ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 619/970/17-ц
провадження № 61-14463 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року в складі судді Нечипоренко І. М. та на постанову апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року в складі колегії суддів Колтунової А. І., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
27 березня 2017 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 і просив:
- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 515610 від 29 травня 2008 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 ,
- зобов`язати відповідача повернути на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області земельну ділянку площею 0,1500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначив, що в ході здійснення перевірки правомірності передачі в приватну власність земельних ділянок встановлено, що 06 лютого 2008 року рішенням Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області ОСОБА_1 безоплатно передана в приватну власність земельна ділянка, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,1500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 515610 від 29 травня 2008 року.
Факт підробки головою Дергачівського району Харківської області вказаного рішення встановлений у постанові Золочівського районного суду Харківської області від 04 квітня 2014 року.
У зв`язку з цим земельна ділянка перебуває в володінні відповідача без достатніх правових підстав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Справа розглядалася в суді першої інстанції неодноразово.
Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 16 червня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним і скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6322082001:00:000:0515) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1500 га, серії ЯЕ №515610 від 29 травня 2008 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 .
Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку (кадастровий номер 6322082001:00:000:0515), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 19 серпня 2017 року заяву представника відповідача задоволено, заочне рішення скасовано.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що при передачі земельної ділянки в приватну власність орган місцевого самоврядування порушив установлений законом порядок, тобто позов є обґрунтованим, проте пред`явлений прокурором після спливу позовної давності, а тому наявні правові підстави для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року апеляційна скарга прокуратури залишена без задоволення, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року- без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що передача органом місцевого самоврядування у власність відповідачеві земельної ділянки проведена з порушенням норм земельного законодавства, однак прокурор звернувся до суду з даним позовом після спливу позовної давності, а тому наявні правові підстави для відмови в задоволенні позову в зв`язку зі спливом позовної давності.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19 лютого 2018 року заступник прокурора Харківської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу на зазначені судові рішення.
Ухвалою Верховного Суду року від 27 березня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року вказана справа призначена до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року зупинено касаційне провадження в даній справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 914/3224/16.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року вказане касаційне провадження поновлене.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Указує, що з даним позовом звернувся в межах трирічної позовної давності, оскільки такий строк починається не з моменту незаконної передачі земельної ділянки у власність особі, а з моменту набрання законної сили рішеннями Золочівського районного суду Харківської області від 04 квітня та 11 серпня 2014 року, якими встановлений факт підроблення рішення Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 06 лютого 2008 рокупро передачу ОСОБА_1 земельної ділянки, тобто його незаконність.
Відзив на касаційну скаргу
У травні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на дану касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Указував, що про порушення прав Головного управління Держгеокадастру в Харківській області прокуратура могла дізнатися з моменту прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність, а не з моменту визання таких дій незаконними в судовому порядку.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі рішення Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 06 лютого 2008 року ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯЕ № 515610 від 29 травня 2008 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням (використанням) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Постановами Золочівського районного суду Харківської області від 04 квітня та 11 серпня 2014 року встановлено, що рішення від 06 лютого 2008 року є завідомо неправдивим і підроблене головою сільради ОСОБА_2 , який його самостійно виготовив, підписав та завірив печаткою, без розгляду зазначеного питання на сесії цієї ради.
Указані дії ОСОБА_2 , в тому числі щодо видачі рішення про виділення земельної ділянки ОСОБА_1 , кваліфіковані за частиною другою статті 366 КК України як внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів, що спричинило тяжкі наслідки.
Від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 звільнений на підставі Закону України «Про амністію в 2011 році».
17 жовтня 2017 року представник відповідача подав у суд першої інстанції клопотання про застосування позовної давності, в якому зазначив, що позов поданий із пропуском позовної давності, оскільки про порушення прав держави прокуратура могла дізнатися 11 квітня 2011 року, а з даним позовом звернулася в березні 2017 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України(тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.
Доводи касаційної скарги стосуються неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій позовної давності в цій справі. На інші обставини як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень прокурор не посилається.
Установивши, що земельна ділянка передана в приватну власність із порушенням земельного законодавства, оскільки відповідне рішення сільради є незаконним, суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок, що позовні вимоги є обґрунтованими.
Статтею 257 Цивільного кодексу України загальна тривалість позовної давності встановлена у три роки. Відповідно до частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини також зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що «Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. … Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18) вказує, що «Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».
Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18) указала, що «відступає від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу».
Ураховуючи викладене, в даній справі перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів, а тому позовна давність пропущена, оскільки про порушення прав прокурор міг дізнатися з моменту передачі спірної земельної ділянки у власність, а не з моменту набрання законної сили рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 04 квітня та 11 серпня 2014 року, якими встановлений факт підробки головою Дергачівського району Харківської області рішення про передачу відповідачеві земельної ділянки у власність.
Установивши, що позовні вимоги є обґрунтованими, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішивши питання про застосування позовної давності, зробили правильний висновок, що даний позов поданий після її спливу, а тому в задоволенні позову слід відмовити з цих підстав.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених статтею 410 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков