ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2024 року
м. Київ
справа № 607/2097/23
провадження № 61-17699св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватний підприємець ОСОБА_2 ,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Мартищук Людмила Петрівна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 серпня 2023 року у складі судді Позняка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Костів О. З., Хома М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_2 та, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просив суд зобов`язати приватного підприємця ОСОБА_2 внести зміни у трудову книжку в записі № 2 від 01 грудня 2020 року в частині назви посади, а саме не водія, а машиніста автовишки та автогідропідіймача.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що в 2016 році він був прийнятий на роботу до приватного підприємця ОСОБА_2 . Працював за спеціальністю машиніст автовишки автогідропідіймача (код ЗКППТР 13507), спочатку управляв автовишкою MAN, потім - автовишкою RENO. Право на таку роботу підтверджує посвідчення № НОМЕР_1 від 14 березня 2011 року про те, що він пройшов навчання в Тернопільському обласному комунальному навчально-курсовому центрі.
Оскільки режим роботи становив шість днів на тиждень та, у святкові без графіку (по дзвінку), тому він вирішив звільнитися роботи.
Прийшовши в офіс відповідача 01 грудня 2020 року, він підписав у бухгалтера ОСОБА_3 заяву на звільнення з роботи за угодою сторін та отримав трудову книжку із записами: «Прийнятий на роботу посаду водія», наказ 1К від 31 жовтня 2016 року; «Звільнити з роботи водія згідно статті 36 пункту 1 КЗпП України за згодою сторін», наказ № 3 від 01 грудня 2020 року.
Він неодноразово звертався до відповідача із заявами про виправлення записів, але кожного разу отримував відмову.
Вважає, що цим порушені його трудові права, оскільки він не може підтвердити свій стаж і кваліфікацію.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Мартищук Л. П., подав апеляційну скаргу
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мартищук Л. П., залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 серпня 2023 року залишено без змін.
Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покладено на позивача в межах понесених ним сум.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11 грудня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Мартищук Л. П., в системі «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 серпня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року в указаній справі.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
14 лютого 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, основний вид діяльності - 52.29 - інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.
Згідно декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про охорону праці від 16 лютого 2021 року, у ФОП ОСОБА_2 експлуатуються машини, устаткування, механізми підвищеної небезпеки.
Із записів в трудовій книжці позивача та наказів від 31 жовтня 2016 року № 1 та від 01 грудня 2020 року вбачається, що позивач 01 листопада 2016 року був прийнятий на роботу на посаду водія на підставі наказу № 1к від 31 жовтня 2016 року та 01 грудня 2020 року звільнений з посади водія згідно пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, на підставі наказу № 3 від 01 грудня 2020 року.
У відповідності до трудового договору від 01 листопада 2016 року, укладеним між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , останнього прийнято на роботу на посаду водія.
Як вбачається із заяви від 01 грудня 2020 року, водій ОСОБА_1 просив ФОП ОСОБА_2 звідбнити його з 01 грудня 2020 року за згодою сторін.
Відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 від 14 березня 2011 року, ОСОБА_1 закінчив Тернопільський обласний комунальний навчально-курсовий центр за професією машиніст автовишки автогідропідіймача та може допускатися до керування автовишки та автогідропідіймача.
Судами встановлено, що основними обов`язками ОСОБА_1 було керування автомобілем автовишкою Renault Midlener, д.н.з. НОМЕР_2 , бортовою платформою з маніпулятором MAN8.150, д.н.з. НОМЕР_3 , бортовим малотонажем Mersedes-Benz 313 Sprinter.
Згідно з листом Управління Держпраці у Тернопільській області, в ході перевірки на звернення ОСОБА_1 від 07 листопада 2022 року, записи у спірній трудовій книжці відповідають оригіналам наказів, виданих ФОП ОСОБА_2 .
Відомості щодо переведення позивача з посади водія на посаду машиніста автовишки і автогідропідйомника та що дана посада наявна в штатному розписі ФОП ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Згідно з частиною другою статті 2 КЗпП України (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівник реалізує своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі чи організації, або з фізичною особою.
Статтею 21 КЗпП України встановлено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Однією із підстав припинення трудового договору є угода сторін (пункт 1
частини першої статті 36 КЗпП України).
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. До трудової книжки вносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Питання, що стосуються ведення трудових книжок, визначається постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників». Детальніше порядок ведення трудових книжок визначається Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція) (з наступними змінами та доповненнями).
Відповідно до абзацу 1 пункту 2.4. Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.6. Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів (пункт 2.9. Інструкції).
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» затверджено зразки бланків трудової книжки і вкладиша до неї. Так, розділ «Відомості про роботу» у зразку трудової книжки містить 4 графи. У першій графі зазначається № запису, у другій - дата, у третій - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу роботу і звільнення (із зазначенням причин і посиланням на статтю, пункт закону), у четвертій - на підставі чого внесено запис (документ, його дата і номер).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01 листопада 2016 року до 01 грудня 2020 року працював у ФОП ОСОБА_2 на посаді водія, про що свідчать наказ № 1 від 31 жовтня 2016 року про прийняття на роботу на посаду водія, а також наказ № 3 про звільнення ОСОБА_1 з посади водія від 01 грудня 2020 року.
Вказані накази позивачем не оскаржувалися та є дійсними.
Крім того, зазначене підтверджується також копією трудового договору від 01 листопада 2016 року, укладеним між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та повідомленням ФОП ОСОБА_2 від 31.10.2016 в територіальний орган Державної податкової фіскальної служби України про прийняття працівника на роботу.
Водночас, відомості щодо переведення позивача з посади водія на посаду машиніста автовишки та автогідропідйомника відсутні.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Мартищук Людмила Петрівна, залишити без задоволення.
РішенняТернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 серпня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов