08.05.2024

№ 619/3263/17

Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 619/3263/17

провадження № 61-2502св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі: Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція»,

відповідачі: Дергачівська районна державна адміністрація Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 червня 2018 року у складі судді Якименко Л. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Кіся П. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі: Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» (далі - «Харківська лісова науково-дослідна станція») звернувся до суду з позовом до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 07 квітня 2009 року № 318 «Про передачу земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства», визнання недійсним та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, витребування земельних ділянок на користь держави.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Дергачівською місцевою прокуратурою в Харківській області 02 червня 2017 року внесено відомості до Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42017221280000041 та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення земельних ділянок на території Дергачівського району Харківської області, за ознаками частини другої статті 364 КК України за фактом незаконного вилучення посадовими особами Дергачівської райдержадміністрації та Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області земельних ділянок загальною площею 10 га. Під час досудового розслідування встановлено, що розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2009 року № 318 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 10 га на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства та передано особам безоплатно.

На підставі цього розпорядження громадянам було видано державні акти на право власності на земельні ділянки загальною площею 10 га по 2 га кожному, а саме:

ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯЕ № 492928 з кадастровим номером 6322083000:04:003:0152, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 07 липня 2009 року за № 010969300224;

ОСОБА_4 видано державний акт серії ЯЕ № 492929 з кадастровим номером 6322083000:04:003:0153, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300220;

ОСОБА_5 видано державний акт серії ЯЕ № 492930 з кадастровим номером 6322083000:04:003:0154, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300222;

ОСОБА_6 видано державний акт серії ЯЕ № 492931 з кадастровим номером 6322083000:04:003:0155, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300223;

ОСОБА_7 видано державний акт серії ЯЕ № 492932 з кадастровим номером 6322083000:04:003:0156, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300219.

Цим розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації щодо надання земельних ділянок у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 прийнято у порушення вимог статті 20 116 149 Земельного кодексу України, статті 5 Лісового кодексу України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року №610-р.

Земельні ділянки, загальною площею 10 га (кадастрові номера 6322083000:04:003:0152; 6322083000:04:003:0153; 6322083000:04:003:0154; 6322083000:04:003:0155; 6322083000:04:003:0156), які згідно оскарженого розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області передані у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 відносяться до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до листа ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 26 квітня 2017 року №107/02, вказані земельні ділянки з кадастровими номерами 6322083000:04:003:0152; 6322083000:04:003:0153; 6322083000:04:003:0154; 6322083000:04:003:0155; 6322083000:04:003:0156 знаходяться на території земель держлісгоспу, а саме Південного лісництва у АДРЕСА_1 та будь-якої згоди ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» або попередній користувач Данилівський дослідний держлісгосп не надавали.

Наведене підтверджується також листом ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 11 квітня 2017 року № 187, яким проведено геодезичне дослідження вказаних земельних ділянок з кадастровими номерами 6322083000:04:003:0152; 6322083000:04:003:0153; 6322083000:04:003:0154; 6322083000:04:003:0155; 6322083000:04:003:0156 загальною площею 10 га, що розташована на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, знаходяться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», а саме знаходиться в межах АДРЕСА_1 згідно-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року.

ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» має право постійного користування зазначеними земельними ділянками.

Харківським державним проектно-вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» 17 травня 2017 року за №А-10-51 надано інформацію, що відповідно до геодезичної зйомки, виконаної ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», земельні ділянки з кадастровими номерами 6322083000:04:003:0152; 6322083000:04:003:0153; 6322083000:04:003:0154; 6322083000:04:003:0155; 6322083000:04:003:0156 розташовані на території державного лісового фонду.

Таким чином, оскаржене розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області щодо надання спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 прийняте всупереч вимогам статті 19 20 149 Земельного кодексу України за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України щодо вилучення із постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» спірних земельних ділянок та без попередньої зміни цільового призначення земельних ділянок.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 18 вересня 2017 року № 97649368:

31 серпня 2017 року 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6322083000:04:003:0152 на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2009 року № 3034 зареєстрована за ОСОБА_2 та 1/2 частки за ОСОБА_1 ;

31 серпня 2017 року 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6322083000:04:003:0153 на підставі договору купівлі-продажу №3030 від 31 серпня 2009 року зареєстрована за ОСОБА_2 та 1/2 частки за ОСОБА_1 ;

31 серпня 2017 року 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6322083000:04:003:0154 на підставі договору купівлі-продажу № 3047 від 08 серпня 2009 року зареєстрована за ОСОБА_2 та 1/2 частки за ОСОБА_1 ;

31 серпня 2017 року 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6322083000:04:003:0155 на підставі договору купівлі-продажу № 3039 від 08 серпня 2009 року зареєстрована за ОСОБА_2 та 1/2 частки за ОСОБА_1 ;

31 серпня 2017 року 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6322083000:04:003:0156 на підставі договору купівлі-продажу № 3043 від 08 серпня 2009 року зареєстрована за ОСОБА_2 та 1/2 частки за ОСОБА_1 .

З урахуванням наведеного прокурор просив визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2009 року № 318 «Про передачу земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 »; визнати недійсними та скасувати державні акти на право власності на земельну ділянку: серії ЯЕ № 492928, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 07 липня 2009 року за № 010969300224; серії ЯЕ № 492929, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300220; серії ЯЕ № 492930, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300222; серії ЯЕ № 492931, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300223; серії ЯЕ № 492932, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300219; витребувати з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави в особі Державного агентства лісових ресурсів земельні ділянки площею по 2 га, які розташовані на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області вартістю 1 333 600,00 грн кожна з кадастровими номерами 6322083000:04:003:0152; 6322083000:04:003:0153; 6322083000:04:003:0154; 6322083000:04:003:0155; 6322083000:04:003:0156.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 18 червня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 07 квітня 2009 року № 318 «Про передачу земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ».

Визнано недійсними та скасовано державні акти на право власності на земельну ділянку: серії ЯЕ № 492928, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 07 липня 2009 року за № 010969300224; серії ЯЕ № 492929, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300220; серії ЯЕ № 492930, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300222; серії ЯЕ № 492931, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300223; серії ЯЕ № 492932, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300219.

Витребувано з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України земельні ділянки площею по 2 га, які розташовані на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, вартістю 1 333 600,00 грн кожна з кадастровими номерами 6322083000:04:003:0152, 6322083000:04:003:0153, 6322083000:04:003:0154, 6322083000:04:003:0155, 6322083000:04:003:0156.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави всупереч вимогам законодавства, волі власника та постійного користувача ділянки, тому незаконно відчужене майно підлягає поверненню його власнику.

Суд першої інстанції, визнаючи недійсним та скасовуючи розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 07 квітня 2009 року № 318 про передачу земельних ділянок у власність громадян є незаконним, яке в свою чергу слугувало підставою для подальшого оформлення державних актів на право власності на зазначені земельні ділянки серії ЯЕ № 492928, серії ЯЕ № 492929, серії ЯЕ №492930, серії ЯЕ № 492931, серії ЯЕ № 492932, виходив з того, що й відповідні державні акти на право власності не відповідають законові та порушують право власності.

Суд першої інстанції зазначив, що земельні ділянки вибули з володіння держави незаконно, і позивачем заявлено вимогу про її витребування в порядку статті 388 ЦК України, а отже така вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 червня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають встановленим обставинам справи, є законними та обґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У січні 2019 року ОСОБА_1 засобом поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що судом при розгляді справи не було встановлено права позивачів на спірні земельні ділянки та не зазначено винну особу, якою було надано недостовірну інформацію до Дергачівської районної державної адміністрації.

Також заявник у касаційній скарзі звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що він набув права власності, як недобросовісний набувач, не доведено, що він знав, що при придбанні земельних ділянок він порушить права інших осіб. Крім того, суд неправомірно відмовив у застосуванні позовної давності до спірних правовідносин, оскільки він на законних підставах відкрито володіє спірним майно з 2009 року, а тому позивач, який вважає себе власником не міг не знати про володіння його майном іншою особою тривалий час.

Разом з цим, заявник не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, зазначаючи, що судовий збір в сумі 103 220,00 грн стягнуто з нього та ОСОБА_2 , при цьому судом встановлено порушення законодавства відповідачем - Дергачівською районною державною адміністрацією, в частині прийняття оскаржуваного розпорядження від 07 квітня 2009 року № 318, проте судові витрати на останнього не покладено.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання відзиву (заперечень) на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами установлено, що розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2009 року № 318 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 10 га на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства та передано громадянам безоплатно.

ОСОБА_4 видано державний акт серія ЯЕ № 492929 з кадастровим номером 6322083000:04:003:0153, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300220;

ОСОБА_5 видано державний акт серія ЯЕ № 492930 з кадастровим номером 6322083000:04:003:0154, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300222;

ОСОБА_6 видано державний акт серія ЯЕ № 492931 з кадастровим номером 6322083000:04:003:0155, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300223;

ОСОБА_7 видано державний акт серія ЯЕ № 492932 з кадастровим номером 6322083000:04:003:0156, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 03 липня 2009 року за № 010969300219.

Дергачівською місцевою прокуратурою 02 червня 2017 року внесено відомості до ЄРДР за №42017221280000041 та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення земельних ділянок на території Дергачівського району Харківської області, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що земельні ділянки загальною площею 10 га (кадастрові номера 6322083000:04:003:0152; 6322083000:04:003:0153; 6322083000:04:003:0154; 6322083000:04:003:0155; 6322083000:04:003:0156), які передані у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 відносяться до земель лісогосподарського призначення.

Згідно з листом ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 11 квітня 2017 року № 187 було проведено геодезичне дослідження спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 6322083000:04:003:0152; 6322083000:04:003:0153; 6322083000:04:003:0154; 6322083000:04:003:0155; 6322083000:04:003:0156 загальною площею 10 га, що розташовані на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, та вказано, що ці земельні ділянки знаходяться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», а саме знаходиться в межах АДРЕСА_1 згідно картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року.

Харківським державним проектно-вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» 17 травня 2017 року за № А-10-51 надано інформацію, що відповідно до геодезичної зйомки, виконаної ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», земельні ділянки з кадастровими номерами 6322083000:04:003:0152; 6322083000:04:003:0153; 6322083000:04:003:0154; 6322083000:04:003:0155; 6322083000:04:003:0156 розташовані на території державного лісового фонду.

Розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області щодо надання спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 було прийнято всупереч статей 19 20 149 Земельного кодексу України за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України щодо вилучення із постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» спірних земельних ділянок та без попередньої зміни цільового призначення земельних ділянок.

31 серпня 2017 року по 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6322083000:04:003:0152 на підставі договору купівлі-продажу № 3034 від 08 серпня 2009 року зареєстрована за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

31 серпня 2017 року по 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6322083000:04:003:0153 на підставі договору купівлі-продажу № 3030 від 31 серпня 2009 року зареєстрована за ОСОБА_2 та ОСОБА_1

31 серпня 2017 року по 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6322083000:04:003:0154 на підставі договору купівлі-продажу № 3047 від 08 серпня 2009 року зареєстрована за ОСОБА_2 та ОСОБА_1

31 серпня 2017 року по 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6322083000:04:003:0155 на підставі договору купівлі-продажу № 3039 від 08 серпня 2009 року зареєстрована за ОСОБА_2 та ОСОБА_1

31 серпня 2017 року по 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6322083000:04:003:0156 на підставі договору купівлі-продажу № 3043 від 08 серпня 2009 року зареєстрована за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Зобов`язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, визначених законом як юридичні факти.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статей 13 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно статті 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до вимог статей 56 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до положень статей 141 149 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема ліси для нелісогосподарських потреб.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними (пункт 5 частини першої статті 31 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).

Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

У статті 7 ЛК України закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

При цьому у статті 8 ЛК України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За змістом статті 9 цього ж Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Разом із тим у статті 11 ЛК України передбачено правові підстави набуття права комунальної власності на ліси, зокрема право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

З огляду на обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням оцінки доказів, наданих судам, а також позиції сторін й обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, колегія суддів погоджується із висновком про те, що право державної власності на спірні земельні ділянки не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами) або шляхом видачі державного акту приватній особі.

Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, держава, втручаючись у право приватних осіб на мирне володіння відповідними земельними ділянками, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Заволодіння приватними особами земельними ділянками, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля, особливо коли в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі 183/1617/16).

Звернення прокурора з вимогою про витребування земельних ділянок із володіння відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у цій справі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - розпорядження землями лісового фонду, безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту реалізуються шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України та ЛК України є неможливим (аналогічні висновки Великою Палатою Верховного Суду сформульовано у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (пункт 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, визначився правильно з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову з підстав, викладених у судовому рішенні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що оскільки на час винесення оскаржуваного розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 07 квітня 2009 року № 318 «Про передачу земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства», спірні земельні ділянки, належали до земель державного лісового фонду Південного лісництва (квартал 97) та перебували в користуванні у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», площа її становила 10 га, та вона знаходилась поза межами населеного пункту, то розпорядження про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду мала приймати обласна державна адміністрація, за погодженням з землекористувачем.

Проте, відповідного розпорядження Харківської обласної державної адміністрації про вилучення спірної земельної ділянки з земель державного лісового фонду матеріали справи не містять.

Згідно статті 59 ЛК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства, здійснюється без їх вилучення у постійного лісокористувача з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

В матеріалах справи відсутні рішення уповноважених органів лісового господарства Харківської області про переведення спірних земельних ділянок із земель державного лісового фонду до категорії земель нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Отже, земельні ділянки державного лісового фонду, загальною площею 10 га, що розташовані на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту неправомірно вибули із володіння держави та землекористувача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки при її вилученні у попереднього користувача та зміні її цільового призначення Дергачівською районною державною адміністрацією не було дотримано вимог статей 149 ЗК України та вимог статті 59 ЛК України.

Згідно зі статтею 152 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів.

За змістом частини 1 статті 155 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не могли законно набути право приватної власності на спірні земельні ділянки, оскільки набули таке право власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності на землю стало можливим у результаті прийняття Дергачівською районною державною адміністрацією незаконного розпорядження та наступного укладення між ними та відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу земельних ділянок, загальною площею 10 га.

Отже, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державного лісогосподарського призначення, які не можуть передаватися у приватну власність, а тому вони вибувають з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки відповідачів під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

З наявної в матеріалах справи схеми розташування спірних земельних ділянок з нанесеними межами кварталу 97 Південного лісництва та викопіювання з лісовпорядного планшету 2013 року вбачається, що спірні земельні ділянки знаходилися на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області та відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебували у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» в користуванні.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 41, 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зазначено, що: «відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 617/964/15-ц (провадження № 61-16466сво18) вказано, що «громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом. Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами».

У частинах першій-третій статті 12 ЦПК України зазначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилась його заява про застосування позовної давності до спірних правовідносин, оскільки він весь час вільно та відкрито володів спірними земельними ділянками.

Такі доводи були перевірені судами першої та апеляційної інстанції та цим доводам була надана відповідна оцінка.

Так у позовній заяві прокурор зазначив, що йому стало відомо про порушене право лише при проведенні прокуратурою розслідування у кримінальному провадженні №42017221280000041, зареєстрованому в ЄРДР 02 червня 2017 року, саме після направлення Дергачівською місцевою прокуратурою відповідного запиту та картографічних матеріалів, висновків щодо накладення земельних ділянок, які перебувають у власності громадян, на землі лісогосподарського призначення, крім того ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та Державному агентству лісових ресурсів України не було відомо про прийняття Дергачівською районною державною адміністрацією оскарженого розпорядження та видання державних актів на право власності на спірні земельні ділянки, у зв`язку з чим строк позовної давності не сплинув.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна давність при звернення до суду з цим позовом не пропущена.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з дотриманням засад правового порядку, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачену Конституцією та законами України.

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісового фонду, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, недопущенні погіршення екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18).

Отже, витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, прокурор обґрунтував наявність підстав для здійснення представництва в інтересах держави та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 4 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки судом повно та всебічно з`ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 18 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов