№ 620/13656/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 620/13656/21

адміністративне провадження № К/990/2408/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року (головуючий суддя Скалозуб Ю.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року (головуючий суддя Собків Я.М., судді: Глущенко Я.Б., Мєзенцев Є.І.) у справі № 620/13656/21 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної державної адміністрації, Міністерства соціальної політики України про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

09 жовтня 2021 року ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Чернігівської обласної державної адміністрації, Міністерства соціальної політики України, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України, оформлене витягом з протоколу від 17.04.2014 № 73, в частині безпідставної видачі йому посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3, виконання роботи у зоні відчуження менше 30-ти календарних днів, вилучення посвідчення з повідомленням місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;

зобов`язати відповідача поновити та видати йому посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважності причин його пропуску та докази, що підтверджуватимуть їх.

30 грудня 2021 року від позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій він зазначає про те, що пропуск ним звернення до суду обумовлений його постійним перебуванням на лікуванні.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Позовну заяву залишено без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року залишено без змін.

20 січня 2023 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, надіслана 14 січня 2023 року, в якій скаржник простить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

07 березня 2023 року від Чернігівської обласної державної адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства (далі також КАС України).

ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що причини пропуску шестимісячного строку на звернення до суду з цим позовом, наведені позивачем в позовній заяві та у заяві про поновлення строку, є неповажними.

ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржником зазначено, що суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях неправильно застосували положення статті 121 122 КАС України, не звернули увагу на його онкологічне захворювання, у зв`язку з чим дійшли протиправних висновків про те, що в заяві про поновлення строку причини пропуску строку на звернення до суду не є поважними.

Звертає увагу, що предметом спору є рішення Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобільській АЕС Міністерства соціальної політики України, оформлене витягом з протоколу від 17 квітня 2014 року № 73.

Стверджує, що саме в цей період, тобто починаючи з 2014 року тяжко захворів, що підтверджується доданими до справи документами.

Позивач зазначає, що з 2014 року певні періоди перебував на стаціонарному лікуванні, а після виписки зі стаціонару перебував дома на амбулаторному лікуванні та знаходився під постійним наглядом лікаря, тому за станом здоров`я та майновим станом не мав можливості вчасно звернутися до юристів, отримати відповідну консультацію, підготувати позов, подати його до суду в передбачені законом строки та в подальшому приймати участь у судових засіданнях.

Водночас пояснює, що у 2019 році виникли питання щодо позбавлення пільги як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тому звернувся до відповідачів із заявою про надання копій документів, які були підставою для позбавлення зазначеного статусу. Такі документи отримав, проте за станом здоров`я реалізувати своє право на звернення до суду не зміг і лише у 2021 році наступили незначні покращення здоров`я та з`явилась можливість звернутися для консультації до юристів, які проінформували про незаконність оскаржуваного рішення та доцільність його оскарження.

Вважає, що наведені обставини пропуску строку безпосередньо унеможливлювали звернення до суду у визначений строк, ці обставини виникли об`єктивно та не залежали від його волі.

Також зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування такої норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2021 року у справі № 360/2201/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 372/3192/18.

У відзиві на касаційну скаргу Чернігівська обласна державна адміністрація зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду, не зазначивши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску строку.

Звертає увагу, що у 2019 році позивач звертався до Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації щодо отримання копій його документів, які направлялися на розгляд Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв`язку з чим вважає безпідставними доводи скаржника щодо факту його безперервного перебування з 2014 року по 2021 рік на стаціонарному лікуванні.

Стверджує, що правовідносини у справах, на які покликається скаржник, не є подібними.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої, якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі, і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року № 340/1019/19).

Предметом спору у межах цієї справи є рішення Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобільській АЕС Міністерства соціальної політики України, оформлене витягом з протоколу від 17 квітня 2014 року № 73 (далі також рішення від 17 квітня 2014 року № 73).

Позивач не спростовує свою обізнаність про прийняття спірного рішення від 17 квітня 2014 року № 73, проте зазначає, що пропустив строк звернення до суду з поважних та об`єктивних причин.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У разі пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Також чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Скорочення строків здійснення окремих процесуальних дій не звужує змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (абзац дев`ятий десятий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011).

Пунктами 6, 7 частини 5 статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом, упродовж визначених для цього строків.

Отже, учасник справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на пред`явлення позову, повинен забезпечити неухильне і своєчасне виконання своїх процесуальних обов`язків, вимог закону і суду, зокрема, стосовно належного оформлення позовної заяви, в тому числі подання її у строки, встановлені КАС України або іншими законами, для чого особа має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом 09 жовтня 2021 року щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень № 73 від 17 квітня 2014 року.

Вказане свідчать про те, що позивач звернувся до суду з цим позовом більш ніж через 7 років, тобто з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною 2 статті 122 КАС України.

Разом із позовною заявою позивачем було подано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що позивач не має юридичної освіти та не знає законодавства, у зв`язку з чим він не знав, що його права порушуються. Вже пізніше він звернувся до юристів, які повідомили про можливість оскаржити рішення відповідачів. Також зазначає, що у 2014 році він тяжко захворів на онкологічне захворювання та був вимушений постійно перебувати на стаціонарному лікуванні. Додає, зокрема, копії: виписки з медичної карти стаціонарного хворого на злоякісне новоутворення від 27.05.2015, витягу з медичної карти амбулаторного хворого від 12.11.2015, епікризи від 02.12.2017, від 29.12.2017, від 02.12.2020, виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 30.08.2021.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт безперервного перебування позивача з 2014 року по 2021 рік на стаціонарному лікуванні, наданими ним до суду копіями документів не підтверджується.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у 2019 році звертався до Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації щодо отримання копій його документів, які направлялися на розгляд Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що наданими до суду позивачем медичними документами не підтверджується факт хвороби позивача, яка потребувала стаціонарного лікування, та яка перешкоджала його можливості звернення до суду з цим позовом у 2019 році після отримання відповіді на своє звернення.

Статтею 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що особа має право звертатися до суду як особисто, так і через уповноваженого представника, який може бути наділений всіма процесуальними правами, які належать позивачу (чи іншому учаснику справи).

Також слід звернути увагу, що позивач мав право скористатися безоплатною правовою допомогою.

Так, право на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначені Законом України від 02.06.2011 № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3460-VI безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.

Статтею 3 Закону № 3460-VI визначено, що право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця, чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.

Верховний Суд вважає за потрібне роз`яснити позивачу, що у тому разі, якщо заявники не мають спеціальних знань у сфері права для належного й ефективного судового захисту своїх прав, держава гарантує надання відповідних правових послуг за кошти Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел для соціально незахищених верств населення.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, беручи до уваги пропуск строку звернення до суду в 7 років, а також відсутність безперервних об`єктивних причин, які не надавали можливості протягом всього цього строку звернутися позивачу до суду, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду і поважних причин такого пропуску суду не надав.

При розгляді касаційної скарги колегією суддів враховуються приписи частин першої-другої статті 341 КАС України, у відповідності до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка. Об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Правильність висновків судів попередніх інстанцій доводами касаційної скарги не спростовані.

Водночас колегія суддів критично оцінює покликання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 квітня 2021 року у справі № 360/2201/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 372/3192/18, з огляду на таке.

Так, у справі № 372/3192/18, на яку покликається скаржник ККС ВС переглядалася ухвала Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року, якою вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову та відшкодування витрат на правову допомогу змінено.

У справі № 360/2201/19 підстави пропуску строку звернення до суду позивач обґрунтовував зміною підсудності спору. Верховний Суд в зазначеній справі зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у поновленні строку звернення до суду, не запропонувавши позивачу вказати інші причини пропуску строку звернення до суду та не надавши їм оцінку на предмет поважності. Проте в межах справи, яка розглядається, позивачу було надано строк для надання заяви про поновлення строку та судоми попередніх інстанцій надана оцінка доводам позивача, які зазначені і в позові і в заяві про поновлення строку звернення до суду.

Наведене виключає подібність спірних правовідносин у наведених скаржником справах зі справою, що переглядається.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій - відсутні.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 620/13656/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А.А. Єзеров

В.М. Шарапа