Постанова
Іменем України
15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 607/425/16-ц
провадження № 61-8772св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Крата В. І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - виконавчий комітет Тернопільської міської ради
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду в складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М. від 26 березня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Тернопільської міської ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги позивач мотивував тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням суду від 02 квітня 2015 року. У період шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 20 жовтня 2015 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області ухвалено рішення, згідно якого йому визначено порядок участі у вихованні дитини та визначено її місце проживання з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Указане судове рішення в частині побачень відповідач не виконує. Донька не бажає проживати з матір`ю, оскільки існують конфлікти. Зазначене змусило його змінити місце проживання дитини і забрати її до себе у квартиру АДРЕСА_2 , де також проживають його батьки. Після цього донька неодноразово просила його не допустити того, аби мати силоміць забрала її до себе. Такий випадок мав місце, коли відповідач та сторонні особи намагалися забрати дитину зі школи. Способи узгодити з ОСОБА_2 даний конфлікт мирним шляхом результату не дали.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач протиправно змінив місце проживання дитини, не виконує рішення суду про відібрання дитини, доходи його значно нижчі від доходів відповідача, умови проживання дитини з батьком є гіршими чим з матір`ю, оскільки в останньої є окрема кімната для проживання дитини.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 . Вирішено питання про судові витрати.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у п. 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуватись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Визначення місця проживання дитини разом з батьком в повній мірі відповідає її інтересам.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 березня 2019 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що дитина і мати не можуть бути розлучені інакше як в силу закону та рішення суду, це крайній захід і це право має захищатися державою. Зокрема за принципом № 6 Декларації прав дитини - малолітня дитина може бути розлучена з матір`ю лише у винятковій ситуації.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У травні 2019 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Зазначає, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній і витребувано цивільну справу № 607/425/16-ц з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року зазначено справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року справу № 607/425/16-ц прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року повернуто справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Тернопільської міської ради, про визначення місця проживання дитини, на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Судм установили, що сторони по справі перебували у шлюбі з 15 липня 2006 року по 02 квітня 2015 року, який розірвано на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду.
У період шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 31 березня 2009 року.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2015 року, ухваленим у цивільній справі № 607/2523/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради, про встановлення графіку побачень дитини з батьком та порядку участі у її вихованні та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини вирішено: встановити ОСОБА_1 графік побачень з донькою ОСОБА_4 які здійснювати без присутності матері ОСОБА_2 за місцем проживання батька ( АДРЕСА_3 ) або у місцях культурно-розважального характеру (парк, кінотеатр, ТРЦ «Подоляни» та інші місця, призначені для повноцінного відпочинку дитини) в такі дні: щовівторка та щочетверга з 18:00 год. до 20:00 год.; І-ІІІ субота місяця з 12:00 год. до 18:00 год.; ІІ-ІV неділя місяця з 12:00 год до 18:00 год.; в період літніх канікул (в липні місяці) 15 днів оздоровлення дитини з батьком без присутності матері; в святкові дні побачення погоджуються батьками за домовленістю (перший святковий день з матір`ю, наступний святковий день з батьком); визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
18 грудня 2015 року позивач забрав ОСОБА_4 з навчального закладу до місця свого проживання по АДРЕСА_3 , де вона проживає по даний час.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 березня 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини задоволено та вирішено відібрати ОСОБА_4 від батька ОСОБА_1 та передати її матері ОСОБА_2 для спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Дане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 07 червня 2016 року.
Вищевказане рішення Тернопільського міськрайонного суду від 24 березня 2016 року набрало законної сили, однак не виконано, оскільки їх донька не бажає проживати із матір`ю, що підтверджується актами державного виконавця від 04 серпня та 27 вересня 2016 року на виконання рішення про відібрання дитини, в яких зазначено, що після бесіди з матір`ю та представником служби у справах дітей, психологом дитина категорично відмовилась йти до матері ОСОБА_2 . Інші акти державного виконавця від 08, 12, 26 липня, 04, 08, 29 серпня 2016 року свідчать про те, щ виконати рішення про відібрання дитини було неможливо із-за того, що позивач разом з донькою проживав на дачі та коли виникла необхідність відкласти вчинення виконавчих дій у зв`язку із залученням психолога та адміністрація Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 11 вважали за доцільне проводити виконавчі дії на території навчального закладу.
29 червня 2016 року рішенням № 548 виконавчого комітету Тернопільської міської ради затверджено висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого не рекомендовано визначити місце проживання ОСОБА_4 з батьком за адресою: АДРЕСА_3 . В мотиваційній частині цього висновку зазначено, що його винесенню передувало проведення обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_3 , де за даною адресою зареєстровані і проживають: ОСОБА_1 - батько дитини, ОСОБА_5 - бабуся, ОСОБА_6 - дідусь. Малолітня ОСОБА_4 проживає без реєстрації. Житло знаходиться на сьомому поверсі будинку з усіма комунальними зручностями загальною площею 48 кв.м. У кімнатах чисто, охайно, дитина та її батько займають окрему кімнату, в якій є окремі спальні місця. Кімната облаштована необхідними меблями та предметами для проживання, виховання, проведення дозвілля. Дівчинка забезпечена одягом, взуттям, шкільним приладдям. Наявні розвиваючі іграшки. Стосунки в сім`ї родинні, доброзичливі. Скарг від мешканців та правління кооперативу за місцем проживання на нього не надходило.
При обстеженні умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що за даною адресою зареєстрована і проживає ОСОБА_2 мати дитини, малолітня ОСОБА_4 - зареєстрована, але не проживає. Квартира знаходиться на третьому поверсі дев`ятиповерхового будинку з усіма комунальними зручностями загальною площею 48 кв.м. В кімнатах чисто, охайно. Для малолітньої ОСОБА_3 виділено окрему кімнату, яка облаштована необхідними меблями і предметами для проживання, виховання, проведення вільного часу.
Згідно з довідкою № 26/10/19-18-0532 від 07 червня 2018 року та характеристикою від 07 червня 2018 року відповідач працює старшим державним інспектором Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції у Тернопільській області і їй з березня 2016 (місяць у якому було ухвалено рішення від 24 березня 2016 року) по травень 2018 року нараховано 153 090,9 грн заробітної плати. За місцем роботи характеризується позитивно.
Згідно копії трудової книжки позивача та довідки про його доходи, він працює продавцем непродовольчих товарів у СПД ФОП ОСОБА_7 і його заробітна плата за період травень-серпень 2018 року склала 16 000 грн. Крім того, ОСОБА_1 займався підприємницькою діяльністю щодо надання послуг таксі з 02 грудня 2009 року по 03 січня 2017 року.
23 травня 2017 року позивач звернувся до Органів внутрішніх справ з заявою, у якій повідомив про те, що 23 травня 2017 року о 08 год. 15 хв. він проводив доньку до школи і на вул. Чалдаєва на нього напали двоє незнайомих чоловіків, брат відповідача - ОСОБА_8 . З ними була ОСОБА_2 . Під час конфлікту до нього застосували газовий балончик і намагалися забрати доньку. Внаслідок таких дій дитина отримала нервовий стрес. Він викликав швидку медичну допомогу. ОСОБА_3 дали заспокійливе і вона з батьками позивача поїхала в обласну дитячу лікарню на консультацію.
Щодо цієї події позивач звернувся до комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, де за результатами такого звернення ухвалено рішення № 164 від 02 червня 2017 року, яким доручено службі у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради звернутися з клопотанням до Тернопільського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності. У рішенні також зазначено, що свідком події був головний спеціаліст відділу молоді та спорту у справах сім`ї, молодіжної політики та спорту ОСОБА_9 , яка повідомила, що бачила як ОСОБА_2 відтягувала доньку від батька
Малолітня ОСОБА_3 підтвердила в судовому засіданні в суді першої інстанції про те, що такі дії негативно вплинули на її психологічний та фізичний стан.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: зміна правовідношення (пункт 7 частини другої статті 18 СК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року в справі № 381/68/16-ц (провадження № 61-20293св18), у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 07 серпня 2019 року в справі № 635/382/17-ц (провадження № 61-9559св19), у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 19 лютого 2020 року в справі № 235/139/16-ц (провадження № 61-36629св18) зроблено висновок, що «способом захисту прав дитини може бути пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, яке визначене рішенням суду».
Таким чином, апеляційний суд у цій справі в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотримався норм матеріального права, вислухав думку дитини, зробив обґрунтований висновок про зміну місця проживання дитини та визначення місця проживання дитини з батьком. При цьому, віддавши перевагу інтересам дитини, апеляційний суд врахував, що хоча і є невиконані судові рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю та відібрання дитини від батька, вони не можуть бути виконані, оскільки їх невиконання пов`язане із категоричною відмовою дитини перейти проживати до матері, про що свідчить не тільки думка дитини, а й акти державного виконавця.
Отже, у разі змін обставин, пов`язаних з віком дитини, при наявності спору між батьками як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернення до суду із позовом про зміну місця проживання дитини й тому разі, коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини та її відібрання, які не виконані. Найкращі інтереси дитини повинні мати першочергове значення.
В силу частини шостої статті 19 СК України апеляційний суд правомірно не погодився з висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки при його прийнятті не враховано інтереси та думку дитини, яка заявила бажання проживати разом з батьком та в інтересах дитини вирішив спір.
Встановивши фактичні обставин справи, надавши належну правову оцінку доказам у справі в їх сукупності та правильно застосувавши норми матеріального права, суд апеляційної інстанції у цій справі віддавши перевагу інтересам дитини, врахував, що хоча і є судові рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю та відібрання дитини від батька, вони не можуть бути виконані, оскільки їх невиконання пов`язане із категоричною відмовою дитини проживати разом із матір`ю, дійшов правильного висновку про зміну місця проживання дитини та визначення місця проживання дитини з батьком.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення апеляційного суду, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
При вирішенні справи апеляційний суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційннр суду без змін.
Оскільки оскаржуване судове рішення апеляційного суду залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. І. Крат