОБА_6 зареєстрований, але не проживає в будинку АДРЕСА_1 .

З довідок про заробітну плату для обчислення пенсії виданих Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області встановлено, що заробітна плата ОСОБА_6 , яка враховується при обчисленні пенсії період з 1990 по 1994 роки складала 365,26351 грн; в період з 1995 по 1999 роки складала 17 970,709 грн; в період з 2000 по 2002 роки складала 18 747,88 грн.

З спадкової справи № 148/2017 встановлено, що її було заведено Кременецькою державною нотаріальною конторою, індекс № 02-14, 02 червня 2017 року на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

З заяви ОСОБА_3 від 02 червня 2017 року встановлено, що вона звернулась в Кременецьку державну нотаріальну контору з проханням видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом.

З заяви ОСОБА_1 від 11 червня 2017 року встановлено, що вона звернулась в Кременецьку державну нотаріальну контору та приймає спадщину після смерті чоловіка - ОСОБА_6 .

З заяви ОСОБА_4 від 24 жовтня 2017 року встановлено, що вона звернулась в Кременецьку державну нотаріальну контору та відмовляється від отримання спадкового майна за законом на її малолітню дочку ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6 .

З свідоцтва про народження від 10 серпня 2017 року серії НОМЕР_5 встановлено, що ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 . Її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

З заяви ОСОБА_2 від 23 листопада 2017 року встановлено, що вона звернулась в Кременецьку державну нотаріальну контору з проханням видати їй свідоцтво про право власності.

З інвентарної справи встановлено, що 04 грудня 2002 року було завершено будівництво будинку АДРЕСА_1 .

З акту державної технічної комісії від 11 квітня 2005 року № 145 встановлено, що державною комісією було прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом індивідуальний житловий будинок і господарські будівлі, що розташовані на АДРЕСА_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Розглядаючи спір, суд повинен з`ясувати усі обставини справи відповідно до обґрунтування позову, зміст позовних вимог та зв`язок між обґрунтуванням, вимогою та вибраним способом захисту.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_15 28 вересня 1985 року зареєстрували шлюб у виконкомі Білокриницької сільської ради народних депутатів Кременецького району Тернопільської області, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу від 28 вересня 1985 року, актовий запис 22.

Між ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 04 січня 1991 року було укладено договір про участь в будівництві і фінансуванні житла, відповідно до якого фінансування будівництва будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , буде здійснюватись за рахунок ОСОБА_7 шляхом оплати вартості будівельних матеріалів та будівельних робіт їх виконавцям або шляхом передачі коштів ОСОБА_2 для здійснення таких оплат в міру необхідності. Після завершення будівництва право особистої власності на новозбудований будинок офорляється за ОСОБА_2 , який буде її роздільним майном з ОСОБА_6

04 грудня 2002 року було завершено будівництво спірного будинку, а 11 квітня 2005 року державною комісією було прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом індивідуальний житловий будинку з господарськими будівлями.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2003 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 розірвано. Зареєстровано розірвання шлюбу та видано свідоцтво 17 травня 2011 року.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач звертаючись до суду просила визначити 1/2 частку в житловому будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , на праві спільної сумісної власності подружжя..

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до статті 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19) зроблено висновок про те, що визначення судом частки подружжя у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно за померлими не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не є стороною процесу та у зв`язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги про визначення 1/2 частки в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції вирішив питання про права особи, яка не є стороною процесу та у зв`язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності, а апеляційний суд на вказане уваги не звернув.

Також слід зазначити, що позивач не позбавлена права на захист своїх порушених прав шляхом подання позову про визнання за нею права власності в порядку спадкування на частку спірного будинку в праві спільної сумісної власності.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів відхиляє з тих підстав, що вони зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України (підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Верховний Суд, як суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної вище статті 400 ЦПК України перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах касаційної скарги. При цьому Верховний Суд може вийти за межі касаційної скарги у випадку, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене вище в сукупності, зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав.

Керуючись статтями 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 червня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року скасувати та постановити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Кременецької міської ради Тернопільської області про визначення частки спадкодавця у спільній сумісній власності подружжя відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська