Постанова
Іменем України
22 червня 2022 року
м. Київ
справа № 601/3/21
провадження № 61-19774св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Фаїз Наталія Петрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 липня 2021 року у складі судді Коротича І. А., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Гірського Б. О., Бершадської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Фаїз Н. П., про визнання недійсним договору дарування житлової квартири та скасування державної реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що 16 травня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 безоплатно передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Посилалася на те, що укладення оспорюваного договору дарування квартири її батьком відбулося внаслідок помилки, оскільки він вважав, що укладає інший правочин - договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_2 буде доглядати його до смерті.
31 травня 2019 року ОСОБА_3 звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення до Кременецького відділу поліції щодо шахрайства в діях ОСОБА_2 .
Працівниками Кременецького Відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області було проведено перевірку за повідомленням ОСОБА_3 та встановлено, що ОСОБА_2 та заявник уклали усну домовленість про те, що він перепише право власності на квартиру на її ім`я, а ОСОБА_2 буде доглядати його до смерті. Однак, остання поїхала в Італію на роботу та умов усної домовленості не виконувала.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначала, що оспорюваним договором дарування порушено її права, оскільки вона є спадкоємицею ОСОБА_3 за заповітом. Крім того, за життя ОСОБА_3 через стан здоров`я не встиг звернутися з позовом до суду з підстав укладення договору дарування внаслідок помилки.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсним договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Фаїз Н. П. 16 травня 2018 року за реєстраційним номером 804;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 41114330 від 16 травня 2018 року, номер запису про право власності 26163195.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що права ОСОБА_1 , як спадкоємиці після смерті ОСОБА_3 , не порушені, а тому її звернення з даним позовом до суду є безпідставним. Той факт, що за життя ОСОБА_3 мав намір визнати укладений ним 16 травня 2018 року договір дарування квартири недійсним не є підставою для пред`явлення нею даного позову до суду позивачем.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Булави М. А. залишено без задоволення.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 липня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильними, оскільки належними та допустимими доказами не підтверджено факт порушення прав позивачки, а також не встановлено у зв`язку із цим обставин і підстав для захисту такого права шляхом визнання недійсним договору дарування житлової квартири та скасування державної реєстрації.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що укладення оспорюваного договору дарування квартири її батьком відбулося внаслідок помилки, оскільки він вважав, що укладає інший правочин - договір довічного утримання. При цьому суд зазначив, що ОСОБА_3 за життя таких вимог про оспорення спірного договору з підстав його укладення внаслідок помилки не пред`являв, що підтверджується постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у справі № 601/1411/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Фаїз Н. П., про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності на майно, яка набрала законної сили. У цій справі позов було пред`явлено за статтею 203 ЦК України.
Також апеляційний суд залишив поза увагою доводи апеляційної скарги про те, що за час свого життя ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу 26 травня 2008 року за реєстраційним номером 2781, відповідно до якого все своє майно заповів єдиній дочці - ОСОБА_1 , оскільки на момент смерті спадкодавця ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) спірна квартира померлому на праві власності не належала, відтак, права позивачки ОСОБА_1 на спадкове майно не порушені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 липня 2021 року і постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що укладення оспорюваного договору ОСОБА_3 , який неправильно розумів його природу, призвело до зменшення спадкової маси та порушення її охоронюваного законом інтересу, як спадкоємиці за заповітом після смерті ОСОБА_3 .
У випадку визнання недійсним оспорюваного договору дарування вона отримає право на спадкування майна, яке належало ОСОБА_3 , що безпосередньо впливає на її права.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 462/1992/15-ц (провадження № 61-21435св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19), від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18) та від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/16 (провадження № 61-12478св20), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Семененко Л. М. подала відзив на касаційну скаргу, у якій зазначила, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки її доводи не спростовують висновки судів попередніх інстанцій.
Зазначає, що ОСОБА_1 не вказала в позові жодної норми спадкового права, яка б давала їй, як спадкоємиці, право для пред`явлення даного позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Відповідно до договору дарування від 16 травня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Фаїз Н. П. за реєстраційним номером 804, дарувальник ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 безоплатно квартиру АДРЕСА_1 .
З огляду на інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 170361513 від 13 червня 2019 року, ОСОБА_2 є власником нерухомого майна, а саме - квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування серія та номер 804 серія бланка ННС 376136, виданого 16 травня 2018 року приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Тернопільської області Фаїз Н. П.
Згідно з довідкою № 134 від 01 липня 2019 року, виданою Кременецьким територіальним центром соціального обслуговування, ОСОБА_3 , житель АДРЕСА_1 , знаходиться на обслуговуванні Кременецького територіального центру, за яким закріплений соціальний робітник, який надає відповідні послуги на підставі договору.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 липня 2020 року рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2020 року в справі № 601/1411/19 скасовано та ухвалено нове рішення, яким в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Фаїз Н. П., про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності на майно відмовлено.
Підставою визнання недійсним договору дарування у справі № 601/1411/19 ОСОБА_3 зазначав те, що він не мав права підписувати договір дарування спірної квартири до видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки в заповіті, який склала його покійна дружина, не вказано, на яке конкретно майно він розповсюджується.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис про смерть № 167.
ОСОБА_1 є донькою померлого ОСОБА_3 .
Відповідно до заповіту від 26 травня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Фаїз Н. П. та зареєстрованого в реєстрі за № 2781, ОСОБА_3 , житель АДРЕСА_1 , заповів все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося та взагалі те, що буде належати йому на день смерті, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У заповіті від 10 червня 2008 року, посвідченому приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Фаїз Н. П. та зареєстрованого в реєстрі за № 3019, зазначено, що ОСОБА_4 , жителька АДРЕСА_1 , заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося та взагалі те, що буде належати їй на день смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_2 17 березня 2009 року подала заяву до Кременецької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом, після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Для захисту права суду необхідно встановити факт його порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (частина третя статті 215 216 ЦК України).
З огляду на зазначені приписи, правила статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Відтак, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому, обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначала, що, укладаючи оспорюваний договір дарування, її батько вважав, що укладає договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_2 буде доглядати його до смерті, відтак, є помилка щодо правової природи договору.
Крім того, оспорюваним договором дарування зачіпаються її права як спадкоємця після смерті ОСОБА_3 , оскільки спірна квартира повинна входити до спадкової маси.
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця ), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
У даній справі в предмет доказування входить доведення позивачем тієї обставини, що в момент укладення оспорюваного договору дарування дарувальник ОСОБА_3 неправильно сприймав фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення та укладення договору дарування замість договору довічного утримання.
Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки доказів, які б підтверджували звернення ОСОБА_3 до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування з підстав наявності помилки щодо правової природи укладеного договору позивачем не надано.
Натомість, у матеріалах справи наявні докази, які підтверджують звернення ОСОБА_3 до суду з позовом про визнання недійсним оспорюваного договору дарування з підстав порушення вимог статті 203 ЦК України, тобто відсутності у нього права на вчинення такого правочину. Так, постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 липня 2020 року рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2020 року в справі № 601/1411/19 скасовано та ухвалено нове рішення, яким в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Фаїз Н. П., про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності на майно відмовлено.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».
З огляду на зазначене, позивачем не доведено належними й допустимими доказами наявність підстав для визнання оспорюваного договору дарування від 16 травня 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , недійсним з підстав наявності помилки щодо правової природи укладеного договору.
Безпідставне посилання судів на те, що права ОСОБА_1 не порушено, не вплинуло на правильне вирішення судами справи (частина друга статті 410 ЦПК України).
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 462/1992/15-ц (провадження № 61-21435св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19), від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18) та від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/16 (провадження № 61-12478св20) колегія суддів відхиляє, оскільки при розгляді зазначених справ позивачем доведено і судами встановлено, що позивач помилявся щодо природи оспорюваного договору дарування, оскільки, вважаючи, що вчиняє договір довічного утримання. При розгляді справи, яка переглядається, таких обставин не встановлено.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 402 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 липня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк