№ 607/2071/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 607/2071/17

провадження № 61-2752св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Домобудівник»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Профспілковий комітет Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2018 року, ухвалене у складі судді Дзюбича В. Л., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» (далі - ТОВ «Домобудівник»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Профспілковий комітет ТОВ «Домобудівник», про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, грошової компенсації та індексації, моральної шкоди.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що з 1 березня 1978 року він працював на посаді формовщика у Тернопільському домобудівному комбінаті, який згодом перейменовано в ТОВ «Домобудівник», а з 2 березня 1992 року - був переведений на посаду начальника відомчої охорони.

17 червня 2015 року відбулось рейдерське захоплення підприємства ТОВ «Домобудівник», а згодом на підприємстві було оголошено простій.

Про своє звільнення з роботи дізнався лише 17 січня 2017 року, коли відповідач у відповідь на його заяву про видачу трудової книжки для оформлення пенсії видав трудову книжку, в якій зроблено запис, датований 16 травня 2016 року, про звільнення з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України - за прогул.

Вважає звільнення незаконним, оскільки відсутність на робочому місці 16 травня 2016 року була зумовлена поважними причинами.

Також вказав, що всупереч вимог частини першої статті 43 КЗпП України відповідач не звертався до профспілкової організації, що створена та діє у товаристві, з клопотанням про надання згоди на його звільнення, хоча він є членом профспілкової організації.

Вважає, що TOB «Домобудівник» звільнило його з роботи незаконно, з порушенням порядку, встановленого статтями 147 149 КЗпП України, йому не вручено копії наказу про звільнення та не виплачено усіх належних при звільненні сум.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- визнати незаконним наказ директора ТОВ «Домобудівник» Рубая С. Б. «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 » № 16/05/16-16 від 16 травня 2016 року і поновити його на роботі;

- стягнути з відповідача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки при звільненні з 16 травня 2016 року до 17 січня 2017 року, за непроведення розрахунків при звільненні та за час вимушеного прогулу з 16 травня 2016 року по день вирішення справи судом у сумі 100 521 грн;

- зобов`язати відповідача виплатити заборгованість із заробітної плати, що мала місце станом на 16 травня 2016 року, в розмірі 61 627,75 грн з індексацією і нарахуванням компенсації у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, і компенсацію за невикористані дні відпустки за 2013-2016 роки в розмірі 10 222,20 грн, з індексацією і нарахуванням компенсації у зв`язку з порушенням термінів їх виплати;

- визнати недійсним запис у трудовій книжці про звільнення з роботи за прогул відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України на підставі наказу директора ТОВ «Домобудівник» Рубая С. Б. і зобов`язати відповідача внести відповідний запис у трудову книжку;

- стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 20 вересня 2018 року про виправлення арифметичних помилок, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ голови комісії з припинення ТОВ «Домобудівник» № 16/05/16-16 від 16 травня 2016 року «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відомчої охорони ТОВ «Домобудівник» з 16 травня 2016 року.

Стягнено з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 заробітну плату з врахуванням індексації за період з 1 листопада 2015 року до 16 травня 2016 року у розмірі 32 361,02 грн із вирахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів.

Стягнено з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 125 477,12 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу із вирахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів.

Зобов`язано ТОВ «Домобудівник» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з 1 листопада 2015 року до 16 травня 2016 року, виходячи з визначених судом щомісячних сум, які підлягають стягненню з ТОВ «Домобудівник» на користь позивача.

Стягнено з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 2 000 грн моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ТОВ «Домобудівник» на користь держави 2 858,38 грн судового збору.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідач розірвав трудовий договір з позивачем на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України без додержання вимог статті 43 КЗпП України, пункту 10 частини першої статті 247 КЗпП України, частин першої, четвертої статті 149 КЗпП України, при цьому не дотримався прав та гарантій, наданих працівникові КЗпП України.

ТОВ «Домобудівник» не було належним чином доведено до відома ОСОБА_1 інформації про зміну його робочого місця (з АДРЕСА_1 ) і, як наслідок, адміністрацією складено акти про відсутність позивача на робочому місці.

У матеріалах справи відсутні докази повернення таких листів, про які стверджує відповідач, тому не може вважатися достатнім доказом повідомлення сторони про зміну робочого місця лише факт направлення таких повідомлень, навіть за умови, якщо б такий і мав місце; відповідач не виконав обов`язку із забезпечення найманого працівника робочим місцем, однак подав до Державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України дані про нарахування ОСОБА_1 заробітної плати у мінімальному розмірі (1 400 грн), підтвердив страховий стаж працівника за всі календарні дні з березня до травня 2016 року.

Від позивача не було отримано письмових пояснень щодо відсутності на робочому місці 6 травня 2016 року, як цього вимагає частина перша статті 149 КЗпП України, і в подальшому не ознайомлено з наказом про звільнення з роботи.

Відповідачем порушено гарантії, надані працівникові при звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, передбачені частиною першою статті 43 КЗпП України, а саме розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, проведено без згоди профспілкової організації ТОВ «Домобудівник», членом якої є ОСОБА_1 ; не надано доказів, які б свідчили про те, що згода на звільнення ОСОБА_1 (зважаючи на те, що його членство у профспілці стороною відповідача не заперечується) у профспілкової організації запитувалась і така надавалася.

Під час звільнення позивача з роботи ТОВ «Домобудівник» порушено вимоги статті 116 КЗпП України та не проведено виплату ОСОБА_1 усіх належних йому при звільненні сум, зокрема, - заробітної плати за період його роботи у товаристві з 1 листопада 2015 року до 16 травня 2016 року.

Визначаючи суму індексації невиплаченої позивачу заробітної плати за період з 1 листопада 2015 року до 16 травня 2016 року, суд взяв до уваги положення пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078), згідно з яким індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, оплата праці у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100%.

Внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 був позбавлений можливості забезпечити себе необхідним в силу відсутності роботи, заробітку, що стало причиною порушення звичного способу життя та призвело до значних моральних страждань.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати за жовтень 2015 року, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в означеній частині є недоведеними, оскільки відповідачем заперечується факт роботи позивача, в тому числі у жовтні 2015 року, а позивачем не надано доказів (табеля обліку робочого часу), які б свідчили про те, що у жовтні 2015 року він працював; індивідуальні відомості про застраховану особу, надані Пенсійним фондом України, та довідки про заробітну плату позивача, надані відповідачем, містять розбіжності щодо нарахування заробітної плати ОСОБА_1 у жовтні 2015 року.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації за невикористані відпустки, місцевий суд виходив з того, що судом поновлено позивача на роботі і він має право на відпочинок.

Також не підлягають до задоволення позовні вимоги про визнання недійсним запису у трудовій книжці про звільнення за прогул, оскільки рішення суду про поновлення на роботі є підставою для внесення відповідачем відповідного запису до трудової книжки позивача; крім того, зазначена позовна вимога взаємопов`язана з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, тому не потребує окремого вирішення.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Домобудівник» залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив з належного повідомлення ОСОБА_1 про зміну його робочого місця, як наслідок, - складання актів про відсутність позивача на робочому місці, оскільки обов`язок повідомлення працівника про зміну робочого місця покладається лише на роботодавця, а саме по собі відправлення відповідачем на адресу позивача листів не є належним повідомленням про зміну робочого місця, а тому не є підставою для висновку про вчинення прогулу.

Не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що судом неправильно здійснено розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 , оскільки відповідач не надав суду достовірних даних щодо заробітної плати позивача за два останні місяці, що передували звільненню.

Колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції, оскільки він проведений на підставі зібраних у справі доказів.

Місцевий суд дав належну оцінку наданим відповідачем ТОВ «Домобудівник» табелям обліку робочого часу, які містять дані про відсутність позивача на робочому місці в період з листопада 2015 року до травня 2016 року, та критично їх оцінив, оскільки відсутність таких табелів у відповідача встановлено актом перевірки № 19-01-40/161 Управління Держпраці у Тернопільській області.

Обґрунтованим апеляційна інстанція вважала і висновок суду щодо відмови позивачу у стягненні компенсації за невикористані відпустки, оскільки компенсація виплачується тільки у разі звільнення з роботи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

31 січня 2019 року ТОВ «Домобудівник» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2018 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року ТОВ «Домобудівник» вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, однак суди неналежно розглянули клопотання та надали йому оцінку без врахування фактичних обставин справи.

Відповідач неодноразово надсилав позивачу листи з повідомленням про нову адресу робочого місця та вимогою прибути до товариства, один з яких позивач отримав 25 березня 2016 року, на що суди уваги не звернули. Відсутність ОСОБА_1 на роботі була зумовлена не поважними причинами, а небажанням продовжувати працювати у товаристві.

Суди не врахували, що обов`язком позивача було отримувати поштову кореспонденцію; відповідачем вчинено всі дії для повідомлення ОСОБА_1 .

Судами не досліджено, чи працював позивач у період з 16 травня 2016 року (дата звільнення) до 20 вересня 2018 року (дата ухвалення судового рішення).

Враховуючи відсутність позивача на робочому місці та відсутність особових карток, провести розрахунок з позивачем у день звільнення не було можливим саме з вини позивача. Позивач всупереч вимог статті 116 КЗпП України з вимогою про розрахунок не звертався, у зв`язку з чим неможливо було його провести.

Звільнення позивача відбулося 16 травня 2016 року і останні чотири календарні місяці, що йому передують, позивач не працював та виплат не отримував, тому суди повинні були виходити з посадового окладу.

У матеріалах справи відсутня будь-яка відмова профспілкової організації, а наявний лише лист, яким повідомлено про те, що згоди на звільнення ОСОБА_1 надано не було.

Надані позивачем табелі не відповідають критеріям належності та допустимості доказів.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ТОВ «Домобудівник», в якому, посилаючись на відповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій нормам матеріального та процесуального права, просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.

У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Федірко В. С. подав пояснення щодо суми заборгованості, які не підлягають врахуванню Верховним Судом, оскільки ЦПК України не передбачено подання таких документів на стадії касаційного перегляду справи.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 7 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Домобудівник» про зупинення виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2018 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року.

У грудні 2019 року від ТОВ «Домобудівник» на адресу Верховного Суду надійшло клопотання про зупинення виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2018 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року заяву ТОВ «Домобудівник» про зупинення виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2018 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року задоволено частково.

Зупинено виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2018 року в частині зобов`язання ТОВ «Домобудівник» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з 1 листопада 2015 року до 16 травня 2016 року, стягнення з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 2 000 грн у відшкодування моральної шкоди та стягнення з ТОВ «Домобудівник» судового збору у розмірі 2 836,69 грн на користь держави до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

У задоволенні заяви ТОВ «Домобудівник» у іншій частині відмовлено.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 1 березня 1978 року працював у Тернопільському домобудівному комбінаті, а з 2 березня 1992 року - переведений на посаду начальника відомчої охорони.

1 липня 1994 року Тернопільський домобудівний комбінат реорганізовано в ТОВ «Домобудівник».

ОСОБА_1 є членом профспілкової організації ТОВ «Домобудівник», що підтверджено списком членів профспілкової організації ТОВ «Домобудівник», складеним головою профспілки.

Судами також встановлено, що у період з 1 жовтня 2015 року в ТОВ «Домобудівник» оголошувався виробничий простій.

Згідно з наказом голови комісії з припинення ТОВ «Домобудівник» від 12 березня 2016 року № 12/03/16-1 «Про припинення виробничого простою» припинено робочий простій на підприємстві та установлено початок роботи з 14 березня 2016 року. Доказів про ознайомлення з вказаним наказом ОСОБА_1 відповідачем суду не надано.

Листом № 12/03/16-17 від 12 березня 2016 року ТОВ «Домобудівник» повідомляло позивача про те, що у зв`язку із зміною місцезнаходження ТОВ «Домобудівник» та незаконною передачею ОСОБА_3 у квітні 2015 року в оренду приміщень по АДРЕСА_2 Товариству з обмеженою відповідальністю «Роял-контракт», робочі місця всіх працівників бухгалтерії, відділу кадрів та інших фахівців, робочі місця яких знаходилися за адресою АДРЕСА_2 , будуть розташовані за адресою АДРЕСА_3 , тому працівники зобов`язані прибути на своє робоче місце не пізніше наступного дня з моменту отримання цього листа.

Зазначений лист був направлений позивачу рекомендованою кореспонденцією, проте доказів про його вручення ОСОБА_1 суду не надано. Інших доказів, які б підтверджували про ознайомлення позивача із зміною його робочого місця, відповідачем не представлено.

Згідно з актом № 17/5-16 від 6 травня 2016 року про відсутність працівника на робочому місці комісія в складі заступника директора ТОВ «Домобудівник» Стадник О. М. , головного інженера ОСОБА_5 , виконавчого директора ОСОБА_6 засвідчила, що начальник відомчої охорони ОСОБА_1 був відсутній на роботі 6 травня 2016 року без поважних причин у період з 9 год00 хв до 17 год30 хв - впродовж всього робочого дня.

У доповідній записці № 17-16 від 6 травня 2016 року, адресованій голові комісії з припинення ТОВ «Домобудівник», заступник директора ТОВ «Домобудівник» Стадник О. М. вказала, що начальник відомчої охорони ОСОБА_1 6 травня 2016 року був відсутній на роботі без поважних причин в період з 9 год00 хв до 17 год30 хв, у зв`язку з чим просить за грубе порушення трудової дисципліни застосувати до нього дисциплінарне стягнення.

Місцезнаходження виробничих приміщень ТОВ «Домобудівник» та робочим місцем позивача є АДРЕСА_2 .

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, профспілкова організація TOB «Домобудівник» знаходиться за адресою місто Тернопіль, вулиця Лозовецька, 13.

Наказом голови комісії з припинення ТОВ «Домобудівник» № 16/05/16-16 від 16 травня 2016 року «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 » позивача звільнено з роботи з посади начальника відомчої охорони з 16 травня 2016 року за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин) на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Підпис ОСОБА_1 про ознайомлення із даним наказом відсутній.

В наказі підставами звільнення позивача з роботи зазначені акт від 6 травня 2016 року про відсутність на робочому місці та доповідна записка від 6 травня 2016 року.

16 травня 2016 року ТОВ «Домобудівник» направило позивачу лист № 16/5-25/16 з повідомленням про звільнення за прогул та вимогою з`явитися на підприємство протягом 2-х робочих днів для отримання трудової книжки та проведення повного розрахунку. Зазначені листи були направлені позивачу рекомендованою кореспонденцією, проте доказів про їх вручення ОСОБА_1 суду не надано.

Згідно з табелями обліку робочого часу ТОВ «Домобудівник» за листопад-грудень 2015 року, січень-травень 2016 року, складених виконавчим директором ТОВ «Домобудівник» ОСОБА_6 , ОСОБА_1 за вказаний період проставлено відмітку про неявку на роботу.

Відповідно до акта перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 19-01-40/161 ТОВ «Домобудівник» (місце провадження господарської діяльності місто Тернопіль, вулиця Лозовецька, 13, юридична адреса АДРЕСА_4 ) проведеною перевіркою виявлено, що всупереч частині другій статті 30 Закону України «Про оплату праці» станом на час перевірки, тобто з 4 квітня 2017 року до 10 квітня 2017 року, адміністрацією ТОВ «Домобудівник» не забезпечено облік виконуваної працівниками роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Зокрема, у товаристві відсутні табелі обліку робочого часу і відомості про заробітну плату, у тому числі ОСОБА_1 за весь час роботи у товаристві. Крім цього, заробітна плата працівникам товариства упродовж січня-березня 2017 року виплачувалась нерегулярно, по мірі надходження коштів, без виплати авансу та не у повному обсязі. Загальна сума невиплаченої заробітної плати за січень-лютий 2017 року становить 254 747,09 грн.

Судами попередніх інстанцій із табелів обліку робочого часу ТОВ «Домобудівник» за листопад-грудень 2015 року та січень-грудень 2016 року, оригінали яких було оглянуто у судовому засіданні, складених та підписаних начальником відділу кадрів ТОВ «Домобудівник» Стельмах Л. Б. та інженером ОСОБА_7 , також встановлено, що за вказаний період у зазначених табелях обліку робочого часу наявна відмітка про присутність на робочому місці ОСОБА_1 .

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу, наданими Пенсійним фондом України та сформованими станом на 9 лютого 2017 року, заробітна плата ОСОБА_1 у серпні 2015 року становила 3 000 грн за відпрацьований повний робочий місяць, у вересні цього ж року - 5 978 грн за 30 робочих днів. У відомостях відсутні дані про суми заробітку за жовтень, листопад та грудень 2015 року. З цієї ж відомості встановлено, що в 2016 році позивачу у січні та лютому заробітна плата не нараховувалась, в березні та квітні 2016 року заробіток позивача зазначено в розмірі 1 400 грн, а у травні 2016 року -610,50 грн. За період з червня до грудня 2016 року дані про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 відсутні.

Відповідно до довідки ТОВ «Домобудівник» № 27/02/2018-1С від 27 лютого 2018 року про середню заробітну плату позивача для виплат, пов`язаних із щорічною відпусткою, заробітна плата позивача за серпень 2015 року вказана у сумі 3 000 грн за вересень 2015 року - 5 978 грн. У вищевказаній довідці відповідача відсутні дані про нараховану зарплату позивачу за жовтень 2015 року та вказано, що у листопаді-грудні 2015 року та січні-лютому 2016 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата у розмірі 1 200 грн, у березні 2016 року заробітна плата становила 464,52 грн, а у квітні 2016 року заробітна плата позивачу не нараховувалась.

Аналогічні відомості вказані у довідці ТОВ «Домобудівник» № 26/02/2018-2С від 27 лютого 2018 року про середню заробітну плату позивача для виплат, пов`язаних із щорічною відпусткою, та зазначено, що середня заробітна плата ОСОБА_1 для обчислення компенсації за невикористану відпустку встановить 69,50 грн.

Згідно з довідкою ТОВ «Домобудівник» ОСОБА_1 за період з листопада 2015 року до 30 квітня 2016 року проведено нарахування доходу у сумі 2 800 грн.

Вказана у довідках ТОВ «Домобудівник» інформація про нараховану та виплачену заробітну плату позивача суперечить даним, які подані роботодавцем до Пенсійного фонду України, щодо оплати праці позивача за період серпень, вересень, жовтень 2015 року та за січень-травень 2016 року.

Згідно з повідомленням № 1 від 16 лютого 2017 року профспілковий комітет профспілкової організації ТОВ «Домобудівник» вказав, що адміністрація ТОВ «Домобудівник» щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи у профспілковий комітет не зверталась і профком згоди на звільнення позивача не надавав.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ «Домобудівник» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, суд дійшов таких висновків.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (статті 149 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 4 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час звільнення ОСОБА_1 із займаної посади не було отримано згоди профспілкової організації ТОВ «Домобудівник» на його звільнення.

Встановивши, що ОСОБА_1 адміністрацією ТОВ «Домобудівник» не було належним чином повідомлено про зміну його робочого місця, а також не було отримано письмових пояснень з приводу його відсутності на робочому місці 6 травня 2016 року і звільнено без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог статті 43 КЗпП України.

Також суди правильно зазначили про те, що саме по собі відправлення відповідачем на адресу позивача листів, не є належним повідомленням про зміну робочого місця, а тому не є підставою для твердження про вчинення ним прогулу; також відповідачем порушено гарантії, надані працівникові при звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, передбачені частиною першою статті 43 КЗпП України, а саме розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема, звільнення проведено без згоди відповідного профспілкового органу.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, оскільки законом не передбачено будь-яких підстав для його зменшення.

Законом України «Про оплату праці» визначено правові засади оплати праці працівників.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» і Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з Порядком № 100 середня заробітна плата за час вимушеного прогулу й в усіх інших випадках (крім оплати відпусток, призначення пенсії, відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я) обчислюється виходячи з виплати за останні два місяці, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, в даному разі незаконному звільненню, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців (якщо ж він протягом останніх місяців не працював - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи). Для працівників з відрядною оплатою праці за відсутності оперативних даних для розрахунку заробітку за останній місяць розрахункового періоду він може змінюватися іншим місяцем, що безпосередньо передує розрахунковому періоду. З розрахункового періоду виключається лише час, протягом якого працівник не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

ТОВ «Домобудівник» 27 лютого 2018 року видало довідку № 27/02/2018-1С про середню заробітну плату позивача і дані про нараховану його заробітну плату за період з травня 2015 року до квітня 2016 року.

Судами за основу розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу взято відомості з Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 , які сформовані 9 лютого 2017 року.

Останніми місяцями праці позивача є серпень та вересень 2015 року.

Встановивши на підставі вищевказаних доказів, що середньоденна заробітна плата позивача становить 213,76 грн, а вимушеним прогулом є період з 17 травня 2016 року до 20 серпня 2018 року, що становить 587 робочих днів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин Закону України «Про оплату праці» та Порядку № 100, оскільки відповідачем не надано достовірних даних щодо заробітної плати позивача за два останні місяці, що передували звільненню, та стягненню з відповідача на користь позивача 125 477,12 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про проведення індексації невиплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушення строків їх виплати, суди попередніх інстанцій суди виходили з такого.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 34 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати» та Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 20 грудня 1997 року з наступними змінами № 1427, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності і господарювання здійснюється компенсація втрати частини заробітної плати своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була у цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у справах, пов`язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати та компенсацію працівникам втрати її частини у зв`язку з затримкою її виплати, суди мають враховувати, що індексація заробітної плати провадиться на підставі статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядами Верховного Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється згідно із Законом України «Про індексацію грошових коштів населення» і підтвердженими положеннями Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 663 від 7 травня 1998 року, підприємством, установою, організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні, починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опублікований індекс споживчих цін, котрий перевищив 105% - величину порогу індексації.

Визначаючи суму індексації невиплаченої позивачу заробітної плати за період з 1 листопада 2015 року до 16 травня 2016 року, суди попередніх інстанцій взяли до уваги положення пункту 4 Порядку № 1078, згідно з яким індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, оплата праці у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (пункт 1-1 Порядку).

Таким чином, з урахуванням вимог зазначеного Порядку щомісячні суми індексації невиплаченої позивачу й стягнутої на час ухвалення судом рішення заробітної плати за період з 1 листопада 2015 року до 16 травня 2016 року складатимуть:

- листопад 2015 року - 557,82 грн (з урахуванням коефіцієнта 30,3, встановленого законом на час нарахування індексації судом прожиткового мінімуму 1 841 грн та заробітної плати за листопад 2015 року, яка підлягає до стягнення на користь позивача в сумі 4 702,72 грн (213,76 * 22 = 4 702,72);

- грудень 2015 року - 541,25 грн (з урахуванням коефіцієнта 29,4, встановленого законом на час нарахування індексації судом прожиткового мінімуму 1 841 грн та присудженої судом до стягнення на користь позивача заробітної плати за грудень 2015 року в сумі 4 702,72 грн (213,76 * 22 = 4 702,72);

- січень 2016 року - 519,16 грн (з урахуванням коефіцієнта 28,2, встановленого законом на час нарахування індексації судом прожиткового мінімуму 1 841 грн та присудженої судом до стягнення на користь позивача заробітної плати за січень 2016 року в сумі 4 061,44 грн (213,76 * 19 = 4 061,44);

- лютий 2016 року - 528,37 грн (з урахуванням коефіцієнта 28,7, встановленого законом на час нарахування індексації судом прожиткового мінімуму 1 841 грн та присудженої судом до стягнення на користь позивача заробітної плати за лютий 2016 року в сумі 4 488,96 грн (213,76 * 21 = 4 488,96);

- березень 2016 року - 506,28 грн (з урахуванням коефіцієнта 27,5, встановленого законом на час нарахування індексації судом прожиткового мінімуму 1 841 грн та присудженої судом до стягнення на користь позивача заробітної плати за березень 2016 року в сумі 4 702,72 грн (213,76 * 22 = 4 702,72);

- квітень 2016 року - 427,11 грн (з урахуванням коефіцієнта 23,2, встановленого законом на час нарахування індексації судом прожиткового мінімуму 1 841 грн та присудженої судом до стягнення на користь позивача заробітної плати за квітень 2016 року в сумі 4 488,96 грн (213,76 * 21 = 4 488,96);

- травень 2016 року - 423,43 грн (з урахуванням коефіцієнта 23, встановленого законом на час нарахування індексації судом прожиткового мінімуму 1 841 грн та присудженої судом до стягнення на користь позивача заробітної плати за травень 2016 року в сумі 1 710,08 грн (213,76 * 8 = 1 710,08).

Загальна сума індексації за невиплачену за період з 1 листопада 2015 року до 16 травня 2016 року заробітну плату складатиме 3 503,42 грн (557,82 + 541,25 + 519,16 + 528,37 + 506,28 + 427,11 + 423,43).

Загальний розмір невиплаченої заробітної плати з врахуванням індексації, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 32 361,02 грн (28857,60 + 3503,42 = 32361,02).

Крім того, відповідно до частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Для настання цивільно-правової відповідальності необхідна наявність наступних елементів: протиправність дій, винність дій особи, яка завдала шкоди, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між винними діями та наслідками, що настали.

Під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Крім того, згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт завдання моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони завдані, в якій грошовій сумі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Встановивши, що ОСОБА_1 внаслідок його незаконного звільнення (порушення права на працю) завдано моральної шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях через позбавлення його роботи і заробітної плати як джерела для існування, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, взявши до уваги вимоги розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку, що визначений ним розмір відшкодування відповідатиме інтересам позивача.

Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 8 квітня 2019 року у справі № 607/3624/17, від 31 березня 2021 року у справі № 607/1427/17, від 25 березня 2019 року у справі № 607/3647/17.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані відпустки, оскільки позивача поновлено на роботі та він має право на відпочинок.

Також правильним є висновок судів про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним запису у трудовій книжці про звільнення за прогул на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України і зобов`язання відповідача внести відповідний запис до трудової книжки, оскільки зазначені позовні вимоги є взаємопов`язаними із позовними вимогами про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, тому не потребують окремого вирішення.

Доводи касаційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

Згідно з приписами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 трудову книжку та копію наказу у день звільнення не отримав. Копію наказу йому не вручено і відповідачем протилежне не доведено. Тому строк на звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, позивачем не пропущений.

Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Крім того, доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо клопотання про відмову у відкритті касаційного провадження

У червні 2019 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Федірка В. С. надійшло клопотання, в якому заявник просить відмовити ТОВ «Домобудівник» у прийнятті касаційної скарги і повернути її без розгляду, оскільки дана справа є малозначною.

Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Пунктом 1, 2 та 4 частини четвертої статті 19 ЦПК України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зі змісту положень пункту 3 частини третьої статті 175, пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Положеннями частини першої статті 274 ЦПК України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

Враховуючи те, що справа не визначена судом малозначною, підстави для задоволення клопотання відсутні.

Щодо поновлення виконання рішення

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

З урахуванням зазначеного касаційний суд поновлює виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2018 року в частині зобов`язання ТОВ «Домобудівник» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати за період з 1 листопада 2015 року до 16 травня 2016 року, стягнення з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 2 000 грн у відшкодування моральної шкоди та стягнення з ТОВ «Домобудівник» судового збору у розмірі 2 836,69 грн на користь держави.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтями 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Федірка Володимира Степановича про відмову у відкритті касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2018 року в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати за період з 1 листопада 2015 року до 16 травня 2016 року, стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 2 000 грн у відшкодування моральної шкоди та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» судового збору у розмірі 2 836,69 грн на користь держави.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук