№ 607/10144/18

Постанова

Іменем України

13 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 607/10144/18

провадження № 61-1394св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

третя особа - Прокуратура Тернопільської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Щавурської Н. Б., Дикун С. І., Сташків Б. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, третя особа - Прокуратура Тернопільської області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, посилаючись на те, що 27 грудня 2013 року слідчим Слідчого відділу Тернопільського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області (далі - Тернопільський МВ УМВС України в Тернопільській області) Швидко М. М. в рамках кримінального провадження, відомості про яке були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12013210010003539 від 12 вересня 2013 року, їй було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, четвертою статті 358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) Кримінального кодексу України (далі - КК України). Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 21 березня 2016 року, її було визнано невинуватою та виправдано у вчиненні інкримінованих правопорушень. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 червня 2017 року касаційну скаргу прокуратури Тернопільської області залишено без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 вересня 2016 року - без змін. Таким чином, вона протиправно перебувала під слідством і судом з 12 вересня 2013 року (дата внесення відомостей про вчинення кримінальних правопорушень до ЄРДР) до 22 червня 2017 року (день постановлення судом касаційної інстанції ухвали про залишення виправдувального вироку місцевого суду без змін), тобто 45 місяців 11 днів. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності їй було завдано моральної шкоди, яка полягає в її душевних стражданнях, погіршенні нормальних життєвих зв`язків та сімейних стосунків. У ході досудового розслідування (до оголошення підозри) правоохоронні органи витребовували інформацію про її персональні дані (характеристику, довідку про склад сім`ї, психічний стан здоров`я), що свідчить про здійснення втручання в її особисте життя. Через завдання шкоди діловій репутації вона була вимушена змінити рід своєї діяльності. Результатом численних слідчих дій і судових засідань стали безсонні ночі та нервове виснаження. Справедливою грошовою компенсацією заподіяних їй моральних страждань вважає суму в 300 000 грн, яку просить стягнути з відповідача за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 вересня 2018 року у складі судді Сливки Л. М. позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 200 000 грн. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що згідно з положеннями статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати (3 723 грн) за кожен місяць перебування під слідством і судом, в даному випадку - починаючи з 12 вересня 2013 року (дата внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР) до 22 червня 2017 року (день постановлення судом касаційної інстанції ухвали про залишення виправдувального вироку без змін), який щонайменше має складати 168 900,10 грн (3 723 грн х 45 місяців 11 днів). Однак, враховуючи обсяг страждань, яких зазнала позивач, вимоги розумності, виваженості і справедливості, суд визначив моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу прокуратури Тернопільської області задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 вересня 2018 року в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди змінено, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 130 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди, завданої їй за час незаконного перебування під слідством та судом, є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Разом з тим суд першої інстанції неправильно визначив період, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода. Так, у рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України вказав, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчинені злочину. Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року (далі - КПК України) поняття «пред`явлення обвинувачення» замінено на «повідомлення особі про підозру». Таким чином, початком періоду, з якого позивачу слід обчислювати нарахування моральної шкоди, є 27 грудня 2013 року - дата оголошення їй про підозру у вчиненні злочинів, а не 12 вересня 2013 року - дата внесення відомостей до ЄРДР. При цьому посилання місцевого суду на те, що з часу внесення відомостей до ЄРДР фактично були обмежені права ОСОБА_1 , є безпідставними, оскільки у КПК України відсутні положення про обмеження прав особи з часу внесення відомостей до ЄРДР й жодних доказів на підтвердження таких обставин матеріали справи не містять. Також суд першої інстанції безпідставно пов`язав закінчення періоду перебування позивача під слідством і судом з датою постановлення судом касаційної інстанції ухвали про залишення виправдувального вироку без змін (22 червня 2017 року). Суд залишив поза увагою положення статей 43 532 КПК України, якими встановлено, що виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили; судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення. Таким чином, враховуючи те, що вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, яким ОСОБА_1 виправдано у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 21 березня 2016 року був залишений без змін, то саме із вказаної дати позивач вважається такою, що реабілітована та позбавлена будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно неї - завершеним. Тому період, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода, слід обчислювати з 27 грудня 2013 року до 21 вересня 2016 року, тобто 32 місяці і 26 днів, а не 45 місяців і 11 днів як помилково вважала позивач і з чим погодився суд першої інстанції. Тому мінімальний розмір відшкодування заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди становитиме 122 362,60 грн (3 723 грнх 32 місяці 26 днів). Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду щодо необхідності зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, яку просила стягнути позивач на свою користь, з урахуванням тих душевних страждань, яких вона зазнала в результаті незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності. Однак ряд обставин, якими ОСОБА_1 обґрунтовувала факт заподіяння їй моральних страждань не підтверджені належними й допустимими доказами, на що місцевий суд не звернув увагу й не дав належної правової оцінки. Тому визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди в сумі 200 000 грн є дещо завищеним і таким, що не відповідає вимогам розумності та справедливості, у зв`язку з чим підлягає зменшенню до 130 000 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У січні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 вересня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно визначив період, за який підлягає відшкодуванню завдана моральна шкода, починаючи з часу повідомлення їй про підозру, до набрання виправдувальним вироком законної сили, оскільки вона протиправно перебувала під слідством і судом 45 місяців 11 днів - з 12 вересня 2013 року (дата внесення відомостей про вчинення кримінальних правопорушень до ЄРДР) до 22 червня 2017 року (день постановлення судом касаційної інстанції ухвали про залишення виправдувального вироку місцевого суду без змін). Зокрема, ще до оголошення підозри слідчий вчиняв дії щодо витребовування від компетентних органів інформації про її персональні дані (характеристику, довідки про склад сім`ї та психічний стан здоров`я), що свідчить про здійснення втручання в її особисте життя. Крім того, згідно з пунктом 24 частини першої статті 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.

У березні 2019 року Прокуратура Тернопільської області подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

08 квітня 2019 року справа № 607/10144/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Відповідно до статей 55 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного Єдиного казначейського рахунку 300 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності, внаслідок чого вона перебувала під слідством і судом протягом 45 місяців 11 днів.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною другою статті 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Судами встановлено, що на підставі заяви керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» Котика О. С. щодо підроблення бухгалтером Державного підприємства «Комунальник-3» ОСОБА_1 довідки про доходи 12 вересня 2013 року Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області були внесені до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення за № 12013210010003539.

27 грудня 2013 року слідчим Слідчого відділу Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області Швидко М. М. в рамках вказаного кримінального провадження ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, четвертою статті 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів).

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2015 року обвинувачену ОСОБА_1 було визнано невинуватою та виправдано через відсутність в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, четвертою статті 358 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 02 вересня 2015 року виправдувальний вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2015 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи, вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 21 березня 2016 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою та виправдано за недоведеністю вчинення нею кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, четвертою статті 358 КК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 червня 2017 року касаційну скаргу прокуратури Тернопільської області залишено без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 вересня 2016 року - без змін.

Статтею 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації. Судами встановлено, що кримінальне переслідування позивача припинено з підстав, які її реабілітують, оскільки її вина у вчиненні злочину не була доведена у встановленому законом порядку.

Разом з тим згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

В постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

У рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України вказав, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчинені злочину.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої згідно з положеннями Закону № 266/94-ВР вона набула на підставі виправдувального вироку суду.

Змінюючи рішення місцевого суду шляхом зменшення суми моральної шкоди з 200 000 грн до 130 000 грн, суд апеляційної інстанції навів належне обґрунтування такого висновку, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Тобто суд з`ясував усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідив надані докази, оцінив їх та визначив конкретний розмір шкоди, який є більшим за мінімально можливий.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що моральну шкоду необхідно визначати, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на час розгляду справи, за кожен місяць перебування під слідством і судом, - у даному випадку, починаючи з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про те, що вона протиправно перебувала під слідством і судом 45 місяців 11 днів - з 12 вересня 2013 року (дата внесення відомостей про вчинення кримінальних правопорушень до ЄРДР) до 22 червня 2017 року (день постановлення судом касаційної інстанції ухвали про залишення виправдувального вироку місцевого суду без змін), оскільки, по-перше, ще до оголошення підозри слідчий здійснював втручання в її особисте життя, а саме - вчиняв дії щодо витребовування від компетентних органів інформації про її персональні дані (характеристику, довідки про склад сім`ї та психічний стан здоров`я), а, по-друге, судове провадження закінчується переглядом судового рішення в касаційному порядку, не заслуговують на увагу.

Як зазначено вище, притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

За відсутності рішення суду про визнання неправомірними дій слідчого щодо витребування в ході досудового розслідування (до оголошення підозри) вищевказаної інформації чи встановлення у такому рішенні факту незаконного вчинення процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, у позивача не виникає право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом № 266/94-ВР.

Крім того, враховуючи вищенаведені положення статей 34 532 КПК України, а також те, що вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, яким ОСОБА_1 виправдано у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 21 березня 2016 року був залишений без змін, то саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається такою, що реабілітована та позбавлена будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно неї - завершеним, про що правильно зазначив апеляційний суд.

Висновок про те, що право на відшкодування моральної шкоди необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили, викладено у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 759/2707/18 (провадження № 61-14833св19).

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін та мають значення для правильного вирішення справи.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 листопада 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов