№ 628/3278/16-ц

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 628/3278/16-ц

провадження № 61-1338св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 07 грудня 2016 року у складі судді Шиховцової А. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Кіся П. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 18 травня 2007 року між банком та до ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № HAR0GK01270012 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 119 600 грн на строк до 17 травня 2022 року і зобов`язався повернути його та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлені договором. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 18 травня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язалася відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором. ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 23 серпня 2016 року в нього утворилася заборгованість в розмірі 860 707,17 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 107 999,99 грн, за процентами за користування кредитом - 225 965,22 грн, за комісією за користування кредитом - 19 344 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань - 507 397,96 грн. Оскільки законодавством не передбачено обов`язку кредитора вимагати від боржника всю суму заборгованості, то кредитор вправі на свій розсуд вимагати повернення будь-якої її частини. Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за Кредитним договором в розмірі 353 309,21 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 107 999,99 грн; за процентами за користування кредитом - 225 965,22 грн, за комісією за користування кредитом - 19 344 грн та судові витрати.

Заочним рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 07 грудня 2016 року позов задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором станом на 23 серпня 2016 року в розмірі 353 309,21 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по 2 649,82 грн з кожного.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому апеляційним судом в цій частині не переглядалося.

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 07 грудня 2016 року в оскаржуваній частині - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що 01 вересня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслало ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредиту в повному обсязі, внаслідок чого було змінено строк виконання основного зобов`язання. Боржник та поручитель не виконали зазначену вимогу, тому банк в межах шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання звернувся до суду з позовом. Доказів того, що ОСОБА_2 не отримувала письмову вимогу банку про зміну процентної ставки за Кредитним договором, матеріали справи не містять і до суду апеляційної інстанції їх не надано. Тому висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

11 січня 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати заочне рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 07 грудня 2016 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи і не звернули уваги на те, що згідно з наданим банком розрахунком заборгованості за Кредитним договором з 01 лютого 2009 року без її відома було збільшено процентну ставку за кредитом з 14,04 % до 27,15 %, що свідчить про припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). В апеляційній скарзі на рішення місцевого суду вона посилалася на те, що не отримувала від банку повідомлення про підвищення процентної ставки і матеріали справи не містять доказів його направлення чи взагалі існування, однак апеляційний суд цих обставин не врахував і помилково виходив з того, що вона мала довести факт відсутності цього повідомлення. Крім того, умовами Кредитного договору встановлено строки виконання позичальником зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів. Останній платіж на погашення кредиту ОСОБА_1 здійснив 25 листопада 2008 року, тому право вимагати від боржника та поручителя виконання основного зобов`язання у позивача виникло з 2008 року. Однак банк не пред`явив вимоги до поручителя в межах шестимісячного строку з дня настання строку виконання основного зобов`язання, а звернувся до суду з позовом лише у 2016 році. Тому порука припинилася відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України і підстави для стягнення з неї заборгованості за Кредитним договором відсутні.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Куп`янського міськрайонного суду Харківської області.

25 червня 2019 року справа № 324/899/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом касаційної скарги заочне рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 07 грудня 2016 року та постанова Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року в частині задоволених позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в касаційному порядку не оскаржуються, тому Верховним Судом не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судами встановлено, що 18 травня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 119 600 грн на строк до 17 травня 2022 року і зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлені договором.

Пунктом 2.3.1 Кредитного договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів України, а саме зміни курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого Національним банком України на момент укладення цього договору, зміні облікової ставки Національного банку України, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (за статистикою Національного банку України). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом семи календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

З метою належного виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань 18 травня 2007 року між банком і ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язалася відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання обов`язків за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, комісії, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Відповідно до частини другої статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

З огляду на викладене поручитель хоч і пов`язаний з боржником певними зобов`язальними відносинами, але є самостійним суб`єктом у відносинах з кредитором.

ОСОБА_1 не виконував належним чином зобов`язань за Кредитним договором, внаслідок чого, згідно з наданим ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунком, з грудня 2008 року в нього почала накопичуватися заборгованість, яка станом на 23 серпня 2016 року складала 860 707,17 грн, з яких: 107 999,99 грн - заборгованість за кредитом, 225 965,22 грн - за процентами за користування кредитом, 19 344 грн - за комісією за користування кредитом, 507 397,96 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань.

01 вересня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення від 25 серпня 2016 року № 30.1.0.0/2-060, в якому вимагало від позичальника та поручителя в термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення погасити прострочену заборгованість, а в разі несплати простроченої заборгованості в зазначений строк - повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (частина перша статті 654 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).

Припинення поруки може бути пов`язане також із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Якщо ж сторони у договорі визначили інший строк дії поруки, відповідно застосовується строк, визначений за домовленістю сторін, що відповідає засадам цивільного законодавства щодо свободи договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Звертаючись до суду з цим позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за Кредитним договором станом на 23 серпня 2016 рокув загальному розмірі 353 309,21 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з обґрунтованості цих вимог, оскільки позичальник порушив умови Кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 посилалася на те, що з 01 лютого 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» в односторонньому порядку без її згоди підвищив відсоткову ставку за Кредитним договором, внаслідок чого відбулося збільшення обсягу її відповідальності як поручителя, тому порука є припиненою з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів неотримання поручителем повідомлення банку про зміну процентної ставки за Кредитним договором. При цьому апеляційний судне дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу аргументів відповідача про припинення поруки з наведених підстав, не спростував її доводів про те, що таке повідомлення відсутнє, тому їй не направлялося.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак суд апеляційної інстанції не врахував вищенаведених вимог процесуального законодавства, не дослідив належним чином розрахунок заборгованості за Кредитним договором, поданий позивачем, не з`ясував, чи повідомляв банк поручителя про зміну процентної ставки за Кредитним договором, а також не спростував доводів відповідача про те, що банк не мав права нараховувати заборгованість за підвищеними процентами і в порушення умов Кредитного договору та вимог чинного законодавства збільшив розмір процентної ставки з 14,04 % до 27,15 % в односторонньому порядку.

Посилання апеляційного суду на відсутність в матеріалах справи доказів того, що ОСОБА_2 не отримувала письмову вимогу банку про зміну процентної ставки за Кредитним договором, і до суду апеляційної інстанції таких доказів не надано, не спростовують вищенаведених доводів ОСОБА_2 і не впливають на вирішення питання про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Крім того, в оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд послався на те, що останній платіж на виконання умов Кредитного договору ОСОБА_1 здійснив 25 листопада 2011 року, однак не зазначив, якими доказами підтверджується вказана обставина, та не спростував доводів заявника про те, що згідно з наданим ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунком останній платіж ОСОБА_1 сплатив 25 листопада 2008 року.

В пункті 7.1 Кредитного договору його сторони погодили, що погашення заборгованості за цим договором здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати (з 20 по 24 число кожного місяця) позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1 609,47 грн для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, процентів, винагороди, комісії. У разі порушення вищевказаних термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), проценти, винагороду, пеню в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення терміну оплати на 120 календарних днів.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що порука припинилася відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, апеляційний суд виходив з того, що в договорі поруки не встановлено строку його дії, а 01 вересня 2016 року банк направив поручителю вимогу про погашення заборгованості за Кредитним договором в повному обсязі. Тобто вказаною вимогою банк змінив строк дії Кредитного договору та в межах шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання звернувся до суду з позовом.

Однак апеляційний суд не перевірив, чи змінив банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов Кредитного договору строк виконання основного зобов`язання з огляду на те, що пунктом 7.1 Кредитного договору передбачено обов`язок позичальника повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), проценти, винагороду, пеню в повному обсязі у разі порушення термінів оплати заборгованості на 120 календарних днів.

В силу положень вищевказаної статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не досліджені належним чином зібрані докази, не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальних законом повноважень апеляційного суду Верховний Суд дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук