Постанова
Іменем України
31 травня 2022 року
м. Київ
справа № 607/18523/21
провадження № 61-2354св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
заінтересована особа - ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Боднар Ольгою Володимирівною, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2021 року у складі судді Черніцької І. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 січня 2022 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Шевчук Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , заінтересована особа - ОСОБА_4 , звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису.
Заява мотивована тим, що він є батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_3 .
Шлюб між ним та матір`ю дітей, ОСОБА_5 , розірвано на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 березня 2021 року. Він, діти та ОСОБА_5 (колишня дружина) зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 , власником якої є його батько.
Починаючи з червня 2021 року у квартирі періодично проживає матір його колишньої дружини ОСОБА_5 , баба дітей - ОСОБА_4 .
Вважав, що ОСОБА_4 негативно впливає на дітей, налаштовує їх проти нього, погано висловлюється про нього, відчужує дітей від нього, чим чинить щодо дітей психологічне насильство.
До червня 2021 року між ним та дітьми були встановлені хороші, неконфліктні стосунки.
У серпні 2021 року діти відвідували ОСОБА_4 у с. Лопатин Львівської області та з того часу відносини між ним та синами стали погіршуватись.
Поведінка дітей змінилася, зокрема, старший син ОСОБА_2 почав негативно висловлюватися щодо нього, не хоче розмовляти з ним та спілкуватись.
02 жовтня 2021 року ОСОБА_4 вчинила конфлікт із ним, ображала його нецензурною лайкою та іншими образливими висловами в присутності синів, за що їй винесено терміновий заборонний припис серії АА № 225907 від 02 жовтня 2021 року, яким їй заборонено в будь-який спосіб контактувати з ним у строк на 5 діб з 13:00 год 02 жовтня 2021 року до 13:00 год 07 жовтня 2021 року.
Крім того, він подав заяву до правоохоронних органів та заяву до Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, у якій просив вжити заходів щодо ОСОБА_4 та скласти акт рівня безпеки дітей у його сім`ї.
Посилався на те, що в провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області знаходиться справа № 607/17839/21 щодо притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства.
Вважав, що вказані дії ОСОБА_4 є формою домашнього психологічного насильства відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Вказаними діями ОСОБА_4 травмує психіку дітей, відчужує дітей від батька, що полягає в необґрунтованих звинуваченнях, приниженні його авторитету як батька, вселення дітям відчуття провини, нібито спілкування із батьком засмучує їх матір. Стверджує, що подальше проживання ОСОБА_4 разом із дітьми призведе до вчинення нею і надалі домашнього насильства, що проявляється у залучені дітей до конфлікту, відстороненні їх від батька та завдасть їм значної психологічної шкоди.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , просив суд видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_4 , яким заборонити останній на строк 6 місяців перебувати в місці спільного проживання (перебування) із малолітніми дітьми.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , заінтересована особа - ОСОБА_4 про видачу обмежувального припису, відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що наведені заявником обставини не містять ознак психологічного насильства щодо дітей в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_4 психологічного насильства щодо дітей, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із не вчиненням щодо останньої обмежувального припису.
Терміновий заборонний припис відносно ОСОБА_4 щодо заборони в будь-який спосіб контактувати із ОСОБА_1 строком на 5 діб, сам по собі, не підтверджує факт вчинення ОСОБА_4 психологічного насильства щодо дітей, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із не вчиненням щодо останньої обмежувального припису.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявником не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_4 психологічного насильства щодо дітей, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому в зв`язку із не вчиненням щодо останньої обмежувального припису.
Сам факт звернення заявника до правоохоронних органів щодо неправомірних дій ОСОБА_4 відносно нього, свідчить про наявність конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що остання вчинила щодо дітей психологічне насильство, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Доводи ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_4 травмує психіку дітей, відчужує дітей від нього, залучає їх до конфліктів є безпідставними та жодними доказами не підтверджені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд помилково встановив, що між ним та ОСОБА_4 існує конфлікт, який не підтверджує факту вчинення останньою психологічного насильства щодо дітей.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права та свободи особи, оскільки має існувати розумне співвідношення між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 654/5243/14-ц та постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19), від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19 (провадження № 61-1432св20), від 11 серпня 2021 року у справі № 753/4405/20 (провадження № 61-5967св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2022 року представником ОСОБА_4 - адвокатом Авдєєнком В. В. подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, відтак, оскаржувані судові рішення скасуванню не підлягають.
Зазначає, що ОСОБА_4 не вплутувала дітей у конфлікт дорослих. Натомість саме ОСОБА_8 своєю поведінкою вчиняє домашнє насильство над дітьми, травмує їх психіку, намагається нав`язати дітям відчуття незахищеності та провини, створює у дітей відчуття небезпеки, принижує матір дітей.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У лютому 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 березня 2021 року розірвано.
В шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 12 січня 2017 року та серії НОМЕР_2 від 15 червня 2011 року.
02 жовтня 2021 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , яка є матір`ю його колишньої дружини ОСОБА_8 , у квартирі за АДРЕСА_1 виник конфлікт.
Згідно з талоном-повідомленням Єдиного обліку № 40410 про прийняття та реєстрацію заяв поданих до Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, 02 жовтня 2021 року о 11 год. 28 хв. надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_4 вчиняє сварку, погрожує фізичною розправою. По даному факту заявником написано заяву, пояснення та відносно ОСОБА_4 складено протокол за частиною першою статті 173-2 КУпАП, винесено терміновий заборонний припис терміном на 5 діб.
З огляду на терміновий заборонний припис стосовно ОСОБА_4 від 02 жовтня 2021 року ОСОБА_4 02 жовтня 2021 року близько 11 год 26 хв на АДРЕСА_2 вчинила домашнє насильство відносно колишнього зятя ОСОБА_1 психологічного характеру. Потерпілою особою зазначено ОСОБА_1 , а ОСОБА_4 заборонено в будь-який спосіб контактувати із ним строком на 5 діб до 13 год 07 жовтня 2021 року, про що складено протокол відносно ОСОБА_4 за частиною першою статті 173-2 КУпАП щодо подій.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду від 08 листопада 2021 року ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП та звільнено від адміністративної відповідальності на підставі статті 22 КУпАП, обмежившись усним зауваженням. Адміністративну справу відносно ОСОБА_4 за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення відповідають установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно із частиною третьою статті 26 цього закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.
Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Встановивши, що у порушення вимог статті 81 ЦПК України ОСОБА_8 не надав суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства ОСОБА_4 щодо дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо останніх обмежувального припису, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_8 , який діє в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_3 .
Наявність неприязних стосунків та конфліктних ситуацій між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 не може бути підставою для задоволення заяви про винесення обмежувального припису щодо дітей.
Факт звернення заявника до правоохоронних органів стосовно неправомірних дій ОСОБА_4 відносно нього не підтверджує факт вчинення ОСОБА_4 психологічного насильства щодо дітей, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Також, заявником не надано суду доказів на підтвердження того, що у разі незастосування вказаних заявником у заяві про видачу обмежувального припису заходів та обов`язків щодо вчинення ОСОБА_4 домашнього насильства у контексті положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», існує реальна загроза життю та здоров`ю дітей, а також настання тяжких чи особливо-тяжких наслідків.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою не підтверджує факт вчинення щодо дітей домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Посилання заявника на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 654/5243/14-ц та постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19), від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19 (провадження № 61-1432св20), від 11 серпня 2021 року у справі № 753/4405/20 (провадження № 61-5967св21) зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Крім того у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Боднар Ольгою Володимирівною, залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець І. А. Воробйова Ю. В. Черняк