№ 620/5758/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 620/5758/22

адміністративне провадження № К/990/4081/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року (суддя: Падій В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року (судді: Василенко Я.М., Ганечко О.М., Кузьменко В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 04 грудня 2019 року по 25 липня 2022 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 04 грудня 2019 року по 25 липня 2022 року відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 липня 1995 року №100.

Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що при звільненні відповідач неналежним чином виконав свій обов`язок щодо своєчасного проведення остаточного розрахунку, зокрема допустив затримку у виплаті індексації грошового забезпечення. У зв`язку з чим позивач вважає, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, а саме за період з 04 грудня 2019 року по 25 липня 2022 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період, з 04 грудня 2019 року по 25 липня 2022 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період, з 04 грудня 2019 року по 25 липня 2022 року в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи таке судове рішення, суд першої інстанції зазначив, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд першої інстанції встановив, що позивач був звільнений зі служби 03 грудня 2019 року, проте індексацію грошового забезпечення у сумі 88 168,82 грн було виплачено лише 26 липня 2022 року, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року у справі №620/329/22. Іншими словами, остаточний розрахунок був проведений із затримкою.

З архівної відомості за період з січня 2019 року по грудень 2019 року, суд першої інстанції з`ясував, що розмір місячного грошового забезпечення позивача за два повних календарних місяця, що передували звільненню, з 01 жовтня 2019 року по 30 листопада 2019 року, склав за жовтень 2019- 11 297,47 грн, за листопад - 11 097,47 грн. Таким чином, одноденне грошове забезпечення позивача, за два останні місяці перед звільненням, склало 229,08 грн (11297,47 грн + 11097,47 грн = 22394,94 грн/61 день = 367,13 грн).

Суд першої інстанції, урахувавши період затримки розрахунку (966 календарних днів, з 03 грудня 2019 року по 26 липня 2022 року), установив, що розрахована сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені позивача становить 354 647,58 грн (367,13 грн х 966).

При цьому суд першої інстанції звернув увагу, що сума фактичної заборгованості перед позивачем (88 168,82 грн) є в чотири рази меншою, ніж розрахована сума середнього заробітку за час затримки виплат.

З огляду на це, а також ураховуючи той факт, що позивач був звільнений у 2019 році, проте звернувся до суду з вимогою про виплату індексації грошового забезпечення лише у 2022 році, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, враховуючи відсутність умисних дій відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, та задоволення позовних вимог в указаній частині в сумі стягнення у розмірі 15 000,00 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року змінено. Викладено абзац третій його резолютивної частини наступним чином: «Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період, з 04 грудня 2019 року по 25 липня 2022 року включно в розмірі 22 394 (двадцять дві тисячі триста дев`яносто чотири) грн 94 коп». В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем лише 26 липня 2022 року, у нього як роботодавця виник обов`язок щодо виплати позивачу його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, правильно врахувавши правові позиції Великої Палати Верховного Суду в постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083, а також обґрунтовано вказавши на необхідність врахування поведінки сторін, наявності спору щодо виплачених при звільненні сум та принципів пропорційності, співмірності та справедливості, допустив невиправдане зменшення відповідної компенсації. Зокрема, суд першої інстанції зменшив належну до стягнення на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 354 647,58 грн до 15 000 грн без наведення жодного алгоритму розрахунку, що суд апеляційної інстанції вважав недопустимим.

Суд апеляційної інстанції підкреслив, що механізм компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку, передбачений статтею 117 Кодексу законів про працю України, не має чітких критеріїв для оцінки пропорційності компенсації. При цьому цей механізм не зобов`язує роботодавця виплачувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у повному обсязі. А отож важливим є дотримання розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця.

Суд апеляційної інстанції врахував, що на момент звільнення із служби 03 грудня 2019 спору між позивачем та відповідачем з приводу повноти проведеного розрахунку не існувало, до суду з позовом про виплату індексації грошового забезпечення позивач звернувся у січні 2022 року, тобто більш ніж через два роки з часу звільнення із служби. Крім того, сума перерахованої та виплаченої індексації (88 168,82 грн) є майже в чотири рази меншою порівняно із сумою середнього заробітку (354 647,58 грн).

З урахуванням цих обставин, поведінки позивача та відповідача, суд апеляційної інстанції визначив належною, справедливою, розумною та пропорційною компенсацією за затримку розрахунку при звільненні суму, що складає два розміри середньомісячного грошового забезпечення позивача перед місяцем звільнення та 25% від загальної виплаченої позивачу суми після нарахування індексації, що становить 22 394,94 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції належить змінити в частині суми, належної до стягнення з відповідача на користь позивача.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, адвокат Дяченко Олексій Володимирович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційну скаргу подано на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 щодо порядку визначення частки заборгованості. Крім того, без належних обґрунтувань суди зменшили розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку спочатку до 15 000,00 грн, а потім до 22 394,94 грн, що, на думку скаржника, є несправедливим.

Скаржник наголошує, що Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 навів механізм розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Такий механізм є справедливим як для позивача так і для відповідача та полягає в тому, що розмір середнього заробітку пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. При цьому всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Скаржник вказує, що аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09 березня 2023 року у справі №520/899/21, від 05 квітня 2023 року у справі №560/13719/21, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, однак і вони залишилися не врахованими судами попередніх інстанцій.

Позиція інших учасників справи

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позов залишити без розгляду.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) визнано поважними причини пропуску Дяченком Олексієм Володимировичем, який діє в інтересах ОСОБА_1 , строку на касаційне оскарження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року та поновлено цей строк; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року у справі №620/5758/22.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 05 лютого 2025 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 03 грудня 2019 року № 245 старшого солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця 2-го відділення 2-го стрілецького взводу 7-ї стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції, охорони підсудних та охорони громадського порядку) військової частини НОМЕР_1 , виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 03 грудня 2019 року.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року у справі №620/329/22, яке набрало законної сили 10 червня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2019 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем 26 липня 2022 року проведено остаточний розрахунок належних позивачу сум при звільненні та перераховано останньому 88 168,82 грн, що підтверджується повідомленням про надходження коштів.

Уважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 грудня 2019 року по 25 липня 2022 року протиправною, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд нагадує, що згідно з положеннями статті 341 КАС України як суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на застосування судами першої та апеляційної інстанції статті 117 Кодексу законів про працю України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 09 березня 2023 року у справі №520/899/21, від 05 квітня 2023 року у справі №560/13719/21, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

Спірні правовідносини склалися щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачу при звільненні з 03 грудня 2019 року з військової служби не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Таку індексацію присуджено судовим рішенням у справі №620/329/22, яке набрало законної сили та на виконання якого відповідачем її виплачено 26 липня 2022 року у розмірі 88 168,82 грн.

Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є 04 грудня 2019 року - 25 липня 2022 року.

Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Саме крізь призму указаного підходу, керуючись правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 суди першої та апеляційної інстанцій і вирішили цей спір.

Проте Суд зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.

Як уже зазначалося, Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Таким чином, на час виключення позивача зі списків особового складу, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Проте на час проведення з позивачем повного розрахунку - 26 липня 2022 року та на день звернення до суду з цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.

Суди попередніх інстанцій під час вирішення цього спору керувалися приписами статті 117 КЗпП України лише у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Зокрема, суди попередніх інстанцій визначили суму, яка підлягає стягненню на користь позивача за 659 днів, спираючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Однак наведений у зазначених постановах підхід щодо критеріїв / способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Водночас в цьому спорі правовідносини охоплюють також період з 19 липня 2022 року, який регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України та яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладену у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, період стягнення середнього заробітку у цій справі поділяється на дві частини до та після 19 липня 2022 року, а саме:

період з 04 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року - до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та висновки Верховного Суду, які стосуються безпосередньо цієї статті у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року;

період з 19 липня 2022 року по 25 липня 2022 року - до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.

Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.

Сума, яку постановили стягнути суди попередніх інстанцій, визначена без урахування наведеного, у зв`язку з чим висновки судів попередніх інстанцій щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є помилковими.

Отож у межах цієї справи належить ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їхнє виконання підлягає встановленню, зокрема: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат. А також належить ураховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику.

Таким чином, Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій вирішували справу без повного та всебічного з`ясування обставин в цій адміністративній справі.

Щодо доводів касаційної скарги про ігнорування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, від 09 березня 2023 року у справі №520/899/21, від 05 квітня 2023 року у справі №560/13719/21, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, в яких вказано про чітку формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, то слід зазначити що у цих справах Судом враховувалися висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, які не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у повній мірі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

Таким чином, зважаючи на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і правильно застосувати, відповідно до встановлених обставин справи, до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року у справі № 620/5758/22 скасувати.

Направити справу № 620/5758/22 на новий судовий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов