Постанова
Іменем України
21 червня 2023 року
м. Київ
справа № 635/5758/14-ц
провадження № 61-13528св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О.,
Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 травня 2019 року у складі судді Савченка Д. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк»; банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 18 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1969 та 16 листопада 2010 року укладено додатковий договір № 1 до нього, згідно з умовами яких відповідачка отримала у кредит грошові кошти в розмірі 41 500,00 доларів США строком до 16 листопада 2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,5 % річних.
ОСОБА_1 умови договору належним чином не виконувала, у зв`язку з чим заборгованість за кредитним договором станом на 30 квітня 2014 року становить 31 276,06 доларів, із яких: 28 635,47 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом, 1 216,49 доларів США - три відсотки річних за несвоєчасне повернення кредиту, 1 424,10 доларів США - інфляційні втрати за несвоєчасну сплату кредиту.
У зв`язку з наведеним банк просив стягнути заборгованість за кредитним договором від 18 липня 2007 року № 1969 у сумі 31 276,06 доларів США, що еквівалентно 356 596,53 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Харківського районного суду Харківської області 21 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 04 травня 2017 року, позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором від 18 липня 2007 року № 1969 станом на 15 січня 2015 року в розмірі 29 580,98 доларів США, що станом на 15 січня 2015 року еквівалентно 466 672,35 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобов`язань в строки, передбачені кредитним договором, не виконала, не надала доказів про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.
Останній платіж перед зверненням позивача до суду відповідачка здійснила 26 лютого 2014 року, тому сплив позовної давності матиме місце лише 27 лютого 2017 року.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 04 травня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що місцевий суд і суд апеляційної інстанції достовірно не перевірили зміст судового рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, та обставини, встановлені у ньому, зокрема щодо заборгованості, в рахунок якої звернуто стягнення, за який період вона виникла та нарахована, всі її складові, чи відбулось дострокове стягнення усієї суми кредиту чи частково. Також судами не було перевірено розрахунок заборгованості зі сплати відсотків, у разі правомірності заявлених позовних вимог, з урахуванням додаткової угоди про зміну строку виконання кредитного договору, оскільки банком розрахунок заборгованості наданий до 2014 року.
Короткий зміст рішення і постанови судів попередніх інстанцій
При новому розгляді справи ПАТ «Державний ощадний банк України» уточнило позовні вимоги та просило стягнути заборгованість за кредитним договором від 18 липня 2007 року № 1969 у розмірі 31 113,79 доларів США, з яких: 28 540,47 доларів США - загальна сума прострочених чергових платежів за кредитом (основний борг) і 2 573,32 доларів США - три відсотки річних (стаття 625 ЦК України), що станом на 03 січня 2019 року еквівалентно 861 486,83 грн. Додатково позивач пояснив, що відповідно до інформації про виконавче провадження, згідно із запитом в автоматизованій системі виконавчих проваджень станом на 12 лютого 2019 року на виконанні у Міськрайонному ВДВС по Харківському району та місту Люботин ГТУЮ у Харківській області перебуває виконавче провадження № 34430000, зобов`язання за виконавчим документом залишаються не виконаними.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 06 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором від 18 липня 2007 року № 1969 у розмірі 31 113,79 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 03 січня 2019 року еквівалентно 861 486,83 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із доведеності факту неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, наявності непогашеної заборгованості за тілом кредиту (чергових платежів), що є підставою для її стягнення з 3 відсотками річних за несвоєчасність виконання зобов`язання, що передбачено статтею 625 ЦК України. Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 листопада 2010 року та додатковим рішенням цього ж суду від 03 грудня 2010 року у справі № 2-4004/10 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» суму заборгованості за кредитним договором від 18 липня 2007 року № 1969 у розмірі 43 766,94 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України в гривні України станом на 16 листопада 2010 року еквівалентно 347 190,00 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1500 га за цією ж адресою з подальшою реалізацією предмета іпотеки на прилюдних торгах. У зв`язку з дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» судове рішення не виконано; заборгованість у повному обсязі добровільно не погашена, що не заперечується сторонами. У заочному рішенні від 17 листопада 2010 року зазначено, що сума, в погашення якої звернуто стягнуто на предмет іпотеки, визначена за період із 18 липня 2007 року до 16 листопада 2010 року та складається із: заборгованості за кредитом - 27 212,63 доларів США, строкової заборгованості по погашенню кредиту - 345,83 доларів США, простроченої заборгованості по погашенню кредиту - 7 605,47 доларів США, строкової заборгованості по погашенню відсотків - 642,58 доларів США, простроченої заборгованості за відсотками - 6 617,96 доларів США, нарахованої суми пені за прострочення терміну повернення кредиту та відсотків - 1 342,47 доларів США. АТ «Ощадбанк» не заперечує, що з часу ухвалення рішення ОСОБА_1 добровільно вносила платежі в рахунок погашення заборгованості включно до липня 2014 року. За період із 16 листопада 2010 року до 09 липня 2014 року ОСОБА_1 здійснила
18 платежів на різні суми, останній платіж 09 липня 2014 року у розмірі
50,00 доларів США. Загальна сума добровільної сплати сторонами не оспорюється. Заборгованість визначена у розмірі 31 113,79 доларів США. Розмір боргу відповідно до статті 81 ЦПК України відповідачем не спростована, доказів щодо іншого розміру заборгованості ОСОБА_1 не надала. Враховуючи, що заочне рішення суду від 17 листопада 2010 року не виконано, позов підлягає задоволенню. Суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки такий строк відповідно до статті 264 ЦК України було перервано відповідачем шляхом сплати коштів за договором.
Аргументи учасників
У серпні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що при розгляді справи у судах попередніх інстанцій вона заперечувала проти позовних вимог і твердження позивача про те, що кінцевим строком повернення кредиту є 16 листопада 2020 року, оскільки це спростовується змістом додаткової угоди до кредитного договору від 18 липня 2007 року № 1969, якою визначено остаточний термін погашення кредиту 16 листопада 2010 року. У цій додатковій угоді сторони також дійшли згоди про виключення пункту 5.2, який передбачав відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, тому нарахування банком 3 відсотків річних за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 2 573,32 доларів США є необґрунтованим. Фактично за кредитним договором від 18 липня 2007 року вона отримала 16 500,00 доларів США на зовсім інших умовах - зі сплатою 14,5 % річних. Посилання банку на пункт 1.1 кредитного договору про надання їй кредиту у розмірі 41 500,00 доларів США не відповідає дійсності, оскільки з цієї суми вона отримала 25 000,00 доларів США ще у серпні 2006 року за іншим кредитним договором, строк виконання якого був визначений до 21 серпня 2011 року. Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 листопада 2010 року з неї вже була стягнута кредитна заборгованість, а тому задоволення позову у цій справі є неприпустимим. Крім того, наявні підстави для відмови у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності, яку належить обчислювати з 16 листопада 2010 року або з моменту її звернення у січні 2009 року до банку з проханням реструктуризації заборгованості. Також вказує, що представник позивача Сорокаліта О. В. є неналежним, оскільки не конкретизувала свій статус відповідно до пунктів 2 і 3 статті 119 ЦПК України.
У вересні 2021 року до Верховного Суду від АТ «Державний ощадний банк України» надійшов відзив, у якому його представник вказує на обґрунтованість висновку судів попередніх інстанцій про задоволення позову. Після направлення Верховним Судом цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції банк уточнив позовні вимоги і просив стягнути кредитну заборгованість у розмірі 31 113,79 доларів США, додавши новий розрахунок боргу, відповідно до якого за період із 16 листопада 2010 року до 09 липня 2914 року ОСОБА_1 здійснила 18 платежів на різні суми, що свідчить про визнання нею заборгованості за кредитним договором і переривання позовної давності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 травня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 травня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року відмовлено.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справі № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого2019 року у справі № 924/312/18, справу розглянуто з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 18 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України»), правонаступником якого є ПАТ «Ощадбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1969, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 41 500,00 доларів США зі сплатою 14,5 % річних строком до 17 липня 2017 року.
18 липня 2007 року згідно із заявою на емісію готівки № 1, підписаною особисто ОСОБА_1 , останній надано готівкові кошти у розмірі 41 500,00 доларів США. Зміст операції: позика згідно кредитного договору № 1969. Оригінал меморіального ордеру оглянуто судом апеляційної інстанції.
Того ж дня, 18 липня 2007 року, сторони уклали договір іпотеки, предметом якого є жилий будинок АДРЕСА_1 .
16 листопада 2010 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Ощадбанк», та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 18 липня 2007 року № 1969, згідно з умовами якої змінено термін остаточного погашення кредиту, а саме не пізніше 16 листопада 2010 року, і виключено пункт 5.2 з кредитного договору, яким передбачено стягнення пені за порушення зобов`язань за договором.
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним кредитним договором та наявною заборгованістю у лютому 2010 року банк звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 листопада 2010 року і додатковим рішенням цього ж суду від 03 грудня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором від 18 липня 2007 року № 1969 у розмірі 43 766,94 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 16 листопада 2010 року еквівалентно 347 190,00 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, надану для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за тією ж адресою, з подальшою реалізацією предмета іпотеки на прилюдних торгах, початкова вартість предмету іпотеки складає 261 400,00 грн без ПДВ. У зв`язку з дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» це судове рішення не виконано.
З часу ухвалення рішення ОСОБА_1 добровільно вносила платежі в рахунок погашення заборгованості включно до липня 2014 року. За період із 16 листопада 2010 року до 09 липня 2014 року ОСОБА_1 здійснила 18 платежів на різні суми, останній платіж проведений 09 липня 2014 року у розмірі 50,00 доларів США.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 381/4163/14-ц (провадження № 61-11814св20) зазначено, що:
«право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання»;
«звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана у повному обсязі, кредитор має лише право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а тому після вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк мав право на стягнення з позичальника тільки сум, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не на стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, комісії та пені».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що: «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу)».
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі
№ 6-1252цс16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі
№ 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі
№ 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
банк, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути заборгованість за кредитним договором від 18 липня 2007 року № 1969 у розмірі 31 113,79 доларів США, з яких: 28 540,47 доларів США - загальна сума прострочених чергових платежів за кредитом (основний борг) і 2 573,32 доларів США - три відсотки річних (стаття 625 ЦК України), що станом на 03 січня 2019 року еквівалентно 861 486,83 грн;
суди встановили, що заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 листопада 2010 року та додатковим рішенням Харківського районного суду Харківської області від 03 грудня 2010 року у справі № 2-4004/10 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» суму заборгованості за кредитним договором від 18 липня 2007 року № 1969 у розмірі 43 766,94 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України в гривні України станом на 16 листопада 2010 року еквівалентно 347 190,00 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У заочному рішенні від 17 листопада 2010 року зазначено, що сума, в погашення якої звернуто стягнуто на предмет іпотеки, визначена за період із 18 липня 2007 року до 16 листопада 2010 року та складається із: заборгованості за кредитом - 27 212,63 доларів США, строкової заборгованості по погашенню кредиту - 345,83 доларів США, простроченої заборгованості по погашенню кредиту - 7 605,47 доларів США, строкової заборгованості по погашенню відсотків - 642,58 доларів США, простроченої заборгованості за відсотками - 6 617,96 доларів США, нарахованої суми пені за прострочення терміну повернення кредиту та відсотків - 1 342,47 доларів США;
таким чином, банком було змінено строк повернення кредиту, що підтверджується заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 листопада 2010 року у справі № 2-4004/10;
суди вказали, що з часу ухвалення рішення ОСОБА_1 добровільно вносила платежі в рахунок погашення заборгованості включно до липня 2014 року. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом станом на 03 січня 2019 року останній платіж на погашення кредиту відповідачем здійснено 09 липня 2014 року у розмірі 50,00 доларів США. Усього за період з 16 листопада 2010 року до 09 липня 2014 року ОСОБА_1 здійснено 18 платежів на різні суми, зокрема, 01 серпня 2013 у розмірі 1 000,00 доларів США, 18 жовтня 2013 року, 13 листопада 2013 року та 12 грудня 2013 року на суму 500,00 доларів США, що свідчить про переривання позовної давності. Із цим позовом банк звернувся у червні 2014 року, тому позовна давність банком не пропущена.
За таких обставин суди зробили правильний висновок про задоволення позову.
Відповідно до розрахунку заборгованості 3 відсотки річних розраховані у межах позовної давності (за три роки) (т. 1, а. с. 61-62).
Відповідачка не довела, що розмір заборгованості за тілом кредиту 28 540,47 доларів США є меншим.
Доводи касаційної скарги про те, що фактично за кредитним договором від 18 липня 2007 року ОСОБА_1 отримала 16 500,00 доларів США спростовується її підписом на заяві про видачу готівки від 18 липня 2007 року № 1 про одержання позики у розмірі 41 500,00 доларів США (т. 1, а. с. 16), автентичність вказаного підпису не спростована відповідачем.
Необґрунтованими є посилання ОСОБА_1 на те, що заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 листопада 2010 року з неї вже була стягнута кредитна заборгованість, а тому задоволення позову у цій справі є неприпустимим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі№ 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19) зазначено, що «звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня».
Колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги про те, що представник позивача не мав повноважень подавати цей позов, оскільки такі посилання спростовуються наявною у матеріалах справи довіреністю ПАТ «Державний ощадний банк України» від 11 червня 2013 року, відповідно до якої ПАТ «Державний ощадний банк України» уповноважує начальника філії Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» Сорокаліту О. В. представляти інтереси АТ «Ощадбанк», зокрема у судах загальної юрисдикції з усіма процесуальними правами, наданими законом позивачеві (т. 1, а. с. 22).
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін.
Оскільки оскаржені судові рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400 409 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
І. О. Дундар