07.05.2024

№ 607/8203/18

Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 607/8203/18

провадження № 61-5344св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Прокуратура Тернопільської області, Головне управління Національної поліції в Тернопільській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2018 року, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 грудня 2018 року у складі судді Вийванка О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Тернопільської області, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що 24 січня 2014 року розпочато кримінальне провадження № 12014210010000251, правова кваліфікація - частина перша статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України), про те, що 21 січня 2014 року близько 20 год 30 хв біля магазину «Продукти», розташованому по вул. Сагайдачного, 2 у м. Тернополі, двоє працівників охоронної фірми «Максима» - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 побили ОСОБА_1 , в результаті чого йому було заподіяно фізичний біль.

Позивач зазначав, що, починаючи з 24 січня 2014 року по час звернення до суду з позовом Головне управління Національної поліції в Тернопільській області та прокуратура Тернопільської області приховують від нього розслідування кримінального провадження № 12014210010000251; вчиняють незаконні дії, що викликають сумнів в об`єктивності, неупередженості та незалежності у його розслідуванні; необґрунтовано зволікають з розглядом його звернень та клопотань; приймають передчасні незаконні та протиправні рішення у справі; викривляють внесені відомості у Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР) щодо кримінального провадження № 12014210010000251, щоб уникнути контролю та не розслідувати його, прикривати протиправні діяння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо нього. Порушення прав та інтересів ОСОБА_1 встановлено судовими рішеннями.

Позивач зазначав, що йому заподіяно моральну шкоду, яка настала в результаті зневаги його відповідачами, прийнятими ними протиправними рішеннями та протиправною бездіяльністю, а також протиправними діями, направленими на їх вчинення, що скривдило його і принизило його честь, гідність, ділову репутацію, від чого зазнав утиску та обмеження у визнанні, реалізації та користуванні своїми правами і свободами у формі прямої та непрямої дискримінації його за ознакою меншовартості. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінив у 2 000 000,00 грн, які просив стягнути солідарно з відповідачів.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди в розмірі 4 000,00 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено неправомірність бездіяльності та рішення посадових осіб відповідачів, тому ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, що виразилась у душевних стражданнях, завданих неправомірною бездіяльністю та рішеннями, у сумі, яка з врахуванням вимог розумності та справедливості, тривалість кримінального досудового розслідування більше чотирьох років, становить 4 000,00 грн.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 грудня 2018 року стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом справи, в розмірі 277,40 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивачем понесені витрати, пов`язанні з вчиненням процесуальних дій, направлення процесуальних документів учасникам справи на загальну суму 277,40 грн, що підтверджено наявними у справі доказами, і позов задоволено частково, то такі витрати підлягають компенсації позивачу.

Тому суд вважав, що слід стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом справи, в розмірі 277,40 грн.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Тернопільській області та Прокуратури Тернопільської області задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2018 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 грудня 2018 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури Тернопільської області, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг, понесені Прокуратурою Тернопільської області у розмірі 1 057,20 грн та Головним управлінням Національної поліції в Тернопільській області у розмірі 1 057,20 грн, компенсовано за рахунок держави.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не доведено протиправність дій службових осіб слідчого відділу Тернопільського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області (далі - СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області), прокуратури Тернопільської області, та що внаслідок таких дій він зазнав приниження честі, гідності, ділової репутації, утиску та обмеження у визнанні, реалізації та користуванні своїми правами і свободами у формі прямої та непрямої дискримінації його за ознакою меншовартості, внаслідок чого йому була заподіяна моральна шкода.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскарження позивачем до суду прийнятих процесуальних рішень органом досудового розслідування (прокурором) під час кримінального провадження в порядку вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не є підставою для відшкодування моральної шкоди у розумінні статті 23 ЦК України, оскільки не є порушенням прав особи.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У березні 2019 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2018 року, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року, в якій заявник просить скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Також заявник просив постановити окрему ухвалу в прядку статті 262 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суд першої інстанції ухвалив своє рішення з порушенням вимог пункту першого частини першої статті 264 ЦПК України, оскільки не вирішив питання про всі обставини (факти), якими обґрунтовано позов;

- в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції немає жодної обґрунтованої оцінки аргументів про спричинену шкоду честі, гідності та ділової репутації заявника від образливих, принизливих, протиправних дій прокуратури під час недобросовісного розслідування кримінального провадження, а також аргументів щодо дискримінації заявника відповідачами;

- визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди - 4 000,00 грн є необґрунтованим та таким, що не відповідає принципам розумності та виваженості;

- суд першої інстанції не надав належну оцінку усім наявним у справі доказам отримання заявником правової допомоги і її оплати та протиправно компенсував лише частину вказаних витрат;

- при ухваленні додаткового рішення у справі суд першої інстанції не виходив з конкретних обставин цієї справи, всупереч критерію їх оцінки щодо дійсності, необхідності та обґрунтованості з порушенням рівності сторін;

- апеляційний суд віднісся до розгляду справи формально, всупереч завданням та основним засадам цивільного судочинства і за наявними в ній доказами зовсім не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги заявника;

- апеляційний суд не застосував статті 23, 280, 1167, 1173, 1174 та частину шосту статті 1176 ЦК України, що підлягали застосуванню;

- порушуючи принципи судочинства апеляційний суд не надав мотивованої оцінки аргументам заявника про дискримінацію його відповідачами і не застосував статті 6, 15 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», або не зазначив мотивів;

- прокуратура Тернопільської області та Головне управління Національної поліції в Тернопільській області, які приймали протиправні рішення та проявляють триваючу протиправну бездіяльність не мають права відшкодовувати та компенсувати собі шкоду за сплату судового збору із Держаного бюджету України в цій справі, предметом якої є недобросовісне розслідування кримінального провадження, що завдає заявнику моральну та майнову шкоду, внаслідок порушення його прав та інтересів.

У травні 2019 року Головне управління Національної поліції в Тернопільській області засобами поштового зв`язку звернулось до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначає про необґрунтованість та безпідставність її доводів, а також про відсутність підстав для скасування постанови Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року.

Також у травні 2019 року прокуратура Тернопільської області із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

У березні 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2018 року, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_4

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою, витребувано матеріали справи № 607/8203/18 з суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

У травні 2019 року матеріали справи № 607/8203/18 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2019 року № 1737/226-19 у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2019 року матеріали справи № 607/8203/18 та касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2020 року справупризначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиноюдругою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що слідчим Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014210010000251 за фактом того, що 20 січня 2014 року близько 20 год 30 хв працівники охоронної фірми «Максима» поблизу магазину «Продукти» по вул. Сагайдачного, 2 в м. Тернополі спричинили тілесні ушкодження ОСОБА_1 .

Постановою слідчого СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області від 28 березня 2014 року кримінальне провадження № 12014210010000251 від 24 січня 2014 року закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 вересня 2015 року у справі № 607/15329/15-к скаргу ОСОБА_5 задоволено. Постанову слідчого СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області від 28 березня 2014 року про закриття кримінального провадження № 12014210010000251 від 24 січня 2014 року скасовано.

Вказана ухвала мотивована тим, що слідчий, встановивши відсутність складу злочину, передбаченого статтею 125 КК України, не перевірив наявність склад кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126 КК України, не перевірив показів потерпілого, свідків щодо механізму нанесення удару шляхом проведення слідчого експерименту, не встановив всіх незацікавлених очевидців події, детально не допитав працівників міліції з приводу проведення (не проведення) огляду на стан алкогольного сп`яніння учасників подій тощо. Отже постанова слідчого від 28 березня 2014 року про закриття кримінального провадження винесена без всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, та надання їм належної оцінки.

Постановою старшого слідчого Слідчого відділу Тернопільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області) Сиротюка В. М. від 30 грудня 2015 року, кримінальне провадження за № 12014210010000251 від 24 січня 2014 року закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 березня 2016 року у справі № 607/15329/15-к скаргу ОСОБА_5 задоволено. Постанову старшого слідчого СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області від 30 грудня 2015 року про закриття кримінального провадження № 12014210010000251 від 24 січня 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КК України, скасовано.

Вказана ухвала мотивована тим, що приймаючи постанову про закриття кримінального провадження слідчий не звернув увагу на те, що відомості до ЄРДР внесені про злочин, передбачений частиною першою статті 125 КК України, а кримінальне провадження закрите за встановленням відсутності діяння складу злочину, передбаченого частиною першою статті 126 КК України; не в повній мірі дослідив доводи ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення, не перевірив та не спростував їх належними доказами, не в повній мірі зазначив у мотивувальній частині постанови відомості про зміст обставин, які стали йому відомі та стали підставою для прийняття такої постанови, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КК та КПК України. Таким чином, слідчий не в повній мірі виконав вимоги статті 9 КПК України щодо зобов`язання всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 березня 2016 року у справі № 607/15329/15-к заяву ОСОБА_1 про відвід старшого СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області, прокурорів у кримінальному провадженні № 42014210010000251, внесеному в ЄРДР від 24 січня 2014 року, задоволено та направлено копію ухвали начальнику слідчого відділу Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області та прокурору Тернопільської місцевої прокуратури для визначення іншого слідчого у кримінальному провадженні № 42014210010000251, внесеному в Єдиному реєстрі досудових розслідувань від 24 січня 2014 року та здійснення досудового розслідування.

Вказана ухвала мотивована тим, що оскільки ухвалами слідчих суддів Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 березня 2015 року та 01 березня 2016 року двічі встановлено необґрунтованість та невмотивованість постанов слідчого СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області Сиротюка В. М. про закриття кримінального провадження № 42014210010000251 від 24 січня 2014 року, процесуальне керівництво у якому здійснюється групою прокурорів у складі прокурорів Тернопільської місцевої прокуратури Бабія Т. І. та Хоми І. А. , зважаючи на вимоги КПК України щодо проведення досудового розслідування у розумні строки, а також на ту обставину, що вказане кримінальне провадження здійснюється більше двох років, та протягом зазначеного періоду слідчим та процесуальними керівниками не в повній мірі виконано вимоги статті 9 КПК України щодо всебічного, повного та неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, то є обґрунтовані сумніви в неупередженості слідчого Сиротюка В. М. та процесуальних керівників Бабія Т. І. , Хоми І. А. при проведенні досудового розслідування, і заява ОСОБА_1 про відвід цих посадових осіб підлягає задоволенню.

Постановою слідчого СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області від 22 січня 2018 року закрито кримінальне провадження № 12014210010000251 від 24 січня 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 березня 2018 у справі № 607/1133/18, постанову слідчого СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області від 22 січня 2018 року про закриття кримінального провадження № 12014210010000251 від 24 січня 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, скасовано.

Вказана ухвала мотивована тим, що постанова слідчого СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області від 22 січня 2018 року про закриття кримінального провадження № 12014210010000251 не відповідає вимогам статті 110 КПК України, оскільки вона належним чином не вмотивована, у ній не наведено обґрунтування з посиланням на зміст обставин кримінального провадження, які стали підставою для прийняття такого рішення.

Досудове розслідування кримінального провадження № 12014210010000251 від 24 січня 2014 року ще триває, що не заперечувалось учасниками справи.

Також суди врахували, що за показами свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 з часу початку проведення досудового розслідування у ОСОБА_1 пригнічений стан, він нервується і звертається до лікаря та психолога за допомогою.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні, предметом розслідування якого зокрема є завдання йому тілесних ушкоджень, - службовими особами Головного управління Національної поліції в Тернопільській області виносилися незаконні постанови про його закриття, які в подальшому скасовувалися слідчими суддями. Також позивач зазначав, що досудове слідство здійснюється неефективно протягом 4 років, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

- щодо суті спору

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Судом з`ясовано, що підставою для відшкодування шкоди у цій справі є бездіяльність посадових осіб органу досудового розслідування в частині невиконання своїх службових обов`язків, а тому відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (§ 62 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2007 року в справі «Stankov v. Bulgaria, заява № 68490/01).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено неправомірність бездіяльності та рішень посадових осіб відповідачів, то відповідно до статті 1174 ЦК України ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, що виразилась у душевних стражданнях, завданих такою бездіяльністю та рішеннями посадовими особами вказаних державних органів.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, враховуючи практику ЄСПЛ, принципи розумності, виваженості та справедливості, тривалість кримінального досудового розслідування більше чотирьох років, обґрунтовано присудив позивачу відшкодування моральної шкоди у розмірі 4 000,00 грн.

Скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд помилково вважав, що позивачем не доведено протиправність дій службових осіб відповідачів, та що внаслідок таких дій він зазнав приниження честі, гідності, ділової репутації, утиску та обмеження у визнанні, реалізації та користуванні своїми правами і свободами у формі прямої та непрямої дискримінації його за ознакою меншовартості, внаслідок чого йому була заподіяна моральна шкода.

Такі висновки апеляційного суду не відповідають встановленим у справі обставинам справи та наявним у справі доказам.

Крім того, апеляційний суд у свої постанові зазначив про те, що оскарження позивачем до суду прийнятих процесуальних рішень органом досудового розслідування (прокурором) під час кримінального провадження в порядку вимог КПК України є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1174 ЦК України та не є підставою для відшкодування моральної шкоди у розумінні статті 23 ЦК України, оскільки не є порушенням прав особи.

Однак при цьому суд не звернув уваги на те, що у цій справі підставою відшкодування позивачу моральної шкоди є не сам факт скасування прийнятих уповноваженими особами відповідачів процесуальних рішень, а встановлена незаконність цих рішень, систематична протиправна бездіяльність згаданих осіб відносно розслідування кримінальної справи, предметом якої, зокрема є завдання позивачу тілесних ушкоджень, та надмірна тривалість досудового розслідування кримінальної справи (більше чотирьох років).

Таким чином, суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених районним судом, та фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_11 , у тому числі щодо розміру суми, стягненої у відшкодування моральної шкоди, стосуються переоцінки доказів у справі, є аналогічними обставинам, викладеним у позовній заяві, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

- щодо додаткового судового рішення

Частиною першою статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Із матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві ОСОБА_1 заявив вимогу про стягнення із відповідачів судових витрат на суму 92 000,00 грн.

Також він навів попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які поніс та/або очікує понести у процесі розгляду цієї справи.

Правнича допомога у процесі розгляду цієї справи надавалась ОСОБА_1 адвокатом Поморянським В. С. на підставі договору від 20 квітня 2018 року та адвокатом Скакуном О. К. на підставі договору від 31 жовтня 2018 року.

Актом про надані послуги у зв`язку з розглядом справи від 19 листопада 2018 року передбачено обсяг виконаних робіт адвокатом Скакуном О. К., а саме: ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 12014210010000251, в якому статус потерпілого має клієнт, - 11 годин; надання усної консультації - 1 година; підготовка пояснення у вступному слові - 5 годин; підготовка виступу в дебатах - 8 годин; загальна участь в чудових дебатах - 3 години; надання усних консультацій - 1 година. Загальна вартість послуг склала 4 350,00 грн (29 годин х 150,00 грн).

Актом про надані послуги у зв`язку з розглядом справи від 20 листопада 2018 року передбачено обсяг виконаних робіт адвокатом Поморянським В. С., а саме: ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 12014210010000251, в якому статус потерпілого має клієнт, - 11 годин; надання усної консультації - 1 година; збір матеріалу та складання позовної заяви - 48 годин; підготовка та подача до суду заяви про уточнення підстав та предмету позову - 8 годин; підготовка та подача до суду клопотання про лікування ОСОБА_1 - 2 години; підготовка та подача до суду заяви про виклик свідків - 1 година; підготовка та подача до суду клопотання про витребування відомостей з ЄРДР - 1 година; підготовка та подача до суду заяви про уточнення підстав та предмету позову - 7 годин; підготовка та подача відповіді на відзив прокуратури Тернопільської області та відповіді на відзив ГУНП в Тернопільській області - 16 годин; підготовка та подача до суду клопотання про долучення до справи ухвали слідчого судді від 07 серпня 2018 року - 0,5 годин; підготовка та подача клопотання про долучення до справи постанови Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц - 0,5 годин; підготовка та подача до суду клопотання про долучення до справи скарг та заяв в кількості п`яти найменувань - 1 година; підготовка пояснень у вступному слові - 8 годин; підготовка та подача до суду заяви про встановлення розміру судових витрат та надання п`ятиденного строку для подачі доказів - 0,5 годин; підготовка та виступ на дебатах - 10 годин; загальна участь в судових засіданнях - 7 годин; надання усних консультацій - 1 година . Загальна вартість послуг склала 18 525,00 грн (123,5 годин х 150,00 грн).

Наявними в матеріалах справи квитанціями підтверджується, що позивачем були понесені витрати, пов`язані з вчиненням процесуальних дій, направленням процесуальних документів учасникам справи, на загальну суму 277,40 грн.

15 листопада 2018 року позивачем подано до суду першої інстанції заву про надання доказів про розмір витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду та ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат.

В матеріалах справи відсутні та заявником не надано протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, документів, які б свідчили про оплату позивачем гонорару його адвокатам (квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інших банківських документів).

Отже, надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду його заяви, дотримуючись норм процесуального права, навівши у судовому рішенні необхідне мотивування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо належного розподілу судових витрат, ухваливши відповідне додаткове рішення.

Зокрема суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 підлягають компенсації документально підтверджені витрати пов`язані з розглядом справи в розмірі 277,40 грн, та обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивач не підтвердив, що фактично їх поніс.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належну оцінку усім наявним у справі доказам отримання заявником правової допомоги і її оплати, та протиправно компенсував лише частину вказаних витрат, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться переоцінки обставин справи та наявних у справі доказів. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

- щодо суб`єкта виконання судових рішень у справі

Разом з тим, Верховний Суд вважає помилковим зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення від 15 листопада 2018 року та додаткового рішення від 04 грудня 2018 року відомостей про суб`єкта їх виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання сум на відшкодування моральної шкоди позивачу тавитрат, пов`язаних з розглядом справи, з таких підстав.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом статті 412 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відповідно до статті 413 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що постанова Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року підлягає скасуванню; резолютивні частини рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2018 року та додаткового рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 грудня 2018 року підлягають зміні.

В іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2018 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 грудня 2018 року підлягає залишенню без змін.

Щодо вимог позивача про постановлення окремої ухвали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просив суд постановити окрему ухвалу стосовно відповідачів, посадові особи яких приймали протиправні рішення та проявляють тривалу протиправну бездіяльність щодо розслідування кримінальної справи за його заявою.

Згідно з частиною першою статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Враховуючи, що Верховний Суд у процесі перегляду цієї справи не встановив порушень, які б слугували достатньою підставою для постановлення окремої ухвали щодо Прокуратури Тернопільської області та Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, то клопотання позивача про постановлення окремої ухвали задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням викладеного, з огляду на висновок Верховного Суду щодо суті касаційної скарги, часткове задоволення позовних вимог (4 000,00 грн з 2 000 000,00 грн), того, що позивач (заявник) звільнений від сплати судового збору у цій справі на підставі пункту 13 статті 3 Закону України «Про судовий збір», з відповідачів на користь держави підлягає стягненню 0,2 % судового збору, що підлягав сплаті позивачем за подання позову - 17,62 грн (8 810,00 грн х 0,2 % ) та касаційної скарги - 35,24 грн (17 620,00 грн х 0,2 %), а всього 52,86 грн (по 17,62 грн з кожного).

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг, понесені Прокуратурою Тернопільської області та Головним управлінням Національної поліції в Тернопільській області, залишити за ними.

Решту судових витрат, у вигляді судового збору, компенсувати за рахунок держави.

Керуючись статтями 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року скасувати.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2018 року змінити, виклавши другий абзац його резолютивної частини у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 4 000,00 грн».

Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 грудня 2018 року змінити, виклавши перший абзац його резолютивної частини у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, судовий збір в розмірі 277,40 грн».

Стягнути із Прокуратури Тернопільської області, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України на користь держави судовий збір за розгляд справи в судах першої та касаційної інстанцій в розмірі по 17,62 грн з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко