07.08.2023

№ 619/4276/18

Постанова

Іменем України

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 619/4276/18

провадження № 61-19446св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області (об`єднана територіальна громада),

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 травня 2020 року в складі судді Калмикової Л. К. та постанову Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Бурлака І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області (об`єднаної територіальної громади) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 07 листопада 2011 року у справі № 2010/2-1852/11, яке набрало законної сили, позов прокурора задоволено та визнано недійсним державний акт серія ЯЛ № 181467 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 з тих підстав, що рішення, на підставі якого був виданий вказаний державний акт, Черкасько-Лозівської сільською радою не приймалося.

За фактом службового підроблення рішень сільської ради посадовими особами Черкасько-Лозівської сільської ради, що спричинило тяжкі наслідки інтересам держави, порушено кримінальну справу, за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 366 КК України.

Вироком Жовтневого районного суду міста Харкова від 05 червня 2013 року ОСОБА_3 (голову Черкасько-Лозівської сільської ради) визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною 3 статті 365, частиною 2 статті 366 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 03 червня 2014 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 в частині засудження за частиною 3 статті 365 КК України скасовано у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину, справу в цій частині припинено та відповідно до Закону України «Про амністію в 2014 році» ОСОБА_3 звільнено від відбуття призначеного йому вказаним вироком покарання за частиною 2 статті 366 КК України у вигляді 4 років позбавлення свободи з позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі посади в органах місцевого самоврядування строком на 1 рік, в іншій частині вирок суду залишено без змін.

Під час виконання заочного рішення суду у справі № 2010/2-1852/11, відповідно до листа відділу у Дергачівському району ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 08 жовтня 2018 року № 30-20-0.23,18-1234/109-18 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:2461 згідно з державним актом серії ЯЛ № 181467, зареєстрованим за № 011069300252 від 04 серпня 2010 року належала ОСОБА_2 , проте 20 жовтня 2010 року право власності на вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу перереєстровано на ім`я ОСОБА_1 .

Не зважаючи на сплив тривалого часу з моменту відчуження земельної ділянки, селищною радою, заходи спрямовані на повернення зазначеної земельної ділянки у власність держави, не вжито, що свідчить про її бездіяльність.

Ураховуючи наведене, позивач просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Малоданилівської селищної ради (об`єднаної територіальної громади) Дергачівського району Харківської області земельну ділянку площею 0,15 га (кадастровий номер 6322083001:00:000:2461), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 28 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурор пропустив строк для звернення до суду з цим позовом.

Постановою Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишено без задоволення, а рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 травня 2020 року - залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в цій справі перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів, а тому оскільки про порушення прав прокурор міг дізнатися з моменту передачі спірної земельної ділянки у власність, а не з моменту отримання листа відділу у Дергачівському району ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 08 жовтня 2018 року № 30-20-0.23,18-1234/109-18, яким повідомлено про перехід права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 позовна давність пропущена. Встановивши, що позовні вимоги є обґрунтованими, суд першої інстанції, вирішивши питання про застосування позовної давності, зробив правильний висновок, що позов поданий після її спливу, а тому правильно відмовив у задоволенні позову з цих підстав.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

24 грудня 2020 року Харківська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 травня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що частиною першою статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Посилання судів на те, що позивач знав або міг дізнатися про факт вчинення правочину, на підставі якого право власності на спірну земельну ділянку перейшло до відповідача та належності ділянки іншій особі, оскільки відомості про це містилися в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на момент ухвалення заочного рішення в справі № 2010/2-1852/11, витяг з яких повинен був використовуватися як доказ у тій справі, є помилковим, оскільки Малоданилівська селищна рада не є держателем реєстрів прав на нерухоме майно. При цьому, відповідний реєстр почав діяти з 01 січня 2013 року, а органам прокуратури відповідний доступ до нього був наданий лише 01 жовтня 2015 року, тому ані на момент пред`явлення у 2011 року позову прокуратурою, ані на момент винесення Дергачівським районним судом Харківської області заочного рішення від 07 вересня 2011 року в справі № 2010/2-1852/11 ніяких відомостей з реєстрів неможливо було отримати.

Крім того, на сьогодні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відповідні відомості щодо права власності на спірну земельну ділянку.

У матеріалах справи відсутні докази обізнаності Малоданилівської селищної ради про перехід права власності на спірну земельну ділянку від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .

Вважає, що суди не взяли до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 359/6456/15-ц.

Підставою касаційного оскарження зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 07 листопада 2011 року у справі № 2010/2-1852/11, яке набрало законної сили, позов прокурора задоволено та визнано недійсним державний акт серії ЯЛ № 181467 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 . Визнано недійсним запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку розміром 0,15 га за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано Управління Держкомзему в Дергачівському районі Харківської області скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі земель державного акта серії ЯЛ № 181467 від 04 серпня 2010 року на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_2 ; зобов`язано ОСОБА_2 звільнити та привести у придатний для використання стан земельну ділянку розміром 0,15 га за адресою: АДРЕСА_1 та повернути зазначену земельну ділянку за належністю Черкасько-Лозівській сільській раді.

Указаним заочним рішенням встановлено, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ № 181467, ОСОБА_2 на підставі рішення LVIII сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 02 липня 2010 року належить земельна ділянка площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, рішення LVIII сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 02 липня 2010 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,15 га, розташованої по АДРЕСА_1 сільською радою не приймалося, що свідчить про незаконність та протиправність набуття ОСОБА_2 права власності на цю земельну ділянку.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 03 червня 2014 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 в частині засудження за частиною 3 статті 365 КК України скасовано у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину, справу в цій частині припинено та, відповідно до Закону України «Про амністію в 2014 році», ОСОБА_3 звільнено від відбуття призначеного йому вказаним вироком покарання за частиною 2 статті 366 КК України у вигляді 4 років позбавлення свободи з позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі посади в органах місцевого самоврядування строком на 1 рік, в іншій частині вирок суду залишено без змін.

Згідно з відповіддю відділу у Дергачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 08 жовтня 2018 року № 30-20-0.23,18-1234/109-18, відповідно до книг записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, наявних у відділі станом на 01 січня 2013 року, земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:2461 згідно з державним актом серії ЯЛ № 181467, зареєстрованим за № 011069300252 від 04 серпня 2010 року, належала ОСОБА_2 , а з 20 жовтня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу право власності перереєстровано на ім`я ОСОБА_1 . Рішення суду не виконано, державні акти не скасовані.

Рішенням І сесії VII скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 15 листопада 2017 року № 8 почато процедуру реорганізації Черкасько-Лозівської сільської ради шляхом приєднання до Малоданилівської селищної ради. Малоданилівська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Черкасько-Лозівської сільської ради.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Для відновлення порушеного права власності на земельну ділянку, прокурор заявив вимогу про її витребування від кінцевого набувача на підставі статей 387 388 ЦК України.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Відповідно до статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Стаття 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про те, що спірне нерухоме майно підлягає витребуванню, проте до спірних правовідносин потрібно застосувати позовну давність, з чим не погоджується прокурор, вважаючи, що позовна давність не спливла.

В оцінці наявності підстав для застосування позовної давності Верховний Суд врахував таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (пункти 46, 48, 65, 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження 14-183цс18).

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на момент пред`явлення прокурором позову та ухвалення в подальшому судом заочного рішення від 07 вересня 2011 року у справі № 2010/2-1852/11 право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 20 жовтня 2010 приватним нотаріусом Клопотовою С. Д. належало ОСОБА_1 . Тобто про порушення прав держави в особі сільської ради прокурор міг дізнатися з моменту передачі спірної земельної ділянки у власність відповідача, а не з моменту отримання листа відділу у Дергачівському району Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 08 жовтня 2018 року № 30-20-0.23,18-1234/109-18, яким повідомлено про перехід права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .

Ураховуючи, що відомості про те, що останнім набувачем спірної земельної ділянки є ОСОБА_1 мали бути відомі прокурору ще у 2011 році, обґрунтованими є висновки судів про сплив позовної давності, оскільки з позовом про витребування майна прокурор в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради звернувся лише 24 жовтня 2018 року.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач ані на момент пред`явлення у 2011 року позову до ОСОБА_2 , ані на момент винесення Дергачівським районним судом Харківської області заочного рішення від 07 вересня 2011 року в справі № 2010/2-1852/11 не міг знати про укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу та, як наслідок про перехід до останньої права власності на спірну земельну ділянку, оскільки державний реєстр речових прав на нерухоме майно та реєстр прав власності на нерухоме майно розпочали діяти з 01 січня 2013 року, а органам прокуратури відповідний доступ до них був наданий лише 01 жовтня 2015 року, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують встановлені судами фактичні обставини початку перебігу позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом. При цьому, прокурор з 2011 року по 2014 рік (в межах загального строку позовної давності) не був позбавлений можливості звернутися до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з запитом про надання інформації щодо спірної земельної ділянки).

Посилання заявника на те, що в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо права власності на спірну земельну ділянку, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема листом ГУ Держгеокадастру у Харківській області, в якому зазначені відомості вказані та позивачем вони не спростовані. Тобто станом на 01 січня 2013 року в ГУ Держгеокадастру у Харківській області була наявна інформація про власника спірної земельної ділянки.

Наданий заявником до касаційної скарги витяг з відповідного реєстру від 10 грудня 2020 року не може бути прийнятий до уваги судом касаційної інстанції, оскільки на вказані обставини заявник не посилався під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, а встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку та переоцінку доказів.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 359/6456/15-ц (провадження № 61-9580св18), не заслуговують на увагу, оскільки в цій справі суди встановили фактичні обставини початку перебігу позовної давності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 травня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук