ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 620/219/21
адміністративне провадження № К/9901/46299/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, прийняте у складі судді Зайця О.В., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Сорочка Є.О. (головуючий), Федотова І.В., Коротких А.Ю.,
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Київській області, в якому просила зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Київській області виплатити позивачу середньомісячну заробітну плату за час видушеного прогулу починаючи з 05.06.2020.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що оскільки позивача до сьогодні не поновлено на посаді та враховуючи термін, що був витрачений на апеляційне оскарження судового рішення, вона має право на виплату Головним територіальним управлінням юстиції у Київській області середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 05.06.2020.
3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Позивач 04.09.2012 призначена на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації юридичних осіб та легалізації реєстраційної служби Головного управління юстиції у Київській області як така, що пройшла конкурсний відбір.
5. 26.05.2015 ОСОБА_1 переведена на посаду начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області тимчасово, на період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника ( ОСОБА_2 ) із присвоєнням 11 (одинадцятого) рангу державного службовця як така, що успішно пройшла стажування.
6. На підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Київській області від 25.09.2015 №1444/3 позивач була попереджена про зміну умов трудового договору, та визнана такою, що працює на посаді начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області тимчасово, на період відпустки основного працівника ( ОСОБА_2 ) із присвоєнням 11 (одинадцятого) рангу державного службовця.
7. На підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Київській області від 21.03.2016 № 232/4 позивачці надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 23.03.2016 по 10 грудня 2018 року.
8. На підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Київській області від 21.11.2018 № 1737/4 їй надано відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку з необхідністю домашнього догляду за дитиною з 11.12.2018 по 10.12.2019.
9. Наказом Головного територіального управління юстиції у Київській області від 04.12.2019 № 1952/4 було надано відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку з необхідністю домашнього догляду за дитиною з 11.12.2019 по 10.12.2020.
10. На підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Київській області від 24.12.2019 № 2182/4, 26.12.2019 позивачка звільнена з займаної посади у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Київській області, з припиненням державної служби, відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
11. Головне територіальне управління юстиції у Київській області знаходиться у стані припинення, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України.
12. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 у справі № 620/667/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2020, позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
12.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Київській області «Про звільнення ОСОБА_1 » від 24.12.2019 року № 2182/4;
12.2. Зобов`язано Головне територіальне управління юстиції у Київській області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області з 27.12.2019;
12.3. Зобов`язано Головне територіальне управління юстиції у Київській області виплатити середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу в розмірі 32 852,60 грн;
12.4. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 грн.
12.5. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області з 27.12.2019.
12.6. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6329,40 грн.
13. Вважаючи дії відповідача щодо непоновлення позивача на роботі протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
14. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
14.1. Зобов`язано Головне територіальне управління юстиції у Київській області виплатити середньомісячну заробітну плату позивачу за час вимушеного прогулу з 09.06.2020 по 16.03.2021 у розмірі 58 773 грн.
14.2. У задоволенні решти вимог відмовлено.
15. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, щопозивач має право відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
16. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, прийнявши нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
17. Касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
17.1. В обґрунтування підстав касаційної скарги за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України відповідач вказує, що судом першої інстанції та апеляційним судом при застосуванні ст. 236 Кодексу законів про працю України не враховано висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у справі №520/2105/19 (касаційне провадження № К/9901/9931/20) та від 11 серпня 2021 року у справі №520/8684/18 (касаційне провадження № К/9901/14407/21).
17.2. Скаржник зазначає, що ухвалюючи постанову від 21 квітня 2021 року у справі №520/2105/19 Верховний Суд дійшов висновку, що позивач не мала законних очікувань на отримання заробітної плати під час перебування у відпустці без збереження заробітної плати. Незважаючи на незаконність звільнення та позитивне вирішення судом вимоги про поновлення на посаді, вимога про оплату вимушеного прогулу є необґрунтованою. Таким чином, у апеляційного суду не було правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати і виплати позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу, зважаючи на те, що вимушеного прогулу у позивача не було, а був період перебування у відпустці без збереження заробітної плати за бажанням працівника, що надається роботодавцем в обов`язковому порядку.
17.3. При цьому, скаржник звертає увагу, що у справі №520/8684/18 Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від 11 серпня 2021 року зроблено висновок, відповідно до якого якщо з певних причин судове рішення у судовій справі в цій частині не виконано і кошти позивачеві ще не виплатили, це не є підставою для повторного їх стягнення. Аналогічним чином слід підходити і до правового оцінювання ситуації щодо поновлення позивача на посаді на підставі судового рішення. У вищенаведеному судовому рішенні Верховний Суд також дійшов висновку, що вирішуючи справу в частині стягнення грошового забезпечення за період вимушеного прогулу, суди попередніх інстанцій не мали підстав збільшувати окреслений період вимушеного прогулу позивача. Натомість, Верховним Судом зауважено, що аргументи позивача щодо виконання судових рішень могли б бути слушними в рамках процедури судового контролю за їхнім виконанням.
17.4. Скаржник вважає, що у судів першої та апеляційної інстанції не було підстав ще раз стягувати середній заробіток за період вимушеного прогулу,який, окрім того, що вже стягнутий на підставі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року у справі № 620/667/20, оскільки це не стосується/не пов`язано з предметом спору в цій справі.Шостий апеляційний адміністративний суд в оскаржуваній постанові дійшов хибного висновку щодо, фактично, повторного стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та не врахував вищезазначені висновки Верховного Суду.
17.5. На думку відповідача, рішенням суду у справі №620/667/20 наказ №2182/4 скасовано, що в свою чергу призводить до відновлення дії наказу Головного територіального управління юстиції у Київській області №1952/4 від 04 грудня 2019, яким ОСОБА_1 надано відпустку строком по 10 грудня 2020 року включно. Також, ОСОБА_1 не було подано до Управлінні заяву про вихід з відпустки по догляду за дитиною достроково.Таким чином, ОСОБА_1 , починаючи з 2016 року, перебувала у відпустці без збереження заробітної плати та не працювала, і заробітна плата, відповідно, не нараховувалась. Дане твердження не заперечується жодною зі сторін, проте судами попередніх інстанцій вказана обставина була проігнорована та не взята до уваги. За таких обставин, можна дійти висновку, що позивач не перебувала у вимушеному прогулі, а отже - відсутні підстави нарахування та виплати середньомісячної заробітної плати починаючи з 05 червня 2020 року.
17.6. При цьому, скаржник зазначає, що у рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року у справі № 620/667/20 не зазначено щодо виходу працівника з декретної відпустки на основне місце роботи, а лише зазначено про скасування наказу про звільнення, що в свою чергу тягне за собою відновлення статусу, який існував на момент звільнення, коли позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною строком до 10 грудня 2020 року.
18. Позивач подала відзив на касаційну скаргу, в якому просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
19. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Відповідно до частин першої та шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
21. Відповідно до частин першої та сьомої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
22. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно.
23. Приписами частини другої статті 372 КАС України обумовлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
24. Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а такождля всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
25. Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
26. Порядок обчислення середньої заробітної плати, у тому числі за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), за правилами абзаців третього та четвертого пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
27. Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
28. Як визначено в абзаці першому пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
29. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
30. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
32. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням, Верховний Суд виходить із таких міркувань.
33. Як було зазначено вище, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 у справі № 620/667/20, яке було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2020, позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
33.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Київській області «Про звільнення ОСОБА_1 » від 24.12.2019 року № 2182/4;
33.2. Зобов`язано Головне територіальне управління юстиції у Київській області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області з 27.12.2019;
33.3. Зобов`язано Головне територіальне управління юстиції у Київській області виплатити середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу в розмірі 32 852,60 грн;
33.4. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 грн.
33.5. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області з 27.12.2019; допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6329,40 грн.
34. Разом з тим, на час розгляду цієї справи, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 відповідачем не виконано.
35. За законодавством України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно.
36. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
37. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх обов`язків.
38. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
39. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
40. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
41. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, суду необхідно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
42. Відповідна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року в справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року в справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року в справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року в справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року в справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року в справі №2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року в справі №815/1676/18, від 05 березня 2020 року в справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року в справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року в справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року в справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року в справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року в справі №640/19103/19 та інших.
43. Статтею 236 КЗпП України передбачено право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі й законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за певних обставин.
44. Верховний Суд ураховує висновки, зроблені ним у постановах від 26 березня 2020 року в справі №580/1115/19, від 11 червня 2020 року в справі №2340/3029/18, від 09 грудня 2020 року в справі №2340/3865/18, від 21 жовтня 2021 року в справі №640/19103/19, від 28 жовтня 2021 року в справі №580/3388/19 та інших.
45. Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 не перебувала у вимушеному прогулі, оскільки, починаючи з 2016 року, перебувала у відпустці без збереження заробітної плати та не працювала, і заробітна плата, відповідно, не нараховувалась, могли б бути слушними за іншого законодавчого регулювання, яке передбачало б таку умову/підставу для зменшення суми середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на посаді чи за час вимушеного прогулу. З огляду на те, що КЗпП таких положень не містить, аргументи відповідача в цій частині не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в цій справі.
46. Щодо посилання скаржника на те, що у судів першої та апеляційної інстанції не було підстав ще раз стягувати середній заробіток за період вимушеного прогулу, який, окрім того, що вже стягнутий на підставі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року у справі № 620/667/20, оскільки це на думку скаржника, фактично є повторним стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Суд зазначає наступне.
47. Так, відповідно до рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року у справі №620/667/20 з відповідача на користь позивача був стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. При цьому, середній заробіток за час вимушеного прогулу в даному випадку був стягнутий за період з 27.12.2019 по 05.06.2020.
48. В даному ж випадку позивач звернулася з позовом про стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України. Сума такого середнього заробітку розрахована судами за період з 09.06.2020 по 16.03.2021.
49. Тобто, періоди стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та правові підстави такого стягнення у справі № 620/667/20 та у цій справі є різними, а тому помилковими є доводи скаржника про повторність стягнення з нього середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача та посилання при цьому на правову позицію Верховного Суду у постанові від 11 серпня 2021 року у справі №520/8684/18.
50. Так, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
51. Ураховуючи предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, час виникнення спірних правовідносин і встановлені фактичні обставини у справі, яка переглядається, та справі №520/8684/18, вони є відмінними.
52. Так, предметом розгляду у справі №520/8684/18 був, зокрема, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу при повторному звільненні та повторному поновленні позивача на посаді судовим рішенням з урахуванням того, що після першого поновлення на посаді (на підставі рішення суду), позивача фактично не допустили до виконання посадових обов`язків і не виплатили йому середнього заробітку як за (попередній) вимушений прогул, так і грошового забезпечення за період після поновлення на посаді і до повторного звільнення.
53. Щодо правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №520/2105/19, Суд зазначає, що ураховуючи предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені фактичні обставини у справі, яка переглядається, та справі №520/2105/19, вони також є відмінними.
54. Так, у справі 520/2105/19, предметом розгляду є, зокрема, визнання незаконними та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середньомісячнийого заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення. При цьому, позивач у даній справі також просила визнати незаконними дії щодо залишення її заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати через необхідність домашнього догляду за дитиною (на підставі медичної довідки про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді без розгляду та зобов`язання надати таку відпустку з 17 січня 2019 року по 17 січня 2020 року відповідно до її заяви від 12 січня 2019 року.
55. Суд апеляційної інстанції у цій справі одночасно зобов`язав відповідача в обов`язковому порядку надати позивачу відпустку без збереження заробітної плати з 17 січня 2019 року по 17 січня 2020 року та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 лютого по 19 грудня 2019 року, тобто у цей же період. Верховний Суд з цього приводу зазначив, що у апеляційного суду не було правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати і виплати позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу, зважаючи на те, що вимушеного прогулу у позивача не було, а був період перебування у відпустці без збереження заробітної плати за бажанням працівника, що надається роботодавцем в обов`язковому порядку.
56. В справі, що розглядається, як було зазначено вище, предметом розгляду є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України, як відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. В даному випадку, доводи відповідача про те, що наказом Головного територіального управління юстиції у Київській області від 04.12.2019 № 1952/4 позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку з необхідністю домашнього догляду за дитиною з 11.12.2019 по 10.12.2020, значення не мають та не впливають на необхідність понесення відповідачем відповідальності за невиконання рішення суду про поновлення позивача на посаді в період з 09.06.2020 по 16.03.2021.
57. Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 не було подано до Управління заяву про вихід з відпустки по догляду за дитиною достроково э безпідставними, оскільки в результаті невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, позивач була позбавлена можливості скористатися цим своїм правом.
58. При цьому, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, перебування позивача у відпустці перед звільненням не звільняє відповідача від обов`язку виконання судового рішення в частині поновлення її на роботі та не позбавляє позивача гарантії отримати виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, якщо рішення про поновлення на роботі не виконується.
59. Крім того, судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати до 10.12.2020, однак станом на момент винесення даного рішення відповідачем не надано доказів поновлення її на роботі. Не надано таких доказів і на момент розгляду справи в суді касаційної інстанції.
60. При цьому, Суд зазначає, що відповідачем не оспорюється ні кількість днів затримки виконання судового рішення, ні розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, а тому оскаржувані рішення судом касаційної інстанції перевіряються лише в цій частині в межах доводів та вимог касаційної скарги.
61. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
62. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII СУДОВІ ВИТРАТИ
63. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення.
2. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №620/219/21 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М.В. Білак
Ж.М. Мельник-Томенко