№ 607/20553/19

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 607/20553/19

провадження № 61-5775 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - державне підприємство «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року у складі судді Братасюка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Тернопільській науковий-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (далі - ДП «Тернопільській науковий-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації») про встановлення причино-наслідкового зв`язку та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що він працював у відповідача на посаді інженера ІІ категорії.

27 серпня 1998 року під час виконання трудових обов`язків, а саме у зв`язку з службовою необхідністю, він сів в кабіну пасажирського ліфта на п`ятому поверсі адміністративної будівлі відповідача і поїхав на другий поверх. Під час руху кабіна ліфта несподівано зірвалась і проминула місце зупинки, зупинившись нижче рівня першого поверху.

Вважав, що з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав тяжкі тілесні ушкодження - травму хребта (компресійний перелом восьмого грудного хребця), струс головного мозку та черепну мозкову травму (забій головного мозку); з 19 лютого 1999 року він визнаний інвалідом ІІІ групи з основним діагнозом «Консолідований компресійний перелом грудного відділу хребта з порушенням статики ходьби».

За фактом вказаної події було складено акт розслідування, однак відповідачем заперечувався причино-наслідковий зв`язок між аварійним зупиненням ліфта та отриманням ним травми 27 серпня 1998 року, а тому лише в судовому порядку він може захистити своє невизнане право.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд встановити причинно наслідковий зв`язок між випадком - аварійним зупиненням ліфта, який стався 27 серпня 1998 року на території ДП «Тернопільській науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», та отриманням ним травми (каліцтва); зобов`язати спеціальну комісію скласти акт форми Н-1 про отримання травми та передати його на затвердження органу, що її утворив.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини події, яка сталася 27 серпня 1998 року, вже були предметом судового розгляду у справі № 2-25/2000 та рішенням Тернопільського міського суду Тернопільської області від 28 січня 2000 року, залишеним без змін ухвалою Тернопільського обласного суду від 07 березня 2000 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Тернопільській науковий-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»про встановлення факту нещасного випадку на виробництві відмовлено. В ході розгляду вказаної справи судами було встановлено, що ОСОБА_1 27 серпня 1998 року не отримував травми на виробництві. Тому відсутні правові підстави для встановлення причино-наслідкового зв`язку між аварійним зупиненням ліфта і отриманням ОСОБА_1 травми, а також зобов`язання скласти акт за формою Н-1.

Також суд зазначив, що позивачем пропущено строк для звернення до суду з цим позовом, визначений пунктом 9 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про встановлення причинно-наслідкового зв`язку між аварійним зупиненням ліфта 27 серпня 1998 року та отриманням позивачем травмою, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт отримання ним виробничої травми 27 серпня 1998 року, внаслідок якої відбулося погіршення його здоров`я.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року й ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити або передати справу на новий судовий розгляд.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 607/20533/19 із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не допитали свідків, які були заявлені у позовній заяві. Судами не досліджувалось, який саме складався акт розслідування, з яких обставин і якого випадку. Після падіння у ліфті 27 серпня 1998 року він постійно проходить лікування травми хребта і по теперішній час перебуває під наглядом лікарів, стан здоров`я його надалі погіршується. Вважав, що суди неправомірно посилалися на судові рішення у справі № 2-25/2000, оскільки заявлені у цій справі вимоги та вимоги у справі, що переглядається, є різними.

Доводи особи, які подали відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року ДП «Тернопільській науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював на ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» на посаді інженера ІІ категорії.

27 серпня 1998 року, під час виконання трудових обов`язків, у зв`язку з службовою необхідністю, ОСОБА_1 сів в кабіну пасажирського ліфта на п`ятому поверсі адміністративної будівлі ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» і поїхав на другий поверх. Під час руху кабіна ліфта несподівано проминула місце зупинки та зупинилась нижче рівня першого поверху.

ОСОБА_1 зазначав, що внаслідок вищевказаної події з ним стався нещасний випадок і він отримав тяжкі тілесні ушкодження - травму хребта (компресійний перелом восьмого грудного хребця), струс головного мозку та черепну мозкову травму (забій головного мозку).

ОСОБА_1 визнаний інвалідом ІІІ групи з основним діагнозом «Консолідований компресійний перелом грудного відділу хребта з порушенням статики ходьби» з 19 лютого 1999 року.

Судами також встановлено, що у лютому 1999 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», у якому просив встановити факт нещасного випадку на виробництві, оскільки комісія по розслідуванню нещасного випадку, яка була створена у листопаді-грудні 1998 року, за результатами проведеного розслідування не встановила факту нещасного випадку, 25 грудня 1998 року йому було відмовлено у складенні акту про нещасний випадок на виробництві форми Н-1.

Рішенням Тернопільського міського суду Тернопільської області від 28 січня 2000 року у справі № 2-25/2000, яке залишено без змін ухвалою Тернопільського обласного суду від 07 березня 2000 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Вказаними судовими рішеннями у справі № 2-25/2000 було встановлено, що 27 серпня 1998 року у другій половині дня ОСОБА_1 було надано допомогу по відкриттю дверей ліфта, який зупинився між першим та другим поверхами будівлі ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації». Вийшовши із кабіни ліфта, ОСОБА_1 не скаржився на отримання будь-яких травм, біль у спині чи інших частинах тіла.

Згідно з висновками двох судово-технічних експертиз, досліджених у справі № 2-25/2000, експертами не виявлено жодних пошкоджень несучих конструкцій ліфта, зокрема і станом на 27 серпня 1998 року, а поломка ліфта 27 серпня 1998 року була викликана перегоранням силового запобіжника та не могла призвести до падіння чи різкої зупинки ліфта. Зазначена технічна несправність стала причиною зупинки ліфта між першим і другим поверхами та блокування дверей кабіни, що не становило небезпеки для людей згідно з державних технічних норм і правил.

Дана обставина була також підтверджена показами свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , допитаних в суді за клопотанням ОСОБА_1 , які вказали, що 27 серпня 1998 року в другій половині дня ОСОБА_1 було надано допомогу по відкриттю дверей ліфта, який зупинився між першим і другим поверхами приміщення центру. При цьому ОСОБА_1 , вийшовши із кабіни ліфта, не скаржився на болі у спині, ногах чи інших частинах тіла і не вказував, що під час зупинки ліфта він зазнав падіння, травми чи інших пошкоджень.

Крім того, судовими рішеннями у справі № 2-25/2000 на підставі висновків судово-медичних експертиз було встановлено, що виявлений у вересні 1998 року консолідований компресійний перелом тіла тп-8 у ОСОБА_1 є помилковим тлумаченням лікарських працівників паталогічних змін хвороби Шеєрман-Мау-Юнацького та підліткового остеохондропатичного кіфоза (горбатості), що полягає у дугоподібному стійкому кістковому викривленні хребта на рівні уражених хребців, яка була наявна у позивача ще задовго до 27 серпня 1998 року.

Згідно з рентгенограмою від 28 серпня 1998 року у ОСОБА_1 не було виявлено жодних травматичних змін хребта.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Частинами першою, другою статті 153 КЗпП України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно із статтею 171 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про охорону праці» у редакції, чинній станом на 27 серпня 1998 року, власник зобов`язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

Статтею 25 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що власник повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, яке розробляється Державним комітетом України по нагляду за охороною праці за участю профспілок і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Розслідування проводиться за участю представника профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а у випадках, передбачених законодавством, також за участю представників органів державного нагляду, управління охороною праці та профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку або професійного захворювання власник складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов`язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови власника скласти акт про нещасний випадок або професійне захворювання чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи із змістом акта, питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів. Органи по розгляду трудових спорів при необхідності одержують відповідний висновок представника органу державного нагляду, або органу державного управління охороною праці, або профспілкового органу.

Таким чином, обов`язок провести розслідування нещасного випадку та оформити відповідні документи покладено на власника, а у разі його відмови таке питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

Згідно преамбули Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 623 (далі - Положення), яке діяло станом на 27 серпня 1998 року, дія цього Положення поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності, що діють на території України (далі - підприємства), всіх громадян (у тому числі іноземців та осіб без громадянства), які є власниками цих підприємств або уповноваженими ними особами (далі - власники), а також на громадян, які виконують на цих підприємствах роботу за трудовим договором (контрактом), проходять виробничу практику або залучаються до роботи з інших підприємств.

Пунктами 1, 2, 9, 10, 17, 29 цього Положення передбачено, що розслідуванню підлягають травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні отруєння та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події),

контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори (далі - нещасні випадки), що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу (легшу роботу) терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.

За результатами розслідування складається акт за формою Н-1 (додаток 1) і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов`язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час, зокрема, перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, або за дорученням власника в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні; провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий.

Якщо за підсумками розслідування буде вирішено, що нещасний випадок не підлягає обліку і на нього не повинен складатися акт за формою Н-1, то в такому разі складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм). Вимоги цього Положення на такий випадок не поширюються.

Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні терміново повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу посадову особу і вжити заходів до надання необхідної допомоги.

Нещасний випадок, про який безпосереднього керівника потерпілого чи власника підприємства своєчасно не повідомили, або якщо втрата працездатності від нього настала не зразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується згідно з цим Положенням протягом місяця після одержання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси. Питання про складання акта за формою Н-1 вирішується комісією з розслідування, а у разі незгоди потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси, за рішенням комісії питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

У разі відмови власника скласти акт за формою Н-1 про нещасний випадок чи незгоди власника, потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, із змістом акта або з приписом посадової особи органу державного нагляду за охороною праці, питання вирішується вищестоящим органом державного нагляду за охороною праці або в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів. Органи з розгляду трудових спорів у разі необхідності одержують відповідний висновок представника органу державного нагляду за охороною праці або органу державного управління охороною праці, або профспілкового органу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, надав належну оцінку обставинам, на підставі наданих сторонами належних доказів, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення причинно-наслідкового зв`язку між випадком - аварійним зупиненням ліфта, який стався 27 серпня 1998 року на території ДП «Тернопільській науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», та отриманням позивачем травмою, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт отримання ним травми 27 серпня 1998 року, внаслідок якої відбулося погіршення його здоров`я.

За фактом події, яка сталася 27 серпня 1998 року, відповідачем було проведено розслідуванняобставин цього випадку, за підсумками якого не було встановлено факт отримання ОСОБА_1 виробничої травми, тому акт форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві не складався.

Вказані обставини досліджувались також під час розгляду справи № 2-25/2000 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» про встановлення факту нещасного випадку на виробництві. Рішенням Тернопільського міського суду Тернопільської області від 28 січня 2000 року у справі № 2-25/2000, яке залишено без змін ухвалою Тернопільського обласного суду від 07 березня 2000 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Так, судовими рішеннями у справі № 2-25/2000 на підставі висновків двох судово-технічних експертиз та судово-медичних експертиз було встановлено, що технічна несправність ліфта, що стала причиною його зупинки між першим і другим поверхами будівлі відповідача з блокуванням дверей, не становила небезпеки для людей згідно з державних технічних норм і правил, а виявлений у вересні 1998 року консолідований компресійний перелом тіла тп-8 у ОСОБА_1 є помилковим тлумаченням лікарських працівників паталогічних змін хвороби Шеєрман-Мау-Юнацького та підліткового остеохондропатичного кіфозу (горбатості), що полягає у дугоподібному стійкому кістковому викривленні хребта на рівні уражених хребців, яка була наявна у позивача ще задовго до 27 серпня 1998 року.

Допитані у справі № 2-25/2000 за клопотанням ОСОБА_1 свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зазначили, що 27 серпня 1998 року в другій половині дня ОСОБА_1 було надано допомогу по відкриттю дверей ліфта, який зупинився між першим і другим поверхами приміщення центру. При цьому, ОСОБА_1 , вийшовши з кабіни ліфта, не скаржився на болі у спині, ногах чи інших частинах тіла і не вказував, що під час зупинки ліфта він зазнав падіння, травми чи інших пошкоджень.

Вказані обставини підтверджуються рентгенограмою від 28 серпня 1998 року, відповідно до якої у ОСОБА_1 не було виявлено жодних травматичних змін хребта.

Посилаючись на преюдиційність судових рішень у справі № 2-25/2000, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для встановлення причинно-наслідкового зв`язку між аварійним зупиненням ліфта та отриманою позивачем травмою, зобов`язання видати акт форми Н-1, оскільки факт отримання позивачем виробничої травми 27 серпня 1998 року внаслідок аварійного зупинення ліфта позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено.

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції не розглянуто клопотання про виклик та допит свідків, чим порушено норми процесуального права, не заслуговують на увагу, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначені позивачем свідки були допитані під час розгляду справи № 2-25/2000 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» про встановлення факту нещасного випадку на виробництві та надавали пояснення стосовно події, яка сталася 27 серпня 1998 року, тому необхідності у їх виклику та надання пояснень суди не вбачали.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують, на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду

Підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначені у статті 403 ЦПК України.

У клопотанні Грішин Д. О. посилається на положення частини п`ятої статті 403 ЦПК України, згідно з якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович