№ 620/3553/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01 вересня 2020 року

справа № 620/3553/19

адміністративне провадження № К/9901/17895/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів»

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у складі судді Тихоненко О. М.,

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у складі суддів Кузьмишиної О. М., Костюк Л. О., Собківа Я. М.,

у справі №620/3553/19

за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Чернігівській області

до Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів»

про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, -

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року Головне управління ДПС у Чернігівській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулося з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» (далі - Товариство, платник податків, відповідач у справі), про надання дозволу на погашення податкового боргу в сумі 3 569 644 грн 23 коп. за рахунок майна Товариства, що перебуває у податковій заставі. В подальшому позивач зменшив заявлені вимоги шляхом відмови від позову в сумі 2 432 641,59 грн, оскільки 27 листопада 2019 року відповідачем до Головного управління ДПС у Чернігівській області подано уточнюючу декларацію з плати за землю до податкового розрахунку від 19 лютого 2019 року якою відповідач зменшив власне податкове зобов`язання з орендної плати за землю. В зв`язку із цим, станом на 28 лютого 2020 року з суми податкового боргу, наявного на день подання позову до суду, залишок розстрочених згідно рішень суду зобов`язань, що підлягають сплаті, становить 1 044 473,50 грн. З суми боргу, що не заявлялась в судовому порядку до стягнення, залишок до сплати становить 92 529,14 грн. З урахуванням вищевикладеного, позивач просить надати дозвіл на погашення податкового боргу за рахунок майна Товариства в сумі 1137002,64 грн.

Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 02 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року, позов задовольнив частково, надав Головному управлінню ДПС у Чернігівській області дозвіл на погашення податкового боргу в сумі 1 044 473 (один мільйон сорок чотири тисячі чотириста сімдесят три) грн 50 коп за рахунок майна Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів», що перебуває у податковій заставі. В решті позову відмовив.

20 липня 2020 року Товариство подало касаційну скаргу до Верховного Суду.

22 липня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі №620/3553/19 та витребувано із Чернігівського окружного адміністративного суду справу №620/3553/19.

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №620/3553/19 є оскарження судових рішень перелік яких визначений у частині 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України).

Відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог податковому органу відмовити.

03 серпня 2020 року справа № 620/3553/19 надійшла на адресу Верховного Суду.

Позивач 29 липня 2020 року до Верховного Суду надав відзив на касаційну скаргу Товариства, в якому він спростовує доводи відповідача, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, як платник податку з 25 листопада 2000 року перебуває на обліку в ГУ ДПС у Чернігівській області, за ним обліковується податковий борг по орендній платі з юридичних осіб в розмірі 1 137 002, 64 грн, який не сплачений в добровільному порядку.

15 вересня 2016 року податковий орган направив Товариству податкову вимогу про сплату податкового боргу в розмірі 237 344,59 грн, 27 лютого 2018 року керівником податкового органу винесено рішення про опис майна у податкову заставу та на підставі вказаного рішення 20 серпня 2018 року складено акт опису майна та зареєстровано податкову заставу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, що підтверджується відповідними витягами, податковий борг стягувався в судовому порядку, підстави його виникнення у розмірі 1 268 212,77 грн обґрунтовується податковими розрахунками земельного податку.

Також встановлено, що 27 листопада 2019 року до податкового органу подано уточнюючу податкову декларацію з плати за землю до податкового розрахунку від 19 лютого 2019 року, якою відповідач зменшив власне податкове зобов`язання зі сплати орендної плати за землю.

Станом на 28 лютого 2020 року з суми податкового боргу наявного на день подання позову до суду залишок розстрочених згідно рішень суду зобов`язань, що підлягають сплаті становить 1 044 473,50 грн та з суми боргу, що не заявлялася в судовому порядку до стягнення, залишок сплати становить 92 529,14 грн, а всього 1 137 002,64 грн.

Несплата відповідачем податкового боргу у добровільному порядку та неможливість його стягнення завдяки вжитим заходам призвели до звернення із позовом.

Суди попередніх інстанцій оцінюючи спірні правовідносини дійшли висновку, що обґрунтованими є лише вимоги контролюючого органу в частині надання дозволу на погашення суми податкового боргу Товариства, що вже була стягнена з відповідача за рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року у справі № 825/2353/18 в частині надання дозволу на погашення податкового боргу в сумі 1 044 473,50 грн за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі, висновуючись на системному аналізі статті 67 Конституції України, підпунктів 14.1.155, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 16.1.3, 16.1.4 статті 16, підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20, пунктів 59.1, 59.5 статті 59, пункту 88.1 статті 88, пунктів 89.1, 89.2, 89.3 статті 89, пунктів 95.1, 95.2, 95.3 статті 95 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI.

Здійснюючи апеляційний перегляд суд апеляційної інстанції врахував правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 05 березня 2019 року у справі №826/17341/14, відповідно якої відстрочення, розстрочення податкового боргу не є окремим способом погашення податкового боргу, а лише перенесенням строків сплати платником податків податкового боргу, не змінюючи його правової природи.

За висновком суду апеляційної інстанції розстрочення, відстрочення податкового боргу за умови доведення обставин, які свідчать про наявність підстав, за якими закон пов`язує можливість стягнення податкового боргу у судовому порядку, встановлення факту узгодженості грошового зобов`язання та наявності податкового боргу. Цим судом також враховано, що податковим органом доведено неможливість повного погашення заборгованості відповідачем у визначені судовими рішеннями строки та в повному обсязі, а відповідачем вказана обставина не спростована, відповідно вірним є висновок суду першої інстанції про необхідність надання дозволу на погашення суми заборгованості на суму 1 044 473,50 грн.

Щодо заявлених підстав касаційного оскарження.

Підставами для касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій відповідач вважає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, тобто судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень було застосовано норму статті 95 Податкового кодексу України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного суду від 05.03.2018 у справі № 818/909/16, від 24.01.2019 у справі № П/811/203/16, від 28.01.2020 у справі № 520/3516/19 та у постанові від 11.06.2019 у справі № 825/1815/15-а.

Доводячи невідповідність застосування скаржник зазначає, що згідно з пунктами 95.1, 95.2, 95.3 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Статтею 95 ПК України визначені обов`язкові умови (обставини), наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у податкового органу права на звернення до суду із позовом про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, а саме;

- наявність у платника податку боргу зі сплати податків (зборів, обов`язкових платежів);

- сума заборгованості платника податків на момент звернення податкової служби до суду із позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку;

- відсутність коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого

платника податків;

- наявність майна платника податків - боржника у податковій заставі.

Вказаний висновок міститься в пункті 15 постанови Касаційного адміністративного суду Верховного суду 28.01.2020 у справі № 520/3516/19. Аналогічний висновок міститься у постановах цього ж суду від 05.03.2018 у справі № 818/909/16, від 24.01.2019 у справі № № П/811/203/16, в яких також зазначено, що лише сукупність вказаних обставин наділяє податковий орган правом на звернення до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми майна платника податків.

У постановах Верховного Суду від 05 березня 2018 року у справі № П/811/203/16 міститься висновок про те, що при зверненні до суду з вимогою про надання дозволу на погашення заборгованості за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, податковий орган повинен обґрунтувати в першу чергу недостатність у такого платника грошових коштів - готівкових чи на рахунках у банку, достатніх для повного погашення його боргу перед бюджетом, а також зазначити, які заходи вжив податковий орган для того, щоб погасити борг платника за рахунок належних йому коштів та чим це підтверджується.

Відповідач доводить, що на його банківських рахунках були наявні грошові кошти.

Пунктом 17 Постанови Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №520/3516/19 встановлено, що особливості погашення податкового боргу за рахунок продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі встановлені статтею 95 Податкового кодексу України, передбачають надання контролюючим органом доказів здійснення заходів щодо погашення податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, або відсутності таких коштів станом, зокрема на день звернення до суду із зазначеним позовом.

Однак суди попередніх інстанцій не врахували вказаний висновок Верховного Суду під час ухвалення судових рішень. Вказує на те, що ним здійснюється поступове погашення суми податкового боргу.

Доводи позивача щодо неможливості стягнення податкового боргу відповідачем за раніше ухваленим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року у справі № 825/2353/18 зводяться виключно до того, що низка інкасових вимог повернута банком у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках платника податків, при цьому не доведено, що ним вживалися достатні заходи для стягнення коштів з усіх банківських рахунків відповідача.

Вказані фактичні обставини справи за позицією скаржника виключають можливість надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна Товариства, яке перебуває в податковій заставі. Саме ця позиція повністю узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 січня 2020 року у справі №520/3516/19, яку не було врахованою судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень у справі № 620/3553/19.

Скаржник також зазначає, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій застосували статтю 95 Податкового кодексу України без врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 825/1815/15-а.

Податковий орган (позивач у справі) у наданому відзиві доводить відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та правомірність ухвалених судами попередніх інстанцій рішень покликаючись на статтю 67 Конституції України, статтю 4, підпунктів 14.1.39, 14.1.156, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, підпункт 16.1.4 пункту 16.1 статті 16, пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, 59.1 статті 59, статтю 60, пунктів 95.1, 95.2, 95.3 статті 95, статті 100 Податкового кодексу України, вжиття заходів щодо погашення податкового боргу, позицію Верховного Суду, зокрема, викладену в постанові від 05 березня 2019 року по справі № 826/17341/14 згідно якої аналізуючи зміст норми статті 100 ПК України у контексті застосування статті 95 ПК України, Суд зазначає, що розстрочення, відстрочення податкового боргу не є окремим способом погашення податкового боргу, а є лише перенесенням строків сплати платником податків податкового боргу, не змінюючи його правової природи.

Відтак розстрочення, відстрочення податкового боргу не є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення податкового боргу за умови доведення обставин, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкового боргу у судовому порядку, встановлення факту узгодженості грошового зобов`язання та наявності податкового боргу.

Позивач вважає, що відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року по справі № 825/2353/18 Головним управлінням ДФС у Чернігівській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Чернігівській області) складено графік погашення розстрочених сум за платежами, контроль за справлянням яких здійснюється органами ДФС. Проте, платником своєчасно в повній мірі не сплачувались суми, вказані в графіку погашення (на підтвердження своєї позиції надає витяг з картки особового рахунку).

Відповідно до рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року по справі № 620/1309/19 Головним управлінням ДФС у Чернігівській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Чернігівській області) складено графік погашення розстрочених сум за платежами, контроль за справлянням яких здійснюється органами ДФС. Проте, платником своєчасно в повній мірі не сплачувались суми, вказані в графіку погашення (на підтвердження своєї позиції надає витяг з картки особового рахунку).

На момент подання позову до суду в зв`язку з наявним податковим боргом, Головне управління ДПС у Чернігівській області просило надати дозвіл на погашення податкового боргу в сумі 3569644,23 грн за рахунок майна.

27 липня 2019 року відповідачем до Головного управління ДПС у Чернігівській області подано уточнюючу податкову декларацію з плати за землю до податкового розрахунку від 19 лютого 2019 року, якою відповідач зменшив власне податкове зобов`язання зі сплати орендної плати за землю. В зв`язку з цим, станом на 28 лютого 2020 року з суми податкового боргу, наявного на день подання позову до суду, залишок розстрочених згідно рішень суду зобов`язань, що підлягають сплаті, становить 1 044 473,50 грн.

Виходячи із меж заявленого скаржником касаційного перегляду відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає наступне.

При касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. При цьому, недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Посилаючись на застосування судами попередніх інстанцій норм статті 95 Податкового кодексу України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 березня 2018 року у справі № 818/909/16, від 24 січня 2019 року у справі № П/811/203/16, від 28 січня 2020 року у справі № 520/3516/19 та у постанові від 11 червня 2019 у справі № 825/1815/15-а, скаржник не зазначив у чому полягає подібність правовідносин (наявність ознак відмінних від інших) у справі №620/3553/19 та цими справами.

Щодо не застосування судами попередніх інстанцій статті 95 Податкового кодексу України у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 818/909/16 (відповідачем у касаційній скарзі помилково вказано на рік постанови « 2018»).

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову у справі №818/909/16 суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився Верховний Суд, виходили з того, що позивачем у справі не була дотримана процедура по примусовому погашенню податкового боргу підприємства, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, на підставі встановлених обставин саме у цій справі.

Здійснюючи касаційний перегляд у справі №818/909/16 Верховний Суд сформував правовий висновок за яким обов`язкові умови (обставини), наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у податкового органу права на звернення до суду із даним позовом: наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов`язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення податкової служби до суду із позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку; відсутність коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків; наявність майна платника податків - боржника у податковій заставі.

Лише сукупність вказаних обставин наділяє податковий орган правом на звернення до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків.

Отже Податковим кодексом України встановлена послідовність звернення до суду з вимогами щодо погашення податкового боргу платника. При зверненні до суду з вимогою про надання дозволу на погашення заборгованості за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, податковий орган повинен обґрунтувати в першу чергу недостатність у такого платника грошових коштів - готівкових чи на рахунках у банку, достатніх для повного погашення його боргу перед бюджетом, а також зазначити, які заходи вжив податковий орган для того, щоб погасити борг платника за рахунок належних йому коштів та чим це підтверджується.

У справі №818/909/16 судами встановлено та не спростовано позивачем, що на банківських рахунках платника податків наявні грошові кошти на погашення суми податкового боргу, за узгодженими податковими зобов`язаннями з податку на додану вартість та орендної плати з юридичних осіб, що виключає можливість вжиття податковим органом заходів стягнення коштів з рахунків платника податків.

Позивач не заперечував, що кошти в сумі 122 932 грн 89 коп. перераховувались відповідачем як в період з вересня 2015 року до червня 2016 року (до порушення провадження у цій справі) так і в період з липня 2016 року по серпень 2016 року (після порушення провадження у цій справі). Дані про сплату відповідачем боргу з податку на додану вартість відображені також в картці особового рахунку платника.

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до того, що низка інкасових вимог було повернуто банком у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках платника податків. Разом з тим, у справі №818/909/16 судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано, що Товариство фактично здійснює поступове погашення суми податкового боргу, здійснює подальшу господарську діяльність, використовуючи майно, що знаходиться у податковій заставі, а за його рахунками фактично здійснювався обіг грошових коштів, що не спростовано податковим органом.

Щодо незастосування висновків сформованих Верховним Судом у постанові від 24 січня 2019 року у справі №П/811/203/16, в якій відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем у справі не була дотримана процедура по примусовому погашенню податкового боргу підприємства, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. У цій справі неприйнятними визнані доводи податкового органу про те, що наявність зазначеного податкового боргу є належною підставою для можливості його погашення за рахунок майна платника податків, що стало підставою для звернення до суду.

Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №520/3516/19 у якій зазначено про те, що процедура стягнення з платника податків податкового боргу за рахунок грошових коштів у судовому порядку передує виникненню права податкового органу на звернення до суду щодо надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі.

Пунктом 15 цієї постанови вказано на те, що обов`язкові умови (обставини), наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у податкового органу права на звернення до суду із даним позовом: наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов`язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення податкової служби до суду із позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку; відсутність (недостатність) коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків; наявність майна платника податків - боржника у податковій заставі.

У справі №520/3516/19 суд апеляційної інстанції встановив, що Товариство фактично здійснює поступове погашення суми податкового боргу, здійснює подальшу господарську діяльність, використовуючи майно, що знаходиться у податковій заставі, а за його рахунками фактично здійснювався обіг грошових коштів, що не спростовано податковим органом. Зокрема, станом на час розгляду справи в суді першої інстанції борг у сумі 740279,69 грн частково відповідачем погашений, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи (а. с.165, 182, 196, 197). На банківських рахунках відповідача наявні грошові кошти, за рахунок яких може здійснюватися погашення суми податкового боргу, що підтверджується наданими відповідачем оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 311 за 2017-2019 роки, що виключає можливість вжиття податковим органом заходів щодо погашення податкового боргу відповідача за рахунок майна.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що на рахунку Товариства залишилось 311 грн є неприйнятним та спростовується матеріалами справи, Суд апеляційної інстанції в постанові помилково вказав після слів «відомостями по рахунку 311» грошовий вираз «грн».

Пунктом 17 постанови у справі №520/3516/19 зазначено, що особливості погашення податкового боргу за рахунок продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі встановлені статтею 95 Податкового кодексу України, приписи якої передбачають надання контролюючим органом доказів здійснення заходів щодо погашення податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, або відсутності таких коштів станом, зокрема на день звернення до суду із зазначеним позовом.

У справі №520/3516/19 (пункт 18 постанови) суд апеляційної інстанції спростував доводи контролюючого органу, які зводяться виключно до того, що низка інкасових вимог було повернуто банком у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках відповідача, датованих 23.01.2019, 03.10.2018, 29.05.2018, 19.11.2018, 29.05.2018, в той час як до суду позивач звернувся у квітні 2019 року.

Оцінюючи посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 11 червня 2019 року №825/1815/15-а, якою Суд зазначив про те, що доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у адміністративному позові, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди першої та апеляційної інстанції вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих сторонами та зібраних судами на підставі статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час прийняття судами рішень), (пункт 12 постанови).

Колегія суддів у справі №520/3516/19 погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що обґрунтованими є лише вимоги контролюючого органу в частині надання дозволу на погашення суми податкового боргу ПАТ ВТФ «Сіверянка», що вже була стягнена з відповідача за постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014 року у справі № 825/1490/14 в частині надання дозволу на погашення податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 69 275,03 грн та 60 348,09 грн по орендній платі з юридичних осіб за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі.

Колегія суддів у справі №520/3516/19 зазначала, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що не підлягають задоволенню вимоги контролюючого органу про надання дозволу на погашення решти суми податкового боргу, за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі, оскільки контролюючим органом не було застосовано процедуру стягнення цієї суми податкового боргу з розрахункових рахунків відповідача, також судом не винесено постанови про задоволення таких позовних вимог контролюючого органу (воно не набрало законної сили), на його виконання не направлялись інкасові доручення до банків, що обслуговують рахунки ПАТ ВТФ «Сіверянка», крім того, контролюючим органом не з`ясовано факту відсутності достатніх коштів для погашення саме цієї суми заборгованості. Судами першої та апеляційної інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом в адміністративному позові та в апеляційній скарзі, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені позивачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі (620/3553/19) і у наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Суд визнає, що правозастосування статті 95 Податкового кодексу України є єдиним, натомість правовідносини у справі, рішення у якій заявлені до касаційного перегляду та наведених скаржником у касаційній скарзі, є різними. Та обставина, що предметом розгляду цієї справи є надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, стягнення якого здійснено в межах судової процедури виключає подібність правовідносин між цією справою з наданими на порівняння скаржником, що виключає можливість задоволення касаційної скарги із заявлених скаржником підстав.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Верховний Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 341 344 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 2 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі №620/3553/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Гончарова

І. Я. Олендер