10.03.2024

№ 620/3385/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року

м. Київ

справа №620/3385/20

адміністративне провадження № К/9901/9419/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Менської міської ради Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року (головуючий суддя Лобан Д.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року (головуючий суддя Кузьмишина О.М., судді: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.) у справі № 620/3385/20 за позовом ОСОБА_1 до Менської міської ради Чернігівської області про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

26 серпня 2020 року ОСОБА_1 (далі також позивачка) звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Менської міської ради Чернігівської області (далі також відповідач), у якому просила:

визнати протиправним та скасувати пункт 15 рішення 41 сесії 7 скликання Менської міської ради Менського району Чернігівської області від 04 серпня 2020 року за № 357 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по наданню у приватну власність на території Осьмаківського старостинського округу Менського району»,

зобов`язати Менську міську раду Менського району Чернігівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, на території Осьмаківського старостинського округу Менського району.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року позов задоволено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року залишено без змін.

18 березня 2021 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 16 березня 2021 року, в якій скаржник просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року і прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

Позивачка правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористалася, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що відповідачем порушено її права та законні інтереси у зв`язку з ненаданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Вказує, що чинне законодавство встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У відзиві на позов відповідачем зазначено, що спірне рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності слугувало те, що зазначена земельна ділянка включена до державного акта на право колективної власності серії ЧН 0036 від 18.11.1995, який на цей час не скасований, земельна ділянка підлягає інвентаризації та реєстрації прав комунальної власності.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка 21 липня 2020 року звернулася до Менської міської ради Менського району Чернігівської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Осьмаківського старостинського округу Менського району.

Рішенням 41 сесії 7 скликання Менської міської ради Менського району Чернігівської області за № 357 від 04 серпня 2020 року позивачці було відмовлено у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по наданню у приватну власність для ведення особистого селянського господарства на території Осьмаківського старостинського округу з тих підстав, що зазначена земельна ділянка включена до державного акта на право колективної власності серії ЧН 0036 від 18.11.1995, який на цей час не скасований (за відомостями отриманими від відділу у Менському районі Головного управління Держеокадастру у Чернігівській області), земельна ділянка підлягає інвентаризації та реєстрації прав комунальної власності.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулась до суду.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позовні вимоги, суди зауважили, що за змістом листа відділу у Менському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 30.07.2020 № 18-25-0.30-206/110-20 СТОВ «Нове Життя», яке було правонаступником КСП «Нове Життя», ліквідоване та знято з реєстру 14.08.2013. Також повідомлено, що згідно пункту 21 Перехідних Положень Земельного кодексу України (далі також ЗК України) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок які перебувають у приватній власності) вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані, вказаний закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Судом апеляційної інстанції також зазначено, що такого виду власності, як «колективна» чинним законодавством не передбачено, тому посилання відповідача на наявність не скасованого державного акта на право колективної власності серії ЧН 0036 від 18.11.1995 свідчить про формальність підстав для відмови позивачці з огляду на те, що процес розпаювання земель колишніх колгоспів відбувався ще у 2000-2002 роках, автоматичного переходу права колективної власності до іншої форми власності у зв`язку з виключенням цієї форми власності з Земельного кодексу України законодавством не передбачено, колективну власність не прирівняно до жодної з передбачених чинним законодавством форм власності, а доказів того, що питання щодо інвентаризації та реєстрації зазначеної земельної ділянки на правах комунальної власності вирішено відповідачем станом на момент розгляду заяви позивача про надання дозволу, суду першої та апеляційної інстанцій не надано.

З огляду на зазначене, суди не погодилися з правомірністю підстав для відмови у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою, які зазначені в оскаржуваному рішенні.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржником зазначено, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права.

Також скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій помилково не прийнято до уваги наявність державного акта на право колективної власності серії ЧН 0036 від 18.11.1995 на земельну ділянку, що відноситься до земель колективної власності колишнього КСП «Нове життя».

Наголошує на тому, що право власності на спірну земельну ділянку за Менською об`єднаною територіальною громадою не зареєстроване.

З покликанням на Закон України від 7 липня 2011 року № 3613-VI «Про державний земельний кадастр» та постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17 жовтня 2012 року № 1015 зазначає, що право власності на земельну ділянку оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до частини 3 статті 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Стверджує, що Менська міська рада на цей час не є розпорядником спірної земельної ділянки, а відтак не має повноважень на надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачці у власність для ведення особистого селянського господарства.

Зауважує, що на момент подання позивачкою заяви, зазначений земельний масив не було проінвентаризовано, про що неодноразово наголошувалось під час розгляду справи.

Наполягає на тому, що Менська міська рада не має права розпоряджатися землями, що не перебувають у комунальній власності громади, оскільки це є порушенням статті 19 Конституції України, статті 122 Закону України, пункту 34 статті 26 Закону України «про місцеве самоврядування в Україні».

Також зазначає, що оскільки земельна ділянка відповідно до державного акта входить до складу земель колективної власності колишнього КСП «Нове життя», можливо передбачити наявність невитребуваних земельних часток (паїв) та нерозподілених земельних ділянок.

Стверджує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 820/5227/16, від 19.12.2019 у справі № 820/5226/16.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.

Згідно із пунктом 7 статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;

Отже, відповідач - Менська міська рада Чернігівської області є суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі також Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 1 Закону № 280/97-ВР право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

За приписами статті 5 Закону № 280/97 рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97 вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

На підставі статті 60 Закону України № 280/97 територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності , у тому числі на землю.

За приписами частини 2 статті 60 Закону України № 280/972 підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Отже, норми Закону України № 280/97-ВР є спеціальними щодо визначення статусу відповідача.

Своєю чергою цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (далі ЦК України). Згідно із статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

За приписами статті 329 ЦК України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

В контексті предмету спору норми ЦК України є загальними нормами щодо визначення статусу власності та суб`єктів цих правовідносин.

Своєю чергою згідно із статтею 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Отже, норми ЗК України є спеціальними до спірних правовідносин та застосовуються з урахуванням загальних норм про власність, визначених ЦК України та спеціальних норм щодо статусу відповідача, визначених Законом України № 280/97-ВР.

В цьому контексті колегія суддів звертає увагу, що згідно із частиною третьою статті 78 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Своєю чергою частиною першою статті 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.

Згідно з частиною першою статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється зокрема органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Отже, норми спеціального законодавства також передбачають комунальну форму власності на землю та уповноважені органи, які наділені повноваженнями розпоряджатись цією землею.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

В силу пункту "а" частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Підставою для відмови у надання дозволу на розробку проекту землеустрою суб`єктом владних повноважень у спірному рішенні вказано таке: спірна земельна ділянка включена до державного акта на право колективної власності серії ЧН 0036 від 18.11.1995, який на цей час не скасований (за відомостями отриманими від відділу у Менському районі Головного управління Держеокадастру у Чернігівській області), земельна ділянка підлягає інвентаризації та реєстрації прав комунальної власності.

Відповідно до п. «а», «б» статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі статтею 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до частин першої-третьої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Частиною 5 статті 83 ЗК України передбачено, що територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; в) прийняття спадщини або переходу в їхню власність земельних ділянок, визнаних судом відумерлою спадщиною; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За змістом частини 1 цієї статті сільські ради передають у власність або у користування земельні ділянки лише із земель комунальної власності відповідних територіальних громад.

Отже, наведені нормами у своїй сукупності визначають підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадянам та органи, уповноважені розглядати вказані питання.

В касаційній скарзі скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги наявність державного акта на право колективної власності серії ЧН 0036 від 18.11.1995 року на земельну ділянку, що відноситься до земель колективної власності колишнього КСП «Нове життя», який наразі не скасовано.

Водночас зауважує, що Менська міська рада не має права розпоряджатися землями, що не перебувають у комунальній власності громади, оскільки це є прямим порушенням статті 19 Конституції України, статті 122 ЗК України, пункту 34 статті 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».

За змістом листа відділу у Менському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 30.07.2020 № 18-25-0.30-206/110-20 на запит відповідача від 29.07.2020, спірна земельна ділянка відноситься до земель колективної власності бувшого КСП «Нове Життя», державний акт на право колективної власності ЧН 0036 від 18.11.1995, зареєстрований у книзі записів державних актів на право колективної власності за номером 22 не скасовувався, за інформацією, якою володіє відділ господарство СТОВ «Нове життя», яке було правонаступником КСП «Нове життя, та вело свою діяльність на території Осьмаківської сільської ради ліквідоване та зняте з реєстру 14.08.2013.

Категорія земель-землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення-для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вид угідь- пасовище, сіножаття.

З 01.01.2019 набрав чинності Закон України від 10.07.2018 № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил користування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в України», згідно із яким землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад.

У пункті 21 Перехідних положень ЗК України (набрав чинності з 01.01.2019) установлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Отже, вказаним законом оновлено та конкретизовано порядок використання земель зазначеної категорії та, відповідно, підставою для виділення таких земельних ділянок в натурі (на місцевості) після 01.01.2019 є рішення територіальної громади (в особі відповідної сільської, селищної, міської ради).

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 530/467/19 та від 15.02.2023 у справі № 525/491/20, від 06 квітня 2023 року у справі № 620/1554/19.

Колегія суддів звертає увагу, що пункт 21 Перехідних положень ЗК України передбачає державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що припинено.

Водночас за приписами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За приписами статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, згідно із пунктом 21 Перехідних положень ЗК України та статтями 125 126 ЗК України, право власності не переходить автоматично у цій ситуації, а виникає лише з моменту державної реєстрації та після якої виникає право на розпорядження цією земельною ділянкою.

За змістом частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Проте в матеріалах справи відсутні будь-які докази державної реєстрації спірної земельної ділянки в комунальну власність відповідача.

Враховуючи те, що на момент подання позивачем відповідного клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності Менської міської ради, запитувана земельна ділянка не зареєстрована у комунальну власність відповідача, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів відповідача щодо неможливості надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Водночас у цій справі суд не надає оцінку наявності або відсутності бездіяльності відповідача щодо вчинення дій з реєстрації земельної ділянки, оскільки це не є предметом спору в межах спірних правовідносин.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, в порушення норм процесуального права не надали жодної правової оцінки доводам відповідача про те, що спірна земельна ділянка на території Менської міської ради (Осьмаківське старостинство) Менського району відноситься до земель колективної власності колишнього КСП «Нове життя», а право комунальної власності за Менською міською радою Менського району Чернігівської області на земельну ділянку, яка запитується позивачем, ще не зареєстровано.

Верховний Суд критично оцінює покликання відповідача на правові висновки Верховного Суду у постановах від 25.06.2020 у справі № 820/5227/16, від 19.12.2019 у справі № 820/5226/16, оскільки предмет спору, учасники спірних правовідносин, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин та їх правове регулювання є різними, це виключає подібність спірних правовідносин у цих справах зі справою, що переглядається.

За змістом статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки судом було установлено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, то касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Менської міської ради Чернігівської області задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 620/3385/20 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Менської міської ради Чернігівської області про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

О. П. Стародуб

В. М. Шарапа