№ 604/278/15-ц

Постанова

Іменем України

04 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 604/278/15-ц

провадження № 61-3410св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк», яка підписана представником Фаратом Семеном Михайловичем, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Сташків Б. І., Хома М. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В березні 2015 року акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк», банк) звернулося до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 06 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11070698000, відповідно до умов якого банком надано позичальнику грошові кошти в сумі 60 000,00 швейцарських франків, які позичальник зобов`язався повернути не пізніше 05 листопада 2017 року та сплачувати проценти в розмірі 8,49 %. Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором 06 листопада 2006 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1, згідно з яким остання зобов`язалася відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору. Аналогічний договір поруки було укладено із ОСОБА_3 . Відповідачі взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту не виконали.

АТ «УкрСиббанк» просило:

стягнути солідарно заборгованість за кредитним договором із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у розмірі 22 106,01 швейцарських франків та пеню в розмірі 156,56 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 липня 2015 року позов АТ «УкрСиббанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість по кредитному договору, а саме: 22 106.01 швейцарських франків заборгованості за кредитом; 156.56 грн пені.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору у солідарному порядку відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги позивача обґрунтовані, а тому із боржника ОСОБА_1 слід стягнути усю заборгованість згідно поданого позивачем розрахунку. Стосовно вимог до поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , то умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника не свідчать про те, що в договорі встановлено строк припинення. А тому застосуванню підлягає норма частини четвертої статті 559 ЦК України, згідно якої вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за кредитним договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). Як випливає із матеріалів справи, у боржника ОСОБА_1 погашення чергового платежу за основним зобов`язанням наступило 10 квітня 2014 року, а позов до поручителів поданий 03 березня 2015 року, тобто після сливу шестимісячного строку. Сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя, а тому у вимогах позивача до поручителів про стягнення з них солідарно із боржником заборгованості слід відмовити.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 18 вересня 2015 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк»задоволено.

Рішення Підволочиського районного суду від 16 липня 2015 року в частині відмови в позові АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості по кредитному договору скасовано та постановлено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в даній частині задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11070698000 від 06 листопада 2006 року в сумі: 22 106.01 швейцарських франків; 156,56 грн. пені.

Змінено рішення суду в частині розподілу судових витрат з ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції виходив з того, що строк виконання грошового зобов`язання забезпеченого порукою мав настати 10 квітня 2014 року, з дня непроплати чергового платежу, а тому лише з цієї дати слід було рахувати строк передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України. Проте такий висновок суперечить фактичним обставинам справи, за якими банк заявивши 18 листопада 2014 року вимогу про дострокове повернення кредитних коштів, а відтак строк виконання грошового зобов`язання є таким, що настав. Таким чином, оскільки в цілому зобов`язання за кредитним договором боржник повинен був виконати в 2017 році, а з вимогою про дострокове погашення кредиту банк звернувся до боржника та поручителя в листопаді 2014 року і направив позов до суду про стягнення заборгованості з боржника та поручителя як солідарних боржників в березні 2015 року, то порука не припинилась.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

У вересні 2018 року ОСОБА_3 , в порядку статті 370 ЦПК України, подав апеляційну скаргу на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 18 вересня 2015 року.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 18 вересня 2015 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позов АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість по кредитному договору в сумі 22 106,01 швейцарських франки, 156,56 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно кредитного договору від 06 листопада 2006 року № 11070698000 укладеного між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 , встановлено відсоткову ставку в розмірі 8,49 %. З долyченого до позову розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором судом встановлено, що позивачем збільшено нарахування відсотків за користування кредитом на прострочену суму основного боргу починаючи з 31 березня 2008 року в розмірі 16.98 % річних. Доказів повідомлення поручителів про збільшення нарахування відсотків за користування кредитом банком не подано. За своєю правовою природою надання поручителем згоди на внесення до основного зобов`язання змін є одностороннім правочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України та відображати волевиявлення особи (у даному випадку - поручителя). В договорах поруки не вказано про те, що збільшення у майбутньому обсягу відповідальності поручителя здійснюється без його повідомлення, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеного у постанові № 6-100цс12 від 26 вересня 2012 року. Таким чином, у справі, яка переглядається, порука припинилася, оскільки не було згоди поручителів на збільшення обсягу своєї відповідальності, що суперечить положенням частини першої статті 559 ЦК України. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до поручителів, помилково дійшов висновку про те, що позивачем пропущено визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред`явлення вимоги до поручителів, оскільки зобов`язання за договором поруки припинилися з іншої підстави, а саме згідно частини першої статті 559 ЦК України (через відсутність згоди поручителів на збільшення обсягу своєї відповідальності). Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 18 вересня 2015 року слід скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Аргументи учасників справи

У лютому 2019 року АТ «УкрСиббанк» подало касаційну скаргу, підписану представником Фаратом С. М., в якій просило оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення апеляційного суду Тернопільської області від 18 вересня 2015 року. При цьому посилалося на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскарження судових рішень відповідачем, після спливу більше трьох років з моменту їх ухвалення є зловживання правом, а поновлення апеляційним судом строків на апеляційне оскарження порушило принцип правової визначеності. При вирішенні питання про поновлення ОСОБА_3 , строку на апеляційне оскарження судом апеляційної інстанції грубо порушено положення частини другої статті 358 ЦПК України. Присічний (річний строк) сплив 21 липня 2016 року. Отже, ОСОБА_3 у зв`язку зі спливом присічного (річного строку), втратив право на апеляційне оскарження, незалежно від поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження. Апеляційний суд не врахував, що можливість зміни умов Основного договору щодо розміру відсоткової ставки без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої додаткової угоди є результатом домовленості сторін за кредитним договором, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , уклавши з банком договір поруки, на забезпечення вищевказаного кредитного договору та його умов, дали згоду на таку можливу зміну основного зобов`язання у майбутньому. В договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов`язання.

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до поручителів. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційним судом встановлено, що 06 листопада 2006 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 11070698000, відповідно до умов якого банком надано позичальнику грошові кошти в сумі 60 000,00 швейцарських франків, а позичальник зобов`язався повернути кредит не пізніше 05 листопада 2017 року та сплачувати проценти в розмірі 8,49 %.

В кредитному договорі № 11070698000 передбачено, що:

за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 8,49% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов пункту 9.2. даного договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому пунктом 9.2. даного договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці (пункт 1.3.1. кредитного договору);

збільшення розміру процентної ставки здійснюється в такому порядку: про встановлення іншого розміру процентної ставки банк повідомляє позичальника шляхом направлення поштою рекомендованого листа за адресою, що вказана позичальником у цьому договорі, або іншу адресу, яку позичальник повідомить банку при зміні адреси (абзац другий пункту 9.2. кредитного договору);

при незгоді позичальника з встановленим розміром процентної ставки, останній може повідомити про це банк письмово. У разі незгоди позичальника з встановленим розміром процентної ставки банк має право самостійно змінити термін повернення кредиту та сплати відсотків та достроково витребувати суму кредиту у повному розмірі в порядку вказаному в розділі 11 цього договору (абзаци четвертий та п`ятий пункту 9.2. кредитного договору).

Між АТ «УкрСиббанк», ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 (поручитель) укладено договір поруки, від 06 листопада 2006 року згідно якого поручитель зобов`язувався перед банком відповідати за виконання ОСОБА_1 всіх його зобов`язань перед банком в повному обсязі, що виникають із кредитного договору №11070698000 від 06 листопада 2006 року.

Між АТ «УкрСиббанк» ОСОБА_4 , і ОСОБА_2 (поручитель) укладено договір поруки №1, від 06 листопада 2006 року, згідно з яким остання зобов`язалася перед банком відповідати за виконання ОСОБА_1 всіх його зобов`язань перед банком в повному обсязі, що виникають із кредитного договору № 11070698000 від 06 листопада 2006 року.

У вказаних договорах поруки передбачено, що:

поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за невиконання боржником усіх його зобов`язань, що виникли з кредитного договору № 11070698000 від 06 листопада 2006 року, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (пункти 1.1. договорів поруки);

поручителю відомі всі умови вишезазначенного кредитного договору, укладеного між кредитором та позичальником, в тому числі: відсоткова ставка - 8,49 % відсотків річних (пункти 1.2. договорів поруки).

Внаслідок невиконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов`язань відповідно до укладеного кредитного договору станом на 09 лютого 2015 року утворилась заборгованість по кредиту в сумі 22 106,01 швейцарських франків.

Останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 був здійснений 25 березня 2014 року.

Згідно листа № 37650 від 22 лютого 2008 року, надісланого банком на адресу позичальника ОСОБА_4 , останнього проінформовано, що АТ «УкрСиббанк» з 12 березня 2008 року запроваджує нову систему нарахування відсотків за користування кредитом на прострочену суму основного боргу, у зв`язку із чим, апеляційним судом встановлено, що позивачем збільшено нарахування відсотків за користування кредитом на прострочену суму основного боргу починаючи з 31 березня 2008 року в розмірі 16,98 % річних.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

У постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-100цс12 вказано, що «згідно з підп. 1.1 п. 1 договору поруки від 31 липня 2008 року (а. с. 13), укладеного з метою забезпечення виконання зобов`язання за договором іпотечного кредиту (а. с. 6), ОСОБА_3 поручилась перед банком солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання боржником усіх його зобов`язань за цим кредитним договором та додатковими договорами (угодами) до нього, які можуть бути укладені в майбутньому. 01 вересня 2009 року між банком і ОСОБА_4 укладено угоду про внесення змін та доповнень № 1 до вказаного вище договору про іпотечний кредит (а.с. 14), відповідно до якої розмір основної суми кредиту збільшено до 178 236, 53 доларів США, строк повернення кредиту збільшено до 22 років, зі строком остаточного погашення не пізніше 1 серпня 2030 року, та збільшено з 31 серпня 2010 року процентну ставку за договором до 13,92 % річних. Доказів про те, що ОСОБА_3 була повідомлена про укладення 1 вересня 2009 року вказаної угоди та надала свою згоду на продовження договору поруки, відповідачами не надано. За таких обставин суд, ухвалюючи рішення у справі, що розглядається, обґрунтовано виходив із того, що сторони кредитного договору змінили умови договору зі збільшенням об`єму відповідальності без згоди поручителя за відсутності в договорі вказівки на те, що такі зміни можливі без повідомлення поручителя. Твердження Банку про достатність попередньої згоди поручителя на зміну умов основного договору (підп. 1.1 п. 1 договору поруки) є безпідставним, оскільки положення зазначеного договору не містять інформації про те, що така зміна та доповнення умов основного договору повинні були здійснюватися без повідомлення поручителя, і не свідчать про відмову поручителя від узгодження можливих змін. Доводи заяви та надана ухвала суду касаційної інстанції свідчать про наявність неоднакового застосування судами ч. 1 ст. 559 ЦК України. Проте судова палата вважає, що підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні. Суд обґрунтовано виходив із того, що зазначення в договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати не звільняє сторони основного зобов`язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення), і докази такого узгодження відсутні».

У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15 вказано, що «аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання. Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів. У справі, яка переглядається, суди встановили, що додатковими угодами до кредитних договорів внесено без згоди поручителів зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителів, що було встановлено під час судового розгляду і не спростовано кредитором. Зокрема, цими додатковими угодами було скорочено термін повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення періоду нарахування підвищеної кредитної ставки, а отже, й до збільшення обсягу відповідальності поручителів. Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Підставою застосування цієї норми достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов`язання). Верховний Суд України щодо цього питання сформулював правовий висновок у постановах від 21 травня 2012 року (№ 6-18цс11, № 6-69цс11), у яких зазначив, що за положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується, а тому в цьому випадку не обов`язково звертатися до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим, проте такі вимоги підлягають розгляду судом за наявності відповідного спору. Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя. Крім того, обов`язковою умовою припинення поруки за нормою частини першої статті 559 ЦК України має бути відсутність згоди поручителя на внесення змін до забезпеченого порукою зобов`язання, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. За своєю правовою природою надання поручителем згоди на внесення до основного зобов`язання таких змін є одностороннім правочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України та відображати волевиявлення особи (у даному випадку - поручителя). Так, у постанові Верховного Суду України від 5 червня 2013 року (№ 6-43цс13) зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Тобто випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 6.21 - 6.27. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20) зазначено, що «за правилами, передбаченими абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов`язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацією шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб. Приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі. За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Пунктом 4.2 договору поруки сторони узгодили, що зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, у письмовому вигляді, шляхом укладання відповідного договору про внесення змін. За встановленими судами обставинами справи сторони не заперечують, що ОСОБА_5 як поручитель письмової згоди на збільшення кредитного ліміту ТОВ «Стил Форт» з 200 000 грн до 1 000 000 грн, а відповідно на збільшення обсягу своєї відповідальності, не надавав і про такі зміни повідомлений не був. Враховуючи викладене, установивши, що кредитний ліміт за кредитними зобов`язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з боржника та поручителя спірних сум, оскільки порука за договором від 29 травня 2015 року № POR1432898962983 є припиненою в силу положень частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції). Аналогічного за змістом висновку щодо застосування положень частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції) дійшов Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 грудня 2018 року у справі № 569/8360/16-ц. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цієї позиції. Разом з тим, ураховуючи мотиви, викладені в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду вбачає за необхідне відступити від правового висновку в подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/12419/18 та від 1 листопада 2019 року у справі № 910/13940/18, вказавши, що умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання з поручителем у належній формі».

Апеляційний суд встановив, що пунктом 1.1. договорів поруки передбачено, що поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за невиконання боржником усіх його зобов`язань, що виникли з кредитного договору № 11070698000 від 06 листопада 2006 року, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідно до пункту 1.3.2, пункту 9.2 кредитного договору кредитор та позичальник передбачили, що відсоткова ставка може змінитися в сторону збільшення шляхом направлення позичальнику листа про підняття відсоткової ставки. Втім, в договорах поруки не вказано про те, що збільшення у майбутньому обсягу відповідальності поручителя здійснюється без його повідомлення.

За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог до поручителів.

Необґрунтованими є аргументи касаційної скарги, що поновлення апеляційним судом строків на апеляційне оскарження порушило принцип правової визначеності та положення частини другої статті 358 ЦПК України

Відповідно до статті 127 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі - копія позовної заяви.

Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, призначає відповідно день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судовому засіданні. Учасників цивільного процесу, які не з`явилися або яких суд залучає вперше до участі в процесі, викликають у судове засідання на призначений день (частина третя статті 191 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

Право на ефективний судовий захист передбачає, що сторони цивільного судочинства повинні мати змогу реалізувати право подати апеляцію з того моменту, коли вони фактично поінформовані про самі судові рішення, що можуть порушувати їх законні права чи інтереси (RYAZANTSEV v. RUSSIA, N 21774/06, § 53, від 10 березня 2011 року).

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_3 , копії позовної заяви з доданими документами, повідомлень про виклик в судове засідання не отримував, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій отримав 13 вересня 2018 року (а. с. 100, 114, 175, 207, 208, 214, 227, 228, 239). З огляду на вказані порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є суттєвими недоліками, що нівелювали гарантовані пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип рівності сторін та більш широкий принцип справедливості провадження, а тому суд апеляційної інстанції обгрунтовано поновив строк на апеляційне оскарження рішення.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині залишити без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк», яка підписана представником Фаратом Семеном Михайловичем, залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков