ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 607/10862/22
провадження № 61-13281св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Тернопільська міська рада, ОСОБА_2 ,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Назаренко Яна Володимирівна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2023 року у складі судді Дзюбича В. Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Бершадська Г. В., Костів О. З., Хома М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення Тернопільської міської ради від 29 жовтня 2021 року № 8/10/284 про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо ділянки по АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 15 квітня 2021 року вона придбала у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житловий будинок по АДРЕСА_1 із земельною ділянкою.
За тією ж адресою знаходиться город, яким користувалась ОСОБА_3 , оскільки її батько отримав дозвіл на користування цією ділянкою в міській раді, однак дана земельна ділянка не була приватизованою.
З метою приватизації даної земельної ділянки позивачка отримала згоду від ОСОБА_3 на оформлення цієї ділянки, так як остання її орендувала, і в жовтні звернулась в міську раду із заявою на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0335 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , на що отримала дозвіл згідно рішення Тернопільської міської ради від 04 лютого 2022 року.
Однак в процесі розроблення проекту землеустрою було виявлено, що земельній ділянці вже присвоєно кадастровий номер, а рішенням Тернопільської міської ради№ 8/10/284 від 29 жовтня 2021 року надано дозвіл сусіду - ОСОБА_2 розробляти проект землеустрою на цю ж земельну ділянку.
Відтак позивачка вважає дане рішення міської ради незаконним, оскільки було порушено вимоги принципу землеустрою щодо максимальної конкретизації земельної ділянки, оскільки в рішенні було вказано, що надається дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо ділянки по АДРЕСА_1 , без зазначення адреси цієї ділянки.
Звертала увагу на те, що в документах ОСОБА_2 зазначається, що на земельній ділянці розташований будинок та бруківка, проте це не відповідає дійсності, оскільки там лише трава і земля, яка використовувалась попередніми і теперішніми користувачами як грядка.
Вказувала, що рішення Тернопільської міської ради, яким їй було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, конкретизоване і містить вказівку на адресу земельної ділянки.
Крім того, в технічному паспорті на житловий будинок по АДРЕСА_1 спірна земельна ділянка зазначена як город, розташована одразу біля будинку, огороджена і вхід до неї можливий з території саме будинку по АДРЕСА_1 .
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення Тернопільської міської ради від 29 жовтня 2021 року № 8/10/284 про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо ділянки по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем факту порушення її права на спірну земельну ділянку.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
05 вересня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Назаренко Я. В. через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 02 жовтня 2023 року Тернопільська міська рада просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
04 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що 15 квітня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 6/30 часток житлового будинку, згідно умов якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_1 6/30 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
15 квітня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 7/15 часток житлового будинку згідно умов якого ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_1 7/15 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
15 квітня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно умов якого ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0205 га із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки - 6110100000:08:011:0062.
15 квітня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно умов якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0141 га із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки - 6110100000:08:011:0064.
Згідно листа виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 02 березня 1987 року № 824/09, який адресований ОСОБА_5 , виконком міської ради повідомив ОСОБА_5 про розгляд заяви про додаткове закріплення земельної ділянки. Враховуючи те, що земельна ділянка площею 406 кв.м знаходиться в забудованому кварталі та керуючись статтею 87 ЗК УРСР, міськвиконком дозволяє ОСОБА_5 тимчасово використовувати її під город. Одночасно повідомлено, що при необхідності для державних або громадських потреб згадана земельна ділянка буде вилучена без відшкодування проведених затрат.
02 вересня 2021 року ОСОБА_3 склала нотаріально посвідчену заяву, яка адресована відповідним компетентним органам про те, що вона не заперечує та дає згоду на оформлення прав на земельну ділянку (частку земельної ділянки) на ім`я ОСОБА_1 площею 0,0335 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , яка передавалась їй в оренду згідно рішення Тернопільської міської ради № 5/27/50 від 04 червня 2009 року.
З метою одержання у власність земельної ділянки площею до 0,0365 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 29 квітня 2021 року звернувся до Тернопільської міської ради із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0365 га для обслуговування (будівництва) житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1.
До вказаної заяви ОСОБА_2 додав наступні графічні матеріали: викопіювання з топографо-геодезичного плану міста 1:2000, ситуаційну схему м 1:2000, схему генплану М 1:500, топографо-геодезичну зйомку земельної ділянки м 1:500 з описом меж, на яких позначено місце розташування та розмір земельної ділянки, розрахунку потреби площі від 28 січня 2021 року.
За результатами розгляду поданої ОСОБА_2 заяви Тернопільська міська рада 29 жовтня 2021 року прийняла рішення № 8/10/284 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 ».
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала заяву на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0335 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Тернопільської міської ради від 04 лютого 2022 року надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0335 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.
Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Положеннями частини першої статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
За змістом пункту «г» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 га, в селищах - не більше 0,15 га, в містах - не більше 0,10 га.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 186 ЗК України.
Згідно з частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову у надані такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Частиною дев`ятою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно пункту 6 частини третьої статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади, або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
У дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).
Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).
Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника. Цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому.
Системний аналіз норм статей 22 116 118 ЗК України дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання зацікавленою особою клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання зацікавленою особою погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду. Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише першою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) та постанові Верховного Суду від 08 серпня 2022 року у справі № 240/16949/21 (провадження № К/9901/48479/21).
Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16 (провадження № 11-986апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) та постановах Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 607/19806/18 (провадження № 61-15223св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 187/919/21 (провадження № 61-494св23).
За змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проекту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Таким чином, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, чи погодження проекту у порядку статті 186-1 ЗК України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування з проханням затвердити погоджений проект землеустрою та передання земельної ділянки у власність, оскільки до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі (постанова Верховного Суду від 01 липня 2022 року у справі № 700/309/20, провадження № 61-11769св21).
Таким чином, учасники земельних відносин мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку, а тому не має підстав зважати на пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що виключає наявність порушеного права позивача.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 463/3375/15-а.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачкою не доведено порушення її прав при прийнятті Тернопільською міською радоюрішення від 29 жовтня 2021 року № 8/10/284 про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо ділянки по АДРЕСА_1 .
При цьому суди правильно зазначили, що на момент прийняття оспорюваного рішення спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності, а тому міська рада мала право приймати рішення про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки, оскільки така була вільною від жодних забудов, а зареєстроване речове право інших осіб на неї відсутнє.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Назаренко Яною Володимирівною, залишити без задоволення.
РішенняТернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2023 рокута постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 серпня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов