12.05.2024

№ 604/483/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року

м. Київ

справа № 604/483/23

провадження № 61-17970св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Фермерське господарство «Золотий жайвір»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Фермерського господарства «Золотий жайвір» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання укладеними договорів оренди землі на новий строк та визнання відсутнім права оренди

за касаційною скаргою Фермерського господарства «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 08 серпня 2023 року у складі судді Сидорак Г. Б. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Хома М. В., Гірського Б. О., Костіва О. З., та за касаційною скаргою Фермерського господарства «Золотий жайвір» на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Хома М. В., Храпак Н. М., Костіва О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року Фермерське господарство «Золотий жайвір» (далі - ФГ «Золотий жайвір», товариство) звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати укладеними договори оренди землі в запропонованій редакції на новий строк та визнати відсутнім права оренди в ОСОБА_2 щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6124685700:01:001:0573 та 6124685700:01:001:0574, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), які розташовані за межами населеного пункту на території Остап`ївської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ФГ «Золотий жайвір» посилалося на те, що 09 березня 2016 року між ним і ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі № 2/012 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6124685700:01:001:0573 строком на 7 років.

Крім того, 09 березня 2016 року між ним і ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі № 2/011 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6124685700:01:001:0574 строком на 7 років.

У квітні 2023 року позивачу стало відомо, що з 20 травня 2019 року новим власником земельної ділянки з кадастровим номером 6124685700:01:001:0574 став ОСОБА_1 , однак про це він товариство не повідомив.

Протягом усього часу перебування земельних ділянок в оренді не було жодних претензій чи зауважень орендодавця (ні первісного, ні нового) щодо неналежного виконання орендарем своїх обов`язків.

За місяць до закінчення строку договору оренди землі товариство надіслало власнику земельної ділянки з кадастровим номером 6124685700:01:001:0573 ОСОБА_1 , а також відомому власнику земельної ділянки з кадастровим номером 6124685700:01:001:0574 ОСОБА_3 листи-повідомлення від 24 лютого 2023 року про намір скористатись переважним правом на укладення на новий строк договорів оренди. До кожного листа було додано по три примірники проекту договору оренди землі на новий строк.

Відповідей на зазначені листи товариство не отримало та продовжило користуватися земельними ділянками.

У квітні 2023 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_1 , не надіславши лист-повідомлення про заперечення щодо поновлення договорів оренди землі на новий строк, не витребувавши земельні ділянки від позивача, у користуванні якого вони перебувають, уклав договори оренди з іншим орендарем, ОСОБА_2 . На підставі цих договорів у квітні 2023 року державний реєстратор вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про інше речове право - право оренди ОСОБА_2 щодо спірних земельних ділянок.

На думку товариства, воно як первісний орендар має переважне право на укладення договору оренди на новий строк, тому просило позов задовольнити.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Підволочиський районний суд Тернопільської області рішенням від 31 липня 2023 року в задоволенні позову відмовив. Стягнув з ФГ «Золотий жайвір» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що сторони не досягнули домовленості щодо змінених істотних умов договору, а тому відповідно до частини четвертої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) переважне право орендаря на укладення договору оренди землі є припиненим. Встановивши, що орендар не дотримав встановлених законом процедури і строків, а в орендодавця немає волевиявлення на укладення договору оренди землі з позивачем на новий строк, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ФГ «Золотий жайвір», оскільки реалізація переважного права на укладення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої статтею 33 Закону № 161-XIV процедури та за наявності волевиявлення сторін.

Підволочиський районний суд Тернопільської області додатковим рішенням від 08 серпня 2023 року понесені судові витрати ФГ «Золотий жайвір» на сплату судового збору в розмірі 10 736,00 грн та на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн поклав на позивача.

Суд першої інстанції мотивував додаткове рішення тим, що у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог немає підстав для стягнення з відповідачів судових витрат на користь позивача.

Короткий зміст постанов апеляційної інстанції

Тернопільський апеляційний суд постановою від 16 листопада 2023 року апеляційну скаргу ФГ «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду від 31 липня 2023 року задовольнив частково. Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2023 року змінив, виклав мотивувальну частину в іншій редакції. В іншій частині рішення залишив без змін. Апеляційну скаргу ФГ «Золотий жайвір» на додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 08 серпня 2023 року залишив без задоволення. Додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 08 серпня 2023 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції, встановивши, що волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди землі немає у зв`язку з бажанням власника землі самостійно користуватися своєю землею, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ФГ «Золотий жайвір». Разом з тим суд першої інстанції, крім наведених вище обставин, також мотивував своє рішення тим, що позивач надіслав листи-повідомлення про укладення договорів оренди землі з пропуском встановленого статтею 33 Закону № 161-XIV місячного строку до закінчення строку дії попереднього договору оренди землі. Водночас згідно з пунктом 43 договорів оренди та з огляду на їх державну реєстрацію 09 квітня 2016 року строк дії договорів оренди слід вважати закінченими 09 квітня 2023 року. Оскільки листи-повідомлення про укладення договору оренди землі позивач надіслав ОСОБА_1 28 лютого 2023 року, місячний строк позивач не пропустив. Зважаючи на наведене та беручи до уваги те, що місцевий суд хоча і припустився помилки щодо вирішення питання дотримання позивачем строків надсилання листів-повідомлень ОСОБА_1 , однак це не призвело до неправильного вирішення спору у цій справі, апеляційний суд дійшов висновку про зміну мотивувальної частини рішення місцевого суду.

Тернопільський апеляційний суд додатковою постановою від 28 грудня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Хацкевича Р. М. про ухвалення додаткового рішення задовольнив. Стягнув з ФГ «Золотий жайвір» на користь ОСОБА_2 витрати, понесені на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, у розмірі 8 000,00 грн.

Додаткову постанову апеляційний суд мотивував тим, що представник позивача відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України не заявляв клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. У зв`язку з цим суд вважав, що є передбачені законом підстави для стягнення на користь ОСОБА_2 понесених у суді апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи

У грудні 2023 року ФГ «Золотий жайвір» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 08 серпня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження зазначило те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 та ухвалах Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 906/977/19, від 01 вересня 2022 року у справі № 759/13013/14, від 16 січня 2023 року у справі № 640/23065/14, від 02 лютого 2023 року у справі № 466/1403/20, від 27 березня 2023 року у справі № 756/820/20; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме правильного застосування положень статті 33 Закону № 161-XIV у редакції Закону України від 05 грудня 2019 року № 340-IX«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (далі - Закон № 340-IX).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що товариство мало намір скористатися переважним правом орендаря на переукладення договору оренди землі на новий строк відповідно до статті 33 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, а ОСОБА_1 , зловживаючи правами, відмовився поновлювати дію укладеного договору та без наміру користуватися землею особисто передав земельну ділянку іншому орендареві. Суд мав установити, на які із запропонованих ФГ «Золотий жайвір» істотних умов договору оренди землі не погоджується орендодавець. Повідомлення ОСОБА_1 про неприйнятність для нього умов проекту договору є недостатнім для підтвердження факту недосягнення згоди сторонами щодо істотних умов договору. Суд мав з`ясувати, які умови оренди землі запропонував орендодавцеві ОСОБА_2 , та чи є вони кращими від запропонованих ФГ «Золотий жайвір». Висновки судів про відмову в позові суперечать суті переважного права на укладення договору оренди на новий строк. Суди застосували редакцію статті 33 Закону № 161-XIV, яка втратила чинність.

Витрати на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_2 суди стягнули неправомірно, адже докази на підтвердження цих витрат у суді першої інстанції відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України сторонам не надсилалися. Крім того, доказів сплати саме на користь адвоката Хацкевича Р. А. гонорару за надання правничої допомоги та укладення клієнтом договору про надання правової допомоги з адвокатом матеріали справи не містять. Надавачем відповідних послуг та отримувачем оплати за їх надання є ТОВ «Правник експерт», тому витрати на юридичну допомогу цього товариства не є витратами на професійну правничу допомогу та не розподіляються між сторонами. Копія наказу ТОВ «Правник експерт» про прийняття на роботу адвоката Хацкевича Р. А. не подавалася до суду першої інстанції, а в апеляційному суді відповідач не заявляв клопотання про долучення нового доказу до матеріалів справи.

У січні 2024 року ФГ «Золотий жайвір» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просило скасувати додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Касаційна скарга на додаткову постанову мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що заява про ухвалення додаткового рішення була подана з пропуском строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 08 серпня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ «Золотий жайвір» на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року.

14 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 09 березня 2016 року між ОСОБА_1 і ФГ «Золотий жайвір» в особі ОСОБА_4 був укладений договір оренди землі № 2/012, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 1,8733 га, кадастровий номер 6124685700:01:001:0573, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Остап`ївської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області. Договір оренди зареєстрований 09 квітня 2016 року.

09 березня 2016 року між ОСОБА_3 і ФГ «Золотий жайвір» в особі ОСОБА_4 був укладений договір оренди землі № 2/011, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 1,8418 га, кадастровий номер 6124685700:01:001:0574, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Остап`ївської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області. Договір оренди зареєстрований 09 квітня 2016 року.

У пункті 7 зазначених договорів оренди землі визначено, що вони укладені на 7 років, а по закінченню цього строку орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Пунктом 8 зазначених договорів передбачено, що у випадку, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 20 травня 2019 року приватним нотаріусом Підволочиського районного нотаріального округу Журавель С. С., за реєстровим номером 943, ОСОБА_1 успадкував після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку площею 1,8418 га, кадастровий номер 6124685700:01:001:0574.

28 лютого 2023 року ФГ «Золотий жайвір» на адресу орендодавців ОСОБА_3 і ОСОБА_1 надіслало два листи-повідомлення про укладення договору оренди на новий строк від 24 лютого 2023 року № 24/02/23-4 та № 24/02/23-5, в яких повідомило про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, запропонувало встановити орендну плату в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки або в натуральній формі, строк дії договору 10 років, та додало проект договору оренди землі.

ОСОБА_1 отримав зазначені листи-повідомлення з доданими до них проектами договорів оренди землі та, як зазначає позивач, жодної відповіді не надав.

Крім того, ФГ «Золотий жайвір» 16 березня 2023 року також надіслало ОСОБА_1 і ОСОБА_3 два повідомлення про продовження терміну повернення з оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 6124685700:01:001:0574 та 6124685700:01:001:0573, в яких зазначило, що орендар засіяв земельні ділянки сільськогосподарськими культурами, у зв`язку з чим, керуючись договорами оренди та Законом № 161-XIV, повернення земельних ділянок буде здійснене протягом 6 місяців після припинення дії договору оренди.

Водночас ОСОБА_1 24 серпня 2022 року (лист-повідомлення від 15 серпня 2022 року) та 06 лютого 2023 року надіслав ФГ «Золотий жайвір» листи-повідомлення, про те, що він не бажає поновлювати дію договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 6124685700:01:001:0574, 6124685700:01:001:0573, та має намір використовувати зазначені їх для власних потреб.

Про відправлення листів від 15 серпня 2022 року свідчить повідомлення АТ «Укрпошта» з відтиском штемпеля з датою 24 серпня 2022 року, з описом вкладення, відправленого на адресу ФГ «Золотий Жайвір». Лист від 06 лютого 2023 року вручено 22 лютого 2023 року, що підтверджується відстеженням рекомендованого повідомлення про вручення № 4601602345481).

Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 квітня 2023 року № 328985986 і № 328986848 до цього реєстру 10 квітня 2023 року на підставі листів-повідомлень від 06 лютого 2023 року внесено відомості про припинення речового права (права оренди) ФГ «Золотий жайвір» на зазначені земельні ділянки.

Як відомо з витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 квітня 2023 року № 328986542 і № 328987301, до цього реєстру 10 квітня 2023 року внесено відомості про право оренди земельних ділянок на підставі договорів оренди землі від 10 квітня 2023 року, укладених між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційна скарга на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 08 серпня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року не підлягає задоволенню, а касаційна скарга на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Щодо вимог по суті заявленого спору

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України ЦК України, Законом № 161-XIV, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону № 161-XIV).

У частині третій статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом № 161-XIVврегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв`язку з передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

У частині четвертій статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 15 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній на момент укладення договорів) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У частині першій статті 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачено певну процедуру здійснення цього права.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону № 340-IX.

Законом № 340-IX внесені зміни до Закону № 161-XIV(доповнено статтею 32-2 «Поновлення договорів оренди землі» та викладено статтю 33 у новій редакції з назвою «Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк») і до ЗК України (доповнено статтею 126-1«Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови»). У частині зазначених змін і доповнень Закон № 340-ІХ набрав чинності 16 липня 2020 року.

У касаційній скарзі ФГ «Золотий жайвір» посилалося на те, що воно мало намір скористатися переважним правом орендаря на переукладення договору оренди на новий строк відповідно до статті 33 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, а суди застосували редакцію статті 33 Закону № 161-XIV, яка втратила чинність.

Вказані доводи є безпідставними з огляду на таке.

Суди встановили, що договори оренди укладені 09 березня 2016 року, а 09 квітня 2016 року внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У зв`язку з набранням чинності Законом № 340-IX розділ IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV доповнено абзацами 3 і 4, якими унормовано, що договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом № 340-IX, у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 Закону № 161-XIV (у новій редакції) та статтею 126-1 ЗК України.

Правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом № 340-IX, а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Отже, з урахуванням унормованих розділом IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV правил дії Закону № 340-IX в часі до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція, чинна станом на 09 березня 2016 року, тобто на момент укладення договорів оренди.

Відповідно до статті 33 «Поновлення договору оренди землі» Закону № 161-XIV у редакції станом на 09 березня 2016 року по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Аналогічний порядок поновлення договору оренди відображено у договорах оренди землі.

У пункті 7 договорів оренди передбачено, що договори укладені на 7 років. По закінченню строку, на який укладено договір, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Згідно з пунктом 8 договорів у випадку, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) зазначено, що конструкція статті 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX передбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк. Стаття 33 Закону № 161-XIV прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проект додаткової угоди про таке поновлення. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проекті додаткової угоди, яку надав орендар.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.

Частини п`ята та шоста статті 33 Закону № 161-XIV встановлювали загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин.

За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону № 161-XIV, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

Спеціальне правило міститься у частині шостій Закону № 161-XIV та розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.

Порушення орендодавцем місячного строку для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV. Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц, провадження № 14-97цс20; № 159/5756/18, провадження № 14-99цс20).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що статтею 33 Закону № 161-XIV було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря як більш уразливої сторони в цих правовідносинах від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

При цьому в законі ототожнено поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», з використанням конструкції «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою - п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Для реалізації такого наміру він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 Закону № 161-XIV) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк).

Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону № 161-XIV).

У справі, яка переглядається, орендар (ФГ «Золотий жайвір») повідомив орендодавця про намір поновити строк дії договорів оренди. Проте, як установив суд, орендодавець ОСОБА_1 заперечив щодо поновлення договорів оренди.

Зокрема, ОСОБА_1 листами від 15 серпня 2022 року та від 06 лютого 2023 року, які надіслані за офіційним місцезнаходженням юридичної особи ФГ «Золотий жайвір», неодноразово повідомляв позивача про небажання поновлювати дію договорів оренди.

Суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився апеляційний суд, встановивши, що орендодавець висловив своє небажання продовжувати строк дії цього договору і не підписав додаткової угоди до нього, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки передбачене статтею 33 Закону № 161-XIV переважне право відповідача на укладення договору оренди землі на новий строк припинилося.

Доводи касаційної скарги ФГ «Золотий жайвір» про те, що воно виконало всі визначені статтею 33 Закону № 161-XIV умови щодо реалізації свого переважного права перед іншими особами на укладення договорів оренди землі на новий строк, однак орендодавець не повідомив про намір укласти договір з іншим орендарем, є необґрунтованими, оскільки у визначений законом строк сторони договорів оренди землі не дійшли згоди щодо укладення додаткової угоди до нього, і орендодавець повідомив орендаря про відмову в їх продовженні, що підтверджується відповідними листами.

При цьому суди правильно зазначили, що переважне право ФГ «Золотий жайвір» на поновлення договорів оренди земельних ділянок не є порушеним, оскільки немає однієї зі складових юридичних фактів, що надають позивачу право претендувати на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 33 Закону № 161-XIV, а саме відсутня воля орендодавця на укладення такого договору, який повідомляв орендаря про небажання поновлювати договір оренди.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційних скаргах як підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на наведене рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2023 року у не зміненій після апеляційного перегляду частині по суті вирішеного спору та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року слід залишити без змін.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції

Згідно із статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Суди встановили, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвокат Хацкевич Р. М. 24 липня 2023 року надав суду договір від 20 квітня 2023 року № 20/04/03 про надання юридичних послуг, укладений між ТОВ «Правник експерт» і ОСОБА_2 , акт приймання-передачі наданих послуг від 23 червня 2023 року, з яких відомо, що вартість отриманих послуг становить 10 000,00 грн за консультації з питань застосування законодавства, складання процесуальних документів, написання відзиву та клопотань.

ОСОБА_2 сплатив за договором гонорар у розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується квитанцією від 15 червня 2023 року № 103.

Стягуючи з позивача на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, суд першої інстанцій, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та обсягом наданих адвокатом послуг, виконаних робіт. При цьому суди встановили, що будь-яких письмових клопотань чи заперечень щодо заявленої адвокатом Хацкевичем Р. М. суми витрат на правничу допомогу, в тому числі в апеляційній скарзі, позивач не подавав.

Апеляційний суд вважав безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що подані адвокатом Хацкевичем Р. М. докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу сторонам не надсилались, оскільки обов`язок щодо надсилання іншим учасникам справи таких доказів передбачений в тому випадку, коли сторона у справі подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, до якої додала додатки - докази понесення витрат на правничу допомогу, які є складовими заяви про ухвалення додаткового рішення, а тому до такої заяви підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 183 ЦПК України щодо подання заяв, а не норми частини дев`ятої статті 83 ЦПК України щодо подання доказів.

При цьому суд виходив з того, що сплата коштів за надання професійної правничої допомогу саме ТОВ «Правник експерт», а не безпосередньо адвокату Хацкевичу Р. М., не свідчить про неналежність поданих доказів. Перерахунок коштів за надання професійної правничої допомоги саме ТОВ «Правник експерт» (роботодавцеві адвоката), а не безпосередньо адвокату, не скасовує кваліфікацію наданих адвокатом Хацкевичем Р. М. юридичних послуг як професійної правничої допомоги.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки у задоволенні позову ФГ «Золотий Жайвір» відмовлено, тому суди правильно виходили з того, що понесені товариством судові витрати на сплату судового збору в розмірі 10 736,00 грн та на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн слід покласти на позивача.

З огляду на наведене рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2023 року в частині розподілу судових витрат, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 08 серпня 2023 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року за результатами їх перегляду є законними та обґрунтованими, і підстав для їх скасування немає.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді

Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, й після судових дебатів, але виключно за наявності сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

Зазначене узгоджується з положенням частини першої статті 182 ЦПК України про те, що учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом.

Тобто саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Апеляційний суд установив, що у відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Хацкевич Р. М. зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи в апеляційному порядку, становить 8 000,00 грн.

До закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції адвокат Хацкевич Р. М. заявив про подання в 5-денний строк з дня ухвалення рішення доказів понесення витрат на правничу допомогу.

Такі докази були надані суду у визначений законом 5-денний строк, а саме: 20 листопада 2023 року подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, до якої додано договір про надання юридичних послуг від 20 квітня 2023 року № 20/04/03, додаток № 1/23 до вказаного договору з актом приймання наданих послуг, відповідно до якого вартість послуг становить 8 000,00 грн, найменування послуг: консультації з питання застосування земельного, цивільного та цивільно-процесуального законодавства в суді апеляційної інстанції; складання процесуальних документів, написання відзиву на апеляційну скаргу, заперечення на клопотання; квитанція до платіжної інструкції від 15 листопада 2023 року № 116 про сплату ОСОБА_2 на рахунок ТОВ «Правник Експерт» 8 000,00 грн.

Представник позивача не заявляв клопотань відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

У зв`язку з цим суд виходив з того, що є передбачені законом підстави для стягнення на користь відповідача ОСОБА_2 понесених у суді апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн.

Водночас суд вважав необґрунтованими доводи представника позивача - адвоката Покотила Ю. В. про те, що заява про ухвалення додаткового рішення подана із пропуском строку, який визначено в частині восьмій статті 141 ЦПК України, з посиланням на те, що вперше заява була подана вчасно - 20 листопада 2023 року, однак вона була повернена без розгляду через незазначення у ній інформації щодо наявності в адвоката зареєстрованого кабінету в ЄСІТС.

Такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки, встановивши, що заява представника відповідача про ухвалення додаткового рішення подана з пропуском строку, визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України, а заявник не ставив питання про його поновлення, суд мав би залишити вказану заяву без розгляду.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на наведене додаткова постанова Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року підлягає скасуванню, а заява представника ОСОБА_2 - адвоката Хацкевича Р. М.про ухвалення додаткового рішення - залишенню без розгляду.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 08 серпня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року залишити без задоволення.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2023 року у не зміненій після апеляційного перегляду частині, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 08 серпня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Золотий жайвір» на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року задовольнити частково.

Додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року скасувати, заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Хацкевича Руслана Михайловича про ухвалення додаткового рішення залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов