Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 619/2549/19
провадження № 61-7882св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач, відповідач - ОСОБА_1 ,
представник ОСОБА_1 - адвокат Яковлєва Людмила Іванівна,
відповідач, позивач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 01 жовтня 2020 року у складі судді Остропільця Є. Л. та постанову Харківського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлаки І. В., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування
за законом.
Позовна заява мотивована тим, що з 22 листопада 1986 року він
з ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі.
Зазначав, що за час шлюбу вони за спільні кошти придбали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована
за ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу
від 26 грудня 2002 року, посвідченого нотаріусом Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області за реєстровим № 1-3465.
Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
За життя ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого заповіла квартиру своїй сестрі ОСОБА_2 .
Зазначав, що він в установлений законом строк звернувся до нотаріальної контори з заявою по прийняття спадщини. Однак, йому було відмовлено
у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа
на квартиру, який знаходився у відповідача.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_2 .
23 вересня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 11 грудня 2002 року Дергачівським районним судом Харківської області шлюб між
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.
Вказувала, що цим же рішенням встановлено, що сторони тривалий час разом не проживали, спільного господарства не вели, сімейних стосунків
не підтримували.
26 грудня 2002 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 , придбала квартиру АДРЕСА_2 .
Вказувала, що 11 лютого 2003 року ОСОБА_3 склала заповіт на її ім`я, за умовами якого на випадок своєї смерті заповіла їй все своє майно,
де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Зазначала, що 27 серпня 2019 року вона звернулася із заявою
до державного нотаріуса Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області для видачі свідоцтва на право на спадщину, а саме квартиру
АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_3 , однак 29 серпня 2019 року державний нотаріус
Якименко О. І. Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області винесла постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, у зв`язку
з тим, що відмітка про розірвання шлюбу між ОСОБА_4
та ОСОБА_3 в актовому записі відсутня.
Вказувала, що спірну квартиру ОСОБА_3 придбала за власні кошти,
на момент її придбання вона з відповідачем не проживала близько двох років та не вела спільного господарства.
Зазначала, що ОСОБА_3 до придбання квартири протягом двох років проживала разом із ОСОБА_2 в її будинку за адресою:
АДРЕСА_3 .
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на квартиру
АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 01 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, як на частку в спільному майні подружжя, що розташована за адресою:
АДРЕСА_1 .
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 , як спадкоємцем за заповітом право власності на 1/2 частину квартири, що розташована за адресою:
АДРЕСА_4 ,
в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира
АДРЕСА_2 була придбана спадкодавцем ОСОБА_3 до моменту припинення шлюбу з ОСОБА_1 в органі державної реєстрації актів цивільного стану, а отже, це майно є спільною власністю подружжя, в силу вимог
статті 22 КпШС України право власності на яке є рівним - по 1/2 частині, тому позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Оскільки ОСОБА_3 за життя залишила заповіт, яким заповіла все своє майно своїй сестрі, тому частина ОСОБА_2 становить 1/2 частину вказаної квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 01 жовтня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що на час придбання спірної квартири ОСОБА_3 , шлюб між нею та
ОСОБА_1 не було припинено, а отже, спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.
ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності майна подружжя,
не довела, що спірна квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_3 та у період фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 , тому правильним є висновок суду першої інстанції, що спірна квартира
є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3
та з урахуванням презумпції рівності часток подружжя у спільному майні, кожному належить по 1/2 частині квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_2 ,посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а її зустрічні позовні вимоги задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій
не врахували того, що 11 грудня 2002 року Дергачівським районним судом Харківської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , розірвано. Цим же рішенням встановлено, що сторони тривалий час разом не проживають, спільного господарства не ведуть, сімейних стосунків
не підтримують, то відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.
Зазначає, що ОСОБА_1 постійно зловживав спиртними напоями, ніколи не працював, тому ОСОБА_3 припинила з ним разом проживати та вести спільне господарство, а отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірна квартира була придбана за спільні кошти, спростовується зазначеним вище судовим рішенням.
Вказує, що відповідно до статті 22 КпШС України, (чинного на час придбання спірної квартири) майно, нажите подружжям за час шлюбу,
є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або
з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Частиною другою статті 28 КпШС України також було визначено, що суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Зазначає, що у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», який втратив чинність з 21 грудня
2007 року, судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело
і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).
Спірна квартира придбана ОСОБА_3 26 грудня 2002 року, тобто під час роздільного проживання сторін при фактичному припиненні шлюбу.
Вказує, що реєстрація ОСОБА_3 за адресою:
АДРЕСА_5 , сама по собі не є підтвердженням їїспільного проживання з ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі № 6-125цс12.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року ОСОБА_1 , в особі представника адвоката
Яковлєвої Л. І., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу,
в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 22 листопада 1986 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували
у шлюбі, зареєстрованому Виконавчим комітетом Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області,
що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 , актовий запис № 63.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 11 грудня 2002 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.
11 лютого 2003 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно,
де б воно не було і з чого б воно не складалось, і в загалі все те, що на день смерті буде їй належати і на що за законом вона матиме право, заповіла своїй сестрі ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено секретарем Виконавчого комітету Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області та зареєстровано в реєстрі за № 18.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на квартиру
АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2002 року, посвідченого нотаріусом Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області за реєстровим № 1-3465.
За заявою ОСОБА_1 нотаріусом Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області Якименко О. І. була відкрита спадкова справа
№ 170/2018, однак у видачі свідоцтва про право власності на частку
в спільному майні подружжя йому було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на квартиру, який знаходився
у спадкоємиці за заповітом ОСОБА_2 .
Факт спільного проживання ОСОБА_1 однією сім`єю до смерті ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 , підтвердили допитані в суді першої інстанції в якості свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Цей же факт підтверджується довідкою № 602 Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 02 квітня 2019 року
№ 02-22/477 про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та витягом
з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 03 травня 2018 року
№ 12015220280000671.
В органах державної реєстрації актів цивільного стану розлучення не зареєстровано.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) (чинного на час виникнення та припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен
з подружжя має рівні права володіння, користування ірозпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно зі статтею 23 КпШС України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
Вказані норми законодавства, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, узгоджуються з нормами чинного законодавства України, зокрема статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбаннямайна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15.
Загальне правило щодо часу припинення шлюбу містилося у статті 44 КпШС України, згідно з якою шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану.
Таким чином, КпШС України пов`язував припинення шлюбу не з набранням рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили, а із зверненням
до органу записів актів громадського стану про реєстрацію шлюбу
і одержання свідоцтва про розірвання шлюбу.
Ураховуючи викладене, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира купувалась ОСОБА_3
у період роздільного проживання із ОСОБА_1 , при фактичному припиненні шлюбу з ним.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав
та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),
до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно з статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права
та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини
і не припинилися внаслідок смерті.
Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця,
у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Статтею 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що квартира АДРЕСА_2 , була придбана спадкодавцем ОСОБА_3 до моменту припинення шлюбу з ОСОБА_1 в органі державної реєстрації актів цивільного стану, дійшов правильного
висновку про те, що ця квартира є спільною сумісною власністю подружжя
і кожен з подружжя мав право на 1/2 частину цієї квартири.
ОСОБА_3 за життя залишила заповіт, яким заповіла все своє майно своїй сестрі, а отже, частина ОСОБА_2 становить 1/2 частину вказаної квартири.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди застосували норми права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справі № 6-125цс12 не заслуговують на увагу, оскільки у справах різні фактичні обставини.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновку судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Щодо клопотання про розгляд справи за викликом сторін
Крім того, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Яковлєвої Л. І., порушив клопотання про розгляд справи за викликом сторін.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ураховуючи зазначене, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 в особі представника адвоката Яковлєвої Л. І., про розгляд справи за викликом сторін слід відмовити, оскільки касаційний суд не знаходить для цього підстав і потреби у дачі пояснень немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в особі представника адвокат Яковлєвої ЛюдмилиІванівни, про розгляд справи
за викликом сторінвідмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 01 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 квітня
2021 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк