Постанова
Іменем України
04 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 607/9787/19
провадження № 61-1361св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Салій Ганна Ярославівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Салій Ганна Ярославівна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків його недійсності
за касаційною скаргою ОСОБА_1 та її представника - адвоката Молень Ірини Йосифівни на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 серпня 2019 року у складі судді Герчаківської О. Я. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Костіва О. З., Щавурської Н. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила в процесі розгляду справи та просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19 березня 2018 року № 463 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_2 однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її сестра ОСОБА_3 спадкоємцем якої є вона. 19 березня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 . На її думку спірний договір є недійсним оскільки при його укладенні волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, коштів від продажу квартири вона не отримувала. Зазначена квартира могла би бути частиною спадкового майна на яке вона претендувала. У зв`язку з цим просила позов задовольнити.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, пославшись на пропуск позивачкою позовної давності та безпідставність заявлених вимог. Зазначив, що договір купівлі-продажу квартири був укладений 19 березня 2015 року, а не 19 березня 2018 року. Під час укладення цього договору ОСОБА_3 у повній мірі усвідомлювала значення свої дій та самостійно керувала ними. Спірний договір купівлі-продажу перед його підписанням був прочитаний ОСОБА_3 в його присутності та в присутності нотаріуса, який роз`яснив сторонам умови договору. ОСОБА_3 було підтверджено про те, що спірний договір відповідає її дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається у відповідності зі справжньою волею сторін без будь-якого застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, що сторони договору однаково розуміють значення його умов, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором. Також, сторони засвідчили, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їхні особисті підписи на договорі. Позивачем не надано допустимих доказів, які дають підстави стверджувати про недійсність договору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 27 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу відповідав волі та волевиявленню ОСОБА_3 , відповідає вимогам закону та природі договору купівлі-продажу. Цей договір укладений в належній формі, зареєстрований в державному реєстрі, тобто дотримані всі умови укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Тернопільський апеляційний суд постановою від 10 грудня 2019 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 серпня 2019 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що позивачка не довела, що волевиявлення ОСОБА_3 на час вчинення спірного правочину не було вільним та не відповідало її внутрішній волі. Сторони при вчиненні цього правочину дотримались вимог закону, будь-яких правових наслідків для визнання його недійсним позивачем не наведено, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог. Цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладений сторонами не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин і повністю відповідав їх дійсним намірам.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У січні 2020 року ОСОБА_1 та її представник - адвокат Молень І. Й. подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 серпня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про те, що продаж квартири проведено за домовленістю сторін, а кошти за договором були отримані продавцем від покупця до його підписання, сторони визнали вартість квартири взаємовигідною, реальною і підтвердили факт повного розрахунку за договором. Суди попередніх інстанцій не врахували того, що всупереч вимогам частини третьої статті 1087 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не здійснено розрахунку за продану квартиру шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_3 через банківську установу, а тому умови договору купівлі-продажу квартири не були виконаними, оскільки немає підтвердження виконання умов договору в частині оплати. Апеляційний суд помилково не врахував положення Постанови Правління Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою», яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду клопотання до якого долучила копію позовної заяви у справі 607/23986/18.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
10 березня 2020 року справа № 607/9787/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 19 березня 2015 року міх ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_2 як продавцем був укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрований в реєстрі за № 463 за яким ОСОБА_3 передала у власність (продала), а ОСОБА_2 прийняв у власність (купив) однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Загальна площа цієї квартири становить 33,43 кв. м, житлова площа - 18 кв. м.
Згідно з пунктом 2 договору купівлі-продажу квартира, що відчужується належить продавцю на праві приватної власності на підставі довідки № 1074, виданої Житлово-експлуатаційною конторою № 12 житлово-будівельних кооперативів 07 червня 1995 року та зареєстрованої Реєстраційною службою Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області 04 березня 2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 592210961101.
З пункту 4 договору купівлі-продажу встановлено, що продажна ціна складає 353 300,00 грн, які продавець отримала від покупця до підписання цього договору. Сторони своїми підписами на договорі підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру та відсутність у продавця претензій майнового характеру.
Згідно з пунктом 12 купівлі-продажу вимоги законодавства щодо змісту, значення й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз`яснено нотаріусом. Зокрема, сторонам роз`яснено вимоги статей 182 657 ЦК України, статей 60 65 Сімейного кодексу України, статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», пункт 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року за № 572 (зі змінами). Правочин не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Укладаючи договір купівлі-продажу сторони підтвердили, що цей договір відповідає їхнім дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їхні особисті підписи на договорі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 14 січня 2019 року серії НОМЕР_1 , виданим Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга надійшла до Верховного Суду до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом положень абзацу 2 частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності позовних вимог.
Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суди попередніх інстанцій, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні докази, дійшли правильного висновку, що сторони спірного договору купівлі-продажу квартири своїми підписами підтвердили факт повного розрахунку за продану квартиру та відсутність у продавця претензій майнового характеру.
В оцінці спірних правовідносин Верховний Суд виходить з того, що нотаріальне посвідчення правочину (стаття 209 ЦК України) є додатковою гарантією дійсності договору.
Відповідно до глави 6 «Установлення волевиявлення та дійсних намірів особи при вчиненні нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
Суди встановили, що укладаючи договір купівлі-продажу квартири від 19 березня 2015 року сторони підтвердили, що цей договір відповідає їхнім дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їхні особисті підписи на договорі.
Нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (частина перша статті 3 Закону України «Про нотаріат»).
Зокрема, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. як уповноважена особа, перед посвідченням спірного договору купівлі-продажу квартири запитувала у сторін чи проведено ними розрахунки, сторони підтвердили факт повного розрахунку, що відображено у пункті 4 договору, з огляду на що нотаріус посвідчила факт укладення договору, його умови та дійсні наміри сторін, обумовлені його умовами.
Таким чином Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог.
Доводи позову, апеляційної та касаційної скарг про недійсність спірного договору купівлі-продажу з підстав порушення сторонами вимог частини третьої статті 1087 ЦК України та Постанови Правління Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою», яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, є безпідставними, оскільки позивачкою не доведено порушення сторонами договору цих вимог в момент вчинення правочину і фактичне здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу квартири та його порядок не впливає на дійсність договору, а свідчить про його виконання, що має іншу юридичну природу і наслідки.
Інші аргументи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до неправильного розуміння заявником вимог законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для скасування оскаржених судових рішень.
Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Молень Ірини Йосифівни залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 серпня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко