ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2025 року
м. Київ
справа № 629/733/24
провадження № 51 - 5561 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221110001188
від 16 грудня 2023 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лозова Харківської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою:
АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 листопада 2019 року
за ст. 309 ч. 2, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк
2 роки 7 місяців,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 липня
2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 186 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
Прийнято рішення щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
16 грудня 2023 року близько 13 години 40 хвилин біля «Муніципальної аптеки»
за адресою: Харківська область, м. Лозова, мікрорайон 2, буд. 15, під час конфлікту між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в останнього з кишені випав мобільний телефон, який ОСОБА_6 в умовах воєнного стану, повторно, відкрито викрав, заподіявши потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на суму 3 602 грн.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 липня 2024 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали, та короткий зміст поданих заперечень
У касаційних скаргах, які за змістом є аналогічними, захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просять скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначають, що ОСОБА_9 мав борг перед ОСОБА_6 і мотивом останнього було не заволодіння телефоном потерпілого, а примушування його до виконання взаємних розрахунків, однак в ухвалі апеляційного суду відсутні мотиви відхилення таких доводів апеляційних скарг сторони захисту, зокрема й щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 355 КК України, чим порушені вимоги ст. 419 КПК України.
Вважають, що свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та потерпілий підтвердили,
що ОСОБА_6 обіцяв віддати ОСОБА_9 телефон у разі повернення ним коштів
на придбання метадону, однак відсутність технічного запису судового засідання,
у якому були досліджені показання зазначених осіб, унеможливлює перевірку
їх свідчень та вказує на недотримання вимог ст. 412 ч. 2 п. 7 КПК України
щодо необхідності фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів фіксування кримінального провадження в суді першої або апеляційної інстанцій.
Також вказують на безпідставність кваліфікації дій ОСОБА_6 як грабіж,
що вчинений в умовах воєнного стану, оскільки ця кваліфікуюча ознака має однакову природу з обтяжуючою покарання обставиною, яка передбачена
ст. 67 ч. 1 п. 11 КК України. Посилаються на призначення ОСОБА_6 надмірно суворого покарання і призначення його без урахування того, що останній не застосовував насильства, не погрожував його застосувати, визнав фактичні обставини злочину, відсутності тяжких наслідків від злочину та претензій у потерпілого, який не наполягав на призначенні ОСОБА_6 суворого покарання. Вважають помилковими висновки судів щодо неможливості призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень статей 69 69-1 КК України.
В доповненнях до касаційної скарги захисник зазначає, що 23 вересня 2024 року
під час розгляду апеляційних скарг на вирок місцевого суду було заявлено клопотання про звільнення ОСОБА_6 від покарання за хворобою на підставі
ст. 84 ч. 2 КК України, однак апеляційний суд не розглянув це клопотання.
У запереченнях на касаційну скаргу засудженого прокурор, який брав участь
у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції,
ОСОБА_12 просить залишити її без задоволення через необґрунтованість наведених засудженим доводів.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги захисника і засудженого не надходило.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло. В касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 клопотав про проведення касаційного розгляду
без його участі.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений у судовому засіданні підтримав касаційні скарги, вважав
їх обґрунтованими та просив задовольнити.
У судовому засіданні прокурор вважала касаційні скарги необґрунтованими
і просила залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
та на які є посилання в касаційних скаргах, не є відповідно до вимог
ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Суд першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 4 КК України, тобто
у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, послався на такі докази:
- показання ОСОБА_6 , який не заперечував факту викрадення телефона
у потерпілого, однак зазначив, що зробив це таємно, а не відкрито, вважаючи, що його дії підлягають кваліфікації за ст. 185 ч. 4 КК України;
- показання потерпілого ОСОБА_9 про те, як у нього випав мобільний телефон, його підняв ОСОБА_6 й сказав, що це буде «компенсацією». Потерпілий кричав ОСОБА_6 , щоб той віддав телефон, однак останній разом із ОСОБА_8 покинули місце злочину на таксі;
- показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_8 про те, як ОСОБА_9 вимагав у ОСОБА_6 повернути телефон;
- протокол огляду місця події від 16 грудня 2023 року з фототаблицею;
- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 грудня 2023 року, згідно з яким свідок ОСОБА_8 впізнав ОСОБА_9 як особу,
з якою у нього виник конфлікт 16 грудня 2023 року;
- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21 грудня 2023 року, згідно з яким свідок ОСОБА_11 впізнав ОСОБА_6 як особу, котру він підвозив 16 грудня 2023 року;
- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 грудня 2023 року, згідно з яким потерпілий ОСОБА_9 впізнав ОСОБА_8
як особу, з якою у нього виник конфлікт 16 грудня 2023 року;
- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 грудня 2023 року, згідно з яким потерпілий ОСОБА_9 впізнав ОСОБА_6
як особу, з яка відкрито викрала його мобільний телефон 16 грудня 2023 року;
- протоколи слідчих експериментів від 17, 19, 22 грудня 2023 року відповідно
з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , під час яких вони показали та відтворили обставини вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення;
- відеозапис особистого обшуку ОСОБА_6 ;
- висновок судової товарознавчої експертизи від 22 грудня 2023 року
№ СЕ-19/121-23/29886-ТВ про вартість викраденого мобільного телефона «Хіаоmі», яка становить 3 602 грн.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази
у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов
до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 інкримінованого
йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії
за ст. 186 ч. 4 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності,
а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду щодо ОСОБА_6 належним чином умотивований і відповідає вимогам статей
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_10 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив відповідні доводи
про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, які аналогічні доводам поданих касаційних скарг, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
На спростування доводів апеляційної скарги ОСОБА_6 про необхідність кваліфікації його дій за ст. 355 КК України апеляційний суд зазначив, що факт відкритого заволодіння останнім мобільним телефоном ОСОБА_9 підтверджується як показаннями свідків, так і показаннями потерпілого, який вимагав повернути телефон, попереджаючи, що у випадку його неповернення звернеться до поліції, однак ОСОБА_6 відповів, що віддасть телефон тільки тоді, коли ОСОБА_9 поверне йому гроші, тобто вимога про повернення майна була висунута потерпілим і була почута обвинуваченим. Врахував апеляційний суд також і те, що в цьому кримінальному провадженні відсутні докази того, що ОСОБА_9 будь що позичав чи отримував від ОСОБА_6 , тому в останнього не було підстав стверджувати про існування між ними цивільно-правових зобов`язань, а в органу досудового розслідування - для кваліфікації його дій за ст. 355 КК України.
Крім того, в суді першої інстанції ОСОБА_6 не заперечував факт викрадення ним телефону потерпілого, не погоджуючись лише зі способом заволодіння зазначеним майном, і стверджував, що вчинив не грабіж, а крадіжку.
За таких обставин апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи ОСОБА_6 про те, що потерпілий нібито заборгував йому, і мотивом заволодіння телефоном ОСОБА_9 було не викрадення, а примушування останнього до виконання взаємних розрахунків.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, свідки ОСОБА_11
та ОСОБА_8 були допитані в суді першої інстанції в ході судового засідання
26 березня 2024 року (т. 1, а.к.п. 217-220), а потерпілий ОСОБА_9 - 25 квітня 2024 року (т. 2, а.к.п. 3-6). Згідно з журналами вказаних судових засідань їх технічна фіксація здійснювалася за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua, зі збереженням файлів технічної фіксації у централізованому файловому сховищі, як це передбачено Інструкцією щодо роботи з технічними засобами фіксування судового засідання, затвердженою наказом Державної судової адміністрації від 06 червня 2022 року № 156.
В поданих апеляційних скаргах обвинувачений і захисник не оспорювали повноту, достовірність та правильність викладення у вироку показань свідків і потерпілого,
не погоджуючись лише з оцінкою зазначених показань судом першої інстанції
(т. 2, а.к.п. 45-50, 53-56). У зв`язку із цим апеляційний суд обґрунтовано відмовив
у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про допит свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_8 (т. 2, а.к.п. 125-131).
Усупереч доводам захисника та засудженого, апеляційний розгляд проведено в одне судове засідання - 24 вересня 2024 року, його технічна фіксація також здійснювалася відповідно до положень вищезазначеної Інструкції.
З огляду на зазначене, доводи касаційних скарг захисника і засудженого
про неможливість перевірки показань свідків та потерпілого через відсутність технічних записів судових засідань і порушення судами вимог ст. 412 ч. 2 п. 7
КПК України є безпідставними.
Що стосується доводів захисника про те, що апеляційним судом не було розглянуто клопотання від 23 вересня 2024 року про звільнення ОСОБА_6 від покарання
за хворобою на підставі ст. 84 ч. 2 КК України, то, як убачається з журналу судового засідання апеляційного суду від 24 вересня 2024 року, зазначене клопотання
не було підтримано стороною захисту у вказаному засіданні, зокрема при опитуванні головуючим учасників судового провадження щодо наявності клопотань. За таких обставин зазначене не призвело до істотного порушення прав ОСОБА_6 і не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду, оскільки після її постановлення і на теперішній час сторона захисту не позбавлена можливості ініціювати питання звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання за хворобою в порядку статей 537 - 539 КПК України під час виконання вироку.
Не залишив поза увагою апеляційний суд і доводи апеляційної скарги
ОСОБА_6 щодо безпідставної кваліфікації його дій за ознакою
ст. 186 ч. 4 КК України - вчинення злочину в умовах воєнного стану, зазначивши, що ця кваліфікуюча ознака в диспозиції вказаної норми кримінального закону передбачена з урахуванням змін, внесених відповідно до Закону України
від 03 березня 2022 року № 2117-IX.
При цьому, апеляційний суд обґрунтовано послався на правовий висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладений
у постанові від 15 січня 2024 року в справі № 722/594/22, відповідно до якого,
з урахуванням змін, внесених Законом України від 03 березня 2022 року № 2117-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», норма закону України про кримінальну відповідальність, передбачена ч. 4 ст. 185 КК України, підлягає застосуванню у разі «вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану», а «вчинення злочину з використанням умов воєнного стану» (п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України) як обставина, що обтяжує покарання, може бути врахована судом лише в аспекті індивідуалізації кримінальної відповідальності.
Однак у цьому кримінальному провадженні обставини, яка обтяжує покарання,
що передбачена ст. 67 ч. 1 п. 11 КК України - вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій -
не було встановлено.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув подані апеляційні скарги з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку, що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 відповідає вимогам кримінального процесуального закону,
є обґрунтованим та вмотивованим.
За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на всі доводи, викладені в апеляційних скаргах ОСОБА_6
і його захисника, які є аналогічними доводам касаційних скарг, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційні скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував своє рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів
не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини
ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 186 ч. 4 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог
КПК України.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений винний у його вчиненні.
При призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий,
на обліку у лікаря психіатра не перебуває, з 2014 року перебуває на обліку у лікаря нарколога, має ряд тяжких хронічних захворювань, відсутність обставин,
які пом`якшують покарання, обтяжуючу покарання обставину - рецидив злочинів,
і призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років
6 місяців, яке є наближеним до мінімальної межі санкції ст. 186 ч. 4 КК України.
Отже, покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Підстав для його пом`якшення
чи застосування положень статей 69 69-1 КК України за матеріалами кримінального провадження та встановленими судами обставинами колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
для зміни чи скасування ухвали апеляційного суду, не виявлено.
За таких обставин, підстав для задоволення касаційних скарг захисника
та засудженого, скасування судового рішення щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції за результатом касаційного розгляду
не встановлено.
Керуючись статтями 436 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3