09.05.2024

№ 632/1423/18

Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 632/1423/18

провадження № 61-5293св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Харківгаз»,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Бурлаки І. В., Маміної О. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ «Харківгаз» з позовом про захист прав споживачів, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивовано тим, що у грудні 2016 року ПАТ «Харківгаз» без попередньої згоди зі споживачами встановлено загальнобудинковий лічильник газу на два багатоквартирних будинки, а саме: будинок АДРЕСА_4 , замість індивідуальних лічильників газу. Відразу після встановлення загальнобудинкових лічильників обліку газу, ТОВ «Харківгаз збут» розпочало здійснювати розрахунок вартості використаного природного газу не на підставі норм споживання, а згідно показників вищезгаданих лічильників, що зумовило порушення прав позивача.

ОСОБА_1 просила:

визнати протиправними дії ПАТ «Харківгаз», щодо нарахування позивачу з січня 2017 року обсягу та плати за спожитий газ у квартирі АДРЕСА_3 за показниками загальнобудинкового газового лічильника;

зобов`язати ПАТ «Харківгаз» здійснити перерахунок плати за газ за період 01 січня 2017 року, виходячи із діючих протягом вказаного періоду норм споживання газу для громадян в квартирах, в яких не встановлені індивідуальні газові лічильники.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 15 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії ПАТ «Харківгаз», щодо нарахування ОСОБА_1 , з січня 2017 року обсягу та плати за споживчий газ у квартирі АДРЕСА_4 за показниками загально будинкового газового лічильника.

Зобов`язано ПАТ «Харківгаз» здійснити перерахунок плати за газ за період з 01 січня 2017 року виходячи із діючих протягом вказаного періоду норм споживання газу для громадян в квартирах, в яких не встановлені індивідуальні газові лічильники.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у разі не встановлення населенню у строки лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України. Якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником газу, відмовляється від його встановлення за рахунок Оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу XI цього Кодексу, фактичний об`єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об`ємами споживання природного газу населенням. Судом встановлено, що від встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок Оператора ГРМ позивач не відмовлялась. Позивачу відповідачем неодноразово відмовлено у встановленні індивідуального лічильника газу та загальнобудинковий прилад обліку був встановлений без її згоди. Тому обсяг газу та розмір оплати, які відповідач пред`явив для оплати позивачу на підставі даних загальнобудинкового лічильника є безпідставним та необґрунтованим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Харківгаз» задоволено.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 15 листопада 2018 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Харківгаз» про захист прав споживачів, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановлення загальнобудинкового вузла обліку та проведення розрахунків на підставі його показників на час виникнення правовідносин не суперечило законодавству, такий спосіб проведення розрахунків за спожитий газ було прямо передбачено Тимчасовим положенням про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 46 від 27 січня 2016, на встановлення загальнобудинкового лічильника згода окремого мешканця передбачена не була. Позивач зверталася до відповідача із вимогою безоплатно встановити їй індивідуальний лічильник, отримала відмову, однак таку відмову не оскаржила. За таких обставин, дії відповідача щодо нарахування позивачу з січня 2017 року обсягу та плати за споживчій газ за показниками загальнобудинкового газового лічильника відповідали вимогам законодавства, що діяло на той час, отже не порушували права позивача, як споживача газопостачання.

Аргументи учасників справи

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому, посилалася на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що договір між позивачем та ПАТ «Харківгаз» та ТОВ «Харківгаз збут» про забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу на вказаний будинок не укладався. Договори між окремими мешканцями (власниками квартир, не обладнаних квартирними лічильниками газу) та ПАТ «Харківгаз», ТОВ «Харківгаз збут», зокрема щодо встановлення загальнобудинкового лічильника та проведення оплати за показниками такого лічильника, також не укладались. Загальнобудинковий вузол обліку природного газу встановлений за ініціативою ПАТ «Харківгаз». Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (надалі Закон) суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані: забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується, зокрема тільки для приготування їжі до 1 січня 2018 року. Постановою Верховного Суду України від 21 лютого 2018 року по справі № 908/1312/17, встановлено, обов`язок встановлення газорозподільними організаціями за власний рахунок лічильників для такої категорії споживачів природного газу як населення саме у вигляді таких приладів обліку природного газу, що дозволяють визначення обсягів споживання кожним окремим споживачем. Законодавством не встановлено визначення порядку черговості безкоштовного встановлення лічильників, визначено лише строк до якого має бути встановлено лічильники.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року: в задоволенні клопотання ПАТ «Харківгаз про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу відмовлено; відзив ПАТ «Харківгаз на касаційну скаргу залишено без розгляду; призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 проживає у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_5 та на її ім`я, як споживача газу, оформлено особовий рахунок НОМЕР_1 . На час виникнення спірних правовідносин індивідуальний лічильник газу у позивача не встановлений.

Між ПАТ «Харківгаз» (Оператор ГРМ) та Первомайським КП «Жилсервіс» укладено договір про умови експлуатації будинкового лічильника від 26 грудня 2016 року та договір про умови експлуатації будинкового лічильника від 26 грудня 2016 року. Предметом зазначених договорів є визначення порядку відносин щодо зняття показань будинкового вузла обліку на базі Курс - 01G65 лічильника газу, який належить ПАТ «Харківгаз», встановлений за адресою: АДРЕСА_4.

26 грудня 2016 року на виконання умов договору складено акт № 73 щодо введення в комерційну експлуатацію будинкового вузла обліку газу

З січня 2017 року ПАТ «Харківгаз» розпочало визначати об`єм та обсяг споживання позивачам за його показниками та почало здійснювати облік спожитого газу споживачам у яких в квартирах відсутні індивідуальні лічильники, за показниками загально будинкового лічильника.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно підпункту а) пункту 1 частини першої статті 6 Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані: забезпечити встановлення лічильників газу: для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - до 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 1 січня 2018 року. У разі невстановлення населенню у строки, зазначені у цьому підпункті, лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17) зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу). У тексті Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) неодноразово вживається словосполучення «договір купівлі-продажу» (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти 6, 7, 8 частини першої статті 31). Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону. У зв`язку з тим, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. А тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за постачання централізованого опалення споживач має право оскаржити в судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18) зроблено висновок, що «зі змісту статті 6 Закону № 3533-VI вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Стаття 6 Закону № 3533-VI визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 524/7637/16-ц (провадження № 14-470цс19) вказано, що «відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Питання щодо визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників суб`єктами господарювання, що здійснюють розподіл природного газу, було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18). За результатом розгляду вказаної справи було прийнято постанову від 07 листопада 2018 року та викладено такі правові висновки. Зі змісту статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» № 3533-VI вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Стаття 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» № 3533-VI визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Таким чином, позивач правомірно просив встановити йому індивідуальний газовий лічильники, а не загальнобудинковий, як на те наполягав відповідач, тому в ПАТ «Кременчукгаз» не було законних підстав для нарахування йому об`ємів природного газу в розмірі граничної місячної норми споживання на одну особу, визначеному в Додатку № 10 до Кодексу газорозподільних систем».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року в справі № 628/3489/18 (провадження № 61-16876св19) зроблено висновок, що «за змістом статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення. Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином. Встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу без погодження з позивачем та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загальнобудинкового вузла обліку газу порушують права позивача, оскільки в процесі обліку спожитого газу не відображається фактичне споживання газу окремо кожним споживачем багатоквартирного будинку, у квартирі якого відсутній лічильник, що призводить до нарахування вартості споживання газу, який насправді не використовувався споживачем».

Суд першої інстанції встановив, що відповідачем неодноразово відмовлено ОСОБА_1 у встановленні індивідуального лічильника газу, а загальнобудинковий прилад обліку був встановлений без її згоди, від встановлення індивідуального лічильника газу за рахунок Оператора ГРМ позивач не відмовлялась. За таких обставин, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог. Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 та 413 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року скасувати.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 15 листопада 2018 року залишити в силі.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук